Учасники бюджетного процесу
Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність. Окремі повноваження учасників бюджетного процесу визначені Конституцією України та іншими правовими актами.
Розглянемо найбільш вагомі повноваження основних учасників бюджетного процесу.
Президент України:
1. Підписує Закон Про Державний бюджет України на (бюджетний) рік.
2. У разі незгоди із Законом про Державний бюджет, прийнятий Верховною Радою, накладає вето.
3. Вносить в установленому чинним законодавством порядку зміни та доповнення до державного бюджету.
4. Вносить на розгляд Верховної Ради законопроекти, у тому числі в першочерговому порядку, які стосуються бюджетного процесу.
5. Видає укази, які можуть регулювати окремі поточні питання, що стосуються бюджетного процесу.
Верховна Рада України:
1. Розробляє пропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період з конкретних макроекономічних показників, визначених у Бюджетному кодексі.
2. Приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики.
3. Розглядає проект бюджету в трьох читаннях.
4. Ухвалює Закон про Державний бюджет України.
5. Вносить зміни і доповнення в Закон про Державний бюджет України.
6. Розглядає та приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України.
Комітет Верховної Ради з питань бюджету:
Бере участь практично в усіх стадіях бюджетного процесу, а саме:
розглядає і вносить пропозиції стосовно Основних напрямів бюджетної політики;
бере участь у підготовці, розгляді, уточненні, узагальненні пропозицій, доповіданні на всіх трьох читаннях проекту Закону про Державний бюджет при його проходженні у Верховній Раді;
розглядає звіт про проведені таємні видатки;
розглядає ситуації, пов'язані із перевиконанням дохідної частини Державного бюджету;
готує співдоповідь, з якою виступає Голова комітету, про виконання Державного бюджету України.
Рахункова палата:
1. Здійснює зовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетних установ у частині контролю за використанням коштів Державного бюджету.
2. Після закінчення бюджетного року готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету.
3. Здійснює контроль за проведенням таємних видатків.
4. Готує співдоповідь, з якою виступає Голова Рахункової палати, - про виконання Державного бюджету.
Кабінет Міністрів України:
1. Подає на розгляд Верховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.
2. Розробляє проект Закону про Державний бюджет.
3. Доопрацьовує проект Закону про Державний бюджет України після першого та другого читання у Верховній Раді.
4. Приймає рішення про виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету.
5. Забезпечує виконання Державного бюджету України.
6. Подає річний звіт про виконання Державного бюджету Верховній Раді.
7. Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів, текстові статті).
Міністерство фінансів:
1. Погоджує єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань.
2. Розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.
3. Проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів на будь-якій стадії бюджетного процесу.
4. Визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів, і розробляє пропозиції щодо проекту Державного бюджету.
5. У період підготовки пропозицій до проекту Державного бюджету розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
6. Подає проект Закону про Державний бюджет України на розгляд Кабінету Міністрів України.
7. Допрацьовує проект Державного бюджету після першого та другого читання у Верховній Раді України.
8. Здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу.
9. Міністерство в особі Міністра фінансів затверджує та контролює розпис, за яким виконується Державний бюджет України.
10. Здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету протягом поточного бюджетного року.
11. Установлює факт перевиконання дохідної частини бюджету.
12. При суттєвому невиконанні (більш ніж 15 %) доходів бюджету готує пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет.
13. Здійснює контроль (разом з Рахунковою палатою) за проведенням таємних видатків.
14. Доводить до відома Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.
15. Забезпечує опублікування проекту Закону про Державний бюджет, даних про виконання Закону по кварталах і за підсумками року, показників зведеного бюджету, іншої відкритої інформації про виконання Державного бюджету.
Державне казначейство:
1. Визначає (за погодженням із Міністерством фінансів) єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави.
2. Здійснює операції з коштами Державного бюджету та місцевих бюджетів.
3. Здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
4. Контролює бюджетні повноваження при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів.
5. Веде бухгалтерський облік та складає звітність про виконання Державного та місцевих бюджетів.
6. Здійснює безспірне списання коштів з рахунків згідно з порядком, установленим Бюджетним кодексом та іншими юридичними актами.
Розпорядники бюджетних коштів:
1. На підставі плану своєї діяльності розробляють проекти кошторису та бюджетні запити і подають їх Міністерству фінансів чи місцевому фінансовому органові.
2. Отримують бюджетні призначення і доводять у встановленому порядку до розпорядників нижчого рівня.
3. Головні розпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня.
4. Головні розпорядники контролюють хід виконання кошторисів та аналізують ефективність використання бюджетних коштів у розпорядників нижчого рівня.
Національний банк України:
Подає до Верховної Ради та Кабінету Міністрів:
• проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік;
• проект кошторису доходів та видатків НБУ на наступний бюджетний рік.
Державні органи місцевого рівня:
1. Місцеві фінансові органи розробляють і доводять до відома головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.
2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначених з урахуванням вимог Бюджетного кодексу.
3. Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.
4. Верховна Рада АРК та відповідні ради затверджують бюджети та звіти про їх виконання.
5. Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів.
Основним завданням бюджетного процесу є допомога суб'єктам, що приймають участь у бюджетному процесі:
1) встановити загальні цілі для ухвалення рішень;
2) розробити підходи до досягнення цілей;
3) розробити бюджет, що узгоджується з підходами до досягнення цілей. Треба підготувати і затвердити фінансовий план і бюджет, що ведуть до досягнення цілей зважаючи на обмеження наявних ресурсів;
4) оцінювати ефективність і корегувати її. Програму і фінансову ефективність треба постійно оцінювати і корегувати, щоб заохочувати наближення до цілей.
Також слід зазначити, що стадійність бюджетного процесу може бути розширеною і поглибленою. Отже бюджетний процес передбачає, що в процесі його реалізації необхідно:
1. Оцінити потреби, пріоритети, ускладнення і фінансові можливості громади.
2. Визначити можливості і ускладнення щодо послуг, основних фондів та управління.
3. Розробити та розповсюдити загальні цілі.
4. Затвердити фінансову політику.
5. Розробити програмні, оперативні та інвестиційні політику і плани.
6. Розробити програми і послуги, що узгоджуються з політикою і планами.
7. Розробити управлінські стратегії.
8. Розробити бюджет, що узгоджується з підходами до досягнення цілей.
9. Розробити процес підготовки і затвердження бюджету.
10. Розробити і оцінити фінансові варіанти.
11. Ухвалити варіанти, необхідні для затвердження бюджету.
12. Оцінювати ефективність та робити поправки.
13. Наглядати, виміряти та оцінювати ефективність.
14. Вносити відповідні зміни, коригувати.
Бюджетний цикл
З поняттям бюджетного процесу щільно пов’язане поняття бюджетного циклу.
Бюджетний цикл - підготовка бюджетних запитів, затвердження бюджетних запитів представницьким органом, виконання бюджету і звітування про фактичні бюджетні операції.
Бюджетний кодекс запроваджує процедуру парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на основних макропоказниках економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період, аналізу виконання бюджету у поточному періоді, пріоритетів та програми уряду. Верховна Рада України або схвалює, або бере до відома зазначений документ.
На підставі інструкції з підготовки бюджетних запитів та типовою формою, яких зобов'язані дотримуватися головні розпорядники коштів, власне і розробляються бюджетні запити. Місцеві фінансові органи на основі результатів аналізу приймають рішення про включення цих запитів до проекту бюджету.
Бюджетний кодекс чітко встановлює граничні терміни прийняття відповідних рішень, що може бути вираженим у бюджетному календарі (Додаток).
Як слідує з бюджетного календаря, для пропозиції проекту Державного бюджету України, Міністерство фінансів розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.
Бюджетний запит – це документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів. Він містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для діяльності розпорядників на наступний бюджетний період.
Розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.
За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Кошти бюджету, які отримують фізичні і юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів) надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Бюджетна установа - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної або місцевої влади, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного або місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.
Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним або фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.
Важливим елементом є те, що головні розпорядники бюджетних коштів можуть брати зобов’язання та витрачати бюджетні кошти лише в межах відповідних бюджетних асигнувань.
Розмежування доходів кожної з ланок бюджетної системи здійснюється на основі статей 63-68 Бюджетного кодексу України, який регламентує здійснення бюджетного регулювання.
Бюджетне регулювання - це щорічний перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи з метою збалансування бюджетів на рівні, необхідному для виконання місцевими органами їх функцій.
Бюджетне регулювання здійснюється відповідно кожним представницьким органом щодо бюджетів нижчого рівня.
Розмежування та перерозподіл доходів у процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, демографічного, екологічного, природного стану відповідних адміністративних територій з метою подолання нерівностей між ними.
Основними методами бюджетного регулювання є:
1. Дотація (dotatio - (лат.) - дар) - це певна сума грошових коштів, яка виділяється на безповоротній основі з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою покриття бюджетного дефіциту.
2. Субвенція- це сума грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня і має цільове призначення для здійснення сумісного фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випадку порушення її цільового призначення.
3. Субсидія (subsidium (лат,) - допомога, підтримка) - сума грошей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня, має цільове призначення, підлягає поверненню у випадку порушення цільового призначення.
Відмінність між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає неодмінне виділення коштів у бюджеті нижчого рівня поряд з сумою субвенції
Дослідники бюджетних проблем виділяють сьогодні два головні завдання при аналізі бюджетного процесу:
1) збільшення сум бюджетних надходжень;
2) ефективне використання коштів.
Розв’язання другого завдання вважається важчим через відсутність загальноприйнятих вартісних показників оцінки ефективності державних витрат.
Обрані офіційні особи при здійсненні бюджетного процесу повинні визначити такі напрямки використання бюджетних коштів, які найкраще відповідали б державним цілям, з максимальною віддачею використовували обмежені державні фінансові ресурси. Тобто, розробники процедури і методів складання бюджетів різних рівнів повинні нести відповідальність за їх ефективне виконання.
На наш погляд, одним із головних недоліків роботи урядових інститутів, які беруть участь у бюджетному процесі, є відсутність системи оцінки прийнятих рішень.
Означені недоліки бюджетного процесу можуть бути усуненими в ході бюджетної реформи.
Реформа
■ Увеличение прозрачности государственных финансов. Для достижения этой цели мы приняли Европейскую систему национальных и региональных счетов (ESA-95). Пересчет дефицита госбюджета с использованием системы ESA-95 показал, насколько наши данные о государственных финансах расходились с реальностью. В 2000 году, например, правительство сообщило о дефиците в 3,4% ВВП. Пересчет по ESA-95 показал дефицит в 12,3%.
■ Внедрение программного и многолетнего принципа бюджетного планирования. Благодаря этим мерам, правительство смогло лучше контролировать эффективность затрат государственных ресурсов.
■ Улучшение качества макроэкономического и налогового анализа и прогнозирования. Мы укрепили аналитические возможности Министерства финансов, создав Институт финансовой политики - подразделение, которое стало главным аналитическим центром правительства. Мы приняли закон, согласно которому было создано два комитета, в состав которых вошли уважаемые независимые эксперты. Их задача заключалась в оценке точности и качества макроэкономических и налоговых прогнозов Минфина. Публикуя выводы комитетов наряду с официальными прогнозами, мы деполитизировали обсуждение уровня государственных и налоговых доходов. В результате, политические дебаты сосредоточились на уровне дефицита (или профицита) и на распределении государственных ресурсов.
■ Утверждение новых правил, ограничивающих использование государственных ресурсов. Мы отменили широко распространенные государственные гарантии по коммерческим кредитам и ликвидировали почти все государственные фонды.
■ Создание Агентства по управлению государственной казной, долгом и ликвидностью. Начиная с 2005 года, все финансовые потоки в государственном секторе были сконцентрированы в госказначействе. Эта политика способствовала прямой и непрямой экономии государственных средств. Агентство по управлению долгом и ликвидностью несет ответственность за оперативное управление госдолгом. Стратегическое управление госдолгом осталось в компетенции Министерства финансов.
Другой важной реформой, изменившей бюджетный процесс, была фискальная децентрализация. Мы значительно усилили ответственность местных и региональных властей