Методичні поради до вивчення теми. · Планування технічного та організаційного розвитку

Тема охоплює питання:

· Планування технічного та організаційного розвитку.

· Оцінка технічного рівня розвитку підприємства.

Засвоєння основних положень теми дає змогу виробити повне уявлення про значення процесу формування та удосконалення техніко-технологічного рівня підприємства — технічний розвиток, що має бути прогресивним і постійно зорієнтованим на підвищення ефективності виробництва. Слід усвідомити, що технічний розвиток має різні форми та охоплює різні стадії розвитку виробництва, які характеризують, з одного боку, техніко-техно­логічну базу підприємства, а з другого — її удосконалення та нарощування.

Слід звернути увагу на те, що виробничий процес на промисловому підприємстві відбувається постійно в усіх його підрозділах. Технічний же прогрес залежно від обсягу наявних ресурсів і орієнтації технічної політики відбувається періодично. Проте в цілому для підприємства він повинен носити безперервний характер.

Студент має вміти виділити фактори технічного рівня виробництва. Це технологія, засоби та предмети праці; звернути увагу на те, що організацію виробництва та управління характеризує рівень підготовки виробництва, елементи виробничого процесу ОСУ тощо; економічний рівень формують економічна ефективність виробництва, економічна ефективність застосовуваних ресурсів та рішень, реалізація функцій прогнозування та планування, фінансування, ціноутворення, мотивація та оплата праці; соціальний розвиток визначають різні форми активізації людського чинника: професійна підготовка та підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці та підтримка високого рівня безпеки праці, екологізація виробництва тощо.

Знання принципів, які властиві плануванню техніко-організа­ційного розвитку, необхідне для комплексного аналізу ефективного функціонування цієї підсистеми в менеджменті на підприємстві:

ü єдність науково-технічних, соціальних та економічних зав­дань розвитку;

ü наукова обґрунтованість та оптимальність рішень;

ü домінування стратегічних аспектів;

ü бюджетна збалансованість;

ü комплексність;

ü безперервність;

ü гнучкість;

ü еластичність.

Слід розуміти, що система планування організаційно-техніч­ного розвитку на підприємстві включає комплекс різноманітних планів, які взаємодіють один із одним та спрямовані на здійснення основних функцій та завдань планування. Види планів різн-
яться за цілями, предметом, рівнями, змістом та періодом планування. Важливо виділяти фактори, які визначають склад та зміст цього комплексу:

ü організаційна структура та профіль інноваційної діяльності підприємства;

ü склад інноваційних процесів, які здійснюються;

ü рівень кооперації при їхньому проведенні, масштаби та постійність інноваційної діяльності.

Студент має чітко усвідомити, що технічний розвиток є визначальним чинником розвитку підприємства, його змістом, визначає його динамічну основу. Організаційний — веде до зміни його форми. Організаційний розвиток реалізується у технологічно раціональному існуванні елементів виробництва та забезпеченні необхідної системи виробничих зв’язків, активно впливає на формування технології та техніки. Формується чітка залежність між технічним таорганізаційним розвитком, що доповню-
ється ефективністю реалізації економічних, соціальних та юридичних напрямків розвитку підприємства.

Необхідно знати, що для забезпечення послідовності, ціле-
спрямованості організаційно-технічного розвитку підприємства та для ефективності його реалізації розробляється план технічного й організаційного розвитку.

Слід з’ясувати основні складові плану, які групуються у такі підрозділи:

ü створення, освоєння нової та підвищення якості продукції, яка випускається;

ü впровадження прогресивної технології, механізація й автоматизація виробничих процесів;

ü удосконалення управління, планування та організації вироб­ництва;

ü капітальний ремонт та модернізація основних фондів;

ü заходи з економії сировини, матеріалів, палива та енергії;

ü науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські заходи;

ü техніко-економічні рівні продукції;

ü техніко-економічні результати впровадження заходів.

Для розуміння процесу планування організаційно-технічного розвитку важливо засвоїти його етапи:

¾ на першому етапі визначаються головні задачі підприємст­ва на плановий період, проводиться комплексний аналіз технічно­го й організаційного рівня виробництва й економічних показників, уточнюється ресурси, які виділяються на технічний розвиток;

¾ на другому етапі, виходячи з вивчення досвіду інших підприємств, результатів кінцевих науково-дослідних робіт і першого етапу, виявляються можливості розширення впровадження основних напрямків науково-технічного прогресу: удосконалення технології та продукції, яка випускається, застосування нових технологічних процесів й прогресивних матеріалів, механізація й автоматизація виробництва та ін. На цьому етапі визначаються кількісні завдання підрозділам підприємства по технічному й організаційному розвитку;

¾ на третьому — відбуваються інженерні й економічні розрахунки, організуються конкурси та огляди пропозицій працівників підприємства, проводиться відбір і техніко-економічна оцінка заходів;

¾ на четвертому етапі формується проект плану організаційно-технічного розвитку по підрозділах і підприємству в цілому та проводиться його оптимізація;

¾ на заключному етапі плани підприємства та його підрозділів взаємопов’язуються, документально оформлюються, затверджуються й доводяться до виконавців.

Студентам обов’язково треба розуміти, що технічний розвиток як об’єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми. Вони мають відображати відповідні стани розвит­ку виробничого потенціалу та забезпечувати відтворення основних фондів (від капітального ремонту знарядь праці до розшире­ного та нового будівництва певних виробничих ланок). Із сукупності форм технічного розвитку виокремлюють такі, які характеризують, із одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з другого — безпосередній розвиток шля­хом удосконалення та нарощування.

Студентам важливо з’ясувати значення науково обґрунтованого управління розвитком підприємств — техніко-економічний аналіз, який спрямований на виявлення внутрішніх резервів та закономірностей функціонування з метою вибору оптимальних напрямків й обсягів робіт із технічного, організаційного удосконалення виробництва й підвищення його економічної й соціальної ефективності. Без знання реальної обстановки, правильної оцінки результатів і витрат, факторів, які на них мають вплив, неможливо цілеспрямовано впливати на ефективність виробництва. Такий аналіз сприяє глибокому розумінню перспектив, виваженої оцінки можливостей і труднощів, вибору оптимальних шляхів розвитку. Існує прямий зв’язок між рівнем аналітичної роботи та якістю планів. Отже, чим складніша господарська обстановка, тим більш високі вимоги пред’являються до виробництва, тим більш ретельним й об’єктив­ним повинен бути техніко-економічний аналіз.

Особлива увага студентів повинна бути звернута на значення такого аналізу в сучасних умовах, що визначається значним розширенням обсягів робіт із технічного удосконалення виробництва й підвищенням ролі інтенсивних факторів в економічному розвитку народного господарства, необхідністю максимального використання переваг ринкової економіки для прискорення науково-технічного прогресу, а його досягнень — для подальшого зміцнення економічного потенціалу країни.

Необхідно усвідомити сутність та важливість техніко-еконо­мічного рівня виробництва, під яким розуміється комплексна характеристика міри розвитку виробничої системи, прогресивності всіх елементів виробничого процесу, що визначає економічну ефективність використання суспільних ресурсів (трудових, матеріальних, інвестиційних, природних) і здатність виконання вироб­ництвом певних народногосподарських завдань.

Для розкриття сутності техніко-економічного рівня виробництва використовують класифікацію його ознак і показників по елементах виробництва та по функціональній спрямованості. Студенти повинні вміти виділити декілька основних підсистем показників, які харак­теризують технічні елементи виробництва, організацію виробництва та управління, техніко-економічний рівень продукції, економічні й соціальні результати виробничої діяльності (рис. 13.1).

Рис. 13.1. Структура техніко-економічного
рівня виробництва підприємства

У процесі аналізу й узагальнення певної системи показників особливу увагу студентам слід звернути на оцінку технічного рів­ня підприємства, яка повинна проводитися періодично (один раз на 1—3 роки). Така оцінка відображає:

ü ступінь технічної оснащеності праці персоналу;

ü рівень прогресивності застосовуваної технології;

ü технічний рівень виробничого устаткування;

ü рівень механізації та автоматизації основного та допоміжного виробництва.

Важливим моментом є економічне обґрунтування технічних заходів до їхнього впровадження. Центральне місце в такому обґрунтуванні займає визначення їх економічної ефективності. Воно необхідне для вибору найбільш раціональних заходів, прогнозування їхнього впливу на показники роботи підприємства в плановому періоді, розрахунку премій і винагороди авторам пропозицій. Визначення інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу.

Необхідно знати, що в залежності від витрат, які враховуються, та результатів інтегральних показників розрізняють такі види ефекту від реалізації та організаційно-технічних заходів:

ü економічний (вартісні показники);

ü науково-технічний (новизна, корисність, надійність);

ü ресурсний (споживання того чи іншого виду ресурсу);

ü соціальний (соціальні результати);

ü екологічний (шум, випромінювання та інші показники фізич­ного стану навколишнього середовища).

Студенти повинні розрізняти показники ефекту за розрахунковий часовий період та показники річного ефекту, а також вміти виділити фактори, які визначають тривалість розрахункового часового періоду:

ü тривалість інноваційного періоду та строком служби об’єк­тів інновацій;

ü ступінь достовірності вихідної інформації;

ü вимоги інвесторів.

Студенти повинні усвідомити важливість та вміти користуватися загальним методом оцінки ефективності організаційно-технічних заходів, який визначається як відношення ефекту (результату) до витрат. Це відношення може виражатися як в натуральних, так і в грошових величинах, а показник ефективності при обраних способах виразу може бути різним для однієї тієї ж ситуації. Треба вміти визначати ефект і вибір найкращого варіанта реалізації інновацій, який потребує перевищення кінцевих результатів над витратами на розробку, виготовлення та реалізацію. Разом із тим необхідно порів­нювати отримані результати із результатами використання анало- гічних за призначенням варіантів інновацій.

Використовується загальний методичний підхід, яким вкрай необхідно вміти користуватися студентам, суть якого зводиться до обчислення за спеціальними формулами основних показників, що характеризують економічну ефективність тієї або іншої сукуп­ності запроваджених нових технічних і організаційних рішень, напрямків інноваційного розвитку.

Слід запам’ятати, що для оцінки загальної економічної ефективності організаційно-технічних заходів, інновацій використовують систему показників:

ü інтегральний ефект;

ü індекс рентабельності інновацій;

ü норма рентабельності;

ü період окупності.

Інтегральний ефект (Е_ІН) — це різниця результатів та витрат на реалізацію техніко-організаційного заходу за розрахунковий період, приведених до одного року (як правило, початкового), тобто з урахуванням дисконтування результатів і витрат:

, (13.1)

де в_р — витрати розрахункового періоду;

P_t — результат діяльності за t-й рік;

В_t — витрати на впровадження заходу;

a_t — коефіцієнт дисконтування (дисконтний множник).

Проте термінологія може змінюватися. Так, інтегральним ефектом може вважатися чистий дисконтований дохід, чиста приведена вартість або чиста сучасна вартість, чистий приведений ефект.

Індекс рентабельності (I_R) — це співвідношення приведених доходів до приведених на цю ж дату інноваційних витрат:

, (13.2)

де Д_j — дохід за j-й період;

К_t — розмір інвестицій в інновації за t-й місяць.

У чисельнику формули (13.2) показано розмір доходів, які приведені до початку реалізації організаційно-технічного заходу, а в знаменнику — величина інвестицій в останні, дисконтованих до початку процесу інвестування. Іншими словами, порівнюються дві частини потоку платежів — дохідна та інвестиційна.

Індекс рентабельності тісно пов’язаний із інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект Е_ІН >0, то I_R > 1, і навпаки, при I_R > 1 проект вважається економічно невигідним, при I_R < 1 — неефективним.

В умовах дефіциту коштів перевага повинна надаватися тим рішенням, для яких I_R найбільший.

Норма рентабельності (Е_R) — являє собою ту норму дискон­ту, при якій доходи, які дисконтуються за певний проміжок часу дорівнюють інноваційним вкладенням. У цьому разі доходи та витрати проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового моменту, тобто:

; (13.3)

. (13.4)

Іншими словами, норма рентабельності Е_Rхарактеризує рівень дохідності конкретного інноваційного рішення через дисконтну ставку, по якій майбутня вартість грошового потоку від інновацій приводиться до теперішньої вартості інвестиційних коштів. Показник Е_R може мати і інші назви: внутрішня норма дохідності, внутрішня норма прибутку, норма повернення інвестицій.

Період окупності (Т_о) — один із найбільш часто вживаних показників оцінки ефективності капітальних вкладень. На відміну від показників, які використовуються у вітчизняній практиці, показник «термін окупності капітальних вкладень» базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням коштів, які інвестуються в інновації та суми грошового потоку до теперішньої вартості.

Інвестування у ринковій економіці пов’язано зі значним ризиком, і цей ризик тим більший, чим довший строк окупності вкладень. Це дуже актуально для галузей, де високі темпи НТП і поява нових технологій чи виробу швидко знецінює попередні інвестиції.

Показник Т_о використовують тоді, коли немає впевненості у тому, що організаційно-технічні заходи, інновація будуть реалізовані. Тому власник коштів не ризикує довірити інвестиції на тривалий термін. Показник розраховується за формулою:

, (13.5)

де К — початкові інвестиції;

Д — щорічні грошові потоки;

Показники економічної ефективності організаційно-технічних заходів у планах підприємств повинні враховуватися протягом усього періоду, в якому ці заходи забезпечують підвищення техніко-економічних показників виробництва або вирішення інших завдань (соціальних, природоохоронних та ін.).

При розгляді розрахунку приросту прибутку і необхідних капітальних витрат, які визначають ефективність заходів, що проводяться для підприємства, студентам доцільно звернутися до джерела [2]. Тут також добре висвітлені способи визначення впливу організаційно-технічних заходів на інші показники вироб­ничо-господарської діяльності підприємства.

При дослідженні даної теми особлива увага повинна бути звер­нута на те, що технічний та організаційний розвиток розгляда-
ються як напрямки єдиного процесу, де технічний розвиток виступає визначальним та безпосереднім чинником зростання ефективності виробництва — він визначає динамічну основу розвитку підприємства, а організаційний розвиток забезпечує реаліза­цію створених технічним потенційних можливостей інтенсифікації виробничо-трудових процесів, тобто веде до зміни форми процесу розвитку. Потрібно добре засвоїти, що створення та впровадження нової техніки та технології, нових виробів призводить до зниження трудомісткості їхнього виготовлення. Удосконалення організації виробництва, праці та управління дозволяє зменшити втрати робочого часу і простої устаткування.

Організаційний розвиток підприємства розглядається як комп­лекс заходів, спрямованих на впровадження нових методів і форм організації вироб­ництва, управління і праці, елементів господарського механізму і на відміну від технічного, у багатьох випадках не вимагає нових витрат або ж пов’язаний із незначними додатковими ресурсами.

Важливим етапом у розумінні організаційного рівня розвитку підприємства є дослідження факторів, які його визначають:

1) рівень спеціалізації виробництва (вартість річного обсягу профільної продукції до загального обсягу продукції);

2) рівень кооперування виробництва (обсяг комплектуючих виробів до загального обсягу);

3) стабільність номенклатури продукції;

4) прогресивність застосовуваних технічних засобів в управлінні підприємством;

5) рівень підготовки виробництва, його обслуговування та оперативне управління, який можна визначити за допомогою наступних коефіцієнтів:

ü коефіцієнт змінності роботи технологічного обладнання;

ü коефіцієнт пропорційності часткових виробничих процесів по потужності;

ü коефіцієнт безперервності виробничих процесів;

ü коефіцієнт паралельності, прямоточності та ритмічності;

6) організація праці як система таких показників:

ü укомплектованість штатного розкладу, %;

ü частка виробничих робітників у загальній чисельності, %;

ü показник плинності кадрів за рік, %;

ü витрати робочого часу, %;

ü коефіцієнт травматизму.