Глобальний інституціоналізм
Світ сьогодні вимагає нових інститутів для вирішення проблем, які країни не можуть розв'язати поодинці. На часі інституціональний аспект глобалізації. Наприклад, ставиться питання про Світовий центральний банк. Цей банк покликаний займатись глобальним макрорегулюванням валютно-фінансових відносин, а також наглядом за національними банківськими системами. Йдеться також про сприяння переливу вільних інвестиційних ресурсів у відсталі країни.
Сьогодні інституціоналізм, пройшовши певні етапи розвитку, отримав підтримку провідних учених світу і перебуває на вістрі теоретичних досліджень.
Транснаціоналізація капіталу стає характерною рисою інституціонального розвитку сучасної економіки.
Інституціональна структура сучасного світового ринкового господарства, як і національної економіки, немислима без активного використання державного регулювання. Сьогодні це, насамперед, утворення вертикальних (функціональних) і горизонтальних (територіальних) міждержавних структур. До першої можна зарахувати ООН, Міжнародний валютний фонд, ЮНЕСКО, Паризький клуб, Римський клуб, Давоський форум. До того ж, якщо найбільш могутнім і розвинутим країнам вдасться створити, міжнародний суд, міжнародне агентство боротьби з тероризмом, оборотом наркотичних засобів тощо, то це буде сила, якої ще не знала історія. Очевидним лідером у цій сфері стане ЄС, який має значний позитивний досвід горизонтальної (територіальної) глобалізації.
Проте як у вертикальній, так і у горизонтальній міждержавних структурах на першому місці — утворення нових інституцій, які сприяли б умінню жити у глобалізуючому світі, залишаючись у той же час собою у кожній частині світу й у кожному середовищі.
В умовах глобалізації всі інституції повинні сприяти плеканню не космополіта, а справжньої людини: відкритої світу, яка розмовляє всіма мовами, залишаючись самою собою і в той же час потрібною для інших. Тому інституціональні форми є найважливішим чинником, від якого залежить швидке й тривале зростання.
Стихійні ж сили ринку в умовах швидкої лібералізації породжують системний вакуум і явище неформальної інституціоналізації. Як результат останньої — поширення корупції та організованої злочинності.
Чим слабший уряд, тим сильнішими стають ці та інші негативні явища в суспільстві. Лише дієздатна й добре організована держава змусить індивідуальні та групові інтереси підпорядковуватись чинному законодавству.
Світова інституційна система скоригує історично сформований спосіб поділу глобального продукту, скоординує економічну політику у світовому масштабі.
Космополітизм — протилежність національному патріотизмові. Космополітичні угрупування використовують важелі свого впливу не на розвиток національної держави, а задля інтересів як національних (вітчизняних), так і зарубіжних окремих груп, кланів, мафіозних угрупувань. Такими корпоративно згуртованими космополітичними силами витісняється патріотизм конкретної держави.
Поки що головним організатором інвестування у людський капітал виступає держава з її інституціями. Це — центральна проблема розвитку країни, проблема розширеного відтворення людського науково-технічного потенціалу. Реалізувати все це можливо через залучення інститутів ефективного захисту прав особистості та громадянина, через духовне оздоровлення суспільства. Без цього рух до глобального ринку призведе у кінцевому підсумку до катастрофи. Глобалізацію ж національної економіки варто трактувати як поєднання зусиль держави і національних корпорацій за прикладом: "що добре для "Фольксвагена", то добре для Німеччини"; "що добре для "Дженерал моторз", то добре для Америки". Одним словом, думай глобально, дій локально!
"Мінімізація ж держави", ліберальна модернізація — це ріст без розвитку.
В умовах глобалізації державні інститути покликані зменшувати трансакційні витрати, мінімізувати невизначеність взаємодії. Інституціональна інфраструктура в цих умовах забезпечує й політичну стабільність. Йдеться про формування міжнародних інститутів узгодження і гармонізації інтересів країн світу, які зміщували б акценти розвитку з рівня національної економіки на рівень міжнародних регіональних співтовариств. Лише за таких умов національна економіка стане відносно самостійним елементом загаль-ноцивілізаційної системи, яка змінить місце і роль міжнародних утворень як суб'єктів світової економіки.
Глобалізація — це послаблення національних кордонів, системи контролю, що веде до глобалізації криміналітету, глобалізації наркобізнесу, нових форм работоргівлі.
Глобалізація — це ріст спекулятивних прибутків: кордони держав щорічно перетинають понад 1,5 трлн дол. За оцінками експертів, ріст грошової маси майже у 80 разів випереджує ріст товарної маси. Йде розвиток постмодерної "знакової" економіки. Паралельно проходить деморалізація націй, особливо у слаборозвинутих країнах. Нації нічого не залишається, крім як соромитись свого минулого, своєї ідентичності.
Як опір цьому — виникнення агресивного індивідуалізму у багатьох країнах, насамперед, ісламського світу.
Проте глобалізація почалась, а точніше — продовжується. Різні країни входять у глобальний світ з різною швидкістю. Усе це вимагає єдиного інституціонального підходу і навіть формування у подальшій перспективі якогось єдиного світового уряду.