Визначення проектних альтернатив 4 страница

4) Розрахунок основного показника для всіх обраних граничних значень неоднозначних факторів.

5) Побудова графіку чутливості для всіх неоднозначних факторів.

Рис.7.2. Чутливість проекту по відношенню до невизначених факторів

Цей графік дозволяє зробити висновки про найбільш критичні фактори інвестиційного проекту з метою подальшого контролю за ними в процесі реалізації інвестиційного проекту. Наприклад, якщо ціна є критичним фактором, необхідно в подальшому звернути увагу на програму маркетингу та якість товару. Якщо проект є чутливим до зміни обсягів виробництва, то треба більше уваги приділити удосконаленню внутрішнього менеджменту та підвищенню продуктивності праці. Якщо критичним фактором є матеріальні витрати, то доцільно приділити увагу відносинам з постачальниками.

Аналіз сценаріїв - методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість реагування очікуваного прибутку до змін в ключових змінних величинах та можливий інтервал значень цих змінних.

Аналіз сценарію розглядає “погані” та “добрі” та «найбільш можливі» фінансові обставини, які можливі в очікуваній ситуації. При цьому фінансовий аналітик просить операційних менеджерів підібрати “поганий” набір обставин (низька ціна продажу, низький обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю, тощо), середній, або “більш можливий” набір, та “добрий” набір обставин.

Щоб оцінити переваги різних напрямків інвестицій і оперувати ними, ці відхилення доцільно звести до одного значення, а потім у межах цього значення прогнозувати різні рівні прибутку з урахуванням ймовірності їх досягнення. Сума величин ймовірності дорівнює 1.

При оцінці ризику проектів нових підприємств чи реконструкції діючих слід враховувати, що ймовірні значення допомагають визначити можливість одержання очікуваних прибутків за тих чи інших умов. Визначити розмір прибутку та ймовірність його одержання можна за допомогою спостережень, набутого досвіду, сфери прикладання капіталів ( в освоєну справу, справу, яка лише освоюється, чи нову). Чим більша непевність у кінцевому результаті, тим ширше межа відхилень прибутковості від середнього значення. Залежно від складності, точності аналізу та розрахунків прибутку менеджер (економіст) надає величину ймовірності кожному значенню у межах відхилень (табл.1.).

Табл.1. Розподіл значень ймовірності очікуваних прибутків

Оцінка можливого результату	Запроектований прибуток, млн. грн. Д	Значення ймовірності Рi	Можливий (очікуваний) прибуток,млн. грн. ( Д х Рi )
Проект А
Песимістична	10,0	0,20	2,0
Стримана	33,3	0,60	20,0
Оптимістична	50,0	0,20	10,0
Разом		1,00	32,0 (Дс)
Проект В
Песимістична	8,0	0,25	2,0
Стримана	30,0	0,50	15,0
Оптимістична	60,0	0,25	15,0
Разом		1,00	32,0 (Дс)

Аналізуючи очікувані прибутки проектів А і В, слід зазначити, що їх мінливість у проекті А нижча ( від 10,0 до 50,0), ніж у проекті В (від 8,0 до 60,0). Межа дисперсії прибутку проекту А – 40,0 (10,0 – 50,0), проекту В – 52,0 (8,0 – 60,0). Ймовірність одержаного результату оцінюється за трьома рівнями: песимістичний, стриманий, оптимістичний. Після перемноження прибутку на значення ймовірності та підсумування результатів одержують сумарне значення очікуваних прибутків. В обох випадках воно вийшло однаковим – 32,0.

Отже ризик проекту А нижчий, тому що при цьому значення відхилення очікуваного прибутку менше.

Мірою ризику очікуваного прибутку є середньоквадратичне значення відхилень. Воно й визначатиме відносну ризикованість кожного проекту.

Табл..2. Визначення середньоквадратичного відхилення значень очікуваного прибутку.

Д	Дс	Д – Дс	( Д – Дс )	Рi	(Д – Дс ) х Рi
Проект А
10,0	32,0	22,0	484,0	0,20	96,8
33,3	32,0	1,3	1,69	0,60	1,01
50,0	32,0	18,0	324,00	0,20	64,80
Разом (дисперсія) 162,61
8,0	32,0	24,0	576,00	0,25	144,00
30,0	32,0	2,0	4,00	0,50	2,00
60,0	32,0	28,0	784,00	0,25	196,00
Разом (дисперсія) 342,00

Визначення середньоквадратичного відхилення:

,

де t – число спостережень;

Д – запроектований прибуток;

Д_С – очікуваний середній прибуток;

Р_i –ймовірність одержання прибутку.

Середньоквадратичне відхилення очікуваних прибутків за різної оцінки можливості їх досягнення дорівнюватиме:

Проект А = ;

Проект В .

Отже, розрахунки показують, що вкладення капіталів за проектом А менш ризиковане, оскільки відхилення очікуваних прибутків можуть коливатися у межах 12,7 порівняно з проектом В, де межа відхилень 18,5.

Ми розглянули приклад, коли сумарне середнє значення очікуваних прибутків за обома проектами однакове.

Якщо ж ці значення різні, важко порівняти абсолютні показники дисперсії, що визначаються за допомогою середньоквадратичного відхилення. У цьому випадку ризикованість того чи іншого проекту визначається коефіцієнтом варіації.

Коефіцієнт варіації К_v дорівнює відношенню середньоквадратичного відхилення до очікуваного середнього значення прибутку Д_С :

,

Значення середньоквадратичного відхилення при різних значеннях сумарного середнього відхилення прибутку (проекту) за різними проектами визначається аналогічно наведеному прикладу.

У нашому випадку коефіцієнт варіації очікуваних прибутків обох проектів дорівнює:

К_{v проекту А}=

К_{v проекту В} =

Ризик нижчий там, де коефіцієнт варіації нижчий. Тобто перевагу має той проект, де коефіцієнт варіації нижчий, а співвідношення ризику і доходу сприятливіше. Проведені вище розрахунки стверджують нижчу ризикованість проекту А, тому капітальні вкладення доцільніше вкладати саме в цей проект.

Таким чином, аналіз сценарію забезпечує нас корисною інформацією щодо ризику проекту. Але цей метод дещо обмежений в тому, що тільки розглядає декілька окремих результатів, хоча в дійсності існує нескінченне число ймовірностей. Наступний метод визначення ризику проекту вирішує цю проблему.

3. Статистичні та імовірнісні методи в оцінці ризику

Статистичні та імовірнісні методи оцінки ризику включають:

- метод Монте-Карло;

- модель оцінки капітальних активів (МОКА)

Моделювання Монте-Карло називається так тому, що цей тип аналізу виник при математичному дослідженні гри в казино, він поєднує чутливість реагування та ймовірність розподілу вхідної змінної величини. Однак таке моделювання потребує сильного комп’ютерного забезпечення, тоді як аналіз сценарію можливо провести, використовуючи ПК з програмою електронних таблиць або навіть застосовуючи калькулятор.

Головна мета моделювання – наблизити гіпотетичні ситуації до реальних. Оскільки справжні майбутні грошові потоки або ставки дисконту невідомі, грошовим потокам і дисконтним ставкам надаються різні припустимі значення, а потім розглядаються результати. Ці випадки, що базуються на припущенні, називаються імітованими подіями. Імітовані події в оцінці доцільності інвестицій використовуються для дослідження NPV і IRR проектів з різними грошовими потоками.

В аналізі моделювання програма починає наздогад вибирати значення для кожної змінної – ціна продажу, його обсяг, змінні витрати на одиницю продукції, тощо. Потім ці значення з’єднуються і розраховується NPV проекту та записується у пам’яті комп’ютера. Далі відбирається наздогад інший набір вхідних даних і розраховується відповідне значення NPV. Цей процес може повторюватись тисячі разів і ми отримаємо тисячу значень NPV

Кінцевий етап цього методу аналізу полягає в обробці та інтерпретації отриманих результатів. Кожне значення NPV являє собою імовірність настання цієї події і розраховується за формулою:

Р = 100 : n,

де Р - імовірність настання події, %; n – кількість варіантів розрахунків NPV.

Наприклад, якщо кількість варіантів розрахунків NPV дорівнює 5000, то ймовірність одного варіанту складає:

Р = 100:5000 = 0,02.

В якості міри ризику в інвестиційному проектуванні доцільно використовувати ймовірність отримання від’ємних значень NPV. Ця ймовірність оцінюється як відношення кількості результатів з від’ємним NPV до загальної кількості отриманих результатів в процентах.

Наприклад, якщо з 5000 варіантів від’ємне значення NPV було отримано 3454 рази, то міра ризику складає: (3454 : 5000)100% = 69,1%.

Модель оцінки капітальних активів (МОКА) використовується у фінансових інвестиціях для визначення необхідної ставки доходу від акцій або портфеля інвестицій. При оцінці доцільності інвестицій цей метод розглядає проект як акції компанії та припускає, що дохідність проекту пов’язана з дохідністю всіх активів компанії або з доходом всієї галузі. Розрахунок здійснюється за допомогою наступного рівняння:

K_p = R_f + ( K_m – R_f) _p,

де:

K_p - необхідна ставка доходу від проекту, що оцінюється;

K_m - дохідність ринкового портфеля;

R_f - безпечна ставка;

_p – бета (коефіцієнт ризику) проекту.

Якщо ви погоджуєтесь із тим, що проект, який ви вивчаєте, має той же рівень ризику, що й будь-який типовий проект компанії, ви можете скористатись компанії як проекту.

Приклад.Припустимо, що ви хочете визначити NPV проекту, але не знаєте, якою ставкою дисконту слід скористатись. Проте ви знаєте, що компанії дорівнює 1,5, безпечна ставка – 8%, а дохідність ринкового портфеля за індексом ПФТС (першої фондової торгівельної системи ) – 12%. Ви також впевнені, що ризикованість проекту не дуже відрізняється від рівня ризику інших проектів компанії.

Розв’язок:Оскільки ви переконані, що ризик проектів однаковий, можна сказати, що , або відповідний ризик проекту, має бути близький до компанії, тобто 1,5.

скориставшись рівнянням K_p = R_f + ( K_m – R_f) _p та наведеними даними, можна визначити необхідну ставку доходу (дисконту):

K_p = 0,08 + 1,5 (0,16 – 0,08) = 0,20, або 20%. Після того, як визначена ставка дисконту, можна розрахувати NPV проекту для цього треба дисконтувати очікувані грошові потоки на ставку 20%, потім віднять від початкових інвестицій значення теперішньої вартості грошових потоків. Якщо значення NPV дорівнюватиме нулю або буде позитивне, можна схвалювати проект вже тому, що рівень 20% необхідної ставки доходу буде витриманий.

А що, як проект нетиповий для інвестицій компанії? Іншими словами, як можна застосувати МОКА для проекту, ризик якого за інші показники відрізняються від середніх або звичайних проектів, які реалізує компанія? В такому випадку слід шукати схожі проекти поза своєю фірмою.

4. Механізми нейтралізації інвестиційних ризиків

Для ефективного управління ризиками інвестиційних проектів застосовуються різноманітні методи.

До найбільш розповсюджених методів нейтралізації інвестиційних ризиків належать: метод диверсифікації, страхування, хеджування та розподілу інвестиційних ризиків.

Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо між собою не пов’язані.

Одним з найбільш поширених способів запобігання, або зменшення ризиків є страхування.

Страхування ризиків – це передача певних ризиків страховій компанії.

При аналізі ризиків важливо виділити групу ризиків, які можуть бути застраховані. Коли відбувається певна ризикова подія, інвестор має підстави сподіватися на відшкодування втрат, пов’язаних із цим ризиком.

До ризиків, які надаються до страхування, належать:

- прямі майнові збитки, пов'язані з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матеріалів;

- непрямі збитки, спричинені демонтажем і переміщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;

- ризики, що підлягають обов’язковому страхуванню (від нещасних випадків на виробництві, від захворювань, від пошкодження майна, від викрадення транспортних засобів).

Вищенаведені види ризиків зустрічаються в будь-якому проекті.

У широкому плані страхування інвестицій розглядається як страхування тих об’єктів, обладнання, інженерних мереж, які були збудовані, змонтовані або впроваджені внаслідок реалізації інвестиційного проекту. Страхування ризиків капіталовкладень являє собою угоду, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, котрий не бере участі в даному інвестиційному проекті. Страхування поширюється тільки на інвестиційний процес і не охоплює об’єктів створених в результаті інвестицій. До таких видів страхування відносять:

- страхування будівництва;

- страхування на випадок зриву поставок будівельних матеріалів під час будівництва;

- страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.

Ринкові відносини розширили сферу страхування фінансового ризику підприємств і включають поряд із страхуванням одержання прибутку страхування рівня цін, стабільності надходжень сировини від постачальників тощо. Поряд із добровільним страхуванням існує обов’язкове страхування майна і медичне страхування, що передбачається кошторисом витрат підприємства.

Але є такі види ризику, які не можуть бути охоплені страховими компаніями. Це ризики, пов’язані з нестабільністю внутрішньополітичного життя країни, куди спрямовують інвестиції.

Страхування подібних ризиків передбачає створення державних гарантійних фондів, які мають забезпечити певні гарантії інвестицій приватних осіб в економіку тієї чи іншої країни.

У бізнес – плані зазначаються заходи щодо видів ризику, які не підлягають страхуванню – через неправильний вибір проекту, коливання кон’юнктури ринку, зміну цін і попиту, соціальну нестабільність тощо. З цією метою на підприємстві може створюватись фонд комерційного ризику, величина якого коливається від 5 до 15 % прибутку.

Далі переглядається рентабельність справи з урахуванням заходів, що плануються.

Хеджування –це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу.

Хеджування здійснюється через укладання контракту, який призначений для страхування ризиків зміни ціни. Предметом контракту можуть бути різні активи – товари, валюта, акції, облігації тощо.

Хеджування може здійснюватись на підвищення або зниження цін. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначеністю цін на ринку, продаючи форвардні, ф’ючерсні чи опціонні контракти. Це дає змогу спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його перебирає на себе спекулянт, який іде на одержання прибутку, граючи на різниці цін.

В сучасній практиці широке розповсюдження отримав механізм розподілу ризиків.

Розподіл інвестиційних ризиків – це частковий трансферт партнерам фінансових ризиків по окремим операціям. На практиці широке розповсюдження мають наступні направлення розподілу ризиків:

1. Розподіл ризиків між учасниками інвестиційного проекту. В процесі такого розподілу підприємство може здійснити передачу підрядникам ризиків, пов’язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт тощо.

2. Розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини та матеріалів. Предметом такого розподілу є фінансові ризики, які пов’язані з втратою ( псуванням) майна (активів) в процесі їх транспортування і здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами “ИНКОТЕРМС- 90”.

3. Розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Наприклад, при операційному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використаного активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (за умов дотримання встановлених правил експлуатації), а також інші ризики, що обговорюються в контракті.

Література:

1. О.Д.Данілов, Г.М.Івашина, О.Г.Чумаченко. Інвестування: Навчальний посібник. – К.: “Комп’ютерсервіс”, 2001.- 364с.

2. Савчук В.П., Прилипко С.И., Величко Е.Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов.- Учебное пособие. – Киев: Абсолют-В, Эльга, 1999. - 304 с.

3. Кліффорд Ф.Грей, Эрик У.Ларсон. Управление проектами. Практическое руководство/ Пер.с англ. – М.: Изд-во “Дело и сервис”, 2003. – с.163-183.

Тема 8. Управління якістю проекту

1. Загальне поняття управління якістю

2. Планування, забезпечення та контроль якості

3. Міжнародні стандарти ISO серії 9000

1. Загальне поняття управління якістю

Кожний виріб є носієм різних конкретних властивостей , що відображають його корисність і відповідають певним потребам людини. Корисність будь - яких речей відбиває їх споживчу вартість. Споживча вартість того чи іншого товару має бути оціненою, тобто має бути визначеною його якість. На відміну від споживчої вартості якість продукції характеризує міру її придатності до споживання, тобто кількісний бік споживчої вартості.

Тобто, якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольнити потреби людини відповідно до свого призначення.

Все більша насиченість сучасних ринків, постійно зростаюча конкуренція призвели до необхідності переглянути традиційні уявлення про якість як до жорстко заданого переліку "споживчих характеристик" і значно розширити тлумачення цього поняття. Справжню "революцію" у напрямку зміни підходів у розумінні того, що є якістю, зробили японці: широко застосувавши в 60-ті роки в управлінських процедурах статистичні методи, вони відійшли від уявлення про якість як про те, що "зроблено у межах допусків", та перейшли до принципу "мінімізації відхилень". Причому останній принцип було застосовано не тільки з точки зору кінцевої продукції, а на всіх стадіях, пов'язаних із її "життєвим циклом". Завдяки цьому їм вдалося буквально за декілька років не тільки наздогнати за якісними показниками своїх товарів найкращі взірці європейської та американської промисловості, але й на багато років, аж поки їх конкуренти не застосували у себе те ж саме, стати світовим лідером у номінації "якість", захопивши значну долю світового ринку. Згодом відбувся новий "прорив" — до "якості" цілком логічно було включено і всі супутні процеси, в результаті чого з'явилися стандарти ISO та підходи тотального управління якістю - ТQМ (Total Quality Menegment). Після цього остаточно затвердилося уявлення про те, що будь-яка "локальна" якість є невід'ємною складовою "системи якості" і розгляд її поза таким контекстом є підходом несистемним та безперспективним.

Управління якістю проекту, як зазначено в Керівництві з питань проектного менеджменту, включає «всі роботи, що стосуються загальної функції управління, визначають політику у сфері якості, завдання та відповідальність і реалізовують їх такими засобами, як планування якості, контроль її та удосконалення в рамках системи забезпечення якості».

Управління будь-яким процесом, в тому числі й процесом підвищення якості, починається із визначення об'єктів, цілей, ресурсів та методів управління.

Об'єктами управління якістю можуть виступати:

· кінцевий продукт

· проміжні продукти

· технологічні процеси

· управлінські процеси

· сировина, матеріали, комплектуючі

· безпека та екологія, тощо

Сучасна концепція тотального управління якістю визначає якість як сукупність властивостей об'єкта, які стосуються його здатності задовольняти проголошені та неочікувані вимоги споживача. Найважливішим аспектом управління якістю проекту є необхідність перетворення на стадії управління проекту неочікуваних вимог на проголошені.

В управління якістю варто чітко розмежовувати поняття «якість» і «сорт». У відповідності до стандартів ISO 9000, сорт — це «категорія, або ранг, що призначається об'єктам, які мають одне й те саме функціональне використання, але різні вимоги до якості».

Відповідно до Державного стандарту України ISO 9000-2001 встановлено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може використовувати для поліпшення показників діяльності організації:

1) орієнтація на замовника.

2) лідерство.

3) залучення працівників.

4) процесний підхід.

5) системний підхід до управління.

6) постійне поліпшення.

7) прийняття рішень на підставі фактів.

8) взаємовигідні стосунки з постачальниками.

Ці вісім принципів управління якістю формують основу стандартів та системи управління якістю, які входять до міжнародних стандартів серії ISO 9000.

2. Планування, забезпечення та контроль якості

Початком планування процесу є його стратифікація на ряд об'єктів планування. Об'єкти планування можуть бути згруповані за найрізноманітними ознаками й відокремлені як підсистеми, функції, рівні ієрархії, інструменти та методи, тощо.

План управління якістю повинен містити в собі мету, засоби (ресурси) і методи досягнення мети, терміни контролю якості, перелік відповідальних осіб.

При цьому необхідно розробити (у конкретних вимірах):

· критерії оцінки ситуації;

· оцінку поточної ситуації;

· оцінку бажаної ситуації;

· оцінку методів, ресурсів і часу, які необхідні для досягнення бажаної ситуації.

Планування якості включає визначення того, які стандарти якості застосовні до даного проекту і як домогтися відповідності їм.

Ефективним засобом управління якістю є стандартизація, яка включає комплекс норм, правил і вимог до якості продукції.

Процес стандартизації продукції регулюється сукупністю нормативно-технічної документації:

1. Міжнародні стандарти ISO серії 9000;

2. Державні стандарти України (ДСТУ);

3. Галузеві стандарти (ГСТУ);

4. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств та спілок;

5. Технічні умови (ТУ);

6. Стандарти підприємств.

Стандарт є основним нормативно-технічним документом, в якому показники якості встановлюються, виходячи з новітніх досягнень науки, техніки і попиту споживачів.

Команда проекту повинна також знати один з фундаментальних принципів сучасного управління якістю - якість планується, а не перевіряється.

Вхідними даними для планування якості є:

1. Політика у сфері якості описуєзагальні цілі й напрями діяльності організації з акцентом на якість, які формально визнані менеджментом верхнього рівня.

2. Описання змісту проекту є основним параметром при плануванні якості, оскільки в ньому задокументовані головні результати проекту та цілі — необхідна інформація для визначення основних вимог зацікавленої особи.

3. Описання продукту часто містить подробиці технічних результатів та інші важливі деталі, які можуть впливати на планування якості.

4. Стандарти та норми.

Норма – це документ, який лежить в основі необхідних властивостей продукту, процесу чи послуги, включаючи застосовувані адміністративні процедури, причому цей документ є обов’язковим для дотримання.

5. Результати інших процесів планування. Для описання змісту проекту та продукту результати процесів в інших галузях використання знань з проектного менеджменту повинні розглядатися як частина планування проекту. Наприклад. планування закупівель може визначати вимоги підрядчика з якості, що мають бути відображені в загальному плані управління якістю.

Для планування якості використовуються наступні методи та засоби:

1. Аналіз прибутків і витрат. В основному вартість дотримання вимог якості - це витрати, пов'язані з роботами з управління якістю в проекті.

2. Порівняння із зразком включає процес порівняння дійсних або запланованих результатів з результатами інших проектів.

3. Графіки потоків - це будь-які діаграми, графіки та карти, які відображають зв'язок між різними елементами системи якості.

Рис 8.2. Приклад процесу, зображеного на графіку потоків

Найчастіше використовуються в управлінні якістю наступні графіки потоків:

• ІІричинно-наслідкові діаграми, які також називають діаграми Ішикави, або діаграми «риб'ячих кісток», вони показують, як різні причини та підпричини пов'язані з виникненням потенціальних проблем.

• Діаграми Парето – це гістограма впорядкована за частотою виникнення певних факторів по кожному результату, вона дозволяє сконцентрувати увагу на небагатьох важливих факторах. Упорядкування по рангу використовується для здійснення коригуючих дій - команда проекту повинна здійснювати дії, спрямовані на фіксацію насамперед тих проблем, які спричиняють найбільшу кількість дефектів- Діаграми Парето концептуально співвідносяться із законом Парето, який стверджує, що відносно мала кількість факторів спричиняє значну кількість проблем або дефектів.

Завдання графіків потоків - допомогти команді проекту передбачити, які проблеми з якості і де можуть виникнути, і в такий спосіб сприятиме розробці підходів для розв’язання проблем, пов’язаних з якістю.

Результати планування якості втілюються в таких документах:

1. План управління якістю – це документ, у якому регламентовано конкретні заходи у сфері якості, ресурси і послідовність щодо конкретної продукції, проекту чи контракту. План управління якістю повинен описувати те, як команда менеджерів проекту здійснюватиме свою політику у сфері якості. За термінологією IS0 9000, в такому плані має бути описана система якості проекту: організаційна структура, відповідальні, процедури, процеси та ресурси, необхідні для здійснення управління якістю.

План управління якістю надає вихідні дані для загального плану проекту і повинен сприяти контролю якості, гарантії якості та поліпшенню якості проекту.

2. Настанова з якості – це документ, в якому викладено політику у сфері якості і описано систему якості організації. Настанова з якості може охоплювати всю діяльність організації чи тільки її частину. Вона здебільшого місить чи посилається на:

- політику у сфері якості;

- обов’язки, відповідальність, повноваження та взаємовідносини персоналу, який керує, виконує, перевіряє чи аналізує роботу, що впливає на якість;

- методики системи якості та інструкції.