Суб” єкти і нормативно-правові акти регулювання облікової політики

Варто зауважити, що суб'єктами правовідносин, які мають певний вплив на облікову політику підприємства, виступають:

• держава та її державні органи, органи управління фінансами;

• органи місцевого самоврядування;

• юридичні особи — державні підприємства, кооперативні організації, приватні підприємства і організації;

• іноземні юридичні особи;

• громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, які постійно проживають в Україні і займаються підприємницькою діяльністю;

• змішані підприємства.

Окрім того, облікову політику підприємства треба формувати з урахуванням нормативно-правових актів, які видають банки (Національний банк України, комерційні банки, у тому числі Зовнішньоекономічний банк, Ощадний банк, республіканські та інші комерційні банки різних видів і форм власності), тобто установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та

інших банківських операцій, передбачених чинним законодавством. Отже, облікова політика підприємства чи установи повинна відображати такі викладені нижче правовідносини.

Облікова політика ґрунтується на вимогах, окреслених Господарським правом України як сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництва та реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку.

Ним визначаються:

- поняття підприємства, види та об'єднання підприємств;

- порядок створення і реєстрації підприємств, ліцензування видів його діяльності;

- склад майна підприємства, порядок його утворення, права та обов'язки щодо володіння й користування природними ресурсами, випуску й торгівлі цінними паперами;

- принципи управління підприємством, статус трудового колективу, його

права щодо самоврядування, порядок створення і повноваження керівництва підприємства;

- основні засади щодо формування і використання прибутку підприємства, планування діяльності, фінансування господарської діяльності;

- державні гарантії забезпечення прав та інтересів підприємства;

- порядок і умови ліквідації та реорганізації підприємств, задоволення претензій кредиторів.

Господарське право регулює господарські відносини, які мають враховуватись в обліковій політиці.

Можна згрупувати види господарських відносин. Це відносини у сферах:

- виробництва і реалізації продукції;

- капітального будівництва;

- операції заготівлі сільськогосподарської продукції у вітчизняних товаровиробників;

- транспорту і надання транспортних послуг;

- державного страхування;

- державного планування економічної діяльності та формування державного замовлення;

- зовнішньоекономічної діяльності;

- державного управління та контролю у сфері підприємницької діяльності (антимонопольні заходи, реєстрація та ліцензування, регулювання цін тощо);

- управління державним майном.

Це зумовлено тим, що суб'єктами господарського права є юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством і статутом господарську діяльність або управлінську діяльність у сфері економіки.

Таким чином, облікова політика присутня за умови ознаки суб'єкта господарського права, тобто наявності:

- певної організаційно-правової форми, в якій здійснюється господарська чи управлінська діяльність;

- юридично відокремленого й закріпленого за суб'єктом майна (основні фонди, обігові кошти тощо) через прийняття установчих документів, самостійного балансу, відкриття рахунків у банках;

- господарської правосуб'єктності, тобто можливості набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, виконувати зобов'язання, виступати

в судових органах.

Водночас облікова політика залежить від статусу підприємства за критерієм чисельності працівників та обсягу товарообороту, і при цьому вирізняють такі категорії підприємств:

- мале підприємство (не більше як 50 осіб та з обсягом виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік до 1 млн. грн.);

- мікропідприємства (до 10 осіб працюючих та з обсягом виручки від реалізації за рік до 250 тис. грн.);

- орендні підприємства, створені на базі оренди, володіння майном, необхідним для здійснення господарської діяльності;

- господарські товариства, створені на основі об'єднання майна та підприємницької діяльності юридичних або фізичних осіб.

Уже при створенні підприємства, тобто врегулюванні правових умов фактичного виникнення підприємства у статусі правового господарюючого суб'єкта права, передбачає одержання документів, які є основою облікової політики:

- рішення власників (власника) або уповноваженого органу про створення підприємства;

- статуту (якщо цього вимагає організаційно-правова форма);

- посвідчення про державну реєстрацію (за необхідності для новоствореного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України). Ці установчі документи повинні містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства, унеможливлюють здійснення облікової політики. Зокрема, це:

- найменування (завод, фабрика, майстерня тощо) і вид підприємства;

- зазначення власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження підприємства;

Міністерство фінансів України листом від 21.12.05 за № 31 — 34000 — 10

— 5/27793 визначило, що питання встановлення облікової політики належать до компетенції власника (власників) підприємства, органу, уповноваженого управляти державним майном, органу, уповноваженого управляти корпоративними правами держави. Повноваження власника (власників) підприємства встановлювати облікову політику реалізується через визначення у розпорядчому документі переліку методів оцінки, обліку і процедур, щодо яких нормативно-методична база передбачає більш ніж один їх варіант. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документу включати недоцільно, оскільки це імперативні для застосування підприємством норми.

Облікову політику визначають на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Розпорядчий документ про облікову політику підприємства має визначити застосування:

- методів оцінки вибуття запасів;

- періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці

запасів;

- порядку обліку (ідентифіковано чи загалом) і розподілу транспортно-заготівельних витрат;

- окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

- методів амортизації необоротних активів;

- вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

- класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку;

- періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів та нерозподіленого прибутку;

- методу обчислення резерву сумнівних боргів;

- переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

- порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

- сегментів, пріоритетного виду сегмента, засад ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

- переліку і складу змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

- переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

- порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

- дати визначення придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

- бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

- порогу суттєвості щодо окремих об'єктів обліку;

- переоцінки необоротних активів;

- періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов'язань;

- окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

На основі принципу послідовності має передбачатись постійне (із року в рік) застосування прийнятої стабільної облікової політики. Вона може змінюватися, якщо змінюються на підприємстві статутні вимоги чи вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності, або якщо зміни облікової політики забезпечать достовірніше відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.

Розпорядчий документ про облікову політику може бути прийнятий як базисний на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу. У разі внесення до облікової політики змін, що за обсягом охоплюють більшу частину тексту або істотно впливають на її зміст, розпорядчий документ про облікову політику доцільно повністю викласти в новій редакції.

Облікова політика підприємства та її зміни розкриваються у примітках до річної фінансової звітності в описовій формі або прикладанням копії розпорядчого документу про встановлення і змінення облікової політики.

У бюджетних установах сутність та необхідність облікової політики визначена Бюджетним кодексом, в якому вказано, що єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України. Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи

та зобов'язання держави. Розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначейством України.

Не пізніше 31 грудня або на останній день іншого бюджетного періоду Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному ^; періоді. За виняткових обставин міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніше, ніж через п'ять робочих днів після завершення бюджетного періоду. На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді із записом про всі невитрачені в попередньому бюджетному періоді кошти, які були одержані на виконання відповідних завдань. Усі надходження і витрати записують у тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.

Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснює Державне казначейство України. Розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної методики звітності складають і подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані щодо виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України. Єдині форми звітності про виконання державного бюджету України встановлює Державне казначейство України за погодженням з Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України.

Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною.Місячну звітність про виконанняДержавного бюджету України надає державне казначейство України до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати та Міністерства фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Зведені показники про виконання бюджетів, інформація про виконання захищених статей Державного бюджету України, інформація про використання

коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України надає державне казначейство України до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним. Звіт про бюджетну заборгованість надається не пізніше 15 числа другого місяця, наступного за звітним.

Місячний звіт про фактичні надходження податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів до бюджету, місячний звіт про податкову заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат (у галузевому і територіальному розрізі, а також у розрізі джерел доходів і форм власності), надається органами стягнення до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати та Міністерства фінансів України не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України надає Державне казначейство України до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати та Міністерства фінансів України не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу.

Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України містить такі частини:

- звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

- звіт про рух грошових коштів;

- звіт про хід виконання Державного бюджету України;

- інформацію про стан державного боргу;

- зведені показники звітів про виконання бюджетів;

- звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань.

Органи стягнення надають інформацію до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати та Міністерства фінансів України про витрати доходів бюджету внаслідок податкових пільг, а також про суми реструктуризованої та списаної податкової заборгованості (у галузевому і територіальному розрізі та в розрізі джерел доходів і форм власності) і суми

відстрочених і розстрочених платежів не пізніше 35 днів після закінчення кварталу.

Річний звіт про виконання Закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним. Річний звіт про виконання Державного бюджету України містить такі частини:

- звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

- звіт про виконання Державного бюджету України;

- звіт про рух грошових коштів;

- інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

- звіт про бюджетну заборгованість;

- звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України;

- інформацію про стан державного боргу;

- звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань;

- зведені показники звітів про виконання бюджетів;

інформацію про виконання місцевих бюджетів; - іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для

пояснення звіту.

Рахункова палата протягом двох тижнів від дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту щодо виконання Закону про Державний бюджет України готує висновки відносно використання коштів Державного бюджету України.

Верховна Рада України розглядає звіт щодо виконання Закону про Державний „ бюджет України у двотижневий термін від дня отримання висновків Рахункової палати відносно використання коштів Державного бюджету України. Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України щодо використання Закону про Державний бюджет України

представляє Міністр фінансів України. Верховна Рада України може заслухати основних розпорядників коштів з Державного бюджету України щодо використання ними бюджетних коштів. Із співдоповіддю про виконання закону про Державний бюджет України виступають голова комітету Верховної Ради України з питань бюджету та голова Рахункової палати. За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання Закону про державний бюджет України. Таким чином, основою облікової політики підприємства є облікова політика держави. Рівні облікової політики та їх складові такі (рис. 1).

1 рівень	Облкова політика		2 рівень

Політика державних органів щодо розвитку обліку в Україні

1.Визнання країною міжнародних бухгалтерських стандартів і впрвадження їх в національну систему обліку. 2.Вирішення питань щодо регламентації обліку.

3.Розробка національного плану рахунків.

4.Розробка та затвердження форм звітності.

5.Методологічне та організаційне керівництво системою обліку в Україні. 6.Забезпечення методичною літературою бухгалтерів - практиків

Політика підприємства щодо здійснення бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності.

1. Робочий план рахунків бухгалтерського обліку.

2.Форми первинних облікових документів.

3.Порядок проведення інвертаризації активів і зобов” язань.

4.правила документообігу і технологія обробки облікової документації. 5.Порядок контролю за господарськими операціями.

6.Інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

Рис.1 - Рівні релізації облікової політики

Таким чином, облікову політику підприємства повинні знати:

- керівник підприємства, який несе відповідальність за її формування;

- бухгалтер підприємства, за участю якого можна грамотно та всебічно обґрунтувати зміст облікової політики;

- аудитор (оскільки облікова політика є одним з об'єктів дослідження,

з вивчення яких розпочинається процес аудиторської перевірки);

- податковий інспектор (адже від багатьох принципів облікової політики залежить порядок формування того чи іншого об'єкта оподаткування).

Контрольні питання

1. Чим визначається необхідність облікової політики підприємства?

2. Розкрийте сутність і дайте характеристику складових облікової політики підприємства.

3. Якими принципами визначають облікову політику підприємства.

4. Дайте характеристику методу бухгалтерського обліку, який використовують в обліковій політиці підприємства.

5. Які процедури застосовують в обліковій політиці підприємства.

6. Дайте характеристику нормативно-правовому регулюванню організації бухгалтерського обліку на підприємстві.

7. Визначте основні принципи організації підсистеми управлінського

обліку.

8. Розкрийте сутність нормативно-правових актів з регулювання

облікової політики.