Геоекономічні пріоритети регіонального розвитку України

Включення України до системи світового господарства на сучасному етапі має свої особливості, зумовлені переважно здобуттям незалежності. Це знайшло відображення у певних політичних актах, відповідних нормативно-правових документах.

Головним економіко-правовим документом, що регламентує розвиток зовнішньоекономічної політики України і відповідно включення її до системи світового господарства, є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», прийнятий у квітні 1991 р. Він передбачає, що суб'єктами міжнародних економічних відносин можуть бути всі юридичні особи, місцезнаходженням яких є Україна. У Законі детально викладено принципи та види зовнішньоекономічної діяльності, права й обов'язки суб'єктів міжнародних економічних відносин, механізм управління зовнішньоекономічною діяльністю, питання використання товарно-грошових відносин при експортно-імпортних операціях тощо. Цей Закон та інші документи, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність України, спираються на об'єктивні можливості господарського розвитку нашої держави. Серед них є вагомі передумови: природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, трудові ресурси, транспортне забезпечення тощо.

Напрями ефективного включення вітчизняної економіки у європейську та світову господарську системи потребують взаємоузгодження стратегій структурної переорієнтації суспільного господарства (його галузей) та визначення інтеграційних пріоритетів, трансформації форм міжнародної спеціалізації виробництва.

Для України в перехідний період до ринкових відносин існує нагальна необхідність поетапного формування моделі конкурентоспроможної відкритої національної економіки з урахуванням переваг міжнародної регіональної інтеграції. Обґрунтування такої моделі розвитку економіки України має враховувати досвід багатьох, передусім європейських, країн і водночас бути адаптованим до національної специфіки розвитку ринкових відносин. Забезпечення умов усталеної конкурентоспроможної вітчизняної економіки безпосередньо пов'язане зі світовими тенденціями розвитку конкурентного середовища, економічної кон'юнктури, особливостями взаємодії з іншими країнами в процесі інтернаціоналізації господарства.

Визначення геоекономічних інтеграційних пріоритетів України має ґрунтуватися на особливостях її зовнішньоекономічної політики з урахуванням системи зовнішньої торгівлі, впливу зовнішніх інвестицій, вітчизняного потенціалу експортно-імпортної диверсифікації, міжнародного руху капіталів і валютних взаємовідносин.

Створення динамічної національної відкритої економіки з урахуванням поліваріантності та особливостей економічних міжнародних зв'язків з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (матеріальних благ) потребує вирішення на урядовому рівні питань геоекономічної орієнтації з обґрунтуванням потенціальних переваг різноманітних форм і типів міжнародних господарських угрупувань.

Україна перебуває на стадії початкової інтернаціоналізації національної економіки. Це зумовлено традиційними формами міжнародних економічних відносин, в основному здійсненням міжнародної торгівлі. Україна практично знаходиться поза міжнародними потоками капіталу. Частка її в міжнародній діяльності незначна. Вона практично не включена до міжнародних валютних відносин. її метою має бути перехід до більш високого ступеня умов для динамічного розвитку мікроінтеграції через зони преференційної та вільної торгівлі, митні союзи, участь у торговельних блоках.

Активізація інтеграційних процесів пов'язана з необхідністю визначення передумов, які детермінують взаємодію національної економіки зі світовим господарством. До них належать:

досягнення високої частини експорту у валовому внутрішньому продукті та важливість зовнішніх економічних зв'язків для життєзабезпечення держави;

достатня розвиненість внутрішнього поділу та кооперації праці; обмеженість вітчизняних паливно-енергетичних ресурсів;

наявність високого попиту на нові технології, інвестиційні та фінансові ресурси.

Приблизно третина суспільного виробництва України опосередковується впливом зовнішніх економічних зв'язків. У зв'язку з цим стратегічні орієнтири національного розвитку мають враховувати сьогоднішні реалії міжнародного інтеграційного процесу, неможливість самоізоляції від масштабної та динамічної економіки. Тут доречно зазначити, що тільки до системи ГАТТ (СОТ) входять близько 120 країн світу.

Світовий досвід показує доцільність формування відкритої економіки, яка має відповідати певним вимогам. Відкрита економіка повинна забезпечувати:

розвинену зовнішню торгівлю;

рух капіталів між державами;

взаємообмін національних валют;

високоефективний власний виробничий потенціал;

потужний національний ринок;

сприятливий інвестиційний клімат;

національне зовнішньоекономічне законодавство, що відповідає світовим стандартам і нормам;

сертифікацію продукції за європейськими і світовими нормами та стандартами.

Важливе значення має обґрунтування основних принципів формування відкритої економіки, які повинні відображати особливості розвитку нашої країни. Слід дотримуватися кількох визначальних принципів, а саме:

створення сучасного власного виробничого потенціалу конкурентоспроможної продукції для завоювання певних перспективних ніш на світовому ринку товарів;

запровадження стабільної конвертованої національної валюти;

створення сприятливого інвестиційного клімату і формування власного інвестиційного потенціалу;

забезпечення сприятливих для господарювання правових, економічних та фінансових умов для діяльності суб'єктів міжнародних інтеграційних процесів, вітчизняного виробництва, активної інноваційно-інвестиційної діяльності, а також взаємозв'язку національного зовнішньоекономічного законодавства зі світовими вимогами і нормами щодо інтеграційних процесів;

впровадження системи державного регулювання ступеня відкритості вітчизняної економіки;

проведення цілеспрямованої протекціоністської політики та обгрунтування рівня вітчизняних і світових цін на власну експортовану продукцію з урахуванням внутрішніх витрат;

послідовного і жорсткого валютного регулювання ринкових взаємовідносин між суб'єктами господарювання;

обов'язкової сертифікації продукції за світовими стандартами.

Міжнародна інтеграція за нормальних умов співробітництва має характеризуватися відсутністю будь-яких форм дискримінації з боку іноземних партнерів. Наша країна зі статусом перехідної економіки повинна обережно ставитися до участі в інтеграційних угрупуваннях.

Треба розробити систему інституційних обмежень, яка включатиме визначення геоекономічних меж міжнародної інтеграції та балансу між позитивними і негативними чинниками відкритої економіки з експорто-орієнтованим спрямуванням, надійний захист національних галузей та споживчого ринку України від низькоякісної іноземної продукції; максимізацію виробленого продукту. Водночас має враховуватися потенціал міжнародної кооперації держави з окремими країнами та регіонами.

Для України варто визнати доцільним селективний підхід до вибору макроагентів міжнародної кооперації на основі створення поліфункціональної моделі відкритої економіки з ефективним використанням виробничого потенціалу та інноваційно-інвестиційних переваг системи міжнародного поділу праці. Українське законодавство не допускає створення наднаціональних структур. Однак світові інтеграційні процеси, формування будь-яких міжнародних союзів ґрунтуються на компромісній політиці, узгодженні національних інтересів і міжнародних вимог. Досвід показує, що Україна на сучасному етапі віддає пріоритет двостороннім зв'язкам.

Отже, розвиток інтеграційних процесів на сучасному етапі потребує нових форм і підходів до дво- та багатостороннього економічного співробітництва на основі поваги до суверенітету кожної держави та відсутності будь-яких видів економічного тиску у взаємовідносинах.

При виборі національних пріоритетів у інтеграційних процесах слід враховувати:

реальні можливості української економіки;

специфіку виробничого та ресурсного потенціалу;

кон'юнктуру внутрішнього ринку;

форми виробничої спеціалізації та кооперування виробництва; обсяг та специфіку міжнародної торгівлі;

особливості галузевої та регіональної структури суспільного господарства;

ефективність дії та реалізації системи державного регулювання, фіскальної політики та мотиваційних механізмів здійснення експортно-імпортної діяльності.

Отже, принципові підходи до обгрунтування геоекономічних інтеграційних пріоритетів України мають засновуватися на розвитку двосторонніх зв'язків на засадах ринковості та рівноправності з іншими країнами, а також враховувати позитивні й негативні наслідки міжнародної економічної інтеграції, узгодженість започаткованої глибокої реструктуризації національного господарства країн — учасниць інтеграційних процесів, селективний підхід до вибору макроагентів міжнародної економічної кооперації та реальні ресурсні можливості головних секторів національної економіки.