Механізм справляння плати за землю в бюджет

Плату за землю в Україні введено з 1 липня 1992 року відповідно до Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХІІ «Про плату за землю». З 1 січня 1997 року набрала чинності нова редакція Закону України «Про плату за землю» від 19.09.96 р. № 378/96-ВР, яким змінено ставки земельного податку та порядок справляння цієї плати, пільги щодо оподаткування землі та відповідальність платників, а також визначено, що використання землі в Україні є платним (ст. 2 Закону).

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб’єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) i землекористувач, у тому числі орендар.

Плата за землю справляється у двох формах:

земельний податок;

орендна плата.

Земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів — учасників угоди про розподіл продукції. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата за землю.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Законом України від 06.10.98 р. № 161-XIV «Про оренду землі», який визначає правові засади оренди землі, її об’єкти, орендодавців та орендарів землі, їх відповідальність i права, порядок набуття права на оренду земельних ділянок, у тому числі права третіх осіб на орендовану земельну ділянку, умови та порядок укладення договорів оренди землі, їх зміни, припинення, розірвання й поновлення тощо.

Орендна плата за землю — це платіж, який вносить орендар орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Договір оренди землі — це угода сторін про взаємні зобов’язання, визначені статтями 22 — 24 Закону України «Про орендну плату за землю», відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння i користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Об’єктом оренди згідно з частиною першою ст. 4 Закону України «Про оренду землі» є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

Статтею 8 Земельного кодексу України визначено, що орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради i власники землі.

Законом України «Про оренду землі» розширено коло орендодавців землі (статті 5 — 6). Зокрема, орендодавцями земельних ділянок, крім громадян, у власності яких перебувають земельні ділянки, є й юридичні особи.

Необхідно зазначити, що вищенаведеним Законом (ст. 9) передбачено нову форму оренди землі — суборенду земельних ділянок, умови договору якої мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її частини) i не суперечити йому. Суборенда землі підлягає державній реєстрації i посвідчується нотаріально.

Щодо земельних ділянок, які перебувають у державній та комунальній власності, то у першому випадку орендодавцями можуть бути районні, обласні, Київська i Севастопольська міські держадміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Зазначені органи державної влади рішення про надання в оренду земельних ділянок приймають за попереднього погодження цих питань з відповідними радами.

У другому випадку (по землях, які перебувають у комунальній власності) орендодавцями можуть бути органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.

Однак пункти 2 та 3 ст. 5 цього Закону, які визначають орендодавців земель державної та комунальної власності, наберуть чинності після розмежування відповідно до законів України земель державної i комунальної власності. А до вирішення цього питання надання зазначених земель в оренду здійснюється орендодавцями відповідно до Земельного кодексу України (ст. 8).

У разі якщо орендодавцем землі є відповідна місцева рада, то орендар, уклавши з нею договір на оренду землі, самостійно сплачує орендну плату за землю на бюджетний рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка. При цьому слід мати на увазі, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної i комунальної власності не може бути меншим відповідного розміру земельного податку i справляється винятково в грошовій формі (ст. 19 Закону України «Про оренду землі»).

У випадку коли орендодавцем є власник землі, то орендар, уклавши при цьому з ним договір на оренду землі, сплачує власнику орендну плату за землю, а власник, у свою чергу, сплачує на бюджетний рахунок відповідної ради, на території якої знаходиться земельна ділянка, земельний податок.

Щодо сплати податку за оренду приміщень, то необхідно зауважити, що оскільки власники землі або землекористувачі є, як правило, орендодавцями приміщень, то вони i є платниками земельного податку, а орендарі приміщень у даному випадку не є платниками земельного податку, оскільки земельна ділянка їм не виділялася i об’єкт оподаткування у них відсутній.

Плата за землю, яку отримує орендодавець приміщення з орендаря, є складовою частиною орендної плати за приміщення i окремо не виділяється. У свою чергу орендодавець сплачує земельний податок у встановлених розмірах на загальних підставах пропорційно частці таких будівель чи їх частин у загальній площі земельної ділянки орендодавця, що обслуговує передану у тимчасове користування (оренду) будівлю чи її частину.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у власності кількох юридичних осіб або громадян, податок на землю нараховується кожному з власників пропорційно частці його власності на будівлю.

У випадках коли підприємства, установи, організації здають в оренду належні їм будівлі, приміщення, підвали тощо, то за земельні ділянки, зайняті цими будівлями, i за ділянки, що їх обслуговують, земельний податок сплачують саме ці підприємства, організації, яким ці ділянки виділено у постійне або тимчасове користування, тобто власники землі та землекористувачі.

Якщо окремі установи, організації, що користуються пільгами по земельному податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають в оренду окремі будівлі чи їх частини, земельний податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або земельними ділянками, будівлями (їх частинами), зданими в оренду, сплачується ними за повними ставками на загальних підставах.

Щодо плати за землю підприємствами, установами та організаціями, які є орендодавцями, що користуються пільгами щодо плати за землю, але надають земельні ділянки в оренду іншим юридичним особам, які є бюджетними установами i, в свою чергу, в установленому порядку звільняються від сплати земельного податку, то слід зазначити, що Законом України «Про плату за землю» пільги встановлено лише платникам земельного податку. Питання ж орендної плати вирішується сторонами при укладанні договору оренди.

Приклади:

а) Народний університет, який фінансується з державного бюджету i користується пільгою, має у підпорядкуванні госпрозрахунковий дослідний завод, який займає земельну ділянку загальною площею 20 тис. м2. У цьому разі завод повинен сплачувати податок на загальних підставах. Якщо земельну ділянку виділено університету, він є платником податку за земельну ділянку під цим госпрозрахунковим заводом;

б) Лікарня, яка має у своїй структурі госпрозрахункову кафедру протезування i в цілому звільняється від сплати земельного податку як установа охорони здоров’я, за кафедру протезування податок повинна сплачувати на загальних підставах.

Порядок обчислення податку такий: загальна площа земельної ділянки, яка виділена лікарні, становить 45 тис. м2. Площа будинку лікарні (з урахуванням шести поверхів) становить 10 тис. м2, а кафедра протезування займає 1 тис. м2, тобто 10% площі будинку. Площа, зайнята кафедрою протезування, оподатковується пропорційно загальній площі земельної ділянки лікарні. В такому разі земельним податком у встановлених розмірах на загальних підставах оподатковується 10% загальної площі земельної ділянки, тобто 4тис.500 м2.

Такий же порядок розрахунку земельного податку застосовується до всіх бюджетних установ, які користуються пільгами, але здають в оренду свої будівлі (їх частини) чи земельні ділянки.

Продовжуючи тему оподаткування земельних ділянок, слід зазначити, що ст.13 Закону України «Про плату за землю» визначає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, який згідно з п.2 «Положення про порядок ведення державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.93 р. №15 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97 р. №99), включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель. Тому всі юридичні та фізичні особи, які фактично використовують земельні ділянки без належного оформлення документів на землю, повинні сплачувати земельний податок i стати на облік у відповідній податковій службі за місцем знаходження земельної ділянки як його платники.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів i обчислюється виходячи з площі земельної ділянки, переданої у власність або наданої у користування, ставки земельного податку та розміру грошової оцінки земель.

Ставки земельного податку встановлені Законом України «Про плату за землю» окремо для кожної категорії земель, визначених ст. 2 Земельного кодексу України, а саме: для земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, земель лісового та водного фондів.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про плату за землю» грошова оцінка земельних ділянок провадиться органами Державного комітету України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.95 р. № 213 «Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів». Грошова оцінка землі застосовується з метою економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. № 783, грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення індексується станом на 1 січня поточного року на коефіцієнт, що визначається за формулою:

Ki = (L — 10): 100,

де L — середній індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація.

Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

Грошова оцінка земель за межами населених пунктів, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення (крім земель під торфородовищами, наданими підприємствам торфодобувної промисловості, земель під водою, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель) за 1996 — 1999 роки індексується станом на 1 січня 2000 року на коефіцієнт 2,04, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 1996 рік — 1,703, за 1997 рік —1,059, за 1998 рік — 1,006 та за 1999 рік — 1,127.

Якщо грошову оцінку зазначених земель було проіндексовано за 1996 та 1997 роки на коефіцієнт 1,80 (1,703 х 1,059), то ця оцінка підлягає індексації за 1998 — 1999 роки на коефіцієнт 1,13 (1,006 х 1,127).

Грошова оцінка земель під торфородовищами, наданими підприємствам торфодобувної промисловості, земель під водою, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення та лісових земель за 1997 — 1999 роки індексується станом на 1 січня 2000 року на коефіцієнт 1,20, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 1997 рік — 1,059, за 1998 рік — 1,006 та за 1999 рік — 1,127.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» (ст. 3) Державний комітет України по земельних ресурсах листом від 15.01.2001 р. № 14-22-7/132 повідомив Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів про те, що грошову оцінку земель (як сільськогосподарського призначення, так i населених пунктів) на 1 січня 2001 року необхідно індексувати на коефіцієнт 1,182 за 2000 рік, розрахований відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого зазначеною постановою Кабінету Міністрів України.

При цьому слід зазначити, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (ст. 54) також визначає, що по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено i уточнено станом на 1 січня 2001 року, застосовуються ставки земельного податку, встановлені ст.6 та частиною 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України всі землі України поділяються на ряд категорій. Віднесення земель до певних категорій i переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться відповідною радою за їх цільовим призначенням.

Слід зазначити, що при оподаткуванні земельної ділянки ставки земельного податку будуть залежати від таких чинників:

регіону розташування земельної ділянки;

напряму використання земельної ділянки (цільове й нецільове використання);

категорії земель;

функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки та ін.

За категоріями землі поділяються на:

землі сільськогосподарського призначення;

землі населених пунктів (міст, селищ міського типу i сільських населених пунктів);

землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення;

землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

землі лісового фонду;

землі водного фонду;

землі запасу.

Оподаткування земель згідно із Законом України «Про плату за землю»