Основні риси світового господарства. міжнародний світовий ринок і валютні відносини

Поняття світового господарства, етапи його розвитку.Сучасний світ, не дивлячись на глибокі суперечності і корінні відмінності між державами, є взаємопов'язаним, взаємозалежим і представляє собою єдине ціле. Це зумовлено інтернаціоналізацією світових господарських зв'язків, всезагальністю науково-технічної революції, принципово новим значенням засобів масової інформації і комунікації, станом ресурсів планети, загальною екологічною безпекою, гострими соціально-економічними проблемами країн, що розвиваються і світу в цілому, виникненням проблеми просто фізичного виживання людського роду.

Сучаснесвітове господарство – це сукупність національних господарств окремих країн, об’єднаних участю у міжнародному поділі праці і системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство складається з більш ніж 200 країн, що відрізняються рівнем економічного розвитку, специфікою традицій, політикою та ідеологією. У сучасному світовому господарстві можна виділити такі групи держав:

· країни з розвинутою ринковою економікою (США, Японія, Австралія, Великобританія, Німеччина, Швеція та інші);

· країни з перехідними економічними системами (усі колишні соціалістичні країни крім Північної Кореї та Куби);

· країни, господарство яких розвивається;

· найменш розвинуті країни.

Виникнення світового господарства – це об’єктивна закономірність розвитку суспільства, зумовлена формуванням в ході історичного розвитку суспільного виробництва матеріальних передумов цього процесу. Такими передумовами можна вважати:

1) Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну ними. Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу праці були природні фактори (відмінність між країнами за наявністю природних багатств, грунтово-кліматичних умов, забезпеченням трудовими ресурсами, історичними традиціями виробництва тощо), але на сучасному етапі природні умови дедалі слабше впливають на міжнародний поділ праці, а головним чинником його поглибленням стає рівень розвитку продуктивних сил (науково-технічні досягнення країн, їх спеціалізація на прогресивній техніці та наукомістких технологіях).

2) Інтернаціоналізація виробництва – це кооперування у світовому масштабі. Вона передбачає вихід чогось суто внутрішнього за первинні межі або об’єднання дій кількох суб’єктів світової економіки і політики довкола загальних для них завдань, цілей, видів діяльності. Головна мета інтернаціоналізації –забезпечення стійких міжнародних зв’язків у реально існуючому світі.

3) Економічна інтеграція – це якісно новий тип інтернаціоналізації. Вона спрямована на проведення взаємоузгодженої економічної політики, лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків і міжнародних розрахунків, використання єдиних стандартів статистики, бухгалтерського обліку, освіти, права.

Формування світового господарства – це процес тривалий і безперервний. Розвиток світового господарства можна умовно поділити на чотири етапи (рис. 16.1).

Рис. 16.1 Етапи розвитку світового господарства

1 етап (до середини 19 століття). На даному етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку, тому його можна назвати підготовчим. Він найтриваліший, бо охоплює період від першого великого суспільного поділу праці до становлення великої машинної індустрії у виробництві.

2 етап (середина XIX ст. – початок 20 років XX ст.). На цьому етапі завершився територіальний поділ світу і почалося формування об'єднаної світової економіки на підприємницьких засадах. Країни поділилися на розвинені метрополії і колоніальні та залежні, економічно слабо розвинені. В перших переважали ринкові відносини у зв'язках між ними, в других – майже відсутні економічні зв'язки, домінуючими є позаекономічні відносини у зв’язках між першими і другими.

3 етап (початок 20 років ХХ ст. – початок 90-х років ХХ ст.). Ключовими ознаками даного етапу були розпад світової підприємницької економіки, поява країн з розвиненими ринковими взаємозв'язками і країн командно-адміністративної системи. В перших країнах зростає економічна ринкова цілісність між розвиненими і економічно слаборозвиненими, розрив у рівнях економічного розвитку, відбувається початкове формування регіональних економічних об'єднань. У країнах командно-адміністративної системи переважають позаринкові, квазіринкові форми зв'язків, зростають об’єктивні обмеження розвитку продуктивних сил, відсутній економічний інтерес.

4 етап (з початку 90-років XX століття). На даному етапі відбулося становлення цілісності світової економіки на ринкових засадах.

Основні форми міжнародних економічних відносин.Поглиблення взаємозалежності всіх ланок світового господарства пов'язане з подальшою інтернаціоналізацією продуктивних сил останнього. В останні десятиліття їх інтернаціоналізація суттєво прискорилася під впливом науково-технічної революції, яка надає цьому процесу якісно нових рис.

Сучасна техніка передбачає такий розгалужений поділ праці, який в силу колосального розширення асортименту вироблюваних товарів, глибокої соціалізації окремих виробництв робить нерентабельним, а підчас і просто неможливим задоволення потреб будь-якої країни всіма видами продукції лише власними силами. Тому сучасний розвиток світового господарства супроводжується розвитком різних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ), що являють собою систему техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин між економічними суб’єктами різних країн. До основних форм МЕВ відносять:

- міжнародну торгівлю товарами та послугами;

- рух капіталів та зарубіжних інвестицій;

- міграцію робочої сили;

- міждержавну кооперацію виробництва;

- обмін в галузі науки та техніки;

- валютно-кредитні відносини (рис. 16.2)

Рис. 16.2 Форми міжнародних економічних відносин

На сучасному етапі міжнародних економічних відносин вирішальну роль відіграє міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із ввезення (імпорту) та вивезення (експорту) товарів і послуг. Вона створює велику кількість переваг, що стимулюють економічний розвиток окремих країн, сприяє поширенню нових ідей та технологій. Завдяки їй держави отримують можливість імпортувати продукцію, яку вони не виробляють самі.

Для сучасної світової торгівлі характерні такі риси: у структурі товарообороту збільшується частка обробленої продукції і значно скорочується питома вага сировинних товарів; зростає роль наукоємних виробів (комп’ютерна техніка та інше електронне обладнання); у світовому господарстві створено не тільки ринок товарів у вигляді продукту, а й світовий ринок послуг. Міжнародна торгівля послугами має свої специфічні особливості порівняно з торгівлею традиційними товарами. Вони полягають у наявності прямих контактів між виробниками послуг та їх споживачами (що вимагає присутності за кордоном виробників послуг або іноземних громадян у країні, де виробляють ці специфічні товари), а також у зростанні обсягів міжнародної торгівлі послугами порівняно із зростанням зовнішньої торгівлі (що викликано необхідністю надання великої кількості транспортних, інформаційних, консультаційних, післяпродажних та інших видів послуг).

В сучасних умовах господарювання важливою формою міжнародних економічних відносин стає міжнародний рух капіталу (експорт капіталу). Головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Тому капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку. Вивіз капіталу здійснюється в таких основних формах: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові кредити позичкового капіталу. Прямі інвестиції – це форма експорту капіталу, яка дає можливість прямого контролю за іноземними підприємствами та компаніями. Вивіз капіталу в розмірах, що не дають право прямого контролю, веде до створення портфельних інвестицій. Позичковий капітал вивозиться у вигляді міжнародних позик, що надається як державами, так і міжнародними кредитними організаціями.

Міжнародна міграція робочої сили проявляється в еміграції (виїзді за кордон) та іміграції (приїзді з-за кордону). Основними факторами, що зумовлюють міграцію робочої сили є: нерівномірність нагромадження капіталу; перенаселення, яке викликає безробіття в одних країнах та недостача дешевої робочої сили в інших.

Міжнародний обмін технологіями (міжнародні науково-технічні відносини) – це продаж готових товарів, комплектного устаткування для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хау. Така форма МЕВ має двояку мету: по-перше, технології продаються як звичайний товар, а по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини– це повсякденні зв’язки між приватними особами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу. Платіжний баланс – це співвідношення між сумою платежів, одержаних з-за кордону, і сумою платежів, переказаних за кордон за певний проміжок часу. Стан платіжного балансу держави – важлива характеристика її ролі в системі міжнародних економічних відносин.

Міжнародні кредитні відносини – це надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, строковості й платності. Суб’єктами (кредиторами й позичальниками) міжнародних кредитних відносин виступають банківські й промислові корпорації, державні організації, міжнародні й регіональні фінансово-кредитні інститути.

Міжнародна економічна інтеграція.Паралельно із інтернаціоналізацією процесів на мікрорівні (вихід на світовий ринок окремих фірм, утворення ТНК тощо) відсувається інтернаціоналізація макроекономічних процесів, що проявляється насамперед у міжнародній економічній інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція – це якісно новий тип інтернаціоналізації. Вона спрямована на проведення взаємоузгодженої економічної політики, лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків і міжнародних розрахунків, використання єдиних стандартів статистики, бухгалтерського обліку, освіти, права. Країни, що інтегруються, в залежності від етапу можуть поєднувати свої економіки більш чи менш тісно.

По мірі зростання взаємозалежності національних економік – спочатку через товарообмін і посилення міжнародної спеціалізації їх окремих галузей, а потім через інтернаціоналізацію ринків робочої сили, вивіз капіталу і, нарешті, завдяки виходу виробничих комплексів за національні кордони – економічні кордони між націями інтенсивно розмиваються.

Можна виділити такі найважливіші загальні економічні характеристики інтеграції:

- міждержавне регулювання економічних процесів;

- поступове формування на місці відокремлених народногосподарських комплексів певного регіонального міждержавного господарського комплексу із спільними пропорціями і загальною структурою відтворення;

- розширення можливостей міждержавного переміщення товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах даного регіону;

- зближення внутрішніх економічних умов учасників інтеграційних угрупувань, вирівнювання їх економічного розвитку.

Існують такі основні види інтеграційних об’єднань (рис. 16.3):

- зона вільної торгівлі (учасники обмежуються відміною митних обмежень у взаємній торгівлі);

- митний союз (вільне переміщення товарів і послуг всередині об’єднання доповнюється єдиним митним тарифом щодо третіх країн і створюється система пропорційного розподілу митних доходів);

- спільний ринок (ліквідуються усі бар’єри між кронами не лише для переміщення товарів, а й робочої сили і капіталів, тобто створюється спільний ринок праці, капіталів і товарів);

- економічний союз (включає спільник ринок і проведення єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів);

- валютний союз (економічний союз, що ґрунтується на єдиній банківській системі і, зрештою, на єдиній валюті);

- політичний союз (країни, що інтегруються, утворюють державне об’єднання конфедеративного типу);

Рис. 16.3 Види економічної інтеграції

Найвищої зрілості інтеграційні процеси досягли у Західній Європі, де у 1949 році виникло перше інтеграційне об’єднання – “Спільний ринок” (у складі 6 країн). Це спочатку був митний союз, який лише сьогодні набув рис спільного ринку, змінювалась і його назва – “Спільний ринок”, або Європейська економічна спільнота – ЄЕС, у січні 1995 року став Європейським союзом (ЄС) розширювались рамки (сьогодні ЕС включає біля 20 західноєвропейських країн – Німеччину, Італію, Францію, Бельгію, Нідерланди, Люксембург (країни засновники), а також Великобританію, Данію, Іспанію, Португалію, Ірландію, Грецію, Австрію, Швецію, Фінляндію та інші). Розширення територіальних та економічних меж Європейського союзу на сучасному етапі відбувається швидкими темпами.

Україна, прагнучи активізувати зовнішньоекономічну діяльність, докладає великих зусиль стосовно інтегрування у світове господарство. Потреба в розвитку міжнародних зв’язків обумовлена необхідністю використання світового науково-технічного потенціалу.

Суть світового ринку, світові ціни та інтернаціональна вартість.Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в ХVІ столітті в період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок – це сукупність національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов’язаних міжнародними економічними відносинами.

Світове господарство формується як сукупність національних господарств, тому очевидно, що закони, які регулюють національні економіки, повинні розповсюджувати свій вплив на світовий ринок, набуваючи певної специфіки. Функціонування світової економіки опосередковується через мінові відносини, основним регулятором яких виступає закон вартості. На світовому ринку він проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни. Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу в міжнародному масштабі і формується як середньосвітова величина національного суспільно-необхідного робочого часу. У формуванні інтернаціональної вартості беруть участь лише ті товари, які експортуються на світовий ринок. Тому ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від питомої ваги окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів на світовому ринку. Враховуючи те, що значна частина продукції, що реалізовується на світовому ринку, вироблена в розвинутих країнах, то інтернаціональна вартість більшості видів товарів визначається рівнем національної вартості, яка склалася в цих країнах. Дію закону вартості в інтернаціональні формі зумовлює інтернаціоналізація виробництва і обміну.

На світовому ринку встановлюється відповідна ціна товару, яка в результаті монополізації ринку гігантським транснаціональними корпораціями може значно відхилятися від інтернаціональної вартості. Така ситуація призводить до „перекачування” значної частини національного багатства, створеного в країнах з малоефективною економікою, в країни з економікою високорозвинутою, передбачає збільшення розриву в рівнях їх економічного розвитку. Коливання рівня світових цін може бути викликане зовнішньоторгівельними і валютними обмеженнями, змінами валютних курсів, політичними неузгодженнями тощо. Проте це короткочасні зміни, які не відображають довгострокових тенденцій. Основним регулятором ринкових відносин на світовому ринку виступає закон вартості.

Валютні відносини і валютна система. Валютний ринок і види угод на ньому. Валютний курс.Інтенсивний розвиток зовнішньоекономічної діяльності був би неможливим без утворення світової валютної системи, що відіграє дедалі важливішу самостійну роль у міжнародних господарських зв’язках. Світова валютна система являє собою форму організації міжнародних валютних відносин, закріплену міждержавними угодами.

Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і приватними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти. Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла три етапи: золотий стандарт, золотодоларовий стандарт, паперово-валютний стандарт.

Системі золотого стандарту, яка сформувалася на початку ХІХ століття, були властиві такі найважливіші елементи: функціонування золота як світових грошей, фіксація золотого вмісту національних валют та їх здатність вільно обмінюватись на золото, наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.

В 40-х роках ХХ ст. світова економіка переходить до системи золото-доларового стандарту, або Бреттон-Вудської системи. Головні принципи її функціонування були такими: валюти держав – членів МВФ (міжнародний валютний фонд) прикріплювалися до долара, який вважався повноправним представником благородного металу; долар прирівнювався до золота за визначиним паритетом відповідно до ринкової ціни золота. Курси валют фіксувалися стосовно долара і не могли відхилятися більше ніж на 1% в обидві сторони без відповідної згоди МВФ.

Сучасна Ямайська валютна система почала діяти в 70-х роках ХХ ст. ЇЇ основи були визначені у 1976 році на Ямайці і полягають в наступному: відмова від твердих паритетів і перехід до плаваючих валютних курсів; повна демонетизація у сфері валютних відносин.

Валютний ринок – це система міжнародних валютних відносин з приводу організації та купівлі-продажу національних і іноземних валют для забезпечення міжнародних платежів. Суб’єктами міжнародних валютних відносин виступають фізичні та юридичні особи, які проводять зовнішньоекономічну діяльність; некомерційні банківські установи, що здійснюють валютне обслуговування зовнішніх зв’язків; посередники, які за свої операції отримують комісійну нагороду; державні установи (центральні банки окремих країн). Об’єктами валютного ринку є національні грошові одиниці, цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі тощо) в іноземній валюті.

Валютний ринок – це найбільший фінансовий ринок у світі, на якому щодня укладаються угоди на десятки і сотні мільярдів доларів. Найзначніші ринки валют розташовані в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Токіо, Сінгапурі.

У практиці функціонування валютного ринку використовується кілька видів валютних операцій:

1. Операція СПОТ (від англійського „spot” – місце) передбачає валютні угоди, за якими поставка валюти здійснюється негайно (не пізніше ніж через два дні після укладання угоди).

2. Форвардні операції – це вид строкових валютних угод, за яких розрахунки здійснюються через певний період часу на заздалегідь узгоджену дату. При цьому фіксуються сума, валютний курс та стандартний термін поставки валюти за контрактом купівлі-продажу. Найпоширеніший термін форвардних угод – 1, 3, 6 і 12 місяців.

3. Ф’ючерські операції – операції, які здійснюються з поставкою валюти на термін, більший ніж 3 дні, з моменту укладання угоди; при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день укладання угоди. Це дає можливість сторонам у встановлені строки обміняти суму визначеної валюти на іншу за курсом, який встановлений на момент укладання угоди.

4. Опціонні опрації є різновидом термінових біржових операцій. Вони дають право суб’єктам валютного ринку купити або продати валюту у наперед встановленому обсязі за твердою ціною впродовж певного періоду.

Грошова одиниця кожної країни є її валютою. Розрізняють валюти: вільно конвертовані; частково конвертовані; неконвертовані.

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які інші іноземні валюти – грошові одиниці інших країн. Практично це валюти розвинутих держав (долар США, єна Японії, європейський євро тощо).

Частково конвертованими є валюти держав, які вводять певні валютні обмеження. Переважно це валюти менш розвинутих країн та країн з перехідною економікою.

Неконвертованими (замкненими) є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших країн. Переважно це країни з командною економікою, де заборонені валютні операції як юридичним, так і фізичним особам.

Валютний курс – ціна грошової одиниці одної країни, виражена у грошових одиницях іншої. Визначення валютного курсу необхідне при експорті та імпорті товарів, надходженні капіталів з-за кордону, міжнародних кредитах, коли виникає необхідність обміну національної валюти на іноземну. У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів: фіксовані та плаваючі. Фіксовані валютні курси встановлюються на основі міждержавних угод. Основою для їх встановлення є співвідношення реальної купівельної спроможності валют, яку визначають на основі вартості однакового набору товарів і послуг у різних країнах. Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом попиту і пропозиції.

Міжнародні економічні організації.До міжнародних економічних організацій належать організації, які на основі міжнародних договірних відносин проводять роботу, спрямовану на здійснення міжнародного економічного економічного співробітництва, в тому чисі і надання міжнародних кредитів. До їх числа входять: Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до якої належать усі промислово розвинуті країни; Європейський Союз (ЄС); Міжнародна торговельна організація (МТО); Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР); Організація об’єднаних націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Організація об’єднаних націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте суть сучасного світового господарства.

2. Розкрийте основні передумови виникнення та розвитку світового господарства.

3. Наведіть основні етапи розвитку світового господарства.

4. Назвіть основні форми міжнародних економічних відносин.

5. Дайте характеристику міжнародній торгівлі та міжнародному руху капіталу.

6. Які причини та наслідки міжнародної міграції робочої сили? Як ви оцінюєте міграційні процеси в Україні?

7. Дайте характеристику інтеграційним процесам у світовому господарстві.

8. Які існують види економічної інтеграції? Охарактеризуйте їх.

9. Розкрийте суть світового ринку та особливостей його функціонування.

10. Назвіть відмінності національного ринку від світового.

11. Охарактеризуйте міжнародні валютні відносини та опишіть історичний процес їх становлення.

12. Дайте характеристику валютному ринку.

13. Які види угод здійснюються на валютному ринку?

14. Назвіть основні міжнародні фінансово-кредитні організації.

Плани семінарських занять