Проаналізувати сутність, мету грошово-кредитної політики держави. Розкрити методи регулювання грошової маси

Грошово-кредитна (монетарна) політика –заходи, які здійснюються Центральним банком щодо регулювання грошового ринку з метою стабілізації економіки.

Мета грошово-кредитної політики – досягнення рівноваги на національному ринку, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Тому монетарна політика є різновидом стабілізаційної (антициклічної) політики, спрямованої на згладжування циклічних коливань економіки (поряд із фіскальною, зовнішньоекономічною, валютною та ін.) і використовується для впливу на економіку в короткостроковому періоді.

Цілями монетарної політики виступає підтримка: стабільного економічного зростання; повної зайнятості ресурсів; стабільного рівня цін; рівноваги платіжного балансу.

Для стабілізації економіки держава впливає на економічну кон’юнктуру через сукупний попит. Об’єктом регулювання виступає грошовий ринок, насамперед грошова маса (пропозиція грошей).

Грошово-кредитна політика держави безпосередньо впливає на рівень національного виробництва, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність. Під час спаду виробництва грошово-кредитна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції - навпаки, до її обмеження.

Політика, спрямована на обмеження пропозиції грошей і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Політика “дорогих” грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення процентної ставки з метою стримання ділової активності. Політика “дорогих грошей” полягає в обмеженні пропозиції грошей “подорожчанні кредиту”.

Політика “дорогих” грошей проводиться Центральним банком у період буму й спрямована на зниження ділової активності з метою боротьби з інфляцією.

Стимулювальна, або політика дешевих грошей – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості. Політика “дешевих” грошей – монетарна політика, спрямована на зниження процентної ставки з метою стимулювання ділової активності. Ця політика полягає у збільшенні пропозиції грошей. Вона проводиться в період спаду в економіці як захід боротьби з безробіттям.

Політика “дорогих” грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення процентної ставки з метою стримання ділової активності. Вона проводиться Центральним банком у період буму й спрямована на зниження ділової активності з метою боротьби з інфляцією.

У своїй діяльності центральний банк для регулювання грошової маси застосовує такі інструменти (методи):

1. Операції на відкритому ринку - це купівля центральним банком у населення, фірм, банків або продаж їм державних цінних паперів (облігацій), з метою зміни величини або структури комерційних банків, а отже, пропозиції грошей. Купівля центральним банком цінних паперів у комерційних банків збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків, тобто їхня здатність до кредитування зростає. Збільшення пропозиції грошей призводить до зниження процентної ставки; інвестиції на ринку капіталів зростають, і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика “дешевих” грошей. І навпаки, продаж центральним банком цінних паперів комерційним банкам зменшує пропозицію грошей, що призводить до збільшення процентної ставки; інвестиції на ринку капіталів зменшуються, і в перспективі мультиплікативно зменшується ВВП.

2. Змінення норми обов’язкових резервів є основним інструментом (методом) регулювання кредитної емісії (кількості безготівкових грошей), найжорсткішим інструментом грошово-кредитної політики. Збільшення норми обов’язкових резервів веде до скорочення грошової пропозиції та підвищення процентної ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає рестриктивну політику, тобто політику “дорогих” грошей. І навпаки, знижуючи норму обов’язкових резервів, центральний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

3. Змінення облікової ставки відповідно до кон’юнктурних

коливань в економіці. Облікова ставка – це процент, під який центральний банк надає кредити комерційним банкам. За умови підвищення облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зменшуються, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дорогою. У комерційних банків погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а процентна ставка зростає. При зниженні облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зростають, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дешевою. У комерційних банків поліпшуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зростає, а процентна ставка знижується.

До інструментів стримувальної монетарної політики належать: продаж Центральним банком державних цінних паперів; підвищення норми обов’язкових резервів; підвищення облікової ставки.

До інструментів стимулювальної монетарної політики належать: купівля Центральним банком державних цінних паперів; зниження норми обов’язкових резервів; зниження облікової ставки.