Реквізит-ознака Реквізит-основа

ІС

Інформаційна підсистема

Інформаційний потік

Інформаційний масив

Інформаційне повідомлення

Показник

Реквізит-ознака Реквізит-основа

Схема . Структура економічної інформації

Структура розкриває побудову економічної інформації, ві­діграючи в ній ту саму роль, що і синтаксис у розмовній мові. З елементів інформації — одиниць нижчого рангу — утворюються складові сукупності — одиниці вищого ран­гу. Одиницями нижчого рангу є реквізити, а одиницею ви­щого рангу —ІС.

Реквізит — це логічно неподільний елемент. Такі еле­менти бувають двох видів: реквізити-основи та реквізити-ознаки.

Реквізити-основи кількісно характеризують конкрет­ні об'єкти управління, реквізити-ознаки — якісно. Рекві­зити-основи можуть бути кількісні, трудові, грошові (вар­тісні), абсолютні, відносні. Реквізити-ознаки можуть бути довідкові, групувальні, спеціальні.

Реквізит має певну самостійність й особливі риси. Так, він може входити в найрізноманітніші складові оди­ниці інформації, що належать до різних сутностей і ма­ють різну складність (як слово може входити до складу різних речень). Ця властивість реквізиту знаходить своє відображення у формі, що всебічно характеризує рекві­зит незалежно від його наявності у певній складовій оди­ниці інформації. Форма реквізиту включає найменуван­ня, структуру (формат), значення (сукупність значень). Найменування (ім'я) служить для звернення до нього і, як правило, подається словом або групою слів. Наприк­лад, "табельний номер робітника". Це може бути також назва графи документа. При алгоритмізації та програму­ванні використовують скорочені імена — ідентифікато­ри, що мають обмежену довжину. Доцільно, щоб іденти­фікатор реквізиту був закріплений за ним незалежно від того, чи використовується цей реквізит у тій або іншій складовій одиниці інформації, у тій або іншій підсисте­мі. Це особливо важливо при створенні БД і для суміс­ності різних ІС.

Структура реквізиту — це спосіб подання його зна­чень. У структурі розрізняють довжину і тип. Довжина — кількість символів, що утворюють значення реквізиту. Вона може бути сталою або змінною. Наприклад, "Код це­ху" — 2 знаки, "Кількість зданих на склад деталей" — мо­же займати від однієї до семи позицій, "Найменування і характеристика матеріалу" — до 120 позицій.

Типи реквізитів залежать від видів значень. Найпоши­ренішими є чисельний, текстовий, логічний типи. Значеннями реквізитів є послідовності символів (лі­тер, цифр, різних знаків і спеціальних позначень).

Під час оброблення інформації над реквізитами-основами виконують арифметичні операції, а за допомогою реквізитів-ознак здійснюють пошук інформації, її сорту­вання, вибірку, порівняння (логічні операції).

Однорідні за формою реквізити-ознаки, які мають різ­ні значення, об'єднують у номенклатури. Наприклад, но­менклатура виробів (продукції) - це набір значень кодо­вих позначень або найменувань виробів.

З реквізитів утворюється показник — структурна оди­ниця, що характеризує конкретний об'єкт управління з кількісного та якісного боків як сума реквізиту-основи і певної кількості реквізитів-ознак.

Показник — це мінімальна сукупність інформації, що має остаточний економічний зміст. Він характеризує пев­не економічне явище. На основі показників складають до­кументи. В документі може бути кілька показників. У конкретній системі показників відбивається вся господар­ська діяльність об'єкта і на їх основі здійснюється управ­ління цією діяльністю. Економічна інформація будь-яко­го об'єкта складається з інформаційних сукупностей — повного набору інформації, достатньої для всебічної ха­рактеристики об'єкта за певний проміжок часу.

Сукупність інформації, достатньої для вироблення судження про конкретний процес (явище, факт), назива­ється повідомленням.

Вхідні дані надходять на оброблення сформованими у вигляді інформаційних повідомлень. Повідомлення, за­фіксоване на матеріальному носію відповідно до правил, які існують, та має юридичну силу, називається докумен­том. Документ має самостійне змістове значення і харак­теризується повним набором реквізитів та показників.

Реквізити і показники можуть розглядатися в укруп­нених сполученнях, що дає змогу виділяти інформаційну одиницю вищого рівня — інформаційний масив, який практично інтерпретує номенклатуру, об'єднує реальні значення реквізитів, що утворюють інформаційні пові­домлення.

Масив як структурна одиниця інформації набув про­відного значення за автоматизованого оброблення інфор­мації. Сукупність масивів, що стосуються однієї ділянки управлінської роботи, називається інформаційним пото­ком, а сукупність інформаційних потоків, які характе­ризують управлінську роботу, пов'язану з виконанням певної функції, — інформаційною підсистемою. Сукуп­ність інформаційних підсистем, що характеризують управління об'єктом загалом, утворює ІС. Вона є структур­ною одиницею вищого рівня і цілком охоплює всю інформа­цію об'єкта (цеху, підприємства, установи, організації, галузі).

Під час проектування ІС необхідно враховувати такі властивості економічної інформації:

— вхідна інформація в основному фіксується в первин­них документах, які не підходять для автоматичного вве­дення в ЕОМ, що зумовлює необхідність перезапису даних на машинні носії;

— ті самі вхідні дані використовуються багаторазово для здобуття показників у різних економічних розрізах для всіх служб і видів господарської діяльності;

— основна частина економічної інформації підлягає періодичному, регулярному обробленню;

— здобута похідна інформація часто використовується як вхідна при наступних розрахунках;

— економічна інформація характеризується триваліс­тю збереження.

Економічна інформація мас задовольняти такі вимоги:

— точність — забезпечувати її однозначне сприйняття всіма споживачами;

— вірогідність — визначати допустимий рівень спот­ворення як вхідної, так і результатної інформації, на яко­му зберігається ефективність функціонування системи;

— оперативність — відображати старіння інформації з часом і втратою актуальності (цінності). Несвоєчасність надходження інформації зумовлює запізнення в прийнят­ті рішень.

2. Інформація як ресурс управління економікою

Ключовою ланкою в ринковій економіці є інформованість керівного й адміністративно-управлінського апарату, створення інформаційного сервісу для осіб, які приймають рішення (ОПР), збільшення інтелектуально­го продукту, виробленого суспільством. Інформація є продуктом творчих сил людства. Вміле використання її сприяє науково-технічному прогресу.

Інформаційна сфера діяльності людини давно стала визначальним фактором розвитку економіки, техніки, науки. За даними ЮНЕСКО, більше половини зайнятого населення розвинених країн бере особисту участь у проце­сах виробництва і поширення інформації (у США — 56% загальної кількості працюючих), до половини національ­ного продукту цих країн пов'язано з інформаційною ді­яльністю суспільства.

Чисельність службовців, які займаються інформацій­ною діяльністю, є одним із показників рівня інформати­зації суспільства. Це виробники, оброблювачі, розпов­сюджувачі інформації, персонал, який обслуговує ЕОМ. Інформатизація суспільства стає однією з визначальних сторін сучасного господарського життя. Інформація пе­ретворилася на найважливіший ресурс суспільства, стала невід'ємною складовою господарської діяльності на всіх рівнях. Це такий самий принциповий фактор розвитку, як сировина й енергія. На схемі показано перетворення вхідних ресурсів на товари, продукцію, послуги.

Праця, матеріали, енергія, капітал, інформація

-

Вхідні ресурси

>

Виробництво (господарська діяльність)

>

Товари, продукція, послуги

Схема . Перетворення вхідних ресурсів на товари. продукцію, послуги.

У процесі господарської діяльності (виробництва) ре­сурси перетворюються на продукцію (послуги). Капітал використовується для закупівлі матеріалів, енергії, бу­дівництва складальних ліній. Матеріали, енергія, праця використовуються в процесі виробництва продукції.

Ресурси інформації використовуються безупинно для зв'язку і координації кожної фази процесу перетворення. Наявність великої кількості видів інформації, різно­манітність її джерел потребують застосування нових ІТ (НІТ). ІТ, що поєднують у собі технічні можливості обчис­лювальної техніки, засобів зв'язку, інформатики, спрямо­вуються на збирання, накопичення, оброблення, аналіз, доставку інформації споживачам — ученим, інженерам, менеджерам, керівникам нижчої ланки управління. За допомогою ІТ здійснюють автоматизацію рутинних опера­цій управління, підготовку аналітичної інформації для прийняття управлінських рішень, а також забезпечують нові види інформаційного обслуговування.

З переходом від ручних способів збирання, реєстрації, оброблення, передачі інформації до автоматизованих принципово змінилося ставлення управлінського персо­налу до інформації.

Необмежені можливості в оперуванні інформацією за допомогою ЕОМ дали змогу перетворити її на ресурс, від стану якого залежить розвиток економіки будь-якого об'єкта і країни загалом. Поряд з енерго- та фондоозброє­ністю потрібна інформаційна озброєність, що визначає ступінь застосування прогресивних технологій.

Інформаційні ресурси є продуктом інтелектуальної ді­яльності найбільш кваліфікованої і творчо активної час­тини працездатного населення. Надійність, своєчасність й ефективність інформації відіграють особливе значення. Інформаційне неуцтво призводить до банкрутства.

Перехід до без паперової технології в управлінні дасть змогу на основі оброблення науково-технічних, патен­тних, кон'юнктурних, економічних відомостей одержати інформацію, яка може стати основою для вироблення ро­зумної та ефективної стратегії управління.

З упровадженням НІТ виникла інформаційна індус­трія, а паралельно з нею почала розвиватися інформацій­на економіка (бізнес), пов'язана з продажем інформації, програмного забезпечення (ПЗ), наданням обчислюваль­них послуг, передачею інформації.

Можливості освоєння інформаційних ресурсів, більш повного їх використання в інтересах управління залежать від застосування засобів інформатики, проникнення НІТ в усі сфери та рівні управління.

Особливе значення мас здатність інформації перетво­ритися в процесі оброблення на нові знання, які можуть бути використані для прийняття управлінських рішень і поповнення знань управлінського персоналу.

Інформацію неможливо відокремити від використан­ня, вона прагматична за своєю природою. Тому, щоб вона стала реальним засобом прискорення економічного роз­витку, необхідно виходити не з виробництва, а зі спожи­вання інформації. Можливості ефективного використання її значно підсилюють автоматизоване оброблення, збере­ження, пошук даних.

Управління господарською діяльністю потребує такої інформації:

— прогнозування ринкових процесів;

— відхилення від планових показників для прийняття оперативних рішень;

- науково-технічної інформації, яка містить нові нау­кові знання, інформацію про винаходи, технічні новинки своєї фірми та фірм-конкурентів.

Процес управління у будь-якій організації полягає в реалізації функцій, які взаємодіють між собою та форму­ють єдиний процес, тобто безупинний ланцюг взаємоза­лежних дій.

Обсяг управлінської роботи має бути розподіленим. Розподіл по горизонталі передбачає розміщення кон­кретних керівників на окремих посадах (на чолі окремих підрозділів). Наприклад, начальник фінансового відділу, начальник виробничого відділу, начальник служби мар­кетингу. Горизонтально розподілена управлінська робота має бути скоординована по вертикалі — за рівнями управ­ління: низовий (операційних керуючих — майстри); ке­рівників середньої ланки (начальник відділу, директор фі­лії); керівників вищої ланки (президент, віце-президент, голова ради).

Кожному рівню управління необхідна інформація, яка здобувається і розповсюджується в процесі комунікацій (зв'язку), переміщується всередині організації з рівня на рівень: по спадній, тобто з вищих на нижчі рівні; по ви­східній (від нижнього до вищого). Крім того, організація потребує горизонтальних комунікацій для координації завдань і дій.

У керівника кожного рівня існують свої потреби в ін­формації. Він повинен уміти оцінити якісний та кількісний аспекти своїх інформаційних потреб, знати інформаційні потреби своїх начальників, колег і підлеглих. Інформа­ційні потреби залежать від цілей керівника, прийнятих ним рішень, показників оцінки результатів своєї роботи (його відділу, підлеглих). У процесі інформаційного обмі­ну він повинен визначити такі поняття, як "занадто бага­то" і "занадто мало" (збільшення кількості інформації не обов'язково підвищує якість рішень). Вхідні дані треба "фільтрувати", відкидати непридатну для справи і зали­шати тільки придатну (релевантну) інформацію — дані, що стосуються конкретних проблем, людини, мети та пе­ріоду часу, "просіяні" для конкретних моделей, цілей, проблем і ситуацій, періоду часу.

Розвиток товарно-грошових відносин в інформаційній діяльності в Україні передбачений законодавчо. У Законі України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. закріплено право громадян на інформацію, сформовано правові засади інформаційної діяльності. Відповідно до нього інформація с об'єктом права власності громадян, організацій та держави. Основою інформаційного суверенітету України є на­ціональні інформаційні ресурси — вся інформація незалежно від змісту, форм, часу і місця створення. Головни­ми напрямами та способами державної інформаційної політики є:

— створення національних систем і мереж інформації;

— забезпечення ефективного використання інформації;

— сприяння постійному відновленню, збагаченню та збереженню національних інформаційних ресурсів;

— міжнародне співробітництво у сфері інформації.

— Закон України "Про захист інформації в автоматизо­ваних системах" встановлює основи регулювання право­вих відносин стосовно захисту інформації в автоматизова­них системах за умови дотримання права власності грома­дян та юридичних осіб на інформацію і права доступу до неї, права власника інформації на її захист й обмеження доступу до неї.