Валютний курс та фактори, що на нього впливають. Валютний курс – це вартість валюти однієї країни виражена у грошових одиницях іншої країни, групи країн або міжнародних платіжних засобів.

Валютний курс – це вартість валюти однієї країни виражена у грошових одиницях іншої країни, групи країн або міжнародних платіжних засобів.

Основою для визначення валютного курсу є: паритет купівельної спроможності, тобто співвідношення між двома або кількома валютами за їхньою купівельною спроможністю стосовно певного набору товарів і послуг.

Основними факторами, що впливають на зміну валютного курсу є:

- рівень розвитку національної економіки, що визначає більшу стійкість валюти країни із вищими темпами економічного зростання;

- конюктура на валютному ринку, тобто співвідношення між попитом і пропозицією на іноземну валюту;

- темпи інфляції в країні, що визначає вплив інфляційного

знецінення валюти на її купівельну спроможність. Інфляційне знецінення грошей в країні спричинює зниження їх купівельної спроможності та сприяє зниженню курсу національної валюти щодо валют країн, у яких темп інфляції нижчий;

- рівень процентних ставок, що визначає притік або відтік іноземних капіталів у даній країні. Підвищення процентних ставок робить інвестиції у валюті певної країни більш привабливими, а від так є засобом залучення іноземного капіталу, що сприяє підвищенню курсу національної валюти. І навпаки, зниження ринкових ставок процента зумовлює відплив іноземних капіталів за кордон що призводить до зниження попиту на національну валюту та падіння її обмінного курсу. ;

- стан платіжного балансу, що визначає вплив його активного чи пасивного сальдо на обмінний курс. Активне сальдо платіжного балансу сприяє підвищенню обмінного курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників для погашення їхніх зобов’язань перед національними експортерами і кредиторами. Пасивне сальдо зумовлює зниження валютного курсу, оскільки зростає попит на іноземну валюту з боку національних боржників;

- валютна політика, що визначає масштаби державного регулювання валютного курсу спрямованого на його підвищення або зниження.

Основними видами валютних курсів є:

- офіційний валютний курс – встановлені урядом постійні фіксовані пропозиції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;

- ринковий валютний курс – формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

- змішаний - контрольований курс, що застосовується до

експорту і імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.

Встановлення валютного курсу називається котируванням. Валютне котирування – це визначення державним або найбільшими комерційними банками курсу іноземних валют відповідно до діючих законодавчих норм і практики, що складається. При визначенні курсу валюти використовуються методи прямого котирування, коли одиниця іноземної валюти виступає в якості «основи квоти», торгуємої валюти, або метод непрямого котирування, коли одиниця національної валюти виражається в одиницях іноземної валюти. «Основа квоти» - це валюта, яка купується або продається, валюта відносно якої котируються інші валюти. Основою квоти зазвичай є американський долар. Використання прямого чи не прямого методів котирування не впливає на рівень обмінного курсу, а лише змінює форму його вираження.

У міжнародній торгівлі можуть виникати ситуації, коли неможливо безпосередньо обміняти одну валюту на іншу. В цьому разі використовують крос-курс.

Крос-курс – це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється згідно з їх курсом стосовно третьої валюти. У такому випадку спочатку купується валюта третьої країни, а потім за неї купується вже необхідна валюта.

Залежно від того, коли буде виконана угода з купівлі-продажу валют на валютному ринку, використовуються два основні види обмінних курсів:

Спот-курс – вартість одиниці валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, зафіксована на момент укладення угоди за умов поставки валюти банком не пізніше другого робочого дня з укладання угоди.

Форвард-курс – курс, за яким валюта однієї країни

продається чи купується за валюту іншої країни на певну дату в майбутньому.

Інструментами регулювання валютного курсу є:

- валютна інтервенція – втручання центрального банку країни в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти через купівлю чи продаж іноземної валюти. Центральний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція є надмірною, а курс низьким, і продає, коли курс іноземної валюти стає високим. У такий спосіб обмежується коливання курсу національної валюти;

- валютний демпінг – валютна інтервенція, яка використовується для підтримки курсу національної валюти на зниженому рівні, тобто це знецінення національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими ніж світові. Головною умовою є зниження курсу національної валюти на більшу величину, ніж падіння її купівельної спроможності;

- дисконтна політика – суть полягає в підвищенні або зниженні дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позиції на валютному ринку. При зниженні ставки весь процес відбувається у зворотному напрямі.

- девальвація та ревальвація – причинами є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю національних валют. Девальвація – це дії відповідних державних органів, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спрямовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з другого – на підвищення конкурентоспроможності та покращення торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов’язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Ревальвацією стимулюється товарний імпорт, приплив іноземних інвестицій.

6. Платіжний баланс і його структура

Платіжний баланс – це співвідношення усіх фактичних платежів здійснених певною країною на користь інших країн, та надходжень коштів, отриманих нею із закордону за певний період часу.

Сучасний платіжний баланс є важливим джерелом даних для розробки основних засад валютної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної політики держави, оцінки перспектив щодо участі країни у міжнародному поділі і її позицій на світових ринках. Складання платіжного балансу є обов’язковою вимогою Міжнародного валютного фонду до всіх країн-членів.

Залежно від характеру зовнішньоекономічних операцій платіжний баланс включає в себе:

- торговий баланс, що характеризує співвідношення поступлень від експорту та платежів від імпорту товарів;

- баланс послуг і некомерційних платежів, що відображає рух валюти за операціями непов’язаними із переміщенням товарних цінностей. Сюди належать платежі і надходження за такими послугами як: міжнародні перевезення; страхування; туризм; різні види зв’язку; а також некомерційні платежі, що включають технічну допомогу утримання дипломатичних представництв, воєнні витрати закордоном, перекази заробітної плати, пенсій та інших доходів;

- баланс руху капіталів і кредитів, що характеризує співвідношення ввозу і вивезення державних і приватних капіталів, наданих і отриманих міжнародних кредитів.

Головним завданням складання платіжного балансу є визначення його сальдо. Сальдо платіжного балансу – це балансовий підсумок визначеного набору зовнішньоекономічних операцій, здійснюваних за певний період часу.

Сальдо платіжного балансу впливає на стійкість національної валюти, позначається на величині ВВП і національного доходу країни.

Якщо валютні надходження в країну від нерезидентів перевищують виплати резидентами валюти за кордон, то баланс має активне сальдо. Активне сальдо за поточним рахунком платіжного балансу показує, що країна більше продає товарів і послуг за кордон, ніж закуповує їх.

Якщо ж валютні платежі резидентів перевищують валютні надходження від нерезидентів, то платіжний баланс має пасивне сальдо або дефіцит. Пасивне сальдо за рахунок поточних операцій показує, що країна більше купує товарів і послуг на міжнародному ринку, ніж продає їх. Дефіцит поточного рахунку свідчить про те, що країна споживає більше, ніж виробляє, а тому вона менше експортує власної продукції і більше імпортує товарів з-за кордону. Нестача валюти при дефіциті поточного рахунку покривається з двох джерел:

- за рахунок збільшення іноземних інвестицій;

- додаткового залучення іноземних кредитів.

Для визначення сальдо платіжного балансу його статті поділяються на дві групи:

1. Основані статті – статті, які самостійно впливають на сальдо платіжного балансу і включають експорт і імпорт, послуги, некомерційні платежі, рух довгострокових капіталів;

2. Балансуючі статті, статті, що включають джерела погашення сальдо платіжного балансу а саме: золотовалютні резерви; різні види іноземної допомоги; міжнародні кредити.

Підсумок основних і балансуючих статей має дорівнювати.

Регулювання сальдо платіжного балансу належить до завдань валютної політики центрального банку, оскільки рівновага платіжного балансу впливає на стабільність валютного курсу та грошовий обіг в середині країни.

Валютна політика з регулювання платіжного балансу – це комплекс економічних та адміністративних заходів державного впливу на зовнішньоекономічну діяльність, спрямованих на раціональне формування основних статей платіжного балансу, а також покриття його сальдо.

До економічних інструментів валютної політики регулювання платіжного балансу відносять:

Девальвацію, тобто зниження курсу національної валюти, центральний банк проводить шляхом здійснення відповідних інтервенцій при значному дефіциті платіжного балансу. Вона спрямована на стимулювання експорту й обмеження імпорту товарів. Вона робить експортовані товари дешевшими, а імпортовані дорожчими, обмежуючи їх конкурентоспроможність на внутрішньому ринку. Девальвація сприяє стимулюванню експорту і стримуванню імпорту товарів, оскільки національні виробники продукції, яка продається за кордоном, отримують так звану девальваційну премію, а отже й можливість знижувати ціну, тобто переваги у конкурентній боротьбі на зовнішніх ринках.

Ревальвація. тобто підвищення центральним банком за

допомогою заході відповідної девізної політики курсу національної валюти, використовується для зменшення активного сальдо платіжного балансу шляхом обмеження експорту товарів і стимулювання імпорту. При цьому подорожчання експортних товарів знижує їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, а здешевлення імпорту збільшує його надходження на внутрішній ринок.

Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки центральним банком країни з метою впливу на ринкову норму процента і регулювання міграції капіталів. За пасивного сальдо платіжного балансу дисконтна політика має на меті за допомогою підвищення ставки рефінансування центрального банку підвищити ринкову норму процента в країні загалом, що дасть змогу додатково залучати іноземні капітали в країну, які шукають вигідні сфери свого застосування. За активного сальдо — навпаки, зниження облікової ставки центрального банку є додатковим фактором експорту капіталу з країни.

Дефляційна політика застосовується для зменшення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження грошової маси і, відповідно, внутрішнього попиту, а відтак — переорієнтування національних виробників на зовнішні ринки, тобто збільшення експорту. У результаті цього, з одного боку, скорочення грошової маси в обігу зменшує витрати, зумовлює зниження рівня ділової активності, рівня доходів, а відтак і зниження імпорту, а з іншого — підвищення ринкової норми процента, що супроводжує політику "дорогих" грошей, зумовлює приплив іноземних капіталів у країну, а відтак — скорочення дефіциту платіжного балансу.

Адміністративні інструменти валютної політики регулювання платіжного балансу передбачають використання державою нормативних заходів впливу на валютні відносини в країні:

Валютні обмеження охоплюють комплекс адміністративних заходів із регламентації порядку здійснення валютних операцій з метою впливу на сальдо платіжного балансу. Так, із метою зниження дефіциту платіжного балансу в рамках політики валютних обмежень можуть вживатися такі заходи:

Ø обмеження норми вивезення іноземної валюти нерезидентами;

Ø обов'язковий продаж валютної виручки експортерами;

Ø ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам;

Ø концентрація валютних операцій в уповноважених банках.

Валютні обмеження, запроваджувані центральним банком, є засобом активного адміністративного впливу на операції на валютному ринку, що необхідно, як правило, для подолання дефіциту платіжного балансу.

Політика множинних валютних курсів полягає у адміністративному встановленні державою різних офіційних курсів для різних операцій з метою забезпечення контролю за рухом капіталів та іноземної валюти. Так, із метою обмеження дефіциту платіжного балансу органами валютного регулювання може бути встановлено занижений обмінний курс за рахунком поточних операцій з метою стимулювати експорт. Водночас для обмеження вивезення капіталу за рахунком операцій з капіталом і фінансовими інструментами може встановлюватись і завищений обмінний курс.

Усі заходи валютної політики з регулювання платіжного балансу мають доповнюватися загальними заходами державного впливу на зовнішньоекономічну діяльність.

Література

1. Булєєв І.П., Пілецька С.Т., Коритько Т.Ю. Гаврікова А.В. Гроші та кредит (практикум): Навч. посіб.-Київ: ЦУЛ,2007. – 120с.

2. Версаль Н.І., Дорошенко Т.В. Теорія кредиту: Навч. Посіб. – Київ: Вид. Дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 483с.

3. Гальчинський А.С. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 411 с.

4. Гроші та кредит: Підручник. – 4-тє вид., перероб. і доп. / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг.ред. М.І.Савлука. – К.: КНЕУ, 2006 р. – 744 с.

5. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник. – Вид. 2-ге, змін. й доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2005. – 528 с.

6. Ільїна С.Б., Шило В.П., Кисла В.І., Шрамкова Н.І. Гроші та кредит: Навч посіб. – Київ: ВД «Професіонал», 2007. – 368с.

7. Семко Т.В., Руденко М.В. Гроші та кредит у схемах і таблицях: Навч. посіб.- Київ: ЦНЛ,2006. – 158с.

13. Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник. – Київ: ЦУЛ, 2008. – 432с.

14. Вовчак О.Д., Рущишин Н.М. Банківська справа: Навч. посіб. – Львів: «Новий світ -2000», 2008. – 560 с.

15. Дзюблюк О.В. Валютна політика: Підручник. – К.: Знання, 2007. – 422с.

Закон Про банки і банківську діяльність

Закон Про Національний банк України

Інструкція про регулювання діяльності