Система ГАТТ ґрунтується на чотирьох принципах
1) ГАТТ — це свого роду «клуб» країн, що тяжіють до розширення торговельних зв'язків одна з одною. Членство в цьому «клубі» добровільне: нікого не примушують приєднуватися до системи ГАТ. Коли якась країна виявляє бажання вступити до «клубу», вона має визнати правила міжнародної торгівлі, які діють у ньому.
2) Країни, які належать до ГАТТ, надають усім іншим країнам статус найбільшого сприянняу взаємній торгівлі.
3) Пом'якшення торговельних бар'єрів між країнами-членами ГАТТ здійснюється переговорами. Система ГАТТ і система вільної торгівлі — не одне й те саме. Навіть держави, що входять до складу ГАТТ, зберігають ряд митних тарифів на імпорт. Проте водночас організація ставить собі за мету сприяти усе більшій лібералізації міжнародної торгівлі, стимулюючи своїх членів до переговорів про взаємне скорочення торгових бар'єрів.
4) Формування правил «.справедливоїторгівлі». Наприклад, країнам-членам ГАТТ не дозволяється збільшувати тарифи після того як вони погодилися на зниження їх під час переговорів. Члени ГАТТ мають право запроваджувати надзвичайні торговельні обмеження лише за виняткових умов, коли іноземний імпорт завдає дуже значної шкоди їхній промисловості. Йдеться про такі обмеження, що можуть здійснюватися лише справедливим і недискримінаційним способом.
Міжнародна торгівля. Розвиток зовнішньої торгівлі історично став першою формою економічних зв'язків між різними народами і країнами. Сьогодні міжнародна торгівля — одна зі сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на світовому ринку.
Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю (прибутковістю) усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної частки ВНП.
Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу вигравати за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання "чому країни торгують?" знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.
Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту та імпорту.
Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва якої нижчі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить ВІД співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.
Імпорт (ввіз) товарів -- за нормальних умов країна купує товари, виробництво яких у цей час економічно не вигідне, тобто купуються вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв'язку зі швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.
Загальна сума світового міжнародного товарообороту обчислюється як загальна сума світового експорту. Це випливає з того, що експорт однієї країни є імпортом іншої. Рахунок ведеться за сумою експорту, а не імпорту, оскільки перший відіграє вирішальну роль в активному торговому балансі як співвідношенні експорту та імпорту. Для України характерний стійкий пасив торгового балансу насамперед у зв'язку з імпортом енергоносіїв. Розв'язання цієї проблеми знаходиться на шляху структурної трансформації економіки та її державного регулювання.
Основними характеристиками розвитку сучасної міжнародної торгівлі є такі.
1 . В сучасних умовах зростаючої інтернаціоналізації господарського життя темпи розвитку світової торгівлі мають тенденцію до випередження зростання виробництва.
2. У міжнародну торговельну сферу щорічно надходить 1 /5 всього, що виробляється, вирощується та добувається на Землі.
3. Участь окремих країн та їх угруповань у світовому обміні залежить від ступеня їх залучення до міжнародного поділу праці та інтеграції у світове господарство.
4. Чітко діє тенденція до різкого збільшення у світовому товарообороті частки продукції обробної промисловості, яка стала перевищувати 3/4, тоді як у 1980 р ї частка становила близько 60 відсотків. Відповідно зменшується частка сировини.
5. Найбільш значною і динамічною групою товарів на світовому ринку є машини та обладнання, частка яких досягла 1 /З обсягу світової торгівлі (у 60-х роках вона становила приблизно 1/5).
Фритредерство полягає в проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв'язків країни при мінімальному втручанні держави в приватнопідприємницьку діяльність. Політика фритредерства зародилася в Англії в останній третині XVIII ст. і розгорнулася в першій половині XIX ст. Вона була пов'язана з промисловим переворотом, завдяки якому Англія стала "майстернею світу". Країна за таких умов була зацікавлена у знятті перепон, насамперед у вигляді високих мит, на шляху ввезення англійських товарів в інші країни, знижуючи, в свою чергу, бар'єри на шляху ввезення зерна та певних видів сировини на свій ринок (відомі "хлібні закони"). Дешевий хліб ще більше підвищував конкурентоспроможність англійських промислових товарів на зовнішніх ринках, оскільки вів до зниження вартості робочої сили в країні.
Протекціонізм — зовнішньоекономічна політика держави, що спрямована на підтримку розвитку національної економіки і здійснюється за допомогою економіко-політич-них бар'єрів, які захищають внутрішній ринок від певних іноземних товарів (відповідні аналоги національного виробництва, неконтрольований ввіз іноземних капіталів тощо). При цьому інструментарієм зовнішньоекономічної політики держави є: мито, кількісні обмеження і заборона імпорту певних товарів, підтримка через стимулювання національного експорту, валютне регулювання тощо. Для протекціонізму характерне фінансове заохочення національної економіки для розвитку конкурентоспроможного виробництва і економічного зростання.
Валютний ринок
1.Валютний ринок та його економічні суб”єкти
2.Валютні операції
3.Ринки золота
Валюта— грошова одиниця, що використовується для вимірювання вартості товарів.
Світова валютна система включає сукупність національних валютних систем і міжнародних валютних відносин, у тому числі і обслуговування цих відносин як національних валютних інститутів і організацій.
Валютні відносинискладова частина міжнародних економічних відносин, що виникають у процесі функціонування грошей у сфері економіки обігу між країнами.
Поняття валюти використовується в таких значеннях:
національна валюта — грошова одиниця певної країни (долар США, японська ієна, французький франк) або той чи інший її тип (золота, срібна, паперова, електронна);
іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках;
міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР — спеціальні права запозичення (зресіаі йгашщ гщНіз), ЕКЮ (Еигореап сиггепсу ипії) (згодом — ЄВРО).
При готівкових валютних операціяхусі розрахунки у валюті виконуються негайно,
при термінових— за домовленістю сторін (видавання іноземної валюти й оплата еквівалента відбуваються протягом одного—трьох місяців і більше).
«Увоп»об'єднує готівкові й термінові операції, де валютні курси фіксуються на момент угоди валютних операцій.
При арбітражних операціяхініціатор угоди використовує різницю валютних курсів і відсоткових ставок на різних валютних ринках для отримання прибутку.
перелік суб'єктів валютного ринку:
v фірми, організації та індивідуальні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;
v некомерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;
v у функціонуванні валютного ринку особливо велика роль належить брокерським фірмам, конторам і окремим брокерам, які займаються посередницькою діяльністю і отримують від цього відповідну комісійну винагороду. На окремих валютних ринках на ці структури припадає більш як половина валютних операцій;
v державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та державні скарбниці окремих країн.
У практиці функціонування валютного ринку застосовуються дві групи валютних операцій:
• валютні угоди, які реалізуються на короткостроковій основі — поставка валюти здійснюється протягом 48 год;
• термінові операції, розрахунки за які мають здійснюватися не більш ніж за 2 дні (48 год) після їх укладення.
Валютний кус як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці країни, виражену в грошових одиницях інших країн
Валютний курс встановлюють котирування іноземних валют.
Котирування— це визначення офіційними державними органами (національним банком чи іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти.
Основними важелями валютного регулювання є такі:
Ø девальвація та ревальвація національної грошової одиниці; валютна інтервенція.
Ревальвація має зворотний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Валютна інтервенція передбачає застосування валютних обмежень і здійснення широкого комплексу заходів з безпосереднього регулювання платіжного балансу.
Валютна інтервенція — досить поширений засіб здійснення політики валютного регулювання. її механізм пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти на валютному ринку. Такі операції впливають на зміну попиту та пропозиції певної грошової одиниці й призводять до відповідної кореляції її обмінного курсу