Банківська система України: етапи формування та становлення

ВСТУП

Навчальна дисципліна «Банківська система» є нормативною з переліку дисциплін циклу професійної та практичної підготовки бакалаврів з фінансів і кредиту.

Мета навчальної дисципліни – формування системи знань про рівні та структуру банківської системи, основні характеристики та тенденції розвитку банківської системи України та зарубіжних країн.

Предмет навчальної дисципліни – система фінансових відносин, що виникають у процесі діяльності банків та інших фінансово-кредитних інституцій.

Завдання: вивчення складових та функцій основних елементів банківської системи; основ сучасного законодавства, методичних та нормативно-правових документів, що регламентують діяльність кредитних організацій різних рівнів, внутрішньо-системних вимог функціонування банківської системи;

оволодіння навиками здійснення кредитного та розрахунково-касового обслуговування суб’єктів господарювання, визначення основних економічних нормативів, що використовуються у банківській практиці; вміння застосування на практиці знань банківського законодавства.

Програма дисципліни базується на курсі «Фінанси», а також тісно пов’язана з рядом інших – «Фінансовий ринок», «Фінансовий менеджмент», «Фінансове право», «Фінансові ризики», «Фінансове право», «Фінанси підприємств», «Банківські операції» та ін. Вивчення дисципліни поєднує три блоки – теоретичний, практичний та самостійну роботу студентів.

ТЕМА 1. ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА ОКРЕМИХ КРАЇН

Банківська система України: етапи формування та становлення

Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему — специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Декларація про державний суверенітет України та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, які законодавче закріпили за нашою державою право на самостійне формування власної банківської системи, стали фундаментом для появи українських комерційних банків. Упродовж 1989—1991 років у Москві було зареєстровано близько шістдесяти українських банків.

Формування сучасної банківської системи України відбувалося в кілька етапів:

1988-1990 рр. Наприкінці 80-х рр. Уряд СРСР розпочав новий курс державної політики на перебудову економіки директивним шляхом. Зокрема, зміни також стосувались банківської системи СРСР, і полягали у можливості створення комерційних банків. Упродовж 1989-1991 рр. у Москві було зареєстровано близько шістдесяти українських банків.

1991-1992 рр. Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» було оголошено власністю України Український республіканський банк Державного комерційного промислово будівельного банку "Укрпромбанк", Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, активами і пасивами, а на базі Українського республіканського банку Державного банку СРСР створювався Національний банк України з його регіональними управліннями. А у жовтні почалась перереєстрація Національним банком України комерційних банків, зареєстрованих Державним банком СРСР в Українській республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ. На початку 90-х рр. процес створення банків був практично некерованим, а суми акціонерного капіталу - мінімальними. Від засновників не вимагали свідчень про їх попередній досвід діяльності у цій галузі, що свідчить про відсутність чітко продуманих механізмів формування ефективної банківської системи.

1993-1997 рр. Цей етап пов'язаний із створенням в Україні нових банків, які залучали як приватний капітал, так і кошти державних бюджетних та позабюджетних фондів. Банки, створені за цей період, були, зазвичай, «кишеньковими», основну увагу зосереджували на обслуговуванні потреб засновників, що підвищувало ризиковість їх діяльності. Такі банки отримували ліцензію НБУ на здійснення більшості банківських операцій, що давало змогу вважати характер їх діяльності універсальним, але фактично обслуговуванню населення відводились другорядні позиції. У 1993 р. було зареєстровано близько ста таких банків.

1998-2000 рр. Якщо 1996-1997 рр. стабілізувалась фінансова система держави (у 1997 р. інфляція знизилась до 10 %), то 1998 р. став роком фінансової кризи в Україні. Девальвація гривні за цей рік становила близько 80 % і на спаді її курсу банки втратили близько одного мільярда доларів США свого сукупного капіталу. Основним напрямком діяльності банків у цей період стало підтримання їх фінансової стійкості, а не розширення обсягів діяльності та збільшення капіталізації. Також відбувалось зниження прибутковості банківської діяльності, що пов'язано із вимогою НБУ формувати значні резерви на випадок можливих збитків, зумовлених кредитною діяльністю. Починаючи із 2000 р. активізувалось кредитування банками реального сектора економіки. Але, незважаючи на фінансову кризу та її наслідки для української економіки, банківська система змогла вистояти, перебороти труднощі і продовжувати свій розвиток.

2001-2008 рр. Протягом цих років в українській економіці відбулось зростання загалом, а у банківському секторі зокрема. З 2002 р. розпочався новий етап розвитку банківської системи України. У цей час банківська система продемонструвала підвищення своєї стабільності та конкурентоспроможності, успішно подолавши у 2004 р. депозитну кризу, пов'язану із політичною нестабільністю у державі. Перед банківським сектором постала проблема можливої втрати ліквідності окремими великими банками, що зумовило б крах банківської системи загалом. Неоднозначні заяви експертів, оприлюднені у ЗМІ, спровокували депозитну кризу, коли громадяни масово намагались повернути свої вклади. Зменшення обсягів залучених коштів та зростання зовнішнього боргу банківської системи України залишається надзвичайно актуальною на сьогодні проблемою. Крім цього, девальвація гривні у 2008 р. засвідчила недостатність капіталізації банків.