Споживання і збереження в масштабах національної економіки: кейнсіанський аналіз

Одна з найбільш відомих і визнаних шкіл економічної теорії, яка запропонувала свої рецепти регулювання економіки, нерозривно пов'язана з ім'ям і працями англійського економіста Дж.Кейнса. Цей вчений виступив з критикою закона Ж.Б.Сея, який стверджував, що сукупний попит незмінно дорівнює сукупній пропозиції. Дж.Кейнс вважав, що ціни змінюються не так швидко і не встигають зрівноважити попит і пропозицію. Тому необхідне втручання держави. Він перевернув попередню формулу: не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію. На відміну від класичної і неокласичної шкіл Дж.Кейнс вважав, що заробітна плата, відсоток і ціни не володіють досконалою гнучкістю.

У кейнсіанській моделі сукупні витрати суспільства складаються з 4-х компонентів:

1) особисте споживання;

2) інвестиційне споживання;

3) державні витрати;

4) чистий експорт.

При аналізі особистого споживання важливо дослідити роль об'єктивних і суб'єктивних факторів, які впливають на загальну кількість ресурсів, які витрачаються суспільством на споживання. Загальний обсяг споживання, як правило, залежить від загального обсягу доходу. А поскільки збереження є тією частиною доходу, яка не споживається, то дохід після сплати податків є основним фактором, який визначає особисте збереження. Дохід після сплати податків (чистий дохід) мінус споживання дорівнює збереженням:

Y = С+S або Y – С= S;

Y – чистий дохід;

С - споживання;

S – збереження.

Роль психологічного фактору, який впливає на споживання Дж.Кейнсом визначається так: «Основний психологічний закон… полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією мірою, якою зростає дохід». Такі висновки були зроблені на основі аналізу статистичних даних про використання зростаючих доходів населення Великобританії протягом майже 100 років. Дж.Кейнс ввів поняття середньої і граничної схильності до споживання і збереження.

Виражена у відсотках частка загального доходу, яка йде на споживання, називається середньою схильністю до споживання (АРС), а та частка загального доходу, яка йде на збереження, називається середньою схильністю до збереження (АРS):

Наприклад, рівень доходу 470 млрд грн., а споживання 450. Яким буде показник АРС і АРS?

АРS = 4%

Співвідношення між зміною споживання і викликаною нею зміною доходу називається граничною схильністю до споживання:

Аналогічно, частка приросту (скорочення) доходу, яка йде на збереження, називається граничною схильністю до збереження: