Причини, зміст і наслідки маржинальної революції

В економічній літературі об’єктивними умовами переоцінки цінностей класичної економічної школи є:

а) певні інституціональні зміни в економіці, зокрема розвиток зрілого індустріального господарства, розвиток акціонерної форми власності та нових форм господарювання. Господарська практика активізувала проблему знаходження оптимального рішення щодо ефективного розподілу ресурсів і варіанта їх комбінації. Формувалися ринок і психологія споживача, ідеологія буржуазії, відстороненої від процесу виробництва;

б) кризовий стан класичної політичної економії та необхідність вироблення нових підходів і рекомендацій щодо раціонального господарювання в умовах монополізації економіки, «автономний інтелектуальний розвиток у межах самої економічної науки»[62]. Історична школа не досліджувала вироблення узагальнених економічних рішень. Головним завданням марксизму було доведення неминучості загибелі капіталізму;

в) розвиток природничих наук, зокрема математичних методів аналізу, філософії, соціології, психології. Так, Ф. Міровський у книзі «Більше тепла, ніж світла» стверджує, що теорія корисності сформульована за зразком термодинаміки, а неокласична економічна теорія ― це змінена фізика XIX ст. Поширення у наукових дослідженнях системного методу;

г) маржиналізм утверджувався в полеміці з історичною школою економічної теорії та марксизмом. Проте, перші праці попередників маржиналізму з’явилися раніше, ніж перший том «Капіталу» (1867). У 1890-х роках Е. Бем-Баверк, В. Парето, Ф. Візер використовували маржинальну теорію для критики марксизму.

Перехід від класичної до неокласичної теорії в економічній літературі розглядається як наукова «маржинальна революція» ― кардинальний перегляд предмета і методу дослідження класичної економічної теорії, що мало революційний характер. Хронологічно це пов’язано з опублікуванням трьох книг: В.С Джевонса «Теорії політичної економії» (1871, Велика Британія), К. Менгера «Основи вчення про народне господарство» (1871, Австрія), Л. Вальраса «Елементи чистої політичної економії» (1874, Швейцарія), в яких учені цілком незалежно один від одного використовували граничні (маржинальні) величини як інструмент для аналізу змін економічних явищ, відкрили принцип спадної граничної корисності як основи для побудови нового виду статичної мікроекономіки. Використання методу граничного аналізу дало назву новому напряму економічної теорії ― маржиналізму. Видатний дослідник економічної думки М. Блауг писав, що в її історії це найкращий приклад «множинного» відкриття[63]. Власне термін «маржинальна революція» вперше в 1886 р. використав один із засновників маржиналізму Л. Вальрас.

Методологічні та теоретичні ознаки маржиналізму порівняно з класичною політичною економією розкрито в табл. 9.2.

Таблиця 9.2. Методологічні та теоретичні ознаки маржиналізму порівняно з класичною політичною економією

Критерії	Маржиналізм	Класична політична економія
Методоло-гічний інструмента-рій	– Суб’єктивно-психологічний підхід при аналізі економічних явищ і процесів. Аналіз економічних процесів через схильність, бажання, інтереси та очікування суб’єктів господарювання. – Принцип раціональності економічної поведінки суб’єктів господарювання. – Методологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів. Об’єктом дослідження є індивідуальне господарство Робінзона ― ізольованого від суспільства індивіда, який керується при прийнятті рішень оцінкою особистих вигод і втрат від участі в економічному процесі (метод робінзонад). – Ідеологічна нейтральність аналізу, що усуває з політекономії аналіз соціальних відносин у суспільстві та історичний метод дослідження. Перетворення політичної економії в чисту науку, що досліджує вічні універсальні економічні закони. – Маржинальний аналіз: використання граничних величин як інструментів для аналізу економічних явищ (гранична корисність, граничний дохід, гранична продуктивність) та кількісних методів математичного аналізу (диференціальних рівнянь, похідної). – Уведення в економічну науку понять сукупної корисності (всього доступного окремій людині кількості блага), суб’єктивної корисності як значимості цього блага для життєвого задоволення конкретної людини (об’єктивна корисність — здатність задовольняти людські потреби); граничної корисності як додаткової корисності, яку споживач отримує від додаткової одиниці певного блага. – Дослідження економічної моделі статичних (незмінних у часі), рівноважних станів. Короткостроковий аналіз. – Принцип рідкісності, визнання обмеженості економічних ресурсів (фіксованої величини пропозиції певного ресурсу чи якогось блага) порівняно з людськими потребами – Використання філософських ідей гедонізму (життя заради щастя) та утилітаризму (вчення про задоволення потреб як сенсу життя та основу діяльності людини, поєднання насолод і страждань) з метою аналізу економічного життя	– Дослідження об’єктивних законів ринкової економіки. – Теорія вартості: трудова, витрат виробництва, корисності. – Розмежування споживної та мінової вартості. – Причинно-наслідковий і абстрактно-дедуктивний методи дослідження. – Системний аналіз. – Динамічний підхід. – Довгостроковий аналіз – Ідеологічна упередженість
Предмет досліджен-ня	– Раціональна поведінка економічних суб’єктів (споживачів і окремих фірм), які прагнуть максимізувати свої цільові функції за умов обмеженості ресурсів. Ринкова економіка розглядається як механічна сукупність раціонально мислячих суб’єктів, які визначають закономірності економічного розвитку. – Політична економія ― поведінкова наука, досліджує мотиви економічної діяльності, інтереси економічних суб’єктів (споживача та фірми). Проблеми економічного зростання не розглядалися	– Багатство та фактори його зростання для задоволення суспільних потреб, нагромадження капіталу та функціональ-ний розподіл багатства між основними класами суспільства
Вихідний пункт аналізу	– Трактування індивідуальних оцінок учасників економічних відносин на основі суб’єктивно-психологічного підходу	– Узагальнення фактів економічного життя на основі причинно-наслідкового підходу
Пріоритетна сфера дослідження	– Мікроекономічний підхід, за якого об’єктом аналізу є суб’єкт господарювання. Визнання пріоритету споживання над виробництвом, аналіз сфери обміну та споживання	– Дослідження економічних процесів на макрорівні. Сфера виробництва первинна щодо сфери обміну та споживання
Основний економічний суб’єкт	– Споживач, його потреби	– Виробник
Джерело фор-мування вар-тості (цінності)	– Визначення цінності як ставлення окремої людини до предмета споживання, тобто через корисність цього блага для споживача	– Праця, витрати виробництва

На першому етапі маржинальної революції(1870––1880-ті роки) сформувався «суб’єктивно-психологічний напрям» у політичній економії, який ґрунтувався на суб’єктивній теорії вартості, розробленій на основі принципу граничної корисності. Вартість залишалася вихідною категорією економічної теорії, але визначалася не витратами на виробництво товарів (з погляду пропозиції), а суб’єктивною оцінкою блага споживачем (з погляду попиту) на основі мінової цінності благ або пропорцій їх обміну. Предметом дослідження стала сфера споживання (попит), а не виробництво (пропозиція). Розвиток маржиналізму відбувався в межах австрійської (К. Менгер, Ф. Візер та Е. Бем-Баверк) та математичної, заснованої В. Джевонсом, у її рамках ― лозаннської (Л. Вальрас) шкіл економічної думки, що дає підстави говорити про формування маржиналізму як течії економічної думки.

На другому етапі маржинальної революції (90-ті роки ХІХ ст.) започатковано неокласичний напрям економічної теорії. Його представники відмовилися від суб’єктивно-психологічного підходу, поєднали маржиналізм (використання граничних величин) із функціональним економічним аналізом (залежність між бажаним для економічного суб’єкта результатом і способами його досягнення), проголосили себе наступниками класичної політичної економії, а предметом свого дослідження ― економіку загалом. Маржиналізм став базою сучасної економічної науки.

Відмінною ознакою неокласичного напряму було формування національних шкіл: англійської (А. Маршалл, А. Пігу, Ф. Еджуорт), американської (Д.Б. Кларк), лозаннської, (В. Парето), шведської (К. Вікселль, Г. Кассель). Уперше термін «неокласична теорія» використав американський економіст Т. Веблен.

Становлення неокласичної економічної теорії на межі XIX––XX ст. як цілісної теоретичної системи відбувалося в процесі формування її теоретичних і методологічних засад. Неокласики визнавали такі положення класичної політичної економії якекономічний лібералізм, саморегулювання та рівноважний стан ринкової економіки, принцип «чистої економіки», незалежної від суспільної форми її організації, що абстрагується в економічному аналізі від історичного і національного підходів, типів і форм власності, ідеологічних та інших позаекономічних чинників, дослідження сфери виробництва. Предметом дослідження визнавалася економіка загалом як рівноважна закрита система з обмеженими ресурсами, головним завданням — формування моделі економіки, за якої господарський механізм забезпечував би оптимальне використання ресурсів з метою максимізації прибутку на мікрорівні (фірми) та макрорівні (суспільного добробуту).

Основні методи аналізу економічних процесів неокласиками базувалися на метафізичній філософії та формальній логіці. Вони охоплювали:

· відмову від поняття вартість як вихідної категорії, поєднання двох теорій вартості (граничної корисності та виробничих витрат), аналіз ціноутворення та ціни залежно від попиту та пропозиції;

· визнання системотвірним принципом економічного дослідження принцип рівноваги, коли економіка аналізується як система, в якій всі явища взаємопов’язані, немає причини і наслідку, первинного і вторинного. Дослідження загальної економічної рівноваги на рівні народного господарства і часткової рівноваги на рівні ринку одного товару. Ототожнення рівноваги з економічною статикою. Трактування динаміки як тимчасового порушення рівноваги, під час якої положення маржиналізму не діють;

· розгляд економіки як ринку досконалої конкуренції, де панують повна свобода дій, раціональна поведінка продавців і покупців, які мають достатню економічну інформацію. Дотримання тези, що лише механізм досконалої конкуренції може забезпечити «алокаційну ефективність» (повне використання економічних ресурсів);

· пріоритет мікроекономічного аналізу, трактування мікрорівноваги як результату взаємодії одиниць, поведінковий аналіз;

· маржинальний аналіз не лише проблем попиту, але й проблем пропозиції, математичну формалізацію (у формі рівнянь, формул, графіків), зокрема функціональний підхід і математичне моделювання. Системно-функціональний метод дає змогу вивчати економіку як систему з певними функціональними зв’язками;

· поєднання позитивного і нормативного методів пізнання. Позитивний метод базується на філософії позитивізму, полягає в систематизації фактів, окремих суджень, даних чуттєвого досвіду. Критерієм істини є верифікація (перевірка гіпотези чи теорії) та фальсифікація. Нормативний метод грунтується на філософії прагматизму, завдання науки визначається як пошук шляхів максимально можливої ефективної діяльності людини;

· синтетичний підхід, що поєднує протилежні наукові підходи, традиції, методи наукових досліджень.

Порівняльний аналіз теоретико-методологічних засад двох етапів маржинальної революції подано в табл. 9.3.

Таблиця 9.3. Порівняльний аналіз теоретико-методологічних засад двох етапів маржинальної революції

1-й етап (70‑80-ті роки XIX ст. )	2-й етап (90-ті рр. XIX ст. )
Представники:В. Джевонс,К. Менгер,Л. Вальрас	Представники: А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Кларк
Суб’єктивна течія в політичної економії	Неокласичний напрям економічної теорії
– Суб’єктивно-психологічний підхід до економічних явищ, вивчення мотивації поведінки людей через психологічні фактори: бажання, очікування, прихильність; – визнання пріоритетності сфери споживання щодо сфери виробництва; – визначення цінності економічних благ вихідною категорією наукових досліджень;   – обґрунтування теорії граничної корисності як головної умови визначення цінності товару; – причинно-наслідковий аналіз, вивчення залежностей між попитом і ціною	– Відмова від суб’єктивно-психологічного підходу, спадкоємність принципів класичної політичної економії;     – аналіз економіки як цілісної системи, що охоплює сфери виробництва та споживання; – відмова від пошуку вихідної категорії та першопричини, визнання принципу рівноваги системоутворюючим; – створення двокритеріальної теорії ціни на основі одночасного врахування граничних витрат і граничної корисності; – використання функціонального методу, запозиченого в математиці, визначення функціональних взаємозв’язків, опис функцій попиту, пропозиції та ціни з метою пояснення економічного механізму; утвердження методу математичного моделювання економічних процесів як засобу реалізації концепції економічної рівноваги на рівні мікроекономіки

Еволюцію неокласичної економічної теорії можна узагальнити, виокремивши такі періоди:

–– остання третина XIX ст. –– перша половина 30-х років XX ст. — період утвердження та домінування в теоретичній економічній науці. Цей процес відбувався паралельно і у взаємозв’язку з процесом професіоналізації економічної науки, зокрема формування наукового співтовариства[64]. Однак, аналіз у межах некласичнї теорії функціонування ринкового господарського механізму (економіка як сума окремих фірм; рівновага ринку шляхом саморегулювання попиту та пропозиції; невтручання держави в економічне життя) не пояснював нові макроекономічні проблеми соціально-економічного розвитку і формування ринкової моделі недосконалої конкуренції;

–– середина 30-х –– 60-ті роки XX ст. — період послаблення позицій неокласики внаслідок появи і розвитку кейнсіанської економічної теорії, яка перетворилася на мейнстрим економічної теорії, формування кейнсіансько-неокласичного синтезу;

–– 70-ті роки XX ст. –– початок XХI ст. — повернення неокласики як панівного напряму (мейнстриму) в структурі сучасної економічної науки, використання її досягнень представниками неоінституціоналізму, нового кейнсіанства та ін.

Неокласична економічна теорія є величезним надбанням цивілізації, залишається мейнстримом сучасної економічної теорії, має таке теоретичне і практичне значення:

· сформулювала предмет економічної теорії, основні характеристики якого визнаються економічною наукою;

· розкриває роль людини в економічному розвитку, досягненні економічних результатів, трактує суб’єктивні мотиви поведінки суб’єктів господарювання як вихідний момент економічної теорії;

· дозволяє досить точно прогнозувати поведінку суб’єктів ринку, величину, структуру та динаміку попиту, з’ясовує умови ринкової рівноваги, особливості ціноутворення. Економісти оперують поняттями оптимізація, максимізація, мінімізація;

· зробила внесок у розвиток методології економічної теорії, відкрила дорогу математизації економічної науки, виробила аналітичний апарат наукового пізнання;

· сприяла поширенню економіко-математичного моделювання у практиці планування та прогнозування народного господарства.

Сучасні економічні дослідження визначають слабкі місця методології неокласичної теорії, зокрема ігнорування історичного характеру ринку, абсолютизацію ринкових відносин, складність застосування до аналізу макроекономічних процесів, пов’язаних з інноваційними зрушеннями і поширенням творчої діяльності людини.

Особливості теоретичного аналізу ринкової економіки неокласиками порівняно з представниками класичної політичної економії охарактеризовані в табл. 9.4[65].

Таблиця 9.4. Особливості теоретичного аналізу ринкової економіки неокласиками порівняно з класичною політичною економією

Неокласична економічна теорія

Класична політична економія

– Формулювання закономірностей оптимального господарювання та умов досягнення рівноваги за умов вільної конкуренції; – трактування економічної теорії як науки про оптимальне використання обмежених ресурсів для задоволення людських потреб; – предмет досліджень — економіка загалом, поведінка ринкових суб’єктів (споживача, підприємця, найманого робітника), праця яких є джерелом багатства суспільства, їх прагнення максимізувати вигоду (дохід, корисність) і мінімізувати витрати (зусилля); – дослідження переважно мікроекономічного рівня економіки на основі математичних моделей; – цілісний системний аналіз сфер виробництва, обігу та споживання; – системоутвірна категорія — принцип рівноваги; – в основі визначення ціни — взаємодія попиту та пропозиції.

– Аналіз глобальних динамічних процесів та закономірностей розвитку ринкової економіки;   – трактування політичної економії як науки, яка досліджує об’єктивні, універсальні закони економічного зростання; – предмет досліджень — забезпечення зростання матеріального багатства як джерела задоволення суспільних потреб, аналіз ролі різних факторів виробництва в цьому процесі; – урахування об’єктивних факторів життєдіяльності людини; – аналіз економіки на макрорівні, проблем економічного зростання та економічної динаміки; – визнання сфери виробництва первинною щодо сфери обігу; – вихідна категорія — вартість;   – витратний аналіз визначення ціни, залежність її величини від витрат праці (виробництва)

Попередники маржиналізму.Виникненню ідей маржиналізму сприяли праці вчених-економістів, математиків і чиновників: Й.Г. Тюнена, Ж. Дюпюї, А. Курно, Г.Г. Госсена та ін.[66] Вони почали переглядати основні постулати класичної політичної економії з погляду маржинального аналізу. М. Блауг зазначав, що період з 1834 по 1874 р. є часом незалежного відкриття у різних країнах граничної корисності [67].

Йоган Генріх фон Тюнен(1783––1850)—німецький землевласник, учений-економіст і практик. У праці «Ізольована держава щодо сільського господарства і національної економіки» (1826, 1850, 1863 рр.) започаткував теорію розміщення продуктивних сил, досліджував питання граничної продуктивності. Він розробив економіко-математичну територіальну модель державного господарства, яка охоплює систему взаємопов’язаних інститутів. Досліджуючи організацію сільського господарства, вчений:

· сформулював ідею про взаємозалежність факторів виробництва, опрацював оптимальні варіанти поєднання факторів виробництва для забезпечення максимального прибутку на капітал;

· використовуючи аналіз граничних величин, започаткував теорію граничної продуктивності факторів виробництва, довів, що найбільший чистий дохід досягається тоді, коли сума граничних витрат на фактори виробництва дорівнює граничній цінності продукту;

· обґрунтував механізм формування величини земельної ренти залежно від віддаленості ділянки від місця збуту, конкуренції між фермерами за придбання найбільш придатної для використання земельної ділянки;

· сформулював основні засади некласової концепції розподілу доходів, яка ґрунтується на теорії граничної продуктивності факторів виробництва;

· перший поділив ризик на передбачуваний і непередбачуваний, доводив, що дохід підприємця формує діяльність в умовах непередбачуваного ризику.

Антуан Огюстен Курно(1801––1877)―математик,філософ, економіст. Економічні погляди виклав у книзі «Дослідження математичних принципів у теорії багатства» (1838), в якій акцентував увагу на проблемах функціональної взаємодії ціни та попиту. Вчений увів до наукового обігу поняття фукції попиту (D = f (P), де D — величина попиту, Р — ціна), еластичності попиту та відкрив закон попиту, суть якого полягає у виявленні зворотного зв'язку між величиною попиту і ринковою ціною. Сформулював поняття економічної рівноваги, засноване на аналізі функціональної залежності між рівнем ціни, який визначають покупці, та попитом на товар, що зумовлює обсяги виробництва. Опрацьовуючи математичний апарат теорії фірми, А. Курно дослідив, що а) на ринку досконалої конкуренції, коли фірми не мають можливості впливати на ціноутворення, випуск продукції є максимальним, а ціни ― мінімальними, максимізація прибутку досягається за умов рівності граничних витрат та середнього доходу; б) за умов чистої монополії (чистого випадку) прибуток максимізується тоді, коли граничні витрати дорівнюють граничним доходам (МС = МК); в) у моделі дуополії (конкуренції між двома продавцями) у точці рівноваги формується ціна (ЦДР), нижча за ціну монопольного ринку (ЦМР), але вища за ціну ринку вільної конкуренції (ЦРВК), математично це має такий вигляд:ЦМР > ЦДР > ЦРВК.

Жюль Дюпюї(1804––1866) ― французький інженер і вчений, основні ідеї маржиналізму виклав у статті «Про вимір корисності громадських робіт» (1844), де досліджував проблеми порівняння корисності індивідуальних та суспільних благ. Вчений стверджував, що кожна додатково надана послуга суспільних благ (наприклад, проїзд мостом) приносить щоразу менше задоволення споживачам (у розумінні прагнення нею користуватися). Зобразивши цю залежність графічно, Ж. Дюпюї отримав криву попиту, яка відображає зворотний зв’язок між кількістю наданих послуг і цінами на них. Він доводив, що значення (величина) попиту як функції граничної корисності зменшується у міру зростання кількості придбаних споживчих благ.

Герман Генріх Госсен(1810––1858) ― німецький учений-економіст і математик. Ідеї маржиналізму виклав у праці «Еволюція законів людської взаємодії» (1854), яка була випадково знайдена англійським професором Адамсоном. Серед основних здобутків Г.Г. Госсена, найважливіше значення мають:

· вчення про задоволення потреб як сенсу життя і основи діяльності людини. Предметом політичної економії мають бути не загальні економічні закони, а економічна поведінка суб’єкта господарювання, його психологічна оцінка та вибір блага. Оскільки мета політичної економії має полягати в тому, щоб допомогти людині отримати максимум насолод, її необхідно перейменувати у вчення про задоволення;

· теоретична розробка проблем оптимізації за умов обмежених ресурсів, започаткування теорії цінності. Вчений доводив, що, по-перше, «величина задоволення від споживання блага постійно зменшується, якщо ми безперервно задовольняємо це задоволення, поки насичення врешті-решт не відбувається», по-друге, «величина кожного окремого задоволення в момент припинення забезпечення цих задоволень повинна бути однаковою для всіх задоволень». Теоретичні висновки вченого в сучасній економічній літературі були сформульовані як закони Госсена: перший (закон насичення потреб, або спадної граничної корисності) твердить, що зі збільшенням споживання блага загальна корисність зростає, а гранична корисність зменшується і при насиченні благом досягає нуля; згідно із другим законом (закон вирівнювання граничних корисностей), оптимальна структура споживання (максимальне задоволення потреб за умови обмеженого запасу благ) досягається за умов рівності зважених граничних корисностей благ, які споживаються [68]. Другий закон Госсена фіксує принцип рівноваги індивідуального споживання та індивідуального виробництва. Закони Госсена є основою застосування граничної корисності для розробки теорії раціонального споживання та закономірностей споживчого вибору, всієї мікроекономічної теорії XX ст.