Економічні вчення періоду монополістичної конкуренції. 5 страница

М. Туган-Барановський сформулював закон ("теорему цінності"), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтво­рюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. При всій умовності цього закону (що, до речі, визнавав і сам учений, розглядаючи його як певний ідеал, тяжіння до якого є необхідною умовою реалізації принци­пу господарського розрахунку) сама ідея про необхідність дослідження ка­тегорії цінності з точки зору "об'єктивних" і "суб'єктивних" факторів була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найно­віших на той час здобутків світової економічної думки. Це розрізнення "суб'єктивних" та "об'єктивних" факторів (точніше було б говорити про оцінку корисності та оцінку витрат як рівноправних, незалежних сил, які стають об'єктивними за допомогою ринку, перетворюючись у суспільні категорії) було даниною вченого уявленням класичної школи з її пошука­ми абсолютної субстанції цінності. Та саме з ідеєю синтезу досягнень мар-жиналізму з певними засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом, були пов'язані так звана маршаллівська револю­ція і виникнення неокласичного напряму в економічній теорії.

Однак підходи до такого синтезу у А. Маршалла та М. Тугана-Барановського були різними. А. Маршалл, по суті, знімав проблему джерела цінності як єдиної субстанції ціни і переносив центр уваги на можливості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної органі­зації в умовах технічного прогресу у їх тісному зв'язку з ринковим меха­нізмом. Що ж до М. Тугана-Барановського, то у своїй формулі ("теоремі цінності") він залишає співвідношення "гранична корисність — витра­ти праці" і замість аналізу функціональних залежностей намагається безпосередньо порівняти ці несумісні категорії. У результаті теорія гра­ничної корисності виступає у М. Тугана-Барановського як своєрідний крок у розвитку і завершенні теорії трудової вартості Рікардо, а та, у свою чер­гу — як певне доповнення моністичного пояснення цінності й ціни пред­ставниками австрійської школи на підставі суб'єктивних оцінок.

Про недосконалість марксової теорії вартості. Праці М. Тугана-Барановського з проблеми марксової теорії вартості заклали наукові підвалини і додали якісно нового імпульсу також спробам детального критичного перегляду всієї економічної теорії марксизму. Насамперед це стосувалося теорії вартості та додаткової вар­тості К. Маркса, теорії абстрактної праці як єдиної субстанції вартості тощо.

М.Туган-Барановський вважав помилковим те, що К. Маркс зробив проблему вартості вихідною при поясненні всіх соціально-економічних явищ капіталістичного суспільства. Саме з цією ідеєю К. Маркса М. Ту­ган-Барановський пов'язував недосконалість марксової теорії вартості, зазначаючи, що в її основі лежить різке протиставлення вартості й ціни, уявлення про нібито виняткову здатність праці створювати вартість і здійснювати обмін на основі трудової мінової вартості. Остання, як спра­ведливо вважав учений, знадобилася Марксу лише тому, що він намагав­ся "охопити одним загальним поняттям два різні і певною мірою проти­лежні економічні поняття — цінність і вартість". Прагнучи зберегти соціальний зміст теорії Маркса, "відкинувши одночасно ті неправильні економічні висновки, до яких Маркс дійшов у результаті неправильного ототожнення вартості й цінності", вчений запропонував розглядати марксову теорію вартості саме як трудову теорію вартості. Визначну роль у перегляді марксизму та позитивній розробці ряду соціально-економіч­них проблем відіграли праці М. Тугана-Барановського з проблем криз та розподілу. Вони відбивали настійну потребу у переході політичної еко­номії від розробки теорії мікрорівневого аналізу на вищий щабель теоре­тичної економії — розробки теоретичних засад макрорівневого аналізу.

Теорія ринків та криз. Глибокий критичний перегляд М. Туганом-Барановським теорії ринків та криз, які існували на той час, приводить до висновку про суперечність пояснення кризи не­відповідністю між виробництвом і споживанням, "недоспоживанням" на­родних мас, яке, нібито, стоїть на заваді розширеного відтворення. Ця тео­рія, на думку вченого, ніяк не пояснює капіталістичного циклу. Натомість учений високо оцінював раціональні засади теорії реалізації Ж.-Б. Сея, за якою продукти завжди обмінюються на продукти, пропозиція породжує власний попит і т.д., а також висновки щодо можливості зростання капі­талістичного виробництва, що випливали з теорії Д. Рікардо.

В основі "теорії Сея — Рікардо", вважав М. Туган-Барановський, лежить цілком вірна думка про те, що розвиток виробництва обмежений продук­тивними силами суспільства, а не розмірами споживання виробленого про­дукту. Суворо дотримуючись цієї точки зору, як вважав учений, причини промислових криз слід пояснювати неправильністю розподілу національ­ного виробництва, а не тільки порушеннями в галузі виробництва або тільки в галузі обміну, або ж у галузі розподілу національного доходу та споживан­ня, як це робили представники різних політекономічних шкіл і течій.

Прагнучи з'ясувати проблеми відтворення суспільного продукту, М. Туган-Барановський всебічно проаналізував умови його реалізації до простого і розширеного відтворення і показав упущення своїх наукових попередників, які надто переоцінили особисте споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на всі товари, твердив він, дорівнює про­позиції, цінність виготовлених засобів виробництва дорівнює цінності за­собів виробництва, яких суспільне виробництво потребує, а цінність предметів споживання робітника — сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів — сумі прибутку. Навіть якщо суспільний про­дукт у два рази перевищує суму всього суспільного доходу, то він все одно реалізується на ринку повністю, і ніякого надлишку пропозиції порівня­но із суспільним попитом не виникає.

Скориставшись схемами К. Маркса щодо поділу суспільного продук­ту на виробництво засобів виробництва і виробництво предметів споживан­ня, провівши відповідні розрахунки, М. І. Туган-Барановський доводить хибність усього вчення класичної школи про процес нагромадження капі­талу. Він робить такий висновок: у ринковому капіталістичному госпо­дарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівно­ваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом.

Цим висновком молодий економіст спростував марксистську доктрину, згідно з якою зростаюча обмеженість споживання робітників через їх віднос­не та абсолютне зубожіння значно утруднює процес реалізації, що в оста­точному підсумку неминуче веде до краху капіталізму. М. Туган-Баранов­ський показав, що попит на предмети споживання заміщується попитом на засоби виробництва, а тому обмеженість індивідуального споживання пролетарів аж ніяк не загрожує функціонуванню ринкової економіки; як писав учений, для капіталіста-підприємця немає різниці між витратами на роботу і витратами на засоби виробництва, хліб, споживаний робітником, і овес, споживаний конем, в його очах нічим не відрізняються один від одно­го. Попит на засоби виробництва створює такий самий ринок для товарів, як і попит на предмети споживання, завдяки чому ніяке скорочення вироб­ництва предметів споживання не може спричинити ніяких нових труднощів у реалізації продуктів капіталістичного виробництва.

М. Туган-Барановський виходив із загальновизнаної на той час у тео­ретичній економії точки зору, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів та послуг і практично прибуток ви­ступає як надлишок над витратами. Вчений привернув увагу до зростан­ня виробничого споживання, показав можливість поглинання зростаючим постійним капіталом усіх інших його частин, незалежність зростання ви­робництва від розмірів особистого споживання. Він дійшов висновку, що "попит на товари створюється самим виробництвом і ніяких зовнішніх обмежень розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Якщо тільки запас продуктивних сил досить великий, завжди мож­на розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу".

Підвалини інвестиційної теорії циклів. Заперечуючи висновки марксової теорії відтворення та криз, учений дійшов висновку, що рушійною силою еволюції капіталістичної системи господарювання є інновації, насамперед в галузях, що виробляють засоби виробництва. Іншими словами, у пояснення циклічності розвитку промис­ловості він вводить функцію інвестування.

На відміну від моделей неокласиків, у яких приймалося, що механізм практично одразу врівноважує попит і пропозицію на всіх ринках, М. Туган-Барановський виходить із вторинності у практичному житті процесу коригування цін відносно так званого кількісного реагування. Він урахо­вував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю товарів або інвестування у виробничий процес, а й їх заощадження. Саме диспропор­ція між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед у галузях, що вироб­ляють засоби виробництва, на думку вченого, становить основну причи­ну циклічних коливань.

М. Туган-Барановський, по суті, заклав підвалини сучасної інвестицій­ної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів "за­ощадження — інвестиції", як вихідний внутрішній імпульс усього механі­зму циклічних коливань. Він визначив функціональний взаємозв'язок основних факторів економічної активності, втілений Дж. Кейнсом у його "мультиплікаторі" тощо. Кризи у теорії М. Тугана-Барановського — лише одна з фаз капіталістичного циклу і до того ж необов'язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, з недосконалості регу­люючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та ви­трачання суспільного капіталу, що веде до порушень пропорціонального його розподілу між різними сферами застосування. Відповідне регулювання інве­стицій хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити неухильне розширення виробництва.

Теорія циклів та криз. М. Тугана-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала собою розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вче­ного на Заході відзначають вплив теорії М. Тугана-Барановського на пізніші розробки А. Пігу та Дж. Кейнса, Дж. Хікса, Р. Харрода і багатьох інших.

Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду у су­купності створює те, що називається економічним циклом. М. Туган-Ба­рановський докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища. На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесен­ня, кризи і промислового застою. Однак криза не є неминучою фазою ка­піталістичного циклу — піднесення може переходити в застій і поступо­во, без гострої кризи.

За М. Туганом-Барановським, причини криз криються у самій природі капіталістичного господарства через те, що, по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеже­ного розширення; по-третє, воно у цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй зав­жди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї ли­хоманки настільки характерні, що промислову кризу можна завбачити.

Це знали й інші економісти, але тільки М. Тугану-Барановському вда­лося обгрунтувати наукове передбачення промислових криз. "Однією з найхарактерніших особливостей промислових коливань,— твердив уче­ний,— є навдивовижу закономірний рух цін заліза, який приурочується до фаз капіталістичного циклу: у фазі промислового піднесення ціна заліза завжди висока, у фазі промислового застою — завжди низька. Ціни інших товарів коливаються не так закономірно. Це вказує на те, що умови попи­ту на залізо перебувають в особливо тісному зв'язку з фазами капіталістич­ного циклу".

Очевидно, що фаза промислового піднесення тісно корелюється з попи­том на вироби із заліза, тобто на засоби виробництва, за рахунок котрих, як сказано вище, розвивається капіталістичний ринок. Зростання попи­ту на засоби виробництва — це фаза піднесення, послаблення попиту — фаза кризи і навіть застою. У фазі піднесення будівництво і грюндерство створюють посилений попит не тільки на елементи основного і оборотно­го капіталу (залізо, машини, деревину тощо), а й на предмети особистого споживання, бо зростає чисельність зайнятих, капіталісти одержують ве­ликі прибутки.

Теорія економічної кон'юнктури, започаткована М. Туганом-Бара­новським, дістала свій розвиток у працях українських економістів, які опи­нилися в західних осередках еміграції. Одним з таких дослідників був ко­лишній співробітник Інституту економічної кон'юнктури в Києві В. П. Ти-мошенко (1885 — 1965)*, учень і послідовник М. Тугана-Барановського.

В. Тимошенко відслідковував економічні коливання в сільському гос­подарстві в основному за динамікою цін. "Ціни, як і врожаї,— писав він, — до певної міри виявляють циклічність чи періодичність". Однак ці яви­ща, за свідченням В. Тимошенка, ще не стали об'єктом належного емпі-рико-статистичного аналізу, а тому власні дослідження з цієї теми вважав значущими і з методологічного погляду. Очевидно, учений мав рацію, адже не випадково влітку 1928 р. дирекція Дослідного інституту харчу­вання Стенфордського університету (Каліфорнія, США) запросила В. Ти­мошенка на посаду наукового співробітника. Він працював також у Мічи­ганському університеті, де серед інших дисциплін викладав і теорію ділових циклів.

На продовження своєї попередньої роботи В. Тимошенко опублікував низку цінних праць, присвячених особливостям циклічності в аграрній сфері. Розглянувши статистичні матеріали, що відбивали становище про­тягом 40 років перед першою світовою війною, він дійшов таких висновків:

1. Сільське господарство США має певні циклічні коливання, але цик­ли у зміні фізичного обсягу продукції маскуються нерегулярними дрібни­ми коливаннями і відсутністю чіткої періодичності.

2. Через гнучкість цін на сільськогосподарську продукцію загальна вартість урожаю фермерів більше коливається згідно з ними, ніж згідно з фізичним обсягом продукції.

3. Циклічність обсягів урожаю спричиняє циклічність його ціни, яка не збігається з циклами цін на промислову продукцію.

4. Низький коефіцієнт відношення сільськогосподарських цін до промислових випереджає або збігається з економічним піднесенням, високий спостерігається в період процвітання.

5. Великий урожай не завжди збільшує купівельну спроможність фермерів, але загалом підвищує купівельну спроможність залізниць і торговельних посередників у купівлі-продажу продукції сільського господарства.

6. Цикли у фізичному обсягу продукції спричинюють циклічність у сільськогосподарському експорті.

7. Коливання сільськогосподарського експорту позитивно впливають на коливання у торговельному балансі, на приплив і відплив золота.

8. Банківська діяльність також реагує на циклічність коливання у сільському господарстві.

9. Статистика коливань індексів обсягу врожаю, відношення сільськогосподарських цін до промислових, сільськогосподарського експорту засвідчує залежність ділового циклу від сільськогосподарських факторів.

10. Коливання у сільському господарстві є помітною (прямою і опосередкованою) причиною ділових циклів у США.

У руслі наведених висновків В. Тимошенко досліджував сучасне йому світове сільське господарство, намагаючись проникнути у суть Великої депресії 1929 — 1933 рр. Він розкрив роль цін, зростання промислового виробництва, управлінського потенціалу, інших стимулюючих факторів розвитку сільського господарства, його зв'язки з промисловістю, участь у міжнародних економічних відносинах в умовах депресії, зробивши відповідні, цінні для науки і практики, узагальнення.

Праці В. Тимошенка, присвячені циклічності сільськогосподарського виробництва з урахуванням ендогенно-екзогенних економічних зв'язків, зробили ім'я вченого відомим не тільки у США, а й у багатьох інших країнах. Авторитет ученого був настільки високим, що його запросили на роботу до Департаменту сільського господарства США в 1934р., тобто саме тоді, коли були потрібні конструктивні рекомендації для подолання наслідків економічної кризи. В. Тимошенко значно розширив зону кон'юнктурних досліджень стосовно найрозвинутіших країн новітньої доби.

Будучи засновником нової теорії, таким чином, М. Туган-Барановський не єдиний її репрезентант, бо серед українських економістів були ще його учні, однодумці й послідовники. Досить у цьому зв'язку назвати Є. Слуцького, В. Тимошенка. Його теорія справила великий вплив на хід думок багатьох сучасних видатних теоретиків кон'юнктури. Зокрема, цей вплив можна прослідкувати на працях таких учених, як Артур Шпітгоф, ЖанЛескюр, ЛюдвігПоле. "Книга М. Тугана-Барановського "Промислові кризи в сучасній Англії",— відмічав Й. Шумпетер,— являє собою ніби опору в історії економічної науки".

Ідеї М. Тугана-Барановського розвинув його учень М. Кондратьєв, який заснував у 1920 р. у Москві спочатку лабораторію, а потім Кон'юнк­турний інститут. На базі досліджень останнього було розроблено динаміку “довгих хвиль", математичне забезпечення якої здійсню­вав український економіст-математик Є. Слуцький.

Теорія розподілу. 3а межі як класичних, так і неокласичних уявлень, зокрема найбільш популярної на той час теорії граничної продуктивності Дж.-Б. Кларка, теорії "зобов'язання" та інших, виходила і розроблена М. Туганом-Барановським власна теорія розподілу доходів, відома як соціальна теорія розподілу. Основна ідея М. Тугана-Баранов­ського при розгляді цієї проблеми полягала в обгрунтуванні ним недостат­ності абстрактно-статичного аналізу для пояснення явищ розподілу, в необхідності розглядати їх у контексті аналізу динаміки соціально-еко­номічного розвитку суспільства.

Виходячи із своєї теорії розподілу, М. Туган-Барановський чітко визначає два основні фактори, від яких залежить заробітна плата: зростання продуктивності суспільної праці (фактор економічний) та соціаль­на сила робітничого класу (фактор соціальний); вчений розглядає як основний перший з них. Саме на базі зростання продуктивності суспільної праці, об'єктивною передумовою для чого є насамперед науково-технічний прогрес, відбувається зростання національного доходу та частки за­робітної плати у ньому робітничого класу. Це одна з об'єктивних тенденцій розвитку капіталістичного господарства, вважав учений. Відносно ж соціального фактора — сили робітничого класу, дійовості його проф­спілкових організацій тощо, то він визначає конкретний рівень, на якому встановлюється середня заробітна плата. Цей рівень теж виявляє стійку тенденцію до підвищення. Вчений звертає увагу на те, що таке підвищен­ня заробітної плати має позитивний зворотний вплив на підвищення про­дуктивності суспільної праці, забезпечуючи певну солідарність інтересів робітників та підприємців, звичайно, далеку ще від тієї "гармонії", яку мав на увазі зокрема Л.Брентано.

Щодо прибутку, то його абсолютна величина, за теорією М. Тугана-Барановського, визначається тими самими факторами, що й величина за­робітної плати. Проте, якщо заробітну плату вчений розглядав як одну з необхідних умов самого виробництва, то прибуток, створення якого за нео­класичним аналізом пов'язується з порушенням економічної рівноваги (тоб­то станом динаміки з досягненнями науково-технічного прогресу тощо), М. Туган-Барановський визначав як суто соціальне явище, породжене існу­ванням класу капіталістів. Прибуток він розглядав як історичну катего­рію, соціальною основою якої е власність на засоби виробництва. Він, по суті, протиставляв заробітну плату і прибуток як види трудового та нетру­дового доходів, протилежні за своєю внутрішньою природою, визначав при­буток як доход, заснований на експлуатації робітника капіталістом.

Рента та джерела У розумінні ренти М. Туган-Барановський, як і її виникнення переважна більшість учених-економістів тієї доби в Росії та Україні, залишився на позиціях теорії диференціальної ренти Д. Рікардо.

Вчений розглядав ренту як результат природних стійких відмінностей у продуктивності праці у різних пунктах виробництва і визначав її як "нетрудовий доход, що випливає з користування стійкими корисними властивостями землі". Він розрізняв три джерела виникнення земельної ренти:

1) відмінність земельних ділянок за місцем їх розташування;

2) дія закону спадної продуктивності землеробської праці або спадної продуктивності наступних витрат у землеробстві (як відомо, марксизм відкидав такий закон, а неокласики, поширивши його на всі сфери і види виробництва як об'єктивну необхідність урахування обмеженості ресурсів у розпорядженні суспільства для ефективного їх використання, здійсни­ли революцію у політичній економії, створили нову класичну ситуацію в ній);.

3) відмінність земельних ділянок за родючістю.

Розмір ренти, як вважав учений, визначається різницею у продуктив­ності праці у певному пункті виробництва та граничному пункті виробниц­тва, де останнє не дає ніякого надлишкового доходу і тільки відновлює із звичайним прибутком витрачений капітал. Виходячи з такого розуміння ренти, М. Туган-Барановський розглядав її зростання як ознаку прогре­су землеробства, переходу його до більш інтенсивного та продуктивного господарства.

Саме в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва у різних його формах (і великих, і дрібних), у їх раціональному поєднанні за співіснування різних форм земельної власності, проведенні відповідних реформ, які б сприяли розвитку кредиту, кооперації, ліквідації середньо­вічних пережитків у сільському господарстві тощо, М. Туган-Баранов­ський вбачав шлях його подальшого розвитку.

Розійшовшись з марксизмом у визначенні тенденцій і наслідків розвит­ку сільського господарства при капіталізмі, М. Туган-Барановський, од­нак, продовжував оцінювати як найсильнішу ідею К. Маркса про концен­трацію та централізацію суспільного виробництва. Але на противагу уявленням К. Маркса, якому "вбачається в майбутньому хронічна криза, що зовсім зупинить рух капіталістичного виробництва і тим самим зав­дасть удару по всьому капіталістичному ладові", М. Туган-Барановський робить зовсім інший далекосяжний висновок, справедливість якого підтвердив наступний хід історичного процесу. "Зростаюча концентра­ція і централізація суспільного виробництва найлегше пояснює, яким чином капіталістичний господарський лад перетворюється на свою протилежність, яким чином з нещадної боротьби, гноблення, експлуа­тації та ненависті, що панують нині, виростає з необхідністю природ­ного процесу сім'я мирної, вільної та рівноправної асоціації майбут­нього",— пише М. Туган-Барановський, підносячи тим самим висновки Маркса на якісно вищий щабель суспільно-економічних уявлень кінця XIX — початку XX ст.

Під цим кутом зору досліджує вчений і такі найновіші явища капіта­лістичної системи господарювання, як зміни у ролі кредитно-банківської системи, утворення фінансового капіталу та розвиток його продуктивної функції, виникнення монополістичних об'єднань різних видів і форм та їх вплив на соціально-економічні процеси, підвищення економічної ролі держави, організацію трудящих — профспілок, кооперації тощо. Основ­ною визначальною рисою розгляду ним цих та інших проблем є перева­жання позитивного підходу, розуміння усієї складності явищ, що харак­теризують монополістичну стадію капіталізму як результат розвитку й ускладнення ринкових відносин відповідно до об'єктивної потреби не­ухильного розвитку продуктивних сил суспільства.

Економічне обґрунтування кооперації. Розробка теорії кооперації — ще одна блискуча сторінка у науковій спадщині М. Тугана-Барановського. "Як продукт свідомої творчості, спрямованої на пере­творення існуючого ладу,— вважав учений,— коопера­ція з'явилася в результаті впливу на капіталістичне суспільство соціалі­стичного ідеалу." Вчений переконливо доводить, що розуміння коопе­рації як можливої форми суспільно-економічних організацій трудящих, спрямованої на захист їх економічних інтересів господарськими метода­ми, пов'язане з розвитком саме капіталістичної стадії виробництва та еко­номічних відносин капіталізму, з наростанням протесту проти утиску та безмежної експлуатації праці капіталом, що супроводжували бурхливий розвиток капіталізму в передових країнах Західної Європи.

Учений всебічно обгрунтував висновок про невідповідність форм виробничого кооперування господарським засадам капіталістичного су­спільства, показав, що здатні до існування лише ті з них, які перероста­ють у типові пайові товариства акціонерного типу. Він доводив практич­ну непридатність форм виробничої кооперації як для широких робітничих мас, зважаючи на переваги великого машинного виробництва у промис­ловості, так і особливо для селянства через своєрідність землеробської праці, індивідуалістичну психологію селянина як дрібного самостійного виробника тощо.

Що ж до кооперації в галузі обміну — споживчої (робітничої), кредит­ної та сільськогосподарської, її він вважав своєрідною господарською організацією, "яка стоїть на грунті приватної власності і дбає про приват­ногосподарські вигоди для своїх членів", тобто є свого роду складовою організму капіталістичного господарства. Наявність пайового капіталу та капіталістичних доходів, що виплачуються пайовикам та акціонерам ко­оперативів (за винятком тієї "некапіталістичної" частини доходу, що розподіляється відповідно до їх участі у безпосередній діяльності кооперативу), застосування найманої праці тощо надають кооперації жит­тєздатності, роблять її конкурентоспроможною поряд із капіталістични­ми підприємствами і дозволяють досягти кооперативних принципів та мети, що й відрізняє її від останніх.

Особливе значення мав виконаний М. Туганом-Барановським аналіз сут­ності й ролі сільськогосподарської кооперації. Аналіз цей грунтується на загальновизнаних на той час економічною наукою висновках щодо харак­теру еволюції селянського господарства, яке у сфері землеробства виявля­ло більшу стійкість, ніж велике капіталістичне господарство, поступаю-чись, проте, останньому у сфері обігу. В таких умовах кооперація селянства — кредитна, збутова, переробна тощо, на думку вченого, була необхідною у селянському трудовому господарстві — завдяки кооперації селянин мав змогу користуватися тими вигодами та пільгами, які мали великі господар­ства. Він наголошував на значенні об'єднання кооперативів у союзи. Доб­робут кожного окремого члена цієї організації значною мірою залежить від успішної роботи усієї кооперативної системи і завдяки цьому господарство селянина втрачає свій попередній індивідуалістичний характер.

Однак, розвиваючи це положення, вчений роз'яснював, що хоч кооперація знищує відокремленість між дрібними господарями, проте вона не пе­ретворює селянське виробництво в якусь іншу форму: господарство селяни­на залишається дрібним, окремим селянським господарством на чолі з самостійним господарем, що веде його на свій ризик. Саме індивідуальне се­лянське господарство вчений вважав "основною клітиною" кооперативної тканини, яка, не загрожуючи його самостійності, "робить його ще міцнішим, бо збільшує його продуктивність та підвищує технічний рівень цього господарства. Тим-то треба рішучим способом відкинути ту думку, що ніби кооперація веде до концентрації селянського господарства і таким чи­ном підготовляє грунт до соціалізму. Ні,— рішуче заявляв М. Туган-Барановський,— хоч би як була розвинена мережа кооперативних організацій, все-таки в основі ЇЇ залишається індивідуальний продуцент — селянин".

Учений також сформулював своє розуміння господарства, господар­ської діяльності як основної і визначальної сфери суспільного життя. Під господарством учений розумів "сукупність людських дій, що спрямовані на зовнішній світ та мають за мету не насолоду самою діяльністю, а ство­рення матеріальних обставин, необхідних для задоволення людських по­треб". Він замінив марксове поняття "продуктивні сили" поняттям "матеріальні фактори виробництва". Останні, як результат господар­ського впливу людини на природу, він вважав саме тією стійкою матері­альною стороною господарства, яка має визначальний вплив на суспіль­не життя. Проте є й інша сторона господарства — соціальна, яка визначається зворотним впливом природи на суспільство. Цей вплив змінює саму людину і визначає через господарство мету та умови її госпо­дарської діяльності.

Уявлення М. Тугана-Барановського про господарство як безперервну взаємодію людини (суб'єкта) з природою (об'єктом) і зумовили його ви­сновок про значення психологічного аспекту вивчення господарського процесу. Вчений був переконаний, що з розвитком суспільства, з його прогресом, роль стихійних, матеріальних факторів у суспільному житті знижуватиметься, а роль психологічних факторів суспільної свідомості зростатиме. Тим самим М.Туган-Барановський, по суті, відійшов від мар­ксистського трактування економічних явищ як вираження суспільних відносин людей, що складаються у процесі виробництва незалежно від їх господарської волі і визначають собою відносини у сфері обміну й розпо­ділу, тобто від розуміння економічних явищ як абстрактних понять су­спільного устрою.

Саме врахування М. Туганом-Барановським цих моментів у визначенні предмета політичної економії, що сприймається з першого погляду як близьке до марксистського, робить це визначення принципово відмінним від останнього. Предметом політичної економії вчений вважав вивчен­ня суспільних відносин людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного мінового господарства, що історично розвивається.