Україна в процесі міжнародної трудової міграції
Зростання відкритості українського суспільства неминуче приводить до дедалі більшого втягнення України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі. Посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими причинами:
· структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;
· нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;
· різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;
· інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;
· розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.
Становлення ринкових методів господарювання відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному і політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно й безсистемне, що призводить до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу.
Почуття постійного занепокоєння в населення країни викликають два чинники, що загрожують його фізичній та економічній безпеці: безпрецедентне зростання бандитизму і насування масового безробіття.
На 1 січня 1999 р. кількість офіційно зареєстрованих безробітних становила в Україні 1003,2 тис., або 3,69% загальної чисельності працездатного населення. За розрахунками Міжнародної організації праці, цей показник набагато вищий і становить майже 15% працездатного населення. А з урахуванням так званого прихованого безробіття цей показник сягає від 30 до 45% загальної чисельності зайнятих.
Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас населення може бути частково вирішена за рахунок міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Не секрет, що через постійне погіршення соціально-економічної й морально-психологічної ситуації в Україні еміграційні настрої в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.
Після зняття штучних перешкод на шляху возз'єднання сімей кількість емігрантів з України зростала дуже швидко. Здебільшого емігрували євреї, німці, угорці, греки. За даними статистики, з 95,4 тис. осіб, які покинули Україну в 1990 р., 92% виїхали в Ізраїль. У 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне проживання отримали 6,8 тис. громадян України, в 1988 р. — вже 17,7 тис., а в 1989 р. — 50 тис., у 1990 р. — 95,4 тис. Правда, в 1991 р. цей показник упав до 50 тис. чол. Стабілізація і навіть скорочення кількості тих, хто виїжджає за кордон на постійне проживання, свідчить, з одного боку, про певну вичерпаність ресурсів етнічної еміграції, а з іншого — про посилення обмежувальної імміграційної політики країн-реципієнтів.
У 1995 р. чисельність емігрантів з України становила 420 тис. чол. (у 1994 р. — 550 тис. чол.). До країн далекого зарубіжжя прямував кожний п'ятий емігрант. Упродовж 1994—1998 рр. найбільша кількість вихідців з України, за даними Держкомстату, вирушила в Росію (798,0 тис.), Ізраїль (101,6 тис.), США (69,0 тис.), Німеччину (49,7 тис. чол.).
За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.
Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Більше того, не відома кількість емігрантів, які виїжджають за кордон на постійну або тимчасову роботу. Спробувати працевлаштуватися за кордоном в період поїздки за особистим запрошенням прагне половина тих, хто отримує дозвіл на виїзд. Їх можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки, діставши право на виїзд у ту чи іншу країну, вони не мають при цьому дозволу на отримання роботи, але в нелегальний спосіб усе-таки отримують її.
Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати безпрецедентного відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини.
Головні чинникимасової еміграції:
· велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;
· відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;
· економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;
· відсутність безпеки громадян.
На жаль, нам не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й «відпливу умів», причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.
Нині міжнародна міграція робочої сили перетворилася на суттєвий економічний, соціальний та гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Але і в цій якості вона може отримати низку економічних вигод:
по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;
по-друге, значну частину заробітної плати емігранти переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США);
по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.
Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.
Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.
Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили.
Такі угоди, крім правової й соціальної захищеності співвітчизників за кордоном (маються на увазі ті, хто збереже українське громадянство), повинні передбачати планомірний, цілеспрямований відбір наших земляків, їх професійну підготовку й перепідготовку на місці, до виїзду за кордон, застережувати умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоровлення та ін.). Важливою функцією молодої української дипломатії має стати захист інтересів громадян України за кордоном, незалежно від того, в якій країні вони перебувають.
Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордоном. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, укладання контрактів, гарантували б додержання угод стороною, що приймає.
Міграція — це двосторонній процес. Експортуючи власну робочу силу, Україна неминуче імпортуватиме іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СГТ, їх участь у приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Можливі канали припливу іммігрантів:
по-перше, повернення на батьківщину частини тих українців, котрі живуть і працюють у Росії, інших країнах, що утворилися на теренах колишнього Союзу. Ця проблема потребує вирішення на міждержавному рівні;
по-друге, рееміграція патріотично налаштованих представників далекого зарубіжжя, які проживають у Північній та Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;
по-третє, запрошення за потреби на роботу спеціалістів і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцензіями. Поки що Україна використовує працю іноземних робітників у тих галузях виробництва, де через важкі умови праці відчувається нестача робочих рук. Це металургійна, швейна, суконна, взуттєва, машинобудівна та деякі інші галузі.
В середині 90-х років кількість іноземних громадян, які працювали на підприємствах України, становила близько 23,0 тис. чол. Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає понад 500 тис. нелегальних іммігрантів;
по-четверте, в'їзд біженців, які рятують своє життя, а також повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Що стосується повернення на батьківщину кримських татар, то цей процес відбувається активно: в Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується понад 300 тис.
Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізмуїїдержавного регулювання.
Питання для самоконтролю
1. Які головні фактори міжнародної трудової міграції?
2. Охарактеризуйте основні види міжнародної трудової міграції.
3. Які складові механізму регулювання міжнародної міграції робочої сили?
4. Які головні чинники масової міграції?
5. Які позитивні та негативні наслідки міграції?
Тестові завдання
1. Міграція робочої сили — це:
а) виїзд працездатного населення з даної країни за її кордони;
б) в'їзд працездатного населення в певну країну з інших країн;
в) повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання;
г) переміщення працездатного населення через кордони певних національних економік зі зміною місця постійного проживання або періодичним поверненням до нього.
2. Еміграція — це:
а) виїзд працездатного населення з країни за її кордони;
в) в'їзд працездатного населення в певну країну з інших країн;
в) повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання;
г) переміщення працездатного населення через кордони певних національних економік зі зміною місця постійного проживання або періодичним поверненням до нього.
3. Рееміграція робочої сили — це:
а) виїзд працездатного населення з країни за її кордони;
б) в'їзд працездатного населення в певну країну з інших країн;
в) повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання;
г) переміщення працездатного населення через кордони певних національних економік зі зміною місця постійного проживання або періодичним поверненням до нього.
4. "Втеча умів" —це:
а) виїзд працездатного населення з країни за її кордони;
б) в'їзд працездатного населення в певну країну з інших країн;
в) міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів:
г) повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання;
д) переміщення працездатного населення через кордони певних національних економік зі зміною місця постійного проживання або періодичним поверненням до нього.
5. Масова міграція робочої сили стала типовим явищем міжнародної економіки, починаючи з:
а) першої половини XX ст.;
б) середини XIX ст.;
в) кінця XVIII ст.
6. Вкажіть основні причини міграції населення:
а) пошук роботи;
б) отримання вищої заробітної плати;
в) війна та політичні репресії;
г) усі вищеназвані;
д) а + б.
7. Який з перелічених факторів міграції населення не є економічним:
а) диференціація вартості робочої сили в межах окремих країн;
б) стан національного ринку праці;
в) дискримінація за національними та расовими ознаками;
г) структурна перебудова економіки.
8. Вкажіть класифікацію міжнародних міграційних потоків робочої сили за територіальною ознакою:
а) безповоротна, тимчасова, щоденна, маятникова;
б) легальна, нелегальна;
в) міжконтинентальна, континентальна;
г) міграція висококваліфікованої робочої сили, міграція некваліфікованої робочої сили;
д) міграція в межах промислово розвинутих країн; міграція робочої сили між країнами, що розвиваються; міграція висококваліфікованої робочої сили з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються; міграція з країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн до промислово розвинутих.
9. Вкажіть класифікацію міжнародних міграційних потоків робочої сили за терміном:
а) тимчасова, щоденна, маятникова;
б) легальна, нелегальна;
в) міжконтинентальна, континентальна;
г) міграція висококваліфікованої робочої сили, міграція некваліфікованої робочої сили.
10. Вкажіть класифікацію міжнародних міграційних потоків робочої сили за ступенем законності:
а) тимчасова, щоденна, маятникова;
б) легальна, нелегальна;
в) міжконтинентальна, континентальна;
г) міграція висококваліфікованої робочої сили, міграція некваліфікованої робочої сили.
Практичні вправи
Вправа 1
Ринок праці в країні А характеризується такими показниками:
а) функція попиту на працю має такий вигляд Da = 100 – 5w;
б) функція пропозиції праці має такий вигляд Sa = 60 – 3w.
Ринок праці в країні Б характеризується такими показниками:
а) функція попиту на працю має такий вигляд Db = 120 – 3w;
б) функція пропозиції праці має такий вигляд Sb = 40 + 50w.
Визначити:
- обсяги зайнятості,
- рівень заробітної плати в обох країнах w,
- потенційний напрям міграції робочої сили,
- зміни характеристик ринку праці за умови зростання рівноважної погодинної ставки заробітної плати на один долар.
Вправа 2
Відомо, що у 2007 році з країни А емігрувало 5000 чоловік, а іммігрувало 6000 чоловік. Визначте, чому дорівнювали в 2007 році показники валової та чистої міграції у країні А.
Рекомендована література
1. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / За ред. Ю.Г. Козака, В.М. Новацького. — К.: Центр навч. літератури: АртЕк, 2002. — С. 26—62.
2. Міжнародна економіка: Підручник / А.П. Румянцев, Г.Н. Климко, В.В. Рокоча та ін.; За ред. А.П. Румянцева. — К.: Знання-Прес, 2004. — С. 30—116.
3. Миклашевская НЛ., Холопов А.В. Международная зкономика: Учебник. — М.: МГУ им. М.В. Ломоносова: Дело и Сервис, 2000. — С. 11 — 56.
4. Сальваторе Д. Международная акономика: Пер. с англ. — М.: Риа "ПК", 1998. — С. 20—200.
5. Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2001. — С. 6—145.