Поняття світового господарства та етапи його розвитку
Для вивчення світового господарства спочатку потрібно вияснити його суть. У літературі вживаються терміни: «світове господарство» і «світова економіка». У нашому посібнику вони використовуються як синоніми. Світове господарство — це сукупність усіх національних економік світу та економічних взаємозв'язків між ними або сукупність економічних відносин, що функціонують на національному та міжнародному рівнях. У сучасному світі існують понад 200 суверенних держав. Саме сукупність їх економік у взаємозв'язку і взаємозалежності утворює те, що називається світовою економікою.
Її формування відбувалося протягом тривалого часу, а витоки пов'язані із міжнародною торгівлею. Ще у стародавні часи мешканці різних країн здійснювали обмін товарами та послугами. Особливо інтенсивно ці процеси відбувалися у районі Середземного та Чорного морів разом із прилягаючими територіями. Саме там утворилося ядро майбутнього світового господарства. Історичними передумовами його формування були великі географічні відкриття XV—XVII століть, утворення колоніальної системи імперіалізму та бурхливий розвиток засобів зв'язку в останній третині XIX століття.
Центром формування світового господарства стала Європа, де з XV ст. інтенсивно почали розвиватися країни з товарним виробництвом і обміном. Саме звідси були здійснені експедиції Колумба, Васко да Гама, Магеллана, що розширили межі торгових зв'язків з країнами Азії, Африки та Америки. Цим було покладено початок формування світового ринку товарів.
Другою передумовою формування світового господарства було утворення колоніальної системи імперіалізму. Індустріально розвинуті країни Європи почали захоплювати території інших країн і встановлювати над ними політико-адміністративне панування. Почалася колонізація відсталих народів, яка завершилась створенням колоніальних імперій, що територіальне поділили весь світ. На початку XX ст. західні держави захопили понад 25 млн. кв. км території з чисельністю населення близько 570 млн. чоловік. Це зробило економічні зв'язки метрополії з колоніальними територіями регулярними і багатоманітними. Вони не обмежувалися торгівлею товарами, а набували різних форм: вивозу капіталу, міграції робочої сили, обміну науково-технічними досягненнями. Це послужило поштовхом у формуванні світового господарства.
Важливою передумовою був і розвиток засобів зв'язку. Остання третина XIX ст. характеризувалася бурхливим розвитком науки і техніки, коли були створені високоефективні транспортні засоби, телеграф, телефон, розвивалися поштові послуги.
Зазначені передумови сприяли переростанню світового ринку в світове господарство. Матеріальною основою формування світового господарства був розвиток великого машинного виробництва і зумовлене ним неухильне зростання концентрації виробництва та капіталу, що і спричинило інтернаціоналізацію господарських зв'язків між країнами світу.
За своєю суттю світове господарство є діалектичною єдністю, цілісністю взаємопов'язаних через міжнародні економічні взаємовідносини національних економік країн світу. Між: державами складаються і розвиваються економічні зв'язки як на рівні окремих країн, так і їх об'єднань. Вони набувають різноманітних форм: від торгового обміну до спеціалізації та кооперування виробництва на основі прямих зв'язків підприємств та їх об'єднань, утворення спільних підприємств.
Структура світового господарства включає дві складові:
1) усі національні економіки країн, яких зараз налічується понад 200; 2) міжнародні економічні зв'язки (відносини) між країнами-партнерами. Останні включають міжнародні відносини у сфері виробництва та обміну, науково-технічні зв'язки, валютно-фінансові відносини, міграцію робочої сили. Міжнародні економічні відносини — похідні від національних і отримують від них головний імпульс свого розвитку. З іншого боку, вони виступають як активний чинник розвитку національних економік, що виявляється через спільні підприємства, міжнародні господарські організації, процеси міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва.
Важливу й дедалі зростаючу роль у світовій економіці відіграють транснаціональні корпорації. Це великі національні підприємства, що мають штаб-квартиру в одній країні й повністю або частково належні їм фінанси в інших країнах. Полем їх діяльності є весь світ. При цьому їх інтереси не завжди співпадають з інтересами національних економік, включаючи й країни їх походження. Складовою частиною світового господарства є й міжнародні економічні організації, серед яких найвідоміші Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі, Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНЩО), Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці. Вони дедалі активніше беруть участь у регулюванні міжнародних економічних відносин, перетворившись на суттєву самостійну частину механізму світової економіки. Головною сферою їх діяльності стає розв'язання глобальних проблем, що впливають на розвиток багатьох країн світу, які поодинці розв'язати їх не можуть.
За сучасних умов світова економіка включає три великі групи країн: 1) розвинуті країни ринкової економіки; 2) країни, що розвиваються і 3) країни перехідної економіки. Критерієм цього поділу є тип економічної системи та рівень соціально-економічного розвитку. Першу групу складають країни з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, у яких ВВП на душу населення складає не менше 12 тис. доларів США за паритетом купівельної спроможності, їх налічується близько ЗО, Ці країни займають провідне місце у світовій економіці. Вони виробляють понад половину світового ВВП, на них припадає переважна частина світового товарообороту і міжнародного руху капіталів. Серед них виділяють «велику сімку», яку складають США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія і Канада. Багато країн цієї групи входять у різні інтеграційні об'єднання, найбільшими серед яких є Європейський союз (ЄС) і Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).
Другу групу складають країни, що розвиваються. Це найчисельніша група, що включає 121 країну. Але їх частка у світовій економіці незначна, а у світовому ВВП становить лише 28 %, хоча в цих країнах проживає переважна кількість населення світу. Ця група країн неоднорідна за рівнем економічного розвитку. Деякі країни з її складу мають сучасну структуру економіки і відносно високий рівень ВВП на душу населення. Сюди належать так звані нові індустріальні країни, деякі країни Перської затоки і Латинської Америки, а також країни — експортери нафти. В той самий час значна частина країн цієї групи належить до найбідніших країн світу.
Третю групу складають країни перехідної економіки. Це держави, які у 80—90-х роках XX ст. і на початку XXI ст. здійснюють перехід від командної економіки до ринкової, їх ще називають постсоціалістичними. До цієї групи входять 15 країн — колишніх союзних республік СРСР, 12 країн Центральної і Східної Європи та Китай, В'єтнам і Монголія, їх частка у світовому ВВП складає 17—18 %. Склад цієї групи неоднорідний як за рівнем економічного розвитку, так і за темпами реформування економіки.
У процесі становлення і розвитку світова економіка пройшла ряд етапів. Першим був етап становлення світового господарства. Почався він з появою перших цивілізацій, які породили зовнішню торгівлю. З переходом до індустріальної стадії виробництва процес формування торгових зв'язків між різними країнами значно прискорився. Прагнення бізнесменів до збагачення і велике машинне виробництво перетворили зовнішню торгівлю на невіддільну складову частину практично кожної національної економіки. На цій основі завершилося формування світового ринку, що фактично означало завершення процесу становлення світової економіки. На межі XIX— XX століть почався процес розвитку світового господарства на власній основі як цілісного механізму. Розпочався і набирав все більшого розмаху вивіз капіталу. Виникли міжнародні монополії, що поділили між собою світові ринки збуту товарів, джерела сировини і галузі застосування капіталу. Водночас завершився процес територіального поділу світу, сформувалась колоніальна система імперіалізму.
Зміна співвідношення сил головних країн світу, зумовлена нерівномірністю їх розвитку, призвела до Першої світової війни, що велася за переділ уже поділеного світу. Результатом було утворення нової економічної системи в ряді країн, що отримала назву командної. Почався новий етап розвитку світового господарства, найхарактернішою рисою якого була боротьба двох протилежних економічних систем — ринкової (капіталістичної) і командної (соціалістичної). Світове господарство розкололося на дві системи, що вели безкомпромісне економічне змагання. Завершився цей етап у кінці 80-х років XX ст. із розпадом Радянського Союзу і так званої соціалістичної системи господарства.
З початку 90-х років минулого століття світове господарство вступило у новий етап розвитку, що характеризується посиленням цілісності світового господарства, його інтегрованістю, тобто зближенням між його структурними елементами. Це виявляється у становленні і розширенні прямих зв'язків між підприємствами і об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, у створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.
Посилення цілісності світової економіки зумовлено рядом чинників:
1) прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування ядерного потенціалу і загрози ядерної війни;
2) розгортанням НТР;
3) інтернаціоналізацією господарського життя;
4) потребою об'єднання зусиль країн для розв'язання екологічних проблем;
5) глобалізацією економіки.