Правова природа кредитного договору

Кредитний договір є консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

) ЦКУ (ст. 1048-1052, 1054); 2) ГКУ (ст. 345); 3) ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (ст. 6). Відповідно до них істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Кредитний договір є двостороннім, так як права та обов'язки в договорі мають обидві сторони договору.

Кредитний договір є оплатним, що на практиці встановлюється двома паралельними способами: 1) Комісійна винагорода за отримання кредиту, яка розраховується у відсотках від суми кредиту та сплачується під час отримання кредиту. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті.

167. Особливості кредитних правовідносин

До особливостей кредитних відносин можна віднести те , що при проведенні політики кредитування комерційні банки (як основні кредитори) виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Класифікація підстав виникнення кредитних відносин: 1) власне кредитні (кредитний договір, договір грошової позики, в тому числі розміщення облігацій, позики в ломбарді, видача векселя); 2) змішані (договори банківського вкладу, банківського рахунку, факторингу, контокоренту, дисконту векселів, акредитиву, договори про передачу майна (виконання робіт, надання послуг) з розстрочкою чи відстрочкою платежу, на умовах попередньої оплати чи авансування).

168. Поняття та види банківського кредиту за законодавством України

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 ЗУ "Про банки і банківську діяльність").

Вимогами п. 1 ст. 345 ГКУ встановлено, що кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі ЗУ "Про банки і банківську діяльність". До кредитних операцій відповідно до ст. 49 цього Закону відносяться операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик та операції, які зазначені у п. 3 - 7 ст. 47 цього Закону (3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); 5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг).

Ст. 347 ГКУ "Форми та види банківського кредиту": Банківські кредити розрізняються за: 1) строками користування (короткострокові – до1року, середньострокові - до 3 років, довгострокові - понад 3 роки); 2) способом забезпечення (заставою, гарантовані, з іншим забезпеченням (порукою), незабезпечені, під заставу цінних паперів - ломбардні); 3) ступенем ризику (стандартні, або з підвищеним ризиком). Відповідно до Положення НБУ "Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків" банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні; 4) методами надання (у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою)). 5) строками погашення (водночас, у розстрочку, достроково (за вимогою кредитора чи заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу)); 6) формою залучення (організації) – двосторонній (банк – позичальник), консорціумний - Положення НБУ "Про порядок здійснення консорціумного кредитування"

169. Правове регулювання іпотечного кредиту

ЦКУ, ГКУ, ЗУ "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати": іпотечний кредит - правовідносини, які виникають на підставі договору про іпотечний кредит між кредитодавцем і боржником з приводу надання коштів у користування з встановленням іпотеки. Іпотечний кредит реалізується під час виконання договору про іпотечний кредит. Кредитодавець до укладення договору про іпотечний кредит має розкрити основні економічні та правові вимоги щодо надання кредиту. Нотаріальне посвідчення іпотечного договору проводиться за місцезнаходженням нерухомості, яка є предметом іпотеки.

170. Правове регулювання фінансового лізингу

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ЗУ "Про фінансовий лізинг").

ГКУ також регулює лізингові операції, а ст. 351 встановлює, що банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог законодавства.

Взагалі, фінансовий лізинг - різновид фінансового кредиту, тому іноді його називають інвестиційним лізингом. Лізинг надає лізингоодержувачу можливість користуватись майном на кредитній основі, зберігаючи при цьому можливості використання існуючих кредитних ліній. Лізингодавець здійснює свій бізнес, а інвестування в формі майна на відміну від грошового кредиту зменшує ризик неповернення коштів для лізингодавця, оскільки за ним залишається право власності на передане лізингоодержувачу в користування майно.

171. Правове регулювання кредитування банківського рахунка.

Відповідно до ГКУ, ст. 1069 ЦКУ, якщо згідно з договором банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунку клієнта, незважаючи на відсутність на ньому коштів (кредитування рахунку), вважається, що банк надав клієнтові кредит на відповідну суму із дня здійснення цього платежу. Таким кредитом і є овердрафт. Зазначимо, що на сьогодні овердрафт надається підприємствам у двох формах: 1) у формі кредитування поточного рахунку підприємства; 2) у формі кредитування карткового рахунку підприємства.

Правове регулювання питань, які не узгоджені договором про надання овердрафту, здійснюється гл. 71 ЦКУ щодо кредиту та банківським законодавством і НПА НБУ.

172. Правове регулювання урахування векселів.

Урахування векселів є формою кредитування банком ЮО або ФО шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Дисконт - винагорода, що беруть банки під час врахування векселів та купівлі векселів у векселедержателів до закінчення терміну їх сплати.

Правове регулювання урахування векселів здійснюється Положенням НБУ про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, яке розроблене відповідно до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ЗУ "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про НБУ", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні", інших ЗУ і НПА, що регулюють вексельний обіг.

173. Правове регулювання надання кредитів під заставу векселів

Надання банком кредитів під заставу векселів є кредитною операцією і здійснюється на загальних принципах банківського кредитування.

Правове регулювання урахування векселів здійснюється Положенням НБУ про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, яке розроблене відповідно до Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ЗУ "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про НБУ", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні", інших ЗУ і НПА, що регулюють вексельний обіг.

Особливістю цього виду кредитування є порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі.

174. Контроль, що здійснюється банком за використанням кредиту позичальником

Відповідно до ст. 348 ГКУ банк має право здійснювати контроль: за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством.

При цьому банк протягом усього періоду користування кредитом підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірку стану збереження заставленого майна. Періодично аналізується фінансовий стан позичальника. За потребою проводяться перевірки на місці фінансово-розрахункових документів, бухгалтерських і статистичних матеріалів, використання позичальником власних коштів та інших питань, зазначених у кредитному договорі. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитні відносини, що є підставою для стягнення позики в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором.

Проблемні кредити - є результатом платіжної кризи позичальника, хоча може існувати клас позичальників-неплатників, які можуть, але не бажають погасити кредит.

Робота банку з проблемними кредитами складається із трьох фаз: аналізу документів; невідкладних заходів; неплатоспроможності.

I. Фаза аналізу - розробка заходів, спрямованих на те, щоб сприяти відновленню кредитоспроможності клієнта. На підставі вивчення потенційних можливостей позичальника складається проект майбутнього розвитку цієї компанії.

II. Фаза невідкладних заходів, яка являє собою розробку розумної стратегії обігу фінансових коштів та виходу із платіжної кризи. Вона може мати вигляд реабілітації чи ліквідації стосунків банку з фірмою.

III. Фаза неплатоспроможності, протягом якої вирішуються питання, пов'язані із банкрутством чи реорганізацією неплатоспроможного клієнта.

175. Правове регулювання консорціумного кредитування

на теперішній час правове регулювання консорціумного кредитування здійснюється на підставі норм ЦКУ (гл. 71, 72, 74), ГКУ (гл. 35) та НПА НБУ.

Ст. 49 ЗУ "Про банки і банківську діяльність": Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Консорціумні кредити базуються на тих же принципах, що і інші види банківських кредитів, змінюється тільки механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів.

Кредитні взаємовідносини між консорціумом та позичальником регулюються кредитною угодою, яка підписується усіма учасниками. Консорціумний кредит може надаватися таким чином: - за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку; - шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком, або групою банків, а кредитування здійснювати у міру виникнення потреби в кредиті; - шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній угоді.

176. Плата за кредит, правове регулювання її встановлення

Відповідно до ст. 536, 1054 ЦКУ визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, про що зазначається в укладеному кредитному договорі.

Ст. 345, 346 ГКУ також передбачено, що кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.

В ЗУ "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит визначається як "будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми".

Крім того, у Податковому кодексі України конкретизовано, що проценти є "доходом, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна та нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум".

177. Порядок надання, використання та погашення кредитів

Порядок надання кредиту визначається сторонами у кредитному договорі. Кредит може надаватися кредитодавцем: а) у разовому порядку; б) частинами згідно із встановленим графіком; в) відповідно до відкритої кредитної лінії (надання кредиту у майбутньому в розмірах, що не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу); г) гарантовано (із заздалегідь обумовленою датою надання), за потребою; д) через овердрафт (кредитування рахунка позичальника кредитодавцем через здійснення платежів за цим рахунком понад залишок коштів на ньому) - (ЦКУ), або в іншому порядку, визначеному сторонами.

Залежно від умов кредитного договору та імперативних вимог банківських правил надання кредиту позичальникові може здійснюватися банком: у безготівковому порядку — перерахуванням кредитних коштів з позичкового рахунка, що відкривається на балансі банку на поточний рахунок позичальника; безпосередньо з позичкового рахунка шляхом оплати платіжних документів позичальника; кредитуванням поточного рахунка без відкриття позичкового рахунка при овердрафті; наданням суми кредиту готівкою.

Порядок погашення кредитів також визначається договором, де, зокрема узгоджується строк користування кредитом (роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Останні широко використовуються як строки повернення кредиту при наданні міжбанківських кредитів типу "овернайт" (міжбанківські кредити, що надаються на нічний час для підтримання ліквідності банківських установ)). Використання грошових коштів за кредитним договором не може бути:за наступними цілями а) покриття збитків господарської діяльності позичальника; б) формування та збільшення статутних капіталів господарських товариств; в) придбання власних цінних паперів банків; г) погашення будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; д) придбання активів пов'язаної особи банку; є) придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку.

178. Відповідальність сторін за порушення зобов’язань за кредитним договором.

За порушення зобов`язань за кредитним договором сторони несуть відповідальність у вигляді стягнення неустойки і повинні відшкодувати збитки.

У разі порушення кредитної дисципліни до клієнта можуть бути застосовані такі санкції: сплата банку підвищених процентів з простроченого кредиту, припинення кредитування з правом дострокового одностороннього розірвання договору; дострокове стягнення раніше наданого кредиту зі сплатою штрафу; переведення на акредитивну форму розрахунків або надання додаткових гарантій, звернення стягнення на предмет застави, тощо.

У свою чергу, банк несе відповідальність за несвоєчасну видачу кредиту, якщо це передбачено умовами кредитного договору, та за відшкодування збитків, завданих клієнту.

179. Поняття та види цінних паперів за законодавством України.

Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (ст. 3 ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" (2006).

За порядком їх розміщення (видачі) цінні папери поділяються на емісійні та неемісійні. До емісійних цінних паперів належать: 1) акції; 2) облігації підприємств; 3) облігації місцевих позик; 4) державні облігації України; 5) іпотечні сертифікати; 6) іпотечні облігації; 7) сертифікати фондів операцій з нерухомістю; 8) інвестиційні сертифікати; 9) казначейські зобов'язання України.

За формою існування цінні папери поділяються на документарні та без документарні.

За формою випуску цінні папери можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні.

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: 1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться: а) акції; б) інвестиційні сертифікати; 2) боргові цінні папери До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі; 3) іпотечні цінні папери До іпотечних цінних паперів відносяться: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні; г) сертифікати фондів операцій з нерухомістю;

4) приватизаційні цінні папери

5) похідні цінні папери –

6) товаророзпорядчі цінні папери

180. Види банківських операцій з цінними паперами

Види банківських операцій з цінними паперами передбачені ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ст. 47, 49.

Комерційні банки здійснюють з векселями різноманітні угоди: емісію, купівлю-продаж, заставу й облік векселів (є операцією купівлі-продажу векселя банку до настан­ня строку платежу по ньому з переходом до банку прав вексе­ледержателя). До обліку в банках приймаються високоліквідні векселі, тому перевага надається товарним векселям, в основу яких покладено товарні угоди.

Поширеними операціями ко­мерційних банків є виконання агентських функцій і обслугову­вання обігу ЦП. Сюди належать операції проведен­ня реєстрів власників іменних ЦП і реєстрації угод переведення права власності на такі ЦП; сприяння виконанню по ЦП (виплата дивідендів і %), погашення ЦП, реєстрація угод з метою оподатку­вання і виконання доручень інвестиційних фондів щодо їх ЦП у рамках депозитарного договоруКомерційні банки можуть купувати і продавати ЦП від свого імені і за свій рахунок як через фондову біржу, так і на позабіржовому ринку ЦП, а також на основі доручення клієнта про купівлю-продаж ЦП. При цьому банк виступає повіреним або комісіонером свого клієнта. За своєю природою зазначені угоди є договором купівлі-прода­жу, звичайно, укладеним з відкладальною умовою.

181. Правові засади професійної діяльності банків на ринку цінних паперів.

Правові засади професійної діяльності банків на ринку цінних паперів визначаються відповідно до ЗУ "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 3, 7, 8 ЗУ "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", ЗУ "Про банки і банківську діяльність", інших НПА. Практичне регулювання здійснюється на підставі Положення щодо організації діяльності банків та їх відокремлених структурних підрозділів при здійсненні ними професійної діяльності на ринку цінних паперів та визнання таким, що втратило чинність, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 18.05.99 N 104, затверджене постановою НБУ (2006).

182. Правове регулювання банківської таємниці

Правове регулювання банківської таємниці ст. 60 ЗУ "Про банки і банківську діяльність". Банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру ЮО - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Банківську таємницю також становить інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду.

183. Порядок розкриття банківської таємниці.

Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, розроблені НБУ (2006) відповідно до законодавства, визначають вимоги до захисту, зберігання, використання та розкриття інформації, яка містить банківську таємницю.

Інформація щодо ЮО чи ФО, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: 1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; 2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду; 3) органам прокуратури України, СБУ, МВСУ, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної ЮО або ФО - СПД за конкретний проміжок часу; 4) органам ДПСУ на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної ЮО або ФО-СПД за конкретний проміжок часу; 5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу; 6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної ЮО або ФО-СПД. Вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна: 1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми; 2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою; 3) містити передбачені ст. 62 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" підстави для отримання цієї інформації; 4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації

184. Законодавство України про банківську таємницю

ЦКУ, Закон України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05 листопада 1991 року, Закон України «Про Службу безпеки України» № 2229-XII від 25 березня 1992 року, акон України "Про організа-ційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" № 3341-XII від 30 червня 1993 рок, Закон України “Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 рік

185. Поняття банківської таємниці, відомості, які становлять банківську таємницю

Банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у НБУ; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру ЮО - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Банківську таємницю також становить інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду.

186.Поняття банківського нагляду, його мета та обсяг.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

є однією з форм державного адміністративного регулювання, яке здійснює НБУ. Головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

НБУ здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об'єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими ЮО та ФО банківського законодавства, НПА НБУ і економічних нормативів. НБУ не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності зазначених осіб.

Згідно з гл. 12 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" при здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, НПА НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду НБУ може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.

У разі відкликання у банку банківської ліцензії НБУ повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки. НБУ здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.

Банківський нагляд у широкому розумінні включає в себе власне нагляд за банками, що називається дистанційним або документарним, та інспектування (інспекційні перевірки на місцях).

До системи наглядової діяльності входить декілька основних напрямів, зокрема: 1) державний нагляд, що здійснюється НБУ; 2) внутрішній банківський контроль (внутрішній аудит), що проводиться відповідною службою банківської установи; 3) зовнішній аудит – проводиться незалежними недержавними аудиторськими компаніями.

187. Правове забезпечення банківського нагляду.Конституція України, ЦКУ, ГКУ, ЗУ «Про національний банк України» ЗУ "Про банки і банківську діяльність"

188. Методи наглядової діяльності НБУ.

Методи банківського нагляду: 1) безвиїзний (дистанційний); 2) інспектування (виїзне).

ЗУ "Про банки і банківську діяльність": кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами НБУ чи аудиторами, призначеними НБУ. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства Укр про банки і банківську діяльність, а також НПА НБУ. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки НБУ зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Банки зобов'язані забезпечити інспекторам НБУ та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням правил цієї статті, а при перевірці на місці - можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду НБУ. НБУ може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою НБУ або уповноваженою ним особою. Для здійснення своїх повноважень щодо нагляду НБУ має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність та пояснення з окремих питань діяльності банку. Не допускається надання матеріалів перевірки третім особам у разі, якщо в матеріалах перевірки відсутні дані про факти порушень законодавства. У ході перевірки банку НБУ має право перевіряти будь-яку звітність афілійованої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливу відносин з афілійованою особою на стан банку. Для цілей перевірки афілійовані особи надають НБУ сприяння відповідно до положень цієї статті у тому ж порядку, що застосовується до банків.

189. Правові засади безвиїзного банківського нагляду.

Закону "Про Національний банк України", ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» ЗУ "Про банки і банківську діяльність" Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, ЗУ «Про аудиторську діяльність»

190. Обов’язкові економічні нормативи, порядок їх встановлення НБУ

Згідно з Інструкцією НБУ про порядок регулювання діяльності банків в Україні (2001), з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності, у відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і стандартів, до ст. 2, 58 - 59 ЗУ "Про НБУ" та ст. 2, 4, 7 - 12, 30 - 36, 47 - 50, 52, 69, 73 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" НБУ установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку.

НБУ установлює також такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками:

1) нормативи капіталу:

2.1.) миттєва ліквідність (Н4) - встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках; 2.2.) поточна ліквідність (Н5) - для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку; 2.3.) короткострокова ліквідність (Н6) - для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів;

3) нормативи кредитного ризику: 4) нормативи інвестування:

Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку. Якщо операції здійснюються банком за рахунок капіталу, то такі операції не включаються до розрахунку економічних нормативів

191. Заходи впливу, що застосовуються НБУ до банків у разі порушення ними законодавства

Відповідно до ст. 73 ЗУ "Про банки і банківську діяльність, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, НПА НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.

Заходи впливу до банків та осіб, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ, застосовуються Правлінням НБУ, Комісією НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків, заступником Голови НБУ за поданням та висновками структурних підрозділів центрального апарату і територіальних управлінь, а також начальниками територіальних управлінь НБУ або їх заступниками, комісіями з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальних управліннях НБУ відповідно до наданих їм повноважень.

До заходів впливу НБУ відносяться: 1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій; 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо; 4) видати розпорядження щодо: а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог ЗУ "Про банки і банківську діяльність" або НПА НБУ; з) примусової реорганізації банку; и) призначення тимчасової адміністрації.

192. Правові підстави ліквідації банків.

Згідно зі ст. 87 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" банк може бути ліквідований: 1) з ініціативи власників банку; 2) з ініціативи НБУ (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ "Про банки і банківську діяльність" та за згодою НБУ.

НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями ст. 20 та 73 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" у разі порушення таким банком ЗУ "Про банки і банківську діяльність" чи НПА НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку.

Положення НБУ про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства (2001) визначає порядок дій НБУ під час ініціації ліквідації банку до її завершення.

НБУ зобов`язаний розпочати ліквідацію банку у разі неплатоспроможності банкуРішення НБУ про відкликання банківської ліцензії публікується в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" і є підставою для звернення до суду з позовом про ліквідацію банку.

193. Інспекційні перевірки банків, порядок їх проведення

НБУ: Положення про порядок проведення виїзних, невиїзних (камеральних) перевірок щодо дотримання банками, іншими фінансовими установами, національним оператором поштового зв'язку вимог валютного законодавства Укр та перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території Укр (2007).

Кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами НБУ чи аудиторами, призначеними НБУ.

Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також НПА НБУ.

Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого НБУ. Планова перевірка здійснюється не частіше 1 разу на рік, про що НБУ зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку.

Невиїзна перевірка призначається за письмовим або усним дорученням керівника невиїзної перевірки або керівництва НБУ та проводиться уповноваженими працівниками (уповноваженим працівником) без створення робочої групи

194. Ліцензування операцій банків з валютними цінностями.

Банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення окремих операцій з валютними цінностями, що визначені підпунктами "а" - "и" ч. 1 п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ.

Ліцензування — видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Здійснює НБУ.

Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та може видаватися за умови дотримання банком відповідних спеціальних вимог щодо одного чи кількох напрямів діяльності, зокрема таких: - неторговельні операції з валютними цінностями; - ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; - ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; - відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; - відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - операції з банківськими металами на валютному ринку України; - операції з банківськими металами на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках.

195. Правовий режим банківських операцій з валютними цінностями

Правовий режим валютних відносин в Укр можна визначити як режим валютних обмежень,сутність якого полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями. Введення валютних обмежень може диктуватися економічними або політичними причинам.

Валютні обмеження полягають у дорученні керувати валютними операціями НБУ, ліцензування валютних операцій, можливості блокування валютних рахунків; до недавнього часу вимозі обов'язкового продажу половини валютного виторгу експортерів НБУ.

Одним з важливих валютних обмежень є заборона обігу i використання іноземних валют як платіжного засобу.

Законодавство Укр встановлює загальний дозвіл ведення валютних операцій, але в суворо обмеженому порядку i при забороні здійснення певних дій. Згідно з вказаним загальним дозволом кожний конкретний суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають, — володіння, користування, розпорядження валютними цінностями. Але при загальному дозволі існують певні обмеженняДекрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

ЗУ "Про НБУ", ст. Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються НБУ відповідно до законодавства України про валютне регулювання. НБУ не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

ЗУ "Про банки і банківську діяльність" визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. ЗУ встановлює засади банківських операцій, в тому числі з валютними цінностями, ліцензування тощо.

196. Відповідальність банків за порушення валютного законодавства

Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 16 встановлює відповідальність за порушення валютного законодавства.

Положення про валютний контроль, НБУ (2000), визначає основні засади здійснення НБУ функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому за ст. 7, 44 ЗУ"Про НБУ" та ст. 13, 16 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): 1) за здійснення операцій з валютними цінностями без одержання генеральної ліцензії НБУ - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення; 2) за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій НБУ без одержання індивідуальної ліцензії НБУ - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій; 3) за торгівлю іноземною валютою банками без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, - штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення;

197. Поняття та загальна характеристика валютних цінностей

Відповідно до визначень, застосовуваних у Декреті КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" "валютні цінності" - це:

валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України;

платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;

банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

198. Правові основи здійснення розрахунків за експортно-імпортними операціями

Правові основи здійснення розрахунків за експортно-імпортними операціями визначені в Декреті КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Так, ст. 7 встановлює, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті Укр допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ.

На виконання Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Указу ПУ "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі" та постанови КМУ "Про затвердження Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов КМУ" НБУ визначив порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і отримання резидентами індивідуальних ліцензій НБУ на перевищення цих строків, затвердивши відповідну Інструкцію (1999).

199. Повноваження НБУ у сфері валютного регулювання.

Відповідно до Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 11, :

НБУ у сфері валютного регулювання: 1) здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України; 2) складає разом з КМУ платіжний баланс України; 3) контролює дотримання затвердженого ВРУ ліміту зовнішнього державного боргу України; 4) визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; 5) видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; 6) нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; 7) видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування; 8) установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; 9) установлює за погодженнями з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; 10) забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Відповідно до ЗУ "Про НБУ", ст. 7 НБУ: 14) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій.

200. Повноваження НБУ у сфері валютного контролю.

1. Відповідно до ст. 13 Декрету НБУ є головним органом валютного контролю, що: 1) здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; 2) забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

2. НБУ застосовує санкції, передбачені Декретом та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.