Значення і сутність інформаційного сервісу для розвитку підприємницької діяльності в україні

ВСТУП

Зміни в управлінській орієнтації стали причиною розробки нової концепції управління матеріальними потоками, що одержала назву "логістики".

Сутність концепції полягає в інтеграції всіх функціональних сфер, пов'язаних із проходженням матеріального потоку від виробника до споживача в єдиний комплекс, який називається комплексом логістики. Концепція містить у собі значні резерви економії витрат підприємства.

Відповідно до одного із найзагальніших визначень, логістика є теорією і практикою управління матеріальними потоками. З погляду менеджера, логістика інтерпретується як організація управління цілеспрямованою підготовкою і доцільним використанням коштів і послуг, необхідних для вирішення конкретних завдань.

Отже, концепція логістики - це спосіб мислення, що визначає цілі і принципи виробничо-господарської діяльності підприємства, сама ж логістика виступає при цьому засобом дій, засобом реалізації концепції.

Логістика виступає як певна виробнича інфраструктура економіки. Вона базується на чіткій взаємодії попиту, поставок, виробництва, транспортування і розподілу продукції.

З позиції маркетингу, логістика - процес управління виробництвом, рухом і збереженням матеріалів і товарів, а також супутніми інформаційними потоками за допомогою організації каналів товароруху, причому поточні й майбутні витрати мінімізуються за умови високоефективного виконання і доставки замовлень.

Основні функції логістики наступні:

- контроль за якістю, розподіл випуску виробів по виробничих підрозділах підприємства;

- переробка транспортованих вантажів - урахування й управління запасами, їхнє переміщення, зв'язок і організація інформаційних потоків;

- упаковування виробів, їхнє зберігання, складування, вантажно-розвантажувальні операції;

- маркетинг - фінансування і взаємні розрахунки, планування попиту на основі вивчення ринку, організація служби постачання і збуту;

- споживання - проектування замовлень на продукцію, складування запасів, забезпечення споживачів, фінансування замовлень.

В сучасному розумінні логістика охоплює як безпосередньо виробництво, так і сферу планування і управління всією діяльністю підприємства в ланцюжку "постачальник - виробник - споживач".

Вирішальну роль у впровадженні концепції логістики відіграє логістична інформаційна система, що є основним засобом забезпечення інтеграції і координації діяльності функціональних підсистем у межах єдиної логістичної системи підприємства.

При створенні інформаційної логістичної системи необхідно пам'ятати, що потреби в інформації на різних рівнях ієрархічної структури підприємства не однакові.

Це означає, що інформаційна система має забезпечувати кожен ієрархічний рівень необхідною інформацією для прийняття конкретних управлінських рішень.

Нарешті, треба сказати, що впровадження логістичної системи потребує часу і відповідних умов її побудови, за яких система вважатиметься ефективною і надійною.

Визначеного росту ефективності можна досягти і за допомогою локальних обчислювальних систем, а також у результаті застосування інтегрованих інформаційних і управлінських систем, що «переступають» границі між підрозділами підприємств.

Метою курсової роботи є вивчення ефективності функціонування інформаційної логістичної системи та інформаційного сервісу.

Звідси випливають наступні задачі: розгляд проблем інформаційної логістики, інформаційного забезпечення логістичного керування, створення логістичних інформаційних систем, видів логістичних інформаційних систем, значення і сутність інформаційного сервісу, якість інформаційного сервісу, організація інформаційного сервісу.

Основні методи дослідження, що використовуються при написанні роботи: дослідження, абстрагування, аналіз.

Курсова робота складається з вступу, п’яти розділів, висновку та пропозицій, списку використаної літератури, додатків.

ЗНАЧЕННЯ І СУТНІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНОГО СЕРВІСУ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Інформаційний сервіс це послуги що надаються інформаційною службою керівникам підприємств на основі інформаційних технологій. Інформаційний сервіс це термін який є значно ширшим ніж інформаційне забезпечення.

Інформаційне забезпечення управлінської діяльності – це здійснення дій з надання своєчасної, достовірної і повної інформації суб’єкту управління (керівнику) із заданою періодичністю.

А інформаційний сервіс характеризується не тільки параметрами інформації та періодичністю її отримання, а і наступними показниками:

- змістом, складом розв'язуваних завдань і засобів для їхнього вирішення;

- доступністю - періодом часу, у плині якого інформаційна система підтримує даний сервіс;

- рівнем, тобто періодом часу, у який гарантується виправлення виниклої проблеми. У розв’язанні завдань надання інформації;

- продуктивністю, тобто обсягом операцій визначеної категорії в одиницю часу;

- ціною інформаційного сервісу.

Процес планування інформаційного сервісу повинен починатися з оцінки використання інформації й інформаційних технологій у всій організації й з оцінки самої по собі інформаційної системи.

Останнє може відбуватися за допомогою внутрішніх і зовнішніх експертів, кінцевих користувачів. Іншою альтернативою може стати повна оцінка, зроблена зовнішньою фірмою на замовлення й представлена головному менеджерові.

Для досягнення необхідних результатів процес планування повинен враховувати всі необхідні вхідні дані. Чіткі, надійні і зрозумілі вхідні сигнали разом з деякими інноваційними творчими підходами необхідні для визначення кращих дій.

Стратегічне і оперативне планування інформаційного сервісу дозволяє:

- створювати плани інформаційних систем, що підтримують бізнес-спрямовані фірми;

- орієнтувати розроблювачів на кінцеві бізнес-результати, а не на закінчення проектів інформаційних систем;

- ефективніше використовувати ресурси інформаційної системи;

- замовляти керованість і кращу інтеграцію існуючих і майбутніх систем;

- бути впевненим в тому, що інформаційний сервіс буде відповідати загальному напрямку розвитку організації;

- враховувати думку кінцевих користувачів;

- створити умови для правильного реагування на непередбачені ситуації.

Найпростіша ідея планування – дотримуватися прагматичної стратегії: “Поводитись з інформаційними проектами, як з “проектами ділового розвитку”.”

При такому підході інформаційний сервіс повинен розглядатися як частини проектів загального посилення організації, а не як окремі проекти.

Проект повинен відповідати наступним питанням:

- Як цей проект допомагає досягти бізнес-цілей?

- Чи підходить він в управлінському аспекті?

- Чи є він кращим засобом використання інформаційних ресурсів?

Оцінка інформаційного сервісу в будь-якому випадку повинна являти собою порівняння поточного рівня використання інформації й інформаційної технології із системою стандартів, що можуть бути нормами в галузі, оцінкою попередньої діяльності, аналогічними параметрами провідних фірм, крім того, відносинами користувачів із системою.

Іншою важливою частиною оцінки є перегляд місії відділу, який займається інформаційним сервісом. Дії відділу повинні бути оцінені у світлі цієї місії. Місія може бути найкраще визначена шляхом виділення окремих аспектів із усієї стратегії організації, яка встановлює вимоги до інформаційного сервісу.

Бачення інформаційного сервісу, інформаційне бачення – це терміни, що означають майбутнє використання інформації і інформаційних систем в управлінні підприємством.

Інформація, або відомості про ідею, явища, факти, події передаються у просторі й часі, використовуються людьми з метою збереження або отримання нових знань, прийняття рішень і вдосконалення функціонування суспільства. У загальному вигляді головною метою інформаційної діяльності слід вважати задоволення інформаційних потреб людини у суспільстві, створення на цій основі сприятливих соціально-економічних і екологічних умов життя. На жаль, в Україні поки що немає достатнього системного наукового підґрунтя щодо використання накопиченого в державі інформаційного ресурсу для побудови підвалин інноваційної економіки, тому метою публікації можна вважати деякі узагальнення понять щодо успадкованого нами інформаційного капіталу.

Інформацією Закон України «Про інформацію» визначає документовані або публічно оголошувані відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, а об’єктами інформаційних відносин — документовану або публічно оголошувану інформацію про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, економічній, міжнародній та інших сферах.

Закон України «Про науково-технічну інформацію» доповнює: «Науково-технічна інформація — це документовані або публічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані під час науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності». Науково-технічна інформація є суспільним надбанням, необхідною умовою продуктивної інтелектуальної діяльності, зокрема наукової і технічної творчості.

Відомо, що ефективне управління науково-технічною сферою в масштабах країни можливе тільки на основі стратегічних проектів, до виконання яких залучаються цілі шари національної економіки, а інтелектуальний ресурс нації зазнає тотальної мобілізації. Сьогодні такий підхід демонструють США, спрямовуючи вільні ресурси країни на розвиток високих і надвисоких технологій для виконання проекту національної протиракетної оборони.

Оскільки нині національна безпека кожної держави стає більш залежною від інформації, тому накопичені в державі інформаційні ресурси можна умовно розподілити за кількома рівнями значущості:

1. Стратегічні інформаційні ресурси — життєво важливі інформаційні ресурси (з позиції національної безпеки), виток, розголошення або втрата яких становить надзвичайну загрозу інтересам, суверенітету, територіальній цілісності або навіть самому існуванню незалежної держави.

2. Критичні інформаційні ресурси — інформаційні ресурси, виток, розголошення або втрата яких супроводжується значними політичними, економічними, соціальними та іншими наслідками.

3. Цінні інформаційні ресурси — інформаційні ресурси держави, виток, розголошення або втрата яких пов’язана із негативними наслідками на окремих напрямах політичної, економічної, науково-технологічної, соціальної, управлінської та іншої діяльності державних і суспільних інституцій, підприємств, установ і організацій всіх форм власності.

4. Загальносуспільні інформаційні ресурси — загальнодоступні відкриті інформаційні ресурси, що забезпечують відносини у всіх сферах суспільного і державного життя та потрібні для реалізації прав, свобод, обов’язків людини і громадянина, використання яких широким загалом не має ознак загроз конституційному ладу, інтересам особи, суспільних організацій і держави.

У сфері, пов’язаній із загальносуспільною відкритою інформацією, важливе місце посідає легітимність визначення такої інформації. Ця проблема вирішується у такі способи: перший пов’язаний із встановленням прав і свобод інформаційної діяльності та їх обмежень тільки законом; другий — включенням у законодавство норм, що забороняють відносити певні види інформації до категорії обмеженого доступу. Так, Закон України «Про державну таємницю» містить перелік відомостей, які забороняється відносити до державної таємниці.

У результаті отримання і використання інформації виникають інформаційні відносини у політичній, економічній, культурній, соціальній, екологічній, науково-технічній, міжнародній сферах життєдіяльності людини, суспільних організацій і держави. Через інформаційні відносини, точніше, через їх упорядкування стосовно об’єкта зацікавленості, виникає інформаційна діяльність — сукупність системних основних і допоміжних процесів пошуку, збирання, аналізу, перетворення, зберігання, та поширення інформації. Інформаційна діяльність є складовою суспільного виробництва, пов’язаного з підготовкою інформаційних продуктів і послуг, спрямованих на задоволення суспільних потреб. Ця діяльність передбачає виконання таких функцій, як: збір інформації, її опрацювання, формування інформаційних масивів, зберігання та поширення інформаційних продуктів і послуг.

Інформаційна інфраструктура у процесі здійснення інформаційної діяльності із задоволення інформаційних потреб споживача підпорядкована основному завданню — отриманню і доведенню до споживача інформаційних продуктів та послуг через складний технологічний процес науково-інформаційної діяльності. Так, інформаційний пошук, надання змістовної інформації виконується завдяки певним технологіям, виробничі засади яких становить інформаційна техніка — технічне обладнання та устаткування, поєднане у системні комплекси, складність яких обумовлена обсягами і рівнем інформаційної діяльності.

Сукупності організаційних структур з відповідним правовим, методичним, інформаційним, лінгвістичним, технічним і кадровим забезпеченням постійно здійснюють інформаційну діяльність, забезпечуючи покладене на них завдання надійного функціонування інформаційних систем, застосування інформаційних технологій для обслуговування інформаційних потреб особи, держави і суспільства.

Можна стверджувати, що інформаційне суспільство має певні ознаки, наприклад: інформація використовується як один з економічних ресурсів з метою підвищити ефективність виробництва, зміцнити конкурентоспроможність, стимулювати інновації; вона формує інформаційний сектор в економіці, що зростає швидше за інші; інформація стає предметом масового споживання суспільства, формуючи ринок глобального інформаційного середовища, де здійснюються процеси обміну інформаційними продуктами і послугами.

В Україні відбувається постійний перерозподіл ресурсів, знань, досвіду, державні органи дедалі більше займаються інформаційною діяльністю на комерційній основі, диверсифікують свої зусилля у різних областях інформатики, маркетингу, патентно-ліцензійної діяльності. У свою чергу підприємницький сектор бере активну, але неконтрольовану і некоординовану участь у формуванні державних ресурсів. Постає необхідність поєднання зусиль державного та комерційного секторів господарювання на функціональному підгрунті. За здійснення такої політики необхідно враховувати, що державні інформаційні органи, які не отримують спеціальний статус від уряду, з неминучістю стають комерційними за суттю і державними за формою (внаслідок заборони їх приватизації).

Сьогодні вплив держави на комерційний сектор здійснюється за допомогою непрямих методів регулювання (на відміну від управління у державному секторі) через стандартизацію, сертифікацію інформаційної продукції, цінову та податкову політику, залучення комерційних інформаційних структур до участі у державних науково-технічних програмах.

Сьогодні інформаційні продукти і послуги підпорядковуються законам товарного виробництва і ринку, мають явно виражену товарну природу. Їх можна визначити за секторами:

· ділової інформації, що охоплює біржову і фінансову, економічну і статистичну, комерційну інформацію і ділові новини;

· науково-фахової інформації: науково-технічної, медичної, юридичної тощо, що охоплює документальну, бібліографічну, реферативну, довідкову інформацію і дані в галузі фундаментальних і прикладних, природничих, технічних і суспільних наук, галузей виробництва і сфер людської діяльності (саме у цьому секторі передбачена організація доступу до першоджерел через систему поширення інформації, що включає спеціалізовані служби, бібліотечний сервіс та ін.);

· масової, споживчої інформації, що охоплює новини і літературу, довідники, енциклопедії, розважальну інформацію, інформацію, орієнтовану на домашнє, а не службове і промислове використання;

· соціально-політичної інформації, спрямованої на обслуговування державної влади й управління статистичною, соціальною, архівною і спеціальною інформацією.

В Україні достатньо ефективно функціонують сектори масової інформації, інформації для спеціалістів, включаючи науково-технічну інформацію, де зосереджено приблизно 15–20 % інформації. Саме стан цього останнього найбільш повною мірою визначає ступінь розвитку науки, освіти, культури, соціальної усталеності суспільства.

Стосовно наукової і технічної інформації ринкові відносини у класичному розумінні мають значні обмеження. Це зумовлено тим, що основним принципом ринку є пряме збільшення прибутків від реалізації продуктів і послуг: «виробляй тільки те, що сьогодні користується попитом і може бути продане». Натомість особливість інформаційного ринку наукової і технічної інформації полягає у наступному:

· Значна частина інформації (у формі інформаційних продуктів і послуг) спрямована переважно на забезпечення інформованості суспільства в цілому, на інформаційне забезпечення наукових досліджень і розробок, підтримку процесів підготовки спеціалістів (відтворення кваліфікованої робочої сили) тощо, а не на одержання прямих доходів і прибутків. У зв’язку з цим виникає перша суперечність — між соціальною функцією інформації та її недоступністю внаслідок різних причин, зокрема встановлення високих цін, відсутності каналів зв’язку та ін.

· Інформація може бути використана як відразу по створенні, так і через досить тривалий період, тому інформаційній діяльності притаманна функція зберігання, яку забезпечують бібліотеки, архівні служби, бази даних тощо. Саме тут виникає друга колізія, пов’язана з необхідністю оперативного, нехай і поверхового, інформування суспільства про нові досягнення, з одного боку, та інформації в повному обсязі як національного інформаційного ресурсу, що забезпечить розвиток країни в майбутньому.

Інформація за своєю суттю інтернаціональна. Для неї не існує державних кордонів, оскільки розвиток телекомунікацій обумовлює їх вільне перетинання.

Закріплення інформації на тому чи іншому носії не означає, що власне інформація не може бути передана під час бесіди, дискусії, повідомлення на конференції, але виникає суперечність — між відкритістю інформації як такою і прагненням різноманітних суспільних утворень (на рівні держави, фірми) не надати громадськості частину інформації з тих або інших причин. Це посилює роль держави, яка повинна визначити міру своєї відповідальності за національний сектор інформаційної структури України.

Проблеми інформаційних технологій відбиваються у всіх конфліктних ситуаціях щодо прав суб’єктів на результати інтелектуальної власності й зачіпають питання ролі держави у забезпеченні прав багатьох суб’єктів відносин у даній сфері. Це стосується як безпосередніх створювачів даного продукту, так і прав власників, на кошти яких створюється продукт, прав держави у цій галузі, користувачів продуктом.

В Україні отримання та зберігання інформаційних ресурсів було розпочато створюванням відомчих інформаційних систем. Державні установи, науково-дослідні інститути, інформаційно-обчислювальні центри, підприємства, незалежно від розмірів та форми власності, з набуттям державою незалежності почали створювати необхідні для своєї діяльності бази даних. На жаль, через розрізненість та хаотичну актуалізацію вони не дають повної картини стану національної інформаційної ресурсної бази.

Розглядаючи проблеми створення в Україні інформаційного ринку, можна стверджувати, що держава не змогла взяти під контроль організацію інформаційної інфраструктури в окремих регіонах, галузях, виробництвах, а тому цей процес сьогодні розвивається досить стихійно. Проте модель інформаційної діяльності не може істотно відрізнятися від тих моделей, що вже сформувалися в розвинутих країнах в умовах ринкової економіки, оскільки на даному етапі має вирішуватися головне завдання — інтеграція вітчизняної інформаційної інфраструктури у світовий інформаційний ринок.