Система механізмів управління суб'єктами господарської діяльності у сфері туризму

Стабілізація та подальший розвиток туристичної сфери в Україні значною мірою залежать від наявності ефективного меха­нізму управління в ринкових економічних умовах. Разом з тим вітчизняні та зарубіжні дослідники в наукових працях з питань туризму в основному зосереджують увагу на розв'язанні окремих практичних проблем (фінансових, маркетингових, організаційних таін.) і, як правило, розглядають проблемні питання в окремих сегментах туристичної індустрії. До теперішнього часу недостатньо обгрунтовані методологічні засади формування цілісного механізму управління суб'єктами господарювання у сфері туризму.

Питання теорії та методології формування механізму управління такою складною сферою економіки, якою є туризм, з використанням системного підходу залишаються предметом наукових досліджень і науково-практичних дискусій. Визначимо власну позицію щодо теоретико-методологічних аспектів механізму управління об'єктом взагалі та адаптації його до сектору туризму.

Найбільш повно та ґрунтовно, на наш погляд, викладено концептуальні засади управлінського механізму та його складових професором М. Кругловим, який розглядає механізм управління як найбільш активну частину системи управління, що забезпечує вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності керованого об'єкта [165, с 111]. Основними елементами механізму управління він вважає: цілі управління (ІДУ); критерії управління (КУ) - кількісний аналог цілей; фактори управління (ФкУ) - елементи об'єкта управління та їх зв'язки, на які здійснюється вплив в інтересах досягнення поставлених цілей; методи впливу на фактори управління (МУ); ресурси управління (РУ) - матеріальні та фінансові ресурси, соціальний та організаційний потенціали, при використанні яких реалізується вибраний метод управління і забезпечується досягнення поставленої мети.

У цілому, вважаючи правильною формулу [165, с. 113]:

МехУ = (ЦУ, КУ, ФкУ, МУ, РУ) (4.1)

та визнаючи можливість використання такого методологічного підходу формування та реалізації механізму в будь-якій сфері діяльності, зокрема в туризмі, необхідно однак зазначити існування дискусійних питань щодо сутності та повноти розкриття компонентів механізму управління у спеціальній літературі.

Досить проблематичним є твердження, що управлінський меха­нізм являє собою частину системи управління. Не вдаючись у цьому випадку до сутності розуміння і можливості існування системи та підсистеми, необхідно визнати думку більшості економістів, що управлінський механізм являє собою систему, пристрій, спосіб, що визначають порядок певного виду діяльності [125, с. 355]. На наш погляд, механізм управління є засобом, який запускає та реалізує систему управління.

У вищезазначеному підході існує певне протиріччя, оскільки фактори розвитку системи одночасно розглядаються як складова механізму управління (елемент механізму управління) і як складова середовища, на яке цей механізм здійснює вплив [165, с 16,112].

Перелік ресурсів управління розкрито неповно і його, на наш погляд, доцільно доповнити такими не менш вагомими групами, як інформаційні та людські, які на сучасному етапі розвитку економіки мають суттєве значення у процесі управління взагалі та прийняття управлінських рішень. Обидві групи ресурсів особливо значущі у сфері туризму, де рівень якості сервісу більшою мірою залежить від індивідуальних властивостей персоналу (особистісні, професійні), а ефективне просування та реалізація туристичного продукту на споживчому ринку практично повністю залежить від вдалого використання засобів комунікації та маркетингу.

Механізм управління може бути реалізований лише за умов використання певного інструментарію, адекватного тому чи іншому методу (або сукупності методів), що взятий за основу і викорис­товується для досягнення поставленої мети (наприклад, інструменти економічного методу управління: фінансові, кредитні, податки, регулювання цін, використання тарифів, амортизаційна чи бюджетна політика тощо). Тому комплекс складових механізму управління, на наш погляд, повинен бути доповнений таким елементом, як інструменти (важелі) управління об'єктом.

Погоджуючись з думкою вчених Г. Атаманчука та Л. Юзькова [372], що механізм управління формується здебільшого державними інституціями на макрорівні, необхідно однак зауважити, що він

поглиблюється і конкретизується в конкретних секторах економіки та регіонах відомчими та місцевими органами виконавчої влади, а також на первинному рівні - підприємством. У туризмі цей фактор відіграє суттєве значення, оскільки саме на регіональному рівні, в дестинаціях перехрещуються основні інтереси сторін від пропозиції (туристичні підприємства та місцеві органи влади) та попиту (туристи та місцеве населення). Корегування механізму здійснюється в межах повно­важень певних організаційних структур і не повинно мати протиріч за кожним елементом та їх комплексом в ієрархічній підпорядкованості впливу на керований об'єкт. Це, на наш погляд, свідчить про необ­хідність застосування системно-функціонального підходу до тракту­вання механізму управління на відміну від структурно-органі­заційного та структурно-функціонального, запропонованого вченими. Теоретичні підходи щодо сутності механізму управління узагальнено нарис. 4.1.

Системно-організаційний

Системно-функціональний

Структурно-функціональний (функціональний)

Рис. 4.1. Теоретичні підходи до визначення сутності механізму управління

Розробка механізму управління у сфері туризму ускладнюється наявністю багатьох специфічних особливостей, притаманних йому як об'єкту управління. На цих особливостях зосереджує увагу професор М. Кабушкін [146, с 57]. Він зазначає, що туризм має ряд притаманних тільки йому особливостей і відповідно до цього необ­хідно визначити, як глибоко і в якому напрямі повинен розви­ватися управлінський інструмент, щоб правильно вирішити ті спе­цифічні проблеми, які притаманні туристичним організаціям. Науко­вець визначає особливості туризму як об'єкта управління, які впли­вають на менеджмент туристичних організацій: глибина проникнення туризму та складність взаємозв'язків між його складовими елементами; цілі, що складно вимірюються та є незрозумілими; обмежений вплив туризму на регіон; сильний вплив зацікавленої клієнтури; специфіка туристичного продукту, його неві-докремленість від джерела форму­вання; зовнішні ефекти туристичного продукту; специфіка турис­тичного попиту - неможливість зберегти та відчути туристичний продукт, різнотипність споживачів туристичних послуг, висока

значущість суспільних факторів (економічна ситуація в країні, екологія туристському регіону, соціальні фактори), умови життя та праці, рівень освіти, наявність вільного часу; сезонність.

Питання розробки ефективного комплексного механізму розвитку туризму як соціо-еколого-економічної системи та його окремих госпо­дарюючих суб'єктів є особливо актуальним для України в нових економічних умовах змін пріоритетів у процесі реструктуризації національної економіки, у тому числі на користь туризму. Прогре­сивний розвиток при цьому визначається ефективністю управління об'єктами системи, що досліджується.

У сучасній науковій літературі, як правило, уособлюються поняття механізму розвитку з механізмом управління об'єктами, на який спрямований керований вплив. Між ними є прямий і зворотний зв'язок. Однак ми вважаємо, що механізм розвитку, - це якісна характеристика механізму управління, яка характеризує певні тенденції руху системи в заданому напрямі на конкретному історичному етапі розвитку системи залежно від (або відповідно) цільової функції розвитку. При цьому механізм на етапі віднов­люваного зростання буде відрізнятися від механізму, характерного для етапу, перехідного до сталого розвитку, цілями, завданнями факторами, засобами та ін.

Найбільш лаконічне визначення управлінського механізму наводить М. Кабушкін, зазначаючи, що це шляхи впливу на важливі для туристичної індустрії особливості [146]. Такий підхід досить обмежено розкриває поняття механізму управління в туризмі. Вчений фактично ідентифікує механізм управління туристичною організацією з можливо і правильними, але гіпотетичними напрямами впливу на те, що М. Круглое називає факторами механізму управління.

Реальний механізм управління завжди повинен бути конкретним, спрямованим на досягнення конкретних цілей шляхом впливу на конкретні фактори, використання конкретних ресурсів або потенціалу, застосування відповідних методів та інструментів. Ми в цілому погоджуємося з аналогічною думкою М. Круглова [165, с 113]. Проте наше трактування окремих складових системи основних механізмів (рис. 4.2), які з методологічної точки зору в сфері туризму в цілому сформувалися, потребує певного пояснення. Це пов'язано зі специ­фікою їх прояву та використання на різних ієрархічних рівнях управлінської діяльності суб'єктами господарювання як комер­ційного, так і некомерційного характеру.

А"< S

є-О Є

X

Ознаки

Механізми управління

ZE

Адміністративно-правовий

Методи управління

Організаційно-розпорядчий

Соціально-психологічний

Економічний

Міждержавний

Ієрархічні рівні управління

Державний

X

Галузево-регіональний

Інтегративний

Напрями діяльності

Підприємство

Функції управління

Виробничо-господарський, фінансовий, інвестиційний, кадровий, маркетинговий, соціальний, безпеки та ін.

Аналізу, планування, обліку, контролю, організації, мотивації, регулювання та ін.

Інструменти управління

Ціноутворення, інвестиційний, податковий, комунікативний, збутовий та ін.

Адаптивний

Інерційний

І

Пасивний

Респонсивний І Ступінь реакції
___ І на збуджування

Активний

X

Цільове призначення

Інноваційний

Превентивний (антикризовий)

у критичних зонах

життєвого циклу

Рис. 4.2. Основні механізми управління суб'єктами господарської діяльності у сфері туризму

Підкреслимо, що йтиметься про механізми, які забезпечують розвиток досліджуваного об'єкта. І хоча це, на перший погляд, здається зрозумілим, нагадаємо, що процеси деградації, тобто регре­сивного розвитку об'єктивно призводять до леталєнтного результату. Ці обставини потребують розробки та використання механізмів санації, а у процесі толерантного управління (менеджменту) - прий­няття керівництвом свідомого управлінського рішення про ліквідацію об'єкта, до того ж не тільки при загрозі банкрутства, але й при будь-якій іншій невідповідності реалій розвитку його стратегічним цілям.

У вертикальній ієрархії управління розвитком туризму виді­ляють декілька рівнів - мегарівень (світовий, міжнародний), макро-рівень (міжгалузевий), мезорівень (галузевий та/або регіональний) і мікрорівень - окремих суб 'єктів господарювання з простою (підпри­ємство) або складною (корпорація) організаційною структурою управління. Зазначимо, що нині основними об'єктами, на які спрямо­вано управлінський вплив у туристичній індустрії, є не тільки суб'єкти господарської діяльності на ринку туристичних послуг -підприємство (організація) та підприємці (фізичні особи), але й більш складне організаційно-функціональне утворення - дестинація.

Дестинації, як зазначалося, можуть бути простими та склад­ними, представлені окремими туристичними підприємствами (готель високої категорії, центр розваг, парк відпочинку тощо) або їх сукупністю (курорт, природний парк, міста і цілі туристські зони та регіони, країна). Це обумовлює різні підходи до формування конкрет­ного механізму управління ними, узгодження важелів регулювання окремими суб'єктами господарювання, а також інтересів підприємців і місцевих органів влади. Перспективний розвиток туризму за принципами сталості висуває і третю зацікавлену сторону в цих взаємовідносинах - туриста та місцеве населення.

Прийнявши за основу концепцію прогресивного розвитку та визнавши існування закономірностей змін стану досліджуваного об'єкта (підприємства, дестинації) за теорією його життєвого циклу, необхідно констатувати наявність якісно відмінних за змістом меха­нізмів, які забезпечують регулювання розвитку об'єкта в критичних точках, а, правильніше, у критичних зонах. Так, на етапах народження (зона збиткової діяльності) для нових підприємств і зрілості чи стагнації (зона можливої граничної або критичної рентабельності) для функціонуючих підприємств доцільно, на наш погляд, викорис­товувати інноваційні механізми.

На етапі зростання чи старіння (спаду), коли показники результатів фінансово-господарської діяльності наближаються до середньогалузевих

(нормальна рентабельність), розробляється механізм підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності. На етапі леталєнт-ності потребує розробки та застосування превентивний (антикризовий) механізм, якщо не ставиться питання про ліквідацію підприємства, коли буде використаний механізм ліквідації.

Відомо, що залежно від методів, які переважно застосовують у процесі управління суб'єктами господарювання, розрізняють економічний, організаційно-управлінський та соціально-психологічний механізми управління. Однак у туризмі використовують значно ширшу правову базу діяльності, ніж в інших галузях і сферах. Це пов'язано з великою кількістю галузей економіки, які залучені до задоволення потреб туристів, а також з просторовою диференціацією діяльності туристич­них підприємств на країни різних регіонів світу.

Міжнародне право та міжнародні договори у сфері туристичної індустрії значною мірою обумовлюють формування механізму управління у вагомому по багатьох параметрах сегменті туристичного бізнесу - міжнародному туризмі (в'їзному та виїзному). Необхідно врахувати і проникнення на національний ринок транснаціональних корпорацій, особливо в готельному господарстві у формі готельних ланцюгів і мереж. У зв'язку з цим у туризмі організаційно-управ­лінський механізм доцільно формувати за його основними складовими, відпрацьовуючи окремо адміністративно-правовий та організаційно-розпорядчий, а за ознакою різних ієрархічних рівнів - окремо міждержавний, державний, регіональний, корпорації та підприємства.

Механізми регулювання окремих напрямів діяльності на підпри­ємствах туристичної індустрії з методологічної точки зору досліджені неоднаково. Фінансовий механізм антикризового управління підприє­мством, методологію якого обгрунтовано вітчизняними вченими Л. Лігоненко [178] та Т. Унковською [326], повною мірою можна використовувати підприємствам туристичної індустрії різних видів.

Незважаючи на те, що процесний підхід у функціональному менеджменті підприємств достатньо відомий з теоретичної точки зору та широко описаний і використовується на практиці в галузях матеріального виробництва, в туристичних, готельних підприємствах і закладах розваг сфери туризму цей механізм практично недос-ліджений. Перші спроби описати процеси виробництва та збуту туристичного продукту, причому з логістичних позицій, здійснено вітчизняним науковцем Г. Михайліченко [207], готельних послуг -російським вченим І. Ляпіною [184]. Розробка науково-обґрунто­ваного механізму виробничих (операційних) процесів є важливою

передумовою механізму управління якістю продукту сфери послуг, оптимізації використання ресурсного потенціалу підприємств.

У туризмі результат господарської діяльності значною мірою обумовлюється ступенем задоволення споживача завдяки індиві­дуальному обслуговуванню, рівень якого визначається кваліфіко­ваною роботою персоналу. У зв'язку з цим кадровий менеджмент, який безумовно важливий для будь-якої галузі, відіграє ключову роль у сфері туризмі. Фактори професійної придатності персоналу, що базуються на фаховій підготовці кадрів спеціально для певного сегмента туристичного ринку за видом і напрямом економічної діяль­ності (готельне господарство, ресторанне господарство, туристична діяльність тощо), психологічній придатності працювати в індустрії гостинності, правильному підборі та розстановці кадрів на підприємстві, - все це потребує суттєвого вдосконалення механізму кадрового менеджменту в сфері туризму.

Аналогічну оцінку щодо недосконалості методичних підходів формування та реалізації механізмів управління можна дати прак­тично кожному з видів механізмів, що ідентифіковані нами за озна­ками функцій управління (аналіз, планування та, особливо, прогнозу­вання, облік, контроль, регулювання та мотивація) та інструментарію управління (ціноутворення, оподаткування, рекламне бюджетування, комунікації тощо). У вітчизняній практиці такий стан речей пояснюється тим, що наука про туризм і наукові школи знаходиться у процесі становлення та недостатнім бюджетним фінансуванням наукових досліджень у сфері туризму.

Механізмам управління окремими підприємствами у сфері туризму притаманні специфічні риси, як і туризму - об'єкту управління в цілому. Якщо цільову функцію механізму управління підприємством відобразити як сукупність форм, засобів і прийомів регулювання потенціалом підприємства з урахуванням інтегрованого впливу факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, формалізувавши виразом:

ПП ^"(ВЗВ + ЗЗВ), (4.2)

де ПП - потенціал підприємства;

ВЗВ - внутрішні збурювачі впливу;

33В - зовнішні збурювачі впливу, то характерним для механізмів туристичних підприємств буде значно сильніший сукупний вплив зовнішніх збурювачів рівноваги підпри­ємства як системи, ніж внутрішніх. Основна причина полягає в тому, що туристичні підприємства зазвичай невеликі за розміром,

тому більш гнучкі в управлінні з точки зору їх внутрішнього потен­ціалу. Проте складні та численні міжгалузеві зв'язки з контрагентами по операціях у процесі формування туристичного продукту, реалізації та організації споживання туристичного продукту, залежність вражень туриста від багатьох факторів не тільки об'єктивного, але й суб'єктивного характеру всередині та поза межами керованої системи вимагає розробки якісно нових механізмів діяльності туристичних підприємств в ринковому середовищі - адаптивних (активних), респонсивних, управління якістю послуг таін. При цьому сутність потенціалу туристичного підприємства (або дестинації) необхідно розуміти досить широко з урахуванням реальної вартості економічних ресурсів, а також гудвілу та вартості туристично-рекреаційних ресурсів, що використовуються при створенні туристичного продукту та продаються.

У туризмі важливу роль відіграють такі явища, як інерція та респонсивність. У стабільних умовах розвитку механізм функціонує за еволюційними законами. Разом з тим слід зазначити досить високу еластичність розвитку туризму від численних зовнішніх, інколи непередбачуваних факторів, які обумовлюють високий рівень ризику туристичного бізнесу та небезпеки для туристів в окремих дести-націях, пов'язаного з виникненням форс-мажорних обставин (природні стихійні лиха, соціальні заворушення, різкі зміни курсу валют і навіть дефолт).

Крім того в туризмі, як в ніякій іншій сфері, на формування механізму управління впливає діяльність різних громадських орга­нізацій та рухів, які суттєво формують громадську думку: профс­пілки, мас-медіа (дезінформація, деформація), товариство захисту прав споживачів, рухи зелених, антиглобалістів. Ці обставини вима­гають негайної реакції механізму управління на зміни у зовнішньому та/або внутрішньому середовищі досліджуваної складної системи. Тобто, незважаючи на певну інерційність діючого механізму управління туризмом, необхідно мати на увазі можливість його респонсивної дії, яка є протилежністю інерції і дозволяє оперативно реагувати на сигнали або збурювання. Це висуває вимоги до гнучкості механізму та усіх його компонентів.

Адаптивність підприємства слід розуміти як властивість пристосовуватися, форму відносин із зовнішнім середовищем, процес внутрішньоорганізаційної перебудови. У свою чергу, інноваційність -це здатність до оновлення, удосконалення внутрішньоорганізаційних процесів. Якщо адаптивність характеризує реакцію підприємства на зміни зовнішнього середовища, то інноваційність визначає джерела

передумовою механізму управління якістю продукту сфери послуг, оптимізації використання ресурсного потенціалу підприємств.

У туризмі результат господарської діяльності значною мірою обумовлюється ступенем задоволення споживача завдяки індиві­дуальному обслуговуванню, рівень якого визначається кваліфіко­ваною роботою персоналу. У зв'язку з цим кадровий менеджмент, який безумовно важливий для будь-якої галузі, відіграє ключову роль у сфері туризмі. Фактори професійної придатності персоналу, що базуються на фаховій підготовці кадрів спеціально для певного сегмента туристичного ринку за видом і напрямом економічної діяль­ності (готельне господарство, ресторанне господарство, туристична діяльність тощо), психологічній придатності працювати в індустрії гостинності, правильному підборі та розстановці кадрів на підприємстві, - все це потребує суттєвого вдосконалення механізму кадрового менеджменту в сфері туризму.

Аналогічну оцінку щодо недосконалості методичних підходів формування та реалізації механізмів управління можна дати прак­тично кожному з видів механізмів, що ідентифіковані нами за озна­ками функцій управління (аналіз, планування та, особливо, прогнозу­вання, облік, контроль, регулювання та мотивація) та інструментарію управління (ціноутворення, оподаткування, рекламне бюджетування, комунікації тощо). У вітчизняній практиці такий стан речей пояснюється тим, що наука про туризм і наукові школи знаходиться у процесі становлення та недостатнім бюджетним фінансуванням наукових досліджень у сфері туризму.

Механізмам управління окремими підприємствами у сфері туризму притаманні специфічні риси, як і туризму - об'єкту управління в цілому. Якщо цільову функцію механізму управління підприємством відобразити як сукупність форм, засобів і прийомів регулювання потенціалом підприємства з урахуванням інтегрованого впливу факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, формалізувавши виразом:

ПП= {"(ВЗВ + ЗЗВ), (4.2)

де ІШ - потенціал підприємства;

ВЗВ - внутрішні збурювачі впливу;

33В - зовнішні збурювані впливу, то характерним для механізмів туристичних підприємств буде значно сильніший сукупний вплив зовнішніх збурювачів рівноваги підпри­ємства як системи, ніж внутрішніх. Основна причина полягає в тому, що туристичні підприємства зазвичай невеликі за розміром,

тому більш гнучкі в управлінні з точки зору їх внутрішнього потен­ціалу. Проте складні та численні міжгалузеві зв'язки з контрагентами по операціях у процесі формування туристичного продукту, реалізації та організації споживання туристичного продукту, залежність вражень туриста від багатьох факторів не тільки об'єктивного, але й суб'єктивного характеру всередині та поза межами керованої системи вимагає розробки якісно нових механізмів діяльності туристичних підприємств в ринковому середовищі - адаптивних (активних), респонсивних, управління якістю послуг таін. При цьому сутність потенціалу туристичного підприємства (або дестинації) необхідно розуміти досить широко з урахуванням реальної вартості економічних ресурсів, а також гудвілу та вартості туристично-рекреаційних ресурсів, що використовуються при створенні туристичного продукту та продаються.

У туризмі важливу роль відіграють такі явища, як інерція та респонсивність. У стабільних умовах розвитку механізм функціонує за еволюційними законами. Разом з тим слід зазначити досить високу еластичність розвитку туризму від численних зовнішніх, інколи непередбачуваних факторів, які обумовлюють високий рівень ризику туристичного бізнесу та небезпеки для туристів в окремих дести-націях, пов'язаного з виникненням форс-мажорних обставин (природні стихійні лиха, соціальні заворушення, різкі зміни курсу валют і навіть дефолт).

Крім Того в туризмі, як в ніякій іншій сфері, на формування механізму управління впливає діяльність різних громадських орга­нізацій та рухів, які суттєво формують громадську думку: профс­пілки, мас-медіа (дезінформація, деформація), товариство захисту прав споживачів, рухи зелених, антиглобалістів. Ці обставини вима­гають негайної реакції механізму управління на зміни у зовнішньому та/або внутрішньому середовищі досліджуваної складної системи. Тобто, незважаючи на певну інерційність діючого механізму управління туризмом, необхідно мати на увазі можливість його респонсивної дії, яка є протилежністю інерції і дозволяє оперативно реагувати на сигнали або збурювання. Це висуває вимоги до гнучкості механізму та усіх його компонентів.

Адаптивність підприємства слід розуміти як властивість пристосовуватися, форму відносин із зовнішнім середовищем, процес внутрішньоорганізаційної перебудови. У свою чергу, інноваційність -це здатність до оновлення, удосконалення внутрішньоорганізаційних процесів. Якщо адаптивність характеризує реакцію підприємства на зміни зовнішнього середовища, то інноваційність визначає джерела

адаптивності, основу такої реакції, що спрямована на активну якісну зміну в господарській діяльності. Отже важливою детермінантою розвитку є набуття підприємствами туристичної індустрії ознак інноваційного формату діяльності, а властивості адаптивності й інноваційності визначають необхідні та достатні умови формування їх конкурентоспроможності.

Існування конкурентоспроможних підприємств обумовлено наявністю ефективного механізму управління, який базується, насам­перед, на показниках якості та реалізації власного механізму управління якістю. Конкурентне середовище об'єктивно створює умови для постійного вибуття з ринку неконкурентоспроможних підприємств. Антикризові, превентивні механізми виведення їх з кризового стану є особливо важливою компонентою в системі механізмів, що забезпечують підтримку підприємництва в туризмі. Пасивна реакція підприємств на зміни у зовнішньому середовищі дуже часто обумовлена неготовністю відповідного персоналу до діагностики кризових явищ та оцінки стійкості. Така ситуація потребує і наявності відповідних методик, адаптованих саме до туристичних підприємств, економічний механізм яких має свою специфіку та характеризуються складністю та підвищеним рівнем ризику господарської діяльності від зовнішніх факторів.

Єдність і системність реалізації усіх складових (видів та елементів) механізму управління досягаються передусім завдяки прогнозуванню та індикативному плануванню розвитку туристичної галузі. При цьому варто підкреслити, що механізм управління використовується як засіб втілення у життя прийнятих управлінських рішень за результатами планування, тобто планування передує можливому застосуванню механізму управління. Слід зазначити, що кожна функція управління буде результативною лише за умови наявного та використаного конкретного власного механізму.

Уся сукупність видів механізмів взаємопов'язана між собою і використовується в комплексі та в цілому визначається державною політикою у сфері туризму, стратегією розвитку туризму та підприєм­ницької структури. У зв'язку з цим механізми розвитку суб'єктів туристичної діяльності повинні бути динамічними та гнучкими, розробленими на різні часові періоди з урахуванням дерева цілей такого розвитку. Виокремлення етапів розвитку туризму передбачає розробку механізмів його відновлюваного зростання на етапі масо­вого зростання та сталого розвитку.

Комплекс заходів щодо охорони навколишнього середовища при цьому залежать від проблем конкретної території. Разом з тим, на наш

погляд, ці питання заслуговують окремого змістовного розгляду та місця в державному механізмі управління економікою і туризмом у контексті сталого розвитку-. У тісному взаємозв'язку з принципами сталості та функціями туризму знаходяться і цілі культурно-виховного характеру механізму державного управління Тобто в системі цілей розвитку туризму екологічний тип механізму управління необхідно відокремити від просторового та передбачити культурно-виховний з Подальшим визначенням функцій, завдань, факторів та інших елементів механізму.

Усю сукупність типів цілей дії державного управлінського механізму в туристичній індустрії зображено на рис. 4.3.

Загальні методоло­
гічні принципи форму­
вання та приведення в
дію механізмів управ­
ління мають конкретний
зміст у вітчизняному ту­
ризмі. В Україні вони за­
лежать від багатьох фак­
торів: економічної стра­
тегії держави на міжна­
родному ринку на осно­
ві процесів інтеграції,
спеціалізації та коопера­
ції; загальноекономічної
ситуації в країні; мето­
дів управління економі- _{Рис 43} Типи цілей державного
кою (централізованих, управлінського механізму в туристичній
децентралізованих, змі- індустрії
шаних); визнання пріо­
ритетності галузі у структурі розвитку галузей економіки; визначення
розвитку регіонів-дестинацій; цільової функції розвитку туризму на
найближчу та довгострокову перспективу; визначення провідних
напрямів розвитку та видів туризму; регіональних особливостей
туристично-рекреаційних ресурсів (природних, культурно-історич­
них, етнографічних та ін.); видів і форм суб'єктів господарювання;
культури управління на різних ієрархічних рівнях як всеохоплюючого
інституціонального фактора управління.

З метою формування системи ліцензування в готельному господарстві України, на наш погляд, доцільно: конкретизувати умови господарювання, необхідні для одержання ліцензії; розробити

положення про порядок видачі ліцензії на діяльність у сфері готельного господарства; положення має містити перелік документів, наявність яких забезпечує видачу ліцензії без будь-яких перешкод; визначити розмір державного збору за видачу ліцензії, диферен­ційовано для підприємств комерційної і соціальної сфери; визначити ліцензуючий підрозділ у складі місцевих органів самоврядування або центральних органів виконавчої влади у сфері туризму; передбачити, що в тих випадках, коли готелі розташовані на економічно привабливих територіях (міські центри, райони з високою концент­рацією контингенту потенціальних споживачів послуг), ліцензії видаються на конкурсних засадах; встановити умови дії ліцензії (перелік можливих порушень і порядок застосування санкцій), у тому числі підстави для позбавлення ліцензії [291, с 45].

Окремого розгляду потребує і сертифікація послуг підприємств сфери туризму як інструмент механізму управління якістю послуг. Сертифікація послуг повинна ставити вимоги перед суб'єктом господарювання щодо збереження життя й охорони здоров'я людей, охорони навколишнього середовища (екологія, додержання санітарно-гігієнічних норм тощо), збереження майна клієнтів та ін. Специфіка роботи готельних підприємств така, що проводити сертифікацію послуг на момент їх надання, тобто повсякчасний моніторинг, немож­ливо. Тому слід сертифікувати умови функціонування конкретного готелю, а певний їх рівень визначає можливості готельного сервісу, типи й напрями господарської діяльності. З огляду на це необхідно виробити систему вимог до якості послуг, технології обслуговування різних категорій споживачів, інших показників діяльності. Характеристика виконання цих вимог повинна бути основою процесу атестації колективних засобів розміщення.

Міжнародна організація зі стандартизації на початку XXI ст. розпочала розробку єдиних стандартів у секторі туризму для їх прийняття міжнародним співтовариством на добровільних засадах. Оприлюднена інформація свідчить, що рівень проходження сертифікації на відповідність вимогам стандартів ISO серії 9000 нині становить близько 40% від загального обсягу кількості підприємств.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що незважаючи на визнання туризму в Україні одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури, державна політика щодо формування меха­нізму управління цією галуззю характеризується недостатньою послідовністю, що вимагає вивчення причин такого становища і розроблення заходів щодо його вдосконалення.