Соціальне партнерство в організації

Лекція

План

1. Суть і функції соціального партнерства в організації.

2. Зарубіжний досвід соціального партнерства.

Соціальне партнерство в організації — це система заходів, що забезпе­чує співробітництво найманих працівників з роботодавцями. Таке співробітництво здійснюється постійно на двосторонній основі, переваж­но в формі колективних переговорів, колективних договорів і угод, які ре­гулюють соціально-трудові відносини. Специфікою партнерства в організації залучення до переговорів представників виконавчої влади.

Коли працівники почали об'єднуватися у професійні організації (1867р.), вже тоді були започатковані перші спроби соціального партнерства у вигляді переговорів і консультацій між представниками най­маної робочої сили і роботодавцями.

Система колективно-договірних переговорів, укладання угод одержала офіційний статус, з 1993 року - і в Україні, коли в липні був прийнятий Закон «Про колективні договори та угоди». Застосування силових засобів (страйків) лише посилюють розкол у суспільстві, призводять до подальшого руйнування виробництва, загост­рення економічної ситуації.Становлення ринкових відносин обов'язково призводить до пошуку та знаходження тієї чи іншої моделі відносин між власниками засобів вироб­ництва та власниками робочої сили, до подолання суперечностей, які ви­никають між ними. При всій різноманітності моделей, двома ідеями. Перша - ідея класової бо­ротьби, друга - ідея соціального партнерства. У світі є прихильники як пер­шої, так і другої ідеї. Першу ми вже пройшли (1917 — 1991). Наслідки відомі.

Соціальне партнерство є основним для нашої держави як у даний період, так і на майбутнє. Україна стоїть перед необхідністю переходу від економіки індустріального типу до економіки науково-технічної або, як її називають, інформаційної економіки. Її найсуттєвіша риса — зміна ролі робітника в процесі виробництва. З простого придатка машини людина перетворюється на спостерігача, контролера, регулювальника.

Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин між трьома суб'єктами (тріада) ринкової економіки: державою, наймани­ми працівниками та роботодавцями. Основні положення соціального партнерства відображуються в законодавчих актах, перш за все, в Конституції. Для регу­лювання умов оплати праці укладаються угоди про мінімальну заробітну плату,тарифні угоди.

Третьою специфічною стороною є держава або місцеве самоврядування, які вста­новлюють правила гри для двох інших сторін соціального партнерства та для органів влади.

Потреба врегулювання відносин між сторонами виникає як на рівні підприємства, так і на національному рівні. В організаціях здійснення соціального партнерства відбувається на основі колективного договору.

Сторонами соціального партнерства виступають первинні носії прав та інтересів найманих працівників і власників засобів виробництва. Профспілкові комітети, ради, об'єднання роботодавців, органи виконав­чої влади та місцеве самоврядування реалізують делеговані їм повноважен­ня і виступають сторонами переговорів, сторонами колективної угоди (ко­лективного договору), сторонами колективної трудової суперечки чи конфлікту.

Згідно із Законом України «Про соціальне партнерство» визначаються такі форми співробітництва: консультації, переговори, укладання колек­тивних договорів і угод, спільне розв'язання колективних трудових супе­речок; організація примирних та арбітражних процедур; участь у роботі органів соціального партнерства; розгляд та вирішення претензій і розбіжностей; контроль за виконанням спільних домовленостей.

Договірний процес соціальних партнерів — це механізм перетворення соціально-економічних інтересів сторін в конкретне право, яке захищаєть­ся Законом.

Розрізняють соціальне партнерство на підприємстві та соціальне партнерство поза підприємством, але у всіх випадках воно передбачає готовність до взаєморозуміння і прагнення до соціального вирівнювання.

Соціальне партнерство виконує три функції:

· захисну — вирівнювання шансів працівників, недопущення зміни умов праці не на користь працівника;

· організаційну — гласність і чітко визначений порядок укладання угод, їх стандартизація тощо;

· миротворчу— на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти, не висуваються нові вимоги.

Система регулювання відносин між найманими працівниками і робо­тодавцями з участю держави називається трипаратизмом.

Головними завданнями системи соціального партнерства в Україні слід вва­жати:

· залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління і подо­лання на цій основі монополії в розподілі створеного продукту;

· посилення мотивацій до праці для забезпечення високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя;

· усунення непорозумінь та суперечностей щодо намірів, які представ­ляють законні інтереси кожної із сторін;

· досягнення взаємного прагнення до виконання намічених програм, що сприятимуть утвердженню в суспільстві соціального миру і злагоди.

Соціальне партнерство слід сприймати як форму існування різних суб'єктів суспільних відносин, які стають партнерами в процесі виробниц­тва. Ставши зацікавленими учасниками єдиного процесу, сторонами парт­нерства на принципі співпраці та пошуку компромісів, узгодження дії в реалізації своїх інтересів, вони домовляються на демократичних засадах про оптимальні параметри соціально-економічного розвитку, визначають умови створення та розподілу виробленого продукту і зобов'язуються їх виконувати. По суті, соціальне партнерство - це нова система суспільних відносин, яка повинна забезпечити принципово відмінний тип розподілу продукції на демократичних принципах, а саме - на основі домовленості про частку створеного валового продукту кожного суб'єкта.

Соціальне партнерство, що базується на основі відповідної законодав­чої бази, чітких принципах, балансі інтересів усіх сторін партнерства, знач­ною мірою сприяє економічному розвитку держави, досягненню злагоди і соціального миру в суспільстві.

Слід пам'ятати, що ринковій економіці притаманні як соціальне співробітництво, так і соціальні конфлікти. У зв'язку з цим Верховна Рада України прийняла Закон «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Для посилення примирної роботи в 1998 році в Україні створено незалежну Національну службу примирення.

Законодавча база, що створена в Україні з урахуванням міжнародного досвіду, норм і положень конвенцій та рекомендацій МОП, дозволить успішно вирішувати основні завдання соціального партнерства.