Системи рослинництва, тваринництва, підсобних виробництв
Система рослинництва - це система заходів ведення його галузей, (зерновиробництва, овочівництва, садівництва та ін.), що подані на рис.2.1.
2.1.Класифікація системи ведення господарства
Важливою складовою системи рослинництва є система землеробства, що охоплює такі основні елементи: оптимізація структури посівних площ (система сівозмін); система обробітку ґрунту і догляду за посівами; система підживлення; система захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів; система насінництва; система меліорації земель та ін. (рис. 2.2). Сьогодні багато сподівань покладається на нову систему обробітку ґрунту (без глибокої оранки), яку називають органічним землеробством. У цій системі дуже мало використовується мінеральних добрив і максимально – органічних, які накопичуються у верхньому шарі ґрунту. Всі проблеми захисту рослин вирішуються правильним підбором культур у сівозміні і способом посіву.
Система рослинництва залежить від природних і соціально-економічних умов розвитку виробництва. У міру вдосконалення засобів виробництва поліпшується і система вирощування сільськогосподарських культур, виробництво стає більш інтенсивним і ефективним. При розробці системи одночасно необхідно забезпечувати умови екологізації виробництва.
Система тваринництва - це склад і співвідношення галузей тваринництва в господарстві, а також технічні, технологічні й організаційно-економічні заходи щодо їх раціонального введення. До неї відносяться такі галузі як скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, конярство, бджільництво, звірівництво та інші, що суттєво відрізняються технологією і організацією виробництва.
|
|
|
|
|
|
|
| ||||||
| ||||||
| ||||||
 | ||||||
| ||||||
|
Рис. 2.2. Система ведення галузей рослинництва
Основні завдання, які слід вирішувати в процесі розвитку окремих галузей тваринництва, полягають у тому, щоб забезпечити високу продуктивність тварин, оптимальні склад і структуру поголів’я, збільшення обсягів виробництва високоякісної продукції за найменших затрат і без шкоди для навколишнього середовища. Вирішуючи ці завдання, особливу увагу слід приділяти технологічним заходам: системі відтворення поголів’я, поліпшення породних і племінних якостей худоби, її годівлі, утримання і захисту від хвороб, а також системі створення відповідної кормової бази. Найбільш важливими показниками, що характеризують ефективність системи тваринництва, є вихід продукції на фізичну або умовну голову, а також валової продукції тваринництва на одиницю затрат.
До обслуговуючих структурних одиниць відносяться ремонтні майстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, електро– і водозабезпечення, газове господарство та ін. Вони повинні обслуговувати основне виробництво господарств і надавати послуги населенню. Тому розміри обслуговуючих виробництв залежать від потреби в них підприємства і мешканців села.
Що стосується підсобних виробництв, то вони бувають: з переробки сільськогосподарської продукції (млини, консервні цехи, комбікормові цехи (заводи), олійні та ін.); із зберігання аграрної продукції; із виробництва будівельних матеріалів; з виготовлення керамічних і скляних виробів, тари, предметів побуту (меблів, кошиків та ін.). Підсобні господарства дають додаткові прибутки сільськогосподарським підприємствам за рахунок реалізації одержаної в них продукції та надання послуг.
У цілому організація обслуговуючих і підсобних виробництв сприяє ефективному розвитку галузей сільського господарства, зменшенню сезонності використання робочої сили.
Контрольні питання
1. Сутність системи ведення господарства.
2. Класифікація системи ведення сільського господарства.
3. Яка система вважається раціональною?
4. Складові елементи і завдання системи рослинництва.
5.Основні системи землеробства.
6. Складові та завдання системи тваринництва.
7. Складові та завдання системи ведення обслуговуючих структур і підсобних виробництв.