Класифікація статей балансу

У багатьох країнах світу активи і зобов'язання поділяють на поточні (оборотні) та непоточні (необоротні). Однак такий підхід не може бути застосований до всіх підприємств. Наприклад, таку класифікацію не можливо використовувати в балансі банку (оскільки більша частина його активів і зобов'язань є поточними), або щодо підприємств, які мають дуже тривалий операційний цикл.

У зв'язку з цим МСБО 1 "Подання фінансових звітів" передбачає два альтернативні підходи до подання статей у балансі:

- розмежування активів і зобов'язань на поточні та непоточні;

- подання активів і зобов'язань у порядку їхньої ліквідності.

У разі, якщо підприємство застосовує класифікації активів і зобов'язань на поточні та непоточні, йому слід ураховувати призначення відповідних активів, терміни погашення зобов'язань у контексті операційного циклу.

Операційний цикл — термін між придбанням матеріалів, з яких розпочинається процес їх переробки, та реалізацією (після переробки) за гроші або інструмент, який вільно конвертується у гроші (вексель, чек тощо).

Поточними є такі активи:

- грошові кошти або їх еквіваленти, що не обмежені у використанні;

- активи, що, як очікується, будуть реалізовані або використані (спожиті) у звичайному процесі операційного циклу підприємства;

активи, що, як очікується, будуть реалізовані або використані протягом 12 місяців з дати балансу.

Усі інші активи вважаються непоточними.

Виходячи з цього, звичайно до складу поточних активів належать:

- грошові кошти та їх еквіваленти;

- короткострокові фінансові інвестиції;

- дебіторська заборгованість покупців (замовників);

- запаси;

- витрати майбутніх періодів.

Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму грошових коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.

Звичайно такими еквівалентами вважають високоліквідні короткострокові (як правило, на термін, що не перевищує 3 місяців) боргові цінні папери. Наприклад, у США такими цінними паперами є: казначейські векселі, комерційні папери (незабезпечені зобов’язання великих компаній), акцептовані банком векселі, депозитні сертифікати, випущені урядом або фінансовими установами.

Фінансові інвестиції включаються до складу поточних активів за умови, що вони є ринковими (тобто існує активний ринок, який дає змогу встановити їхню ринкову вартість), та, як очікується, будуть реалізовані протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Дебіторська заборгованість, пов’язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), та запаси, які є частиною звичайного операційного циклу підприємства вважаються поточними активами, навіть якщо не очікується, що вони будуть реалізовані або використані (спожиті) протягом 12 місяців з дати балансу.

Дебіторська заборгованість та запаси, які не є частиною операційного циклу підприємства, відносяться до складу поточних активів, якщо вони будуть реалізовані або спожиті протягом 12 місяців з дати балансу.

Витрати майбутніх періодів є поточними активами, якщо підлягають списанню протягом 12 місяців з дати балансу.

До складу непоточних активів включають основні засоби, нематеріальні активи, довгострокову дебіторську заборгованість, фінансові інвестиції та інші активи, які не є поточними.

Зобов'язання вважають поточними, якщо воно:

- як очікується, буде погашено у звичайному процесі операційного циклу;

має бути погашено протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Усі інші зобов'язання відповідно є непоточними.

До поточних зобов'язань звичайно належать:

- кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за отримані від них товари, роботи, послуги;

- поточна заборгованість за розрахунками з бюджетом з податків та інших платежів;

- заборгованість з оплати праці;

- заборгованість зі страхування;

- авансові платежі замовників;

- короткострокові кредити банку;

- нараховані доходи (дивіденди, % тощо).

При віднесені заборгованості до складу поточних зобов'язань застосовують підхід, аналогічний визначенню поточних активів.

Зобов'язання, пов’язані з витратами, які виникають у процесі нормального операційного циклу (придбання сировини, оплата комунальних послуг, оплата праці, персоналу тощо), є поточними навіть тоді, коли термін погашення їх настає після більше ніж 12 місяців від дати балансу.

Зобов'язання, не пов'язані з операційним циклом підприємства (кредити банку і дивіденди, які підлягають сплати учасникам; податок на прибуток, що підлягає сплаті), вважають поточними лише за умови, що їх потрібно погасити протягом 12 місяців починаючи з дати балансу.

Типовими прикладами непоточних зобов'язань є :

- облігації, до оплати;

- зобов'язання по фінансовому лізингу;

- зобов'язання по пенсійним програмам;

- довгострокові кредити банку.

Слід помітити, що до складу непоточних активів включається тільки частина довгострокових зобов'язань (на яку нараховуються відсотки), яка не підлягає погашенню на протязі 12 місяців з дати балансу.

МСБО не визначає формат балансу, тому підприємство має змогу самостійно обирати форму подання інформації щодо фінансового стану, коли інше не передбачене законодавством.

В міжнародній практиці отримали розповсюдження такі моделі балансу:

Форма	Рівняння, на якому базується структура балансу.
Горизонтальна	Активи = Зобов'язання + Власний капітал
Вертикальна	Активи = Зобов'язання + Власний капітал
Вертикальна	Активи – Зобов'язання = Власний капітал

Крім цього, у межах цих моделей балансу його статті можуть бути приведені у послідовності зростання або зменшення їх ліквідності.

Фінансова звітність (в основному бухгалтерський баланс і звіт про прибутки та збитки) аналізуються за такими напрямками: горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз та аналіз на основі розрахунку відносних показників.

Горизонтальний аналіз полягає в порівнянні окремих показників (статей) балансу підприємства, звіту про прибутки та збитки інших звітів за два суміжні звітні періоди, а також у динаміці за кілька років. Дає змогу визначити тенденції розвитку підприємства та окремих показників його діяльності.

Вертикальний аналіз– це структурний аналіз балансу, звіту про прибутки та збитки чи інших форм фінансової звітності. Він дає змогу вивчити та оцінити структуру активів підприємства, тобто частку оборотних і необоротних активів, грошових коштів, фінансових вкладень, основних засобів, запасів і т.ін. у загальній умі активів.

Аналогічно аналізується структура короткострокової та довгострокової заборгованості і власного капіталу. При структурному аналізі звітності про прибутки і збитки всі показники звіту співвідносяться до обсягу чистого продажу (доходу від реалізації). Перевагою цього виду аналізу є логічна можливість порівняння вираженої у відсотках структури показників фірми зі структурою показників інших фірм незалежно від їхніх розмірів. Це дає змогу відшукати оптимальну структуру активів та пасивів підприємства для успішного здійснення господарської і фінансової діяльності.

Аналіз фінансового стану підприємства на основі розрахунку відносних показників (коефіцієнтів)є глибшим, грунтовнішим. У систему відносних показників входять показники платоспроможності (ліквідності), оборотності (ділової активності), заборгованості (структури капіталу),прибутковості (рентабельності) тощо. Слід зазначити, що в різних країнах кількість таких показників може бути різна. Крім основних, розраховуються і похідні показники. Крім того, віднесення певного показника до тієї чи іншої групи може мати елемент умовності. Нижче наведені система основних відносних показників фінансового стану підприємства та методика їх розрахунку.