Валютні системи та валютне регулювання.

Валютний курс

Установлення курсу називається котируванням валют. У світовій практиці склалося два способи котирування: прямий, або європейський, та обернений, або британський. За прямого котирування визначається, скільки потрібно національної валюти, що називається валютою котирування, для купівлі одиниці іноземної валюти, яка називається базовою: 1 дол. можна купити за 5,05 грн. У вигляді прямого котирування зазвичай публікуються таблиці валютних курсів, у тому числі і в Україні. Такий показник валютного курсу означає, що при зростанні його рівня (1 дол. = 5 грн; 1 дол. = = 5,2 грн; 1 дол. = 5,3 грн і т. д.) валюта котирування знецінюється, а базова валюта дорожчає. І навпаки, у разі зниження його рівня валюта котирування буде дорожчати, а базова — знецінюватися.

За оберненого котирування визначається кількість іноземної валюти, яка потрібна для купівлі одиниці національної валюти, наприклад, 1 грн = 20 центів. Такий спосіб використовується переважно в аналітичних розрахунках, при побудові економічних моделей. Його широко застосовують у валютній практиці Великобританії та США.

Економічне призначення валютного курсу досить широке. Насамперед його використовують як:

1. Як ціновий інструмент валютний курс використовується:

— для визначення цін при укладанні зовнішньоторговельних контрактів;

— для обміну валютами в процесі торгівлі товарами, руху капіталів, кредитів, робочої сили;

— для порівняння цін національних та світових ринків, вартісних показників різних країн, виражених у національних валютах (обсягів ВВП, державного боргу, іноземних інвестицій, рівня життя тощо);

— періодичного переоцінювання депозитних рахунків, інших активів в іноземній валюті фірм, банків, домогосподарств тощо.

2. Як макроекономічний показник валютний курс слугує економічним суб’єктам (резидентам і нерезидентам):

• важливим сигналом про зміну ринкової кон’юнктури та цінності національних грошей, що надзвичайно важливо для регулювання розвитку бізнесу, насамперед пов’язаному з зовнішньоекономічною діяльністю;

• надійним орієнтиром для прийняття виважених рішень щодо інвестиційних проектів, освоєння конкурентних видів продукції, проникнення на нові міжнародні ринки, управління валютними резервами та розв’язання інших завдань;

• свідченням про наміри органів економічного регулювання щодо зміни умов економічної діяльності в країні, що може стимулювати приплив чи відплив капіталу;

• вимірником зовнішньої цінності національних грошей як альтернативи їх внутрішньої цінності.

3. Як інструмент економічного регулювання валютний курс широко використовується державою (урядом та центральним банком):

— для впливу на розвиток зовнішньої торгівлі, стимулювання чи дестимулювання експорту чи імпорту, а через них

— на зміну конкурентної позиції країни на світовому ринку, на прискорення чи уповільнення темпів економічного зростання;

Значне розмаїття напрямів та способів використання валютного курсу в економічній практиці обумовлює існування багатьох видів валютного курсу та багатьох методів впливу регулятивних органів держави, насамперед центрального банку, на його рівень.

Класифікація валютних курсів здійснюється за багатьма критеріями. По кожному з них виділяється не менше двох видів курсів. Найвідомішими є такі пари валютних курсів: номінальний і реальний; плаваючий і фіксований; двосторонній і багатосторонній, або ефективний; двосторонній реальний і багатосторонній реальний; офіційний і ринковий; легальний і нелегальний; спот і форвард; курс покупця і продавця.

Найбільш природним, що стихійно формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, є номінальний, плаваючий, двосторонній обмінний курс. Наприклад, 1 дол. США = 1,2 євро або 1 грн = 18,0 руб. Саме такий курс формується на міжбанківсько-му валютному ринку і ринку готівкової валюти та регулярно публікується в пресі. Номінальним цей курс є тому, що встановлений як ціна валюти однієї країни у валюті іншої країни. Плаваючим є тому, що може постійно змінюватися під впливом зміни попиту та пропозиції на валютному ринку. Наприклад, сьогодні курс був 1 дол. США = 5,03 грн, завтра він може бути 1 дол. США = 5,05 грн чи 1 дол. = 4,98 грн. Двостороннім цей курс є тому, що він виражає співвідношення валют тільки двох країн, наприклад тільки України та Росії чи України та США. А щоб виразити відношення гривні до євро чи фунта стерлінгів, потрібні двосторонні курси її до кожної з цих валют.

Більш складним є поняття реального валютного курсу, який ураховує співвідношення рівнів цін у країнах, валюти яких порівнюються. Поняття це суто абстрактне, розрахункове і може визначатися за одним видом товарів, за певним набором (кошиком) товарів чи за всім національним продуктом. Такі розрахунки здійснюють, як правило, консультативно-аналітичні установи (національні чи міжнародні) і використовують їх у наукових цілях. Показником реального валютного курсу (Р_вк) користуються також національні органи валютного регулювання, зокрема центральні банки, для оцінювання та обґрунтування заходів валютно-курсової політики.

Розрахунок Р_вк — надзвичайно складна, трудомістка та тривала процедура. Світовій практиці відомі кілька методів його визначення:

— метод журналу The Economist на базі бутерброду Біг-Мак;

— метод, прийнятий у програмах міжнародних та європейських порівнянь, що здійснюються під егідою ООН;

— метод Українсько-Європейського консультативного центру (УЄКЦ).

Ці методи різняться набором товарів, за якими здійснюється порівняння цін.

За методом The Economist для розрахунку реального валютного курсу використовується лише один товар — бутерброд Біг- Мак, за методом програм міжнародних і європейських порівнянь — дуже широкий (набір) товарів, аж до загального обсягу ВВП. За методом УЄКЦ також використовується широкий набір товарів (продукція окремих галузей промисловості та всієї промисловості). Що ширший набір (корзина) товарів, на якому базується метод, то складніше здійснити відповідні розрахунки. І тим точнішим буде результат.

Найпростішим для розрахунку і доступним для розуміння є метод журналу The Economist, оскільки він базується на одному товарі (Біг-Мак), який виготовляється в багатьох країнах і ціна його в розрізі країн помітно відрізняється. Адекватність цього методу забезпечується тим, що бутерброд Біг-Мак в усіх країнах виготовляється за єдиною технологією і включає однакові витратні компоненти, але ціни має різні.

Реальний валютний курс (ВК_Р) визначається за формулою:

ВК_Р=ВК_н×Р_н/Р_і

де ВК_Н — номінальний валютний курс (за оберненим котируванням);

Р_н — рівень цін національних товарів у національній валюті;

Р_і — рівень цін таких самих товарів в іноземній країні — торговельному партнері в її валюті.

Показник реального валютного курсу тісно пов’язаний з показником паритету купівельної спроможності валют (П_кс), який виражає співвідношення внутрішніх цін у національних валютах країн — торговельних партнерів. У наведеній вище формулі П_кс виражений як Р_н/Р_і, тому формулу ВК_Р можна записати так:

ВК_р = ВК_Н × П_кс.

Залежно від ступеня регульованості номінальний валютний курс може бути плаваючим, який, у свою чергу, може бути вільно плаваючим та регульовано плаваючим, і фіксованим.

Плаваючим називають валютний курс, рівень якого вільно коливається (змінюється) під впливом зміни попиту і пропозиції на валютному ринку.Таким валютний курс може бути за умови, що орган валютного регулювання (НБУ) не втручається в процеси, які відбуваються на валютному ринку.

режим вільно плаваючого валютного курсу.

режим регульовано плаваючого курсу

Фіксованим називають валютний курс, рівень якого центральні банки тривалий час підтримують на незмінному, заздалегідь оголошеному рівні.

Коли говорять про валютний курс, то йдеться насамперед про співвідношення двох валют — національної та іноземної. Такий курс називається двостороннім. їх існує стільки, скільки країн підтримує валютні відносини з даною країною. Але кожний двосторонній курс має свою динаміку — один підвищується, другий знижується, третій є стабільним. Вплив кожного з таких курсів на платіжний баланс може взаємно нейтралізуватися, що знижує практичне значення двостороннього курсу.

Тому виникає потреба визначити співвідношення національної валюти з усіма іншими валютами або з певною їх сукупністю (кошиком). Таке співвідношення називається багатостороннім, або ефективним, валютним курсом. З його допомогою вимірюється індекс знецінення або подорожчання національної валюти порівняно з середньозваженим кошиком багатьох валют. Обчислюється ефективний валютний курс як арифметична середньозважена певної сукупності двосторонніх курсів, де вагою є частка кожного з торговельних партнерів, валюти яких включені до кошика, у зовнішньоторговельному обороті країни. Ефективний валютний курс розраховується за номінальним і реальним змістом, тому розрізняють реальний ефективний курс і номінальний ефективний курс. Використовуються індекси цих курсів у практиці розроблення макроекономічної та валютної політики країни.

Офіційний і ринковий курси формуються і використовуються у тісному взаємозв’язку. Ринковий курс об’єктивно формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції і відображає у своїй динаміці всю гаму чинників, які стихійно змінюють ринкову кон’юнктуру. Офіційний валютний курс визначається центральним банком на підставі динаміки ринкового курсу та з урахуванням завдань валютної політики, які випливають з цілей економічної політики.

Легальними називаються валютні курси, що формуються на легальному секторі валютного ринку. Вони публікуються в ЗМІ, оголошуються на інформаційних стендах валютних торговців, зазначаються в контрактах та інших комерційних документах. Нелегальними називаються курси, що формуються в тіньовому секторі валютного ринку. Останні можуть істотно відхилятися від ставок легального курсу під впливом стану кон’юнктури валютного ринку та рівня його зарегульованості.

Найбільш поширеним і ефективним інструментом регулювання валютного курсу (фіксованого чи плаваючого) вважається валютна інтервенція.

Інструменти зовнішньоторговельної політики спроможні забезпечити прямий контроль над товарними і фінансовими потоками з закордоном, стримуючи чи стимулюючи експорт або імпорт, ввіз чи вивіз грошового капіталу. Запровадження чи скасування, збільшення чи зменшення імпортних та експортних квот, мита, субсидій, податків дають можливість зменшувати чи збільшувати імпорт або експорт товарів, ввіз чи вивіз капіталу, що спричинюватиме зменшення чи збільшення попиту та пропозиції на валютному ринку.

Для підтримання стабільності курсу держави вдаються також до інструментів фіскальної та грошово-кредитної політики, за допомогою яких можна зменшувати коливання попиту та пропозиції іноземної валюти.

Важливу роль у підтриманні стабільного курсу відіграє також валютний контроль, який включає валютні обмеження.

Валютні системи та валютне регулювання.

Валютна система — це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку.

Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством.

Міжнародні та світова валютні системи грунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СПЗ та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій.

Національна валютна система складається з таких елементів:

1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею.

2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами.

2. Режим курсу національної валюти.

3. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів..

4. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються залежно від економічної ситуації в країні.

5. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів: До 1998 р. в Україні заборонялись операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації режим валютного ринку стає все більш ліберальним.

6. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин..

7. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов ’язків у цій сфері. Такими органами в Україні є:

— Національний банк України;

— Кабінет Міністрів України;

— Державна податкова адміністрація;

— Державна митна служба;

— Державний комітет зв’язку та інформатизації.

Головним призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки.

Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі макро- економічної та монетарної політики взагалі — зростання виробництва та зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Механізм валютної політики пов’язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори — масу грошей в обороті та процентну ставку.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні завдання, що реалізуються переважно у валютній сфері. Це, зокрема:

—- забезпечення стабільного функціонування національного валютного ринку, запобігання валютним кризам та спекуляції;

— лібералізація чи ужорсточення валютних відносин залежно від зміни соціально-економічної ситуації в країні;

— забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

— забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

— захист іноземних та національних інвестицій у країні та сприяння їх зростанню;

— регулювання обмінного курсу національної валюти відповідно до цілей макроекономічної і монетарної політики.

Валютна політика, як і валютні системи, поділяється на національну, міжнародну (регіональну) і світову, кожну з яких розробляє і реалізує відповідна валютна система. Кожна валютна політика має свої специфічні цілі, які випливають із призначення відповідної системи. Так, світова валютна політика має на меті:

а) створити таку структуру світового валютного устрою, яка забезпечить стабільні та ефективні валютні відносини у світовій економіці;

б) максимально узгодити цілі національної валютної