Світ-системний аналіз А. Г. Франка

Франк пропонує глобальну перспективу, яка виходить за межі одного регіону й аналізує взаємодію усіх цивілізацій або регіонів світу – як то Захід чи Схід – у рамках єдиної світової системи. На початку розробки своєї світ-системної теорії Франк рухався паралельно з такими соціологами, як Імануїл Валерстайн та Самір Амін, і досліджував світову капіталістичну систему від її походження у 1450-1500 роках у Західній Європі до подальшої інкорпорації нею решти світу. Франк, Валерстайн, Амін та Аррігі видають низку праць з проблематики світ-системного аналізу.

Однак, пізніше Франк відійшов від погляду на Європу як на місце народження модерної світ-системи і визнав помилковим 1450 рік як дату початку історії світової системи. Натомість, вчений висунув гіпотезу про існування єдиної світової системи, яка, не змінюючи своєї ідентичності, переживала циклічні спади і піднесення впродовж останніх 5000 років.

Введення поняття світової системи дало змогу Франку здійснити спробу радикального переформулювання підвалин західного соціологічного теоретизування. Франк пропонує:

– відмовитися від таких традиційних соціологічних понять, як «капіталізм», «феодалізм», «спосіб виробництва», «формація» тощо;

– заперечити євроцентристський підхід до аналізу історії, а також показати, що Європа до ХVІ ст. була маргінальною нерозвиненою периферією. Піднесення ж Європи має розглядатися як зсув гегемонії зі Сходу на Захід в рамках однієї світової системи;

– одиницею аналізу стає Азійсько-Африкансько-Європейська ойкумена, криза якої спряла гегемоні стичному піднесенню Європи;

– досягнення гегемонії Європою не було першим випадком в історії розвитку світової системи. Європейська гегемонія лише прийшла на зміну іншим, що їй передували;

– Франк пропонує шукати витоки світової системи настільки далеко у минулому, наскільки це дозволяють зробити історичні дані;

– Франк вважає, що потрібно зректися віри у капіталізм як окремий спосіб виробництва та окрему систему.

Аналіз динаміки світової системи Франк виклав у своїй пізній праці «ПереОРІЄНТація». В ній вчений доводить існування глобального поділу праці та конкурентної економіки, у якій Азія обіймала центральну позицію аж до 1800 року.

У книзі «ПереОРІЄНТація» Франк здійснює безпрецедентну за своїми масштабами спробу переоцінити світову історію. Оскільки вчений віднаходить центр світової системи в Азії, він тим самим намагається похитнути погляд на історію світу як такого, що обертається та обертався навколо Європи і був сформований європейцями.

Франк аргументує, що аж до 1750-1800 років Європа у світовій економіці не мала ніяких конкурентних переваг над Азією. На 1750 рік в Азії мешкало дві третини населення земної кулі, на які припадало чотири п’ятих світового виробництва. Навіть відкриття Нового Світу, яке забезпечило стабільне надходження цінних металів до Європи, не змогло вирівняти торгівельний дисбаланс між Сходом і Заходом. Так, наприклад, у 1680 році торгівля імперії Великих Моголів з державами Сходу в десять разів перевищувала обсяг внутрішньо європейського економічного обміну.

Азійські країни на той час могли забезпечити світові ринки різноманітними товарами, на які існував попит і які не вироблялися ніде в світі, крім Азії. Це прянощі, шовк, порцеляна, текстиль та вироби з бавовни, вироби із заліза, сталі, скла, рис, парфуми, цукор, фарбники тощо. Європа ж на цей період не могла запропонувати на світовий ринок ніякої власної продукції.

Франк стверджує, що Китай епохи династії Сун (ХІ-ХІІ) був найрозвинутішим регіоном світу з економічної точки зору. То ж не дивно, що Китай зумів зберегти свою центральність аж до 1800 року. Наприкінці ХVIII сторіччя в Азії вироблялося 80% світового ВНП, в Європі лише 20%. Однак, уже в 1860 році, тобто після того, як завершилася індустріальна революція, в Європі вже вироблялося 40% світового ВНП.

Виникає питання: як же Європі вдалося виграти? За рахунок чого Захід зумів з нерозвинутої периферії розвинутися до статусу світового гегемона?

Франк каже, що посприяло цьому використання європейцями цінних ресурсів із своїх американських колоній – золота та особливо срібла – аби насильницьким шляхом долучитися до азійського виробництва, ринків, торгівлі. Європа на той час не могла претендувати на центральне місце в світовій системі. Навпаки, вона була незначним та маргінальним гравцем у реальній світовій економіці та мала єдиний засіб участі в ній – колоніальний грабунок Америки. Якщо якісь регіони і були панівними у світовій економіці до 1800 року, то вони знаходилися в Азії, і якщо якась економіка і займала домінуючу позицію, то це був Китай. До 1800 року в очах європейських мислителів саме Схід виглядав осередком економічного процвітання, політичної стабільності та військової потуги.

Франк стверджує, що досягти гегемонії Європі вдалося за рахунок експорту срібла. Срібла в Європі також не було, тобто це не є ресурс Європи. Натомість доступ до величезних обсягів срібла та золота європейці отримали, колонізувавши Північну Америку. Починаючи з кінця XVII сторіччя Китай починає відчувати серйозний дефіцит срібла. І Європа зуміла піднятися в економічному плані не за рахунок продукції власного виробництва, яка була неконкурентоспроможною на світовому ринку, а за рахунок продажу в Китай награбованого в Північній Америці срібла. Франк надає статистику: впродовж 1660-1720 років 87% вартості усього експорту Ост-Індійської компанії до Азії складали дорогоцінні метали.

У свою чергу зростаюча потреба Китаю у сріблі була наслідком впровадження імперським урядом єдиного податку, що стягувався у сріблі. Окрім того, уряд династії Мін, на противагу своїм попередникам Сун та Юань, відмовилися від ужитку паперових грошей, емісію яких було важче стримувати.

З іншого боку, однією з причин занепаду Сходу, окрім економічних криз, що сталися там протягом XVIII сторіччя, є та, що Китай, хоча і створив потужну промислову базу, так і не зміг здійснити капіталізацію своєї економіки.

Отже, сходоцентризм похитнув позиції євроцентристськи налаштованої соціальної теорії, проблематизувавши питання про місце та чинники піднесення Заходу в світовій історії. Сходоцентристський дискурс також відкриває нові можливості осягнення обмежень капіталістичного розвитку та формує фундамент для теоретизування про альтернативні форми соціально-економічної організації, що практикуються нинішніми країнами Азії.