Управління дохідністю кредитного порфелю банкку
Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної доходності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури і обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами.
У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень доходності кожного виду активу. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризикованим напрямком розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитись на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів операцій.
Формуючи кредитний портфель менеджмент банку звичайно керується правилом – видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Доходність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.
Формування ціни на кредити принципово відрізняється від традиційного механізму ціноутворення, в основі якого виступають суспільно необхідні витрати праці на виробництво продукту. При встановленні процента за кредит комерційні банки враховують цілий ряд факторів. Ці фактори умовно можна поділити на дві групи: зовнішні, що не залежать від комерційного банку, і фактори, що безпосередньо пов’язані з його діяльністю та діяльність позичальника (див. Табл 3.1.)
Таблиця 3.1.
Фактори, що визначають розмір плати за кредит комерційного банку.
| Фактори | |
| Зовнішні | Пов’язані з діяльністю комерційного банку і позичальника |
| Циклічність розвитку ринкової економіки | Середня ставка, що сплачується банком клієнтам за депозитними рахунками |
| Темпи інформаційного процесу | Структура кредитних ресурсів |
| Ефективність державного кредитного кредитування | Вид кредиту, що надається банком |
| Середня процентна ставка за міжбанківським кредитом | Строковість кредиту |
| Ситуація на міжнародному кредитному ринку | Ступінь ризику банку залежно від забезпечення банку |
| Динаміка грошових накопичень фізичних і юридичних осіб | Зміст проекту, що фінансує ----- |
| Динаміка виробництва і обігу | Кількість партнерів, що беруть участь у здійсненні проекту, що фінансується |
| Сезонність виробництва | Платоспроможність, надійність і високий імідж позичальника |
| Динаміка внутрішнього державного обігу |
Як відомо з переліку, на розмір позичкового процента впливає досить багато факторів, передусім кон’юнктурного характеру, що потребує зваженого підходу до управління кредитними ресурсами.
Детальніше розглянемо вплив інфляції, зміни грошової маси, розміру облікової ставки на ціну кредиту.
Комерційні банки в умовах підвищення темпів інфляції, яка є наслідком збільшення обсягу грошової маси, змушені підвищувати ціну кредиту з метою отримання додаткового реального відсотка за кредитом (різниці між ставкою відсотка за кредитом та рівнем інфляції). Крім того, підвищення темпів інфляції стимулює комерційні банки скорочувати обсяг кредитного портфеля і спрямовувати вільні кошти у сферу валютних спекуляцій, тобто скорочувати пропозицію.
До того ж в умовах інфляції, як правило зростає попит на кредит із боку потенційних позичальників, які не є товаровиробниками. Адже підприємство з коротким терміном грошового обігу (в основному торговельні) в ситуації інфляційних очікувань можуть отримувати додатковий прибуток у вигляді тієї ж різниці між кредитною ставкою і рівнем інфляції.
Сукупна дія цих чинників (інфляційних очікувань комерційних банків і позичальників, зменшення пропозицій і зростання попиту) цілком закономірно обумовлює підвищення цін кредитних ресурсів у довгостроковому часовому інтервалі.
Коли виникає ситуація, за якої обсяг грошової маси обмежується існуючим рівнем, то позичальники усвідомлюють необхідність своєчасного повернення основної суми кредиту і відсотків без допомоги “інфляції”, що значно посилює їхню відповідальність і повною мірою обмежує їхній платоспроможний попит на кредитні ресурси. Що ж до комерційних банків, то переконавшись у не рентабельності валютних спекуляцій в умовах стабільного рівня грошової маси і помірних темпів інфляції, вони змушені збільшувати пропозицію кредитних ресурсів.
Отже, сукупна дія незначних інфляційних очікувань, збільшення сукупної пропозиції і зменшення платоспроможного попиту обумовлює зменшення ціни кредитних ресурсів у довгостроковому часовому інтервалі. Слід додати, що дешевий кредит в умовах стабільного рівня грошової маси і низької інфляції забезпечує врешті–решт орієнтацію кредитних ресурсів у сферу реального виробництва.
Залежність ціни кредиту від структури залучених коштів. Значні темпи інфляції завжди супроводжуються домінуванням у структурі залучених коштів вкладів до запитання. Поліпшення інфляційної ситуації спричиняється до зростання питомої ваги строкових вкладів. Отже, зростання строкових депозитів стає фактором розширення пропозицій кредитних ресурсів, а відтак – передумовою зниження ціни кредиту. І навпаки, скорочення строкових вкладів за рахунок зростання вкладів до запитання є негативним чинником кредитування, який зменшує пропозицію кредитних ресурсів та обумовлює зростання ціни кредиту за інших незмінних умов.
Облікова ставка – це процентне вираження ціни кредитних ресурсів, які розміщує НБУ в комерційних банках.
Збереження високого рівня облікової ставки в довгостроковому часовому інтервалі обумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва є негативним явищем для економіки в цілому.
Отже, за різних макроекономічних умов держава в особі Національного банку може використовувати, залежно від обраних цілей або політику кредитної рестрикції (подорожчання кредиту за рахунок обмеження кредитної емісії), або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитного виробництва.
Плата за кредит враховує інтереси не тільки підприємств, які одержують кредит, але й інтереси банків, які надають ці кредити.
Отже, ціна кредиту, з однієї сторони, повинна бути такою, яка б дозволяла ефективному функціонуванню реального сектора економіки і одночасно забезпечувала б кредитним установам рівень процентної маржі і премія за кредитний ризик, тобто компенсувати величину затрат, які пов’язанні з наданням кредиту – з іншої. Але в той же час не можна допускати, щоб банки практикували покриття надзвичайно високих затрат за рахунок вартості кредитів. На сьогоднішній день в більшості випадків, в банках зберігаються досить високі операційні видатки, рівень яких був ще закладений ще в початковому періоді їх діяльності, в період високих темпів інфляції і коли банки могли собі забезпечувати високу рентабельність внаслідок інфляційного прибутку. У зв’язку із зниженням темпи помітно зменшилися доходи банків, але обсяги власних видатків зменшуються набагато меншими темпами.
Тому нижня межа процентної ставки повинна бути на рівні, який би забезпечував покриття всіх затрат і отримання мінімального розміру прибутку достатнього для гарантування всіх ризиків, пов’язаних з кредитуванням. Верхня ж межа повинна бути встановлена, виходячи із основних параметрів грошово-кредитної політики НБУ і рівня процентних ставок, які склалися на грошово-кредитному ринку.
Механізм розробки оптимальної процентної ставки для комерційних банків по позиці представлено у вигляді схеми (див. рис. 3.2.) .
Рис. 3.2. Схема встановлення оптимальної процентної ставки
Даний підхід у встановленні процентної ставки дозволяє більш обґрунтовано дотримуватись кредитну політику банку, зокрема орієнтуватися на середні параметри процентних ставок, тобто регулюючи їх залежно від видів кредитів та умов їх надання таким чином, щоб їх середні значення по банку не було нижчим, ніж мінімально допустимі межі і не були надзвичайно завищені внаслідок власних затрат банку.