Інноваційний продукт- результат науково-дослідної дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про інноваційну діяльність»

Інноваційна продукція- нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про інноваційну діяльність».

Виробництво інноваційної продукції вважається освоє­ним, якщо відпрацьована конструкторська і технологічна доку­ментація, освоєне технологічне устаткування, інструмент, тех­нологічне оснащення, необхідне для виробництва цієї продукції, організовано систематичний випуск її згідно з розробленим технологічним процесом, технічна характеристика виробів, що випускаються, повністю відповідає заданим техніко-економічним показникам.

Поряд з необхідністю правильного визначення поняття інновація та інноваційна продукція не менш важливим є по­няття інноваційна діяльність.

Інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і відновлення номенклатури і поліпшення якості продукції, що випускається (товарів, послуг), удосконалення технології їх виробництва з наступним впровадженням і ефективною реал­ізацією на внутрішньому чи зовнішньому ринках.

Переорієнтація на нові соціально-економічні пріоритети обумовлює необхідність узгодженого регулювання інноваційної діяльності на всіх рівнях управління. Отже, система управлін­ня інноваційним процесом в ринкових умовах стає багаторів­невою: на державному і регіональному рівнях визначаються його пріоритети, на мікрорівні управління інноваціями забез­печує поступове оновлення номенклатури продукції і виробни­чого апарату, організації виробництва, що врешті-решт забезпе­чує зростання прибутку, отримання соціального або екологічного ефекту.

Інноваційна діяльність у сфері економіки - діяльність учас­ників економічних відносин, що здійснюється на основі реалі­зації інвестицій з метою виконання інноваційних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери сус­пільного життя.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами:

ü проведення наукових, досліджень і розробок, спря­мованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, нау­ково-технічної продукції;

ü розробка, освоєння, випуск і розпов­сюдження принципово нових видів техніки і технології;

ü розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного стано­вища;

ü технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюютьсявперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впро­вадження нової технології.

На практиці поняття новизна, інновація, нововведення не­рідко ототожнюються, хоча між ними є певні розходження.

Нововведення означає, що новизна використовується. З моменту прийняття до розповсюдження новизна набуває нової якості і стає інновацією.

Інновації на сучасному етапі розвитку економіки ста­ють головним засобом збереження конкурентоспроможності і здійснюються регулярно, тобто стають невід'ємною часткою підприємницької діяльності.

Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продук­ти та технології, тому для уникнення технологічного відставан­ня слід прогнозувати інноваційну діяльність і займатися нею постійно. Продуктові, технологічні та організаційні інновації взаємопов'язані, тому проводити їх треба комплексно.

Інновації слід класифікувати: за призначенням і ефективн­істю (базисні та удосконалюючі); за змістом (продуктові, тех­нологічні, організаційні, економічні, управлінські, політичні, соц­іальні, юридичні);за сферою застосування (широкого і часткового застосування); за рівнем новизни (радикальні, що здійснюють­ся на підставі раніше не відомих законів та закономірностей, і інновації па базі відомих законів та закономірностей).

Базисні інновації засновані на наукових відкриттях і великих винаходах, що лежать в ос­нові нових поколінь техніки. Взаємозалежні групи базисних інновацій є основою для формування нового техно­логічного укладу та визначають його структуру. Так, структуру сучасного, п'ятого технологічного укладу, що переважає на початку XXI ст. у розвинутих країнах, визначають: мікроелектроніка, біотехнологія й інформатика; гнучкі технології і робототехніка, нетрадиційна енергетика, композиційні матері­али, маловідходні і безвідходні технології, комп'ютери, телеко­мунікації, принципово нові види транспорту, космічні техно­логії; принципово нові технічні системи і технології сфери послуг, медицини, освіти, науки, управління, побутова радіое­лектроніка тощо.

Визначення базисних інновацій є найважливішим завдан­ням науково-технічного прогнозування і розробки інновацій­ної стратегії. Базисні інновації закладаються в основу системи державних інноваційних програм.

Продуктові інновації в результаті постановки на ви­робництво нових виробів або виробів з поліпшеними якісни­ми властивостями, дають право виробникам обґрунтовано підвищувати ціну на ці вироби на ринку.

Технічні (технологічні) інновації - це нове обладнання, нові технології, що докорінно змінюють або істотно покращу­ють існуючий технологічний уклад і ефективність економіки.

Організаційні інновації сприяють упровадженню нових або більш досконалих методів організації виробництва (потокових, сітьових та ін.).

Економічні інновації - нові механізми функціонування еко­номіки, які забезпечують прогресивні зміни існуючого економічнго укладу, сприяють розвитку економіки на всіх рівнях від держави в цілому до окремого підприємства.

Управлінські інновації - нові підходи та методи щодо організації управління, реформування системи управління для адаптації економіки до мінливих ринкових умов.

Політичні інновації - це нові механізми управління процесами державотворення, нові методи вирішення міждер­жавних проблем та проблем взаємовідносин політичних суб'єктів.

Соціальні інновації - цілеспрямовані зміни в соціальній структурі і соціальних взаємовідносинах, проведені державою (на рівні країни в цілому) або організацією для підвищення соціального статусу особистості й оптимального співвідношен­ня особистих і єусшльних інтересів.

Юридичні інновації спрямовані на розробку нових або вдос-коналення існуючих законодавчих та нормативпо-правових актів, що регулюють відносини у різних сферах суспільства.

Незважаючи на значне відставання вітчизняної економіки, за довгі роки посту­пово оновлювалися типи будівель та споруд, технологічні про­цеси, парк техніки, організаційно-економічні механізми і таким чином поступово формувався якісно новий техніко-технологічний та організаційно-економічний лад виробництва.

1.4 Принципи інноваційної діяльності

При організації інноваційної діяльності необхідно притри­муватися певних принципів, але спочатку потрібно визначити, що ж таке взагалі принципи.

В «Економічній енциклопедії» наведено таке виз­начення поняття принципу:встановлені, загальноприйняті по­ширені правила господарських дій та властивостей економіч­них процесів. Це більш прийнятне поняття для моєї роботи, але воно не повне. Тому я вважаю більш прийнятним буде таке поняття принципу, для вико­ристання в інноваційній діяльності: «Принципи - це поєднання інтересів усіх суб'єктів ринкових відносин; порівняння витрат і доходів, затрат і результатів; комплексність; індикативність, як спосіб визначення цілей і пріоритетів розвит­ку економіки, та розробка способів їх досягнення; поєднання планового і ринкового регулювання розвитку економі­ки; безперервність, яка передбачає системну інноваційну діяльність, направлену на розв'язання економічних завдань».

Узагальнені принципидержавної інноваційної політики такі:

• орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки та визна­чення його державних пріоритетів;

• удосконалення законодавчої та нормативно-правової баз;

• створення умов для збереження, розвитку і використання вітчиз­няного інноваційного потенціалу та забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва;

• здійснення захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

• ефективне використання ринкових механізмів для стимулюван­ня інноваційній діяльності;

• сприяння розвиткові інфраструктури, інформаційного забезпечення та під­готовки кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Головниму ній можна вважати управ­ління, що передбачає безперервне про­гнозування інноваційної ситуації, дина­мічне запобігання технологічному від­ставанню економіки країни від розви­нених держав, системне впровадження новинок у взаємопов'язаних сферах підприємницької діяльності, поєднання інвестицій з інноваціями, фінансовий та інженерний аналіз результативності інноваційних процесів.

Одним з головних є принцип нау­ковості,грунтований на знаннях еко­номічних законів, розробкою інноваційних докумен­тів на науково обгрунтованій засаді з постійним удосконаленням методології та широким використанням світового досвіду в інноваційній сфері діяльності.

Принцип реальності втілює забезпечення його ресурсами з ефектив­ним їх використанням. Крім того, він має на меті поєднання поточних та перспек­тивних планів інноваційного розвитку та постійний їх взаємозв'язок.

У перспективних планах розробля­ють основні показники інноваційного розвитку, в поточних — конкретизують їх, ураховуючи досягнення інноваційної діяльності, науки і техніки .

Для достовірності прогнозних і пла­нових документів інноваційного розвит­ку використовують принцип об'єктив­ності, тобто вони мають бути розро­бленими на підставі перевірених даних відповідних органів.

Принцип системностіполягає у складанні прогнозів і програм на засаді використання систе­ми методів і моделей, характеризованих певною ієрархією та послідовністю.

За розробки прогнозних і програм­них документів інноваційного розвитку необхідно дотримуватися принципу рівностіінтересів органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарю­вання усіх форм власності та їх само­стійності.

У зв'язку з безперервністю економіч­ного розвитку, вдосконаленням вироб­ництва на грунті розвитку інноваційної діяльності необхідно дотримуватися принципу безперервностіплану­вання.

Принцип обґрунтування пріори­тетів(збільшення обсягів виробництва на сучасному етапі економічного та соці­ального розвитку України значною мі­рою залежить від структурних змін в економіці, прискореного розвитку тих видів економічної діяльності, що забез­печують перехід економіки на іннова­ційний шлях).

Принцип пріоритетностіпотре­бує цільової спрямованості кожного плану на виконання певних завдань, від вирішення яких залежить розвиток еко­номіки в цілому.

Все це потрібно щільно пов'язува­ти з принципом комплексності,що полягає у розгляді всіх аспектів дослі­дження об'єкта в їх взаємозв'язку з інши­ми процесами і явищами.

Вельми важливі принципи дотри­мання загальнодержавних інтере­сів й узгодженості суспільних, колективних й особистих інтересів.

Основна засада дотримання прин­ципу єдності відтворення, раціо­нального використання і охорони природних ресурсів— їх сукупна еколого-економічна оцінка з урахуванням якос­ті й аналіз стану та прогноз подальшого його покращання щодо охорони довкілля, можливостей заміни первинної природної сировини вторинною в умовах економії ресурсів і впровадження інновацій.

Ефективний розвиток економіки можливий за додержання у процесі роз­робки прогнозів і планів інноваційної діяльності принципу збалансованос­ті та пропорційностівідповідних дій( співвідношення попиту на про­дукцію та її пропозиції, споживання та нагромадження ресурсів, доходів і витрат держави, підвищення рів­нів продуктивності праці та заробітної плати й ін).

Принцип альтернативності про­гнозування та плануванняцієї діяль­ності пов'язаний з можливістю розвитку певних її видів й окремих їх ланок за різ­номанітних взаємозв'язків і структурних співвідношень.

І зрештою вкрай необхідним є прин­цип гласності, коли прогнозні та про­грамні (планові) документи інноваційної діяльності доступні для громадськості науковців і всіх зацікавлених суб'єктів економічної діяльності.

Вищевикладені прин­ципи інноваційної діяльності — важчпві чинники сприяння аналізу здійснення її за переводу економіки на інноваційний шлях розвитку.

II. Розділ

Сутність ризику впровадження інновацій та управління реалізацією проєктів інноваційного розвитку

2.1 Сутність ризику впровадження инновацій та методи його оцінки

Інновації й інноваційний розвиток мають істотний вплив елементів невизначеності, чим зумовлюється високий ризик інноваційної діяльності. Цей ризик стає особливо значним в умовах трансформації вітчизняної економіки і переходу її на ринковий шлях розвитку, оскільки багато важливих рішень приймаються в умовах неповної, неточної чи суперечливої інформації. Наслідком прийняття рішень у цих умовах є невизначеність результатів, тому доводиться ризикувати. З іншого боку, ризик викликаний спонтанним і суперечливим характером процесів, що відбуваються в складних соціально-економічних системах, які неможливо адекватно і вичерпно описати.

Таким чином, ризик у загальному випадку слід розглядати як можли­вість чи загрозу відхилення результатів конкретних дій чи рішень від очікуваних.

Оскільки, як показано вище, альтернативи інноваційному шля­ху розвитку немає, то виникає об'єктивна необхідність у розробці способів попередження, зниження чи компенсації можливих не­гативних наслідків ризику. Для цього необхідно спочатку кіль­кісно оцінити величину ризику конкретної інновації (як імовір­ності негативних наслідків, так і величини можливих втрат). Проблема ризику посідає важливе місце в ринкових до­слідженнях, що передують розробці і виведенню на ринок іннова­цій зокрема і ринкової діяльності взагалі.

Так, ризик може проявлятися в тому, що новий (модернізова­ний) товар вже в процесі виробництва виявляється непотрібним, тоді як на момент рішення про його розробку і виробництво, пе­редбачалося, що попит на нього буде стійким. Ризик може про­являтися й у тому, що на даному ринку чи його ділянці новий товар може бути і не реалізований у тих обсягах, які були роз­раховані на основі результатів маркетингових досліджень. Як наслідок цих ситуацій - можливість отримання збитків чи недоотримання доходу .

Існують чинники, які впливають на ріст ступеня ризику, їх поділяють на дві групи : об'єктивні і суб'єктивні (зовнішні і внутрішні).

До об'єктивних відносять чинники, які не залежать безпо­середньо від суб'єкта інноваційної діяльності.

У свою чергу об'єктивні чи зовнішні чинники ризику поді­ляють на чинники безпосереднього (законодавчі та нормативно-правові акти; бюджетну, фінансово-кредитну і податкову системи; дії органів влади; дії постачальників, споживачів, торгових і збутових посередників і т. д.; конкуренцію; дії криміналітету та інше) і опосередкованого впливу (політична, економічна, демографічна, соціальна, екологічна ситуації та їх зміни; міжнародні економічні зв'язки і торгівля; НТП і т. д.).

До суб'єктивних чинників належать ті, які характеризують безпосередньо господарюючий суб'єкт, що реалізує інноваційний проект (стратегія розвитку; маркетинг; виробничі потужності; технології; кадри і мотивація їхньої діяльності; якість продукції; система управління; місце розташування і т. д.).

Під ризиком в інноваційній діяльності слід розуміти можли­вість (загрозу) втрати господарюючим суб'єктом частини своїх ресурсів, недоотримання доходів чи виникнення до­даткових витрат у результаті здійснення виробничо-збуто­вої і фінансової діяльності, яка спирається на нові техно­логії, нові продукти, нові способи їхньої реалізації і т. д.

У загальному випадку під інноваційним ризикомслід ро­зуміти загрозу виникнення втрат суб'єктами інновацій­ного процесу в результаті інноваційної діяльності.

Інноваційні ризики класифікують за різними ознаками.

Таблиця 2.2 Класифікація інноваційних ризиків

За сферами прояву:

- економічний;

- політичний;

- екологічний;

- соціальний;

- технологічний;

- інші;

За масштабами впливу :

- у масштабах країни;

- регіональний;

- галузевий;

- ризик окремих господарюючих суб'єктів;

За суб'єктами інноваційної діяльності :

-ризик інвестора в новації;

- ризик одержувача інвестицій;

- ризик споживача;

- ризик суспільства в цілому;

- Інші;

За джерелами інвестування новацій:

- реального інвестування;

- фінансового інвестування;

За джерелами інвестування новацій ;

- ризик інвестування з внутрішніх джерел;

- ризик інвестування за рахунок позикових коштів;

- ризик інвестування за рахунок залучених коштів;

За механізмами інвестування новацій:

- ризик реінвестування прибутку;

- ризик інвестування за рахунок амортизаційних відрахувань;

- ризик інвестування за рахунок інвестиційних позик і кредитів;

- ризик венчурного фінансування новацій ;

- ризик інвестування за рахунок облігацій підприємст.

Аналіз ризику поділяють на два доповнюючих один одного види - якісний і кількісний.

Якісний аналіз має за мету визначення чинників ризику, що впливають на результати прийнятих рішень і виконуваних ро­біт, встановлення потенційних зон ризику й ідентифікацію ри­зиків.

Кількісний аналіз передбачає чисельне визначення розмірів ризику (імовірностей виникнення втрат і їх величин).

В економіці для кількісного аналізу ризику використовують імовірнісний підхід, відповідно до якого для того, щоб оцінити ризик, необхідно знати всі можливі наслідки конкретного рі­шення чи дії і ймовірності цих наслідків.

Імовірності розвитку того чи іншого сценарію можна визна­чити:

• об'єктивним методом (на підставі наявних даних про анало­гічні проекти, що виконувалися в аналогічних умовах, розра­ховується частота, з якою відбуваються ті чи інші явища). Приклад. З минулого досвіду взаємин з постачальниками ви­хідних сировини і матеріалів відомо, що зі 100 укладених угод ними було виконано з дотриманням всіх умов 68, а в інших були порушення (пов'язані з термінами постачання, якістю матеріалів, псуванням під час транспортування тощо). У цьо­му випадку ймовірність дотримання умов угод постачання може бути розрахована об'єктивно як частота 08/100, або 0,68. Відповідно ймовірність недотримання умов складе (100-68) / 100, тобто 0,32.

• суб'єктивним методом (наприклад, шляхом експертної оцін­ки, коли група експертів висловлює припущення щодо кон­кретних результатів і ймовірностей їхнього виникнення). Приклад. Підприємство планує вивести на ринок принципово новий виріб. Досвіду його виробництва і реалізації немає. У цьому випадку керівники і провідні спеціаліс­ти підприємства, керуючись власними знаннями і досвідом, розумінням ситуації, яка складається на ринку, висловлюють суб'єктивні судження щодо успіху даного заходу. їхні дані усереднюють і одержують оцінку ймовірності успіху (неуспі­ху) виведення на ринок нового виробу.

Іноді виникають ситуації, коли корисним виявляється роз­рахунок такого критерію, як відносний ризик (величина ризику, що припадає на одиницю результату), щоб перевірити, чи компен­сується підвищений ризик підвищеним доходом.

Приклад. Існує два можливих варіанти проведення заходів щодо підвищення конкурентоспроможності товару конкретного підприєм­ства і відповідно два можливих результати:

1. Приріст обсягів збуту і відповідно прибутку на 600 тис. грн. (очікуване значення). При цьому середньокиадратичне відхи­лення можливих результатів від їх очікуваного значення скла­дає 45 тис. грн.

2. Приріст обсягів збуту і відповідно прибутку на 700 тис. грн. (очікуване значення). При цьому середньоквадратичне відхи­лення можливих результатів від їх очікуваного значення скла­дає 60 тис. грн.

Виникає питання: якому з варіантів віддати перевагу? У першо­му варіанті менший прибуток (500 < 700), але й ризик менший (45 < 60). Другий варіант принесе більше прибутку, але й ризик при цьому більший.

У цьому випадку для кожного варіанту розраховують величину ризику, що припадає на одиницю доходу: = 45/500=0,09;  = 60/700 = 0,085.

Величина ризику на одиницю доходу в другому варіанті менша, отже, підвищений ризик другого варіанта компенсується підвище­ним доходом і перевагу варто віддати йому.

Слід відзначити, що використання критерію відносного ри­зику можливе лише у випадку, якщо очікувані значення резуль­татів за варіантами порівнянні. В іншому випадку даний крите­рій не застосовується.

2.2 Маркетинговий підхід до розробки і впровадження інновацій на ринок

Сучасна ринкова економіка характеризується динамічністю і нестабільністю процесів, які відбуваються на ринку. Економіка перехідного типу як України, так і інших країн, що стали на шлях ринкових пере­творень, має підвищений рівень нестабільності. Суб'єкти господарювання, для того щоб ви­жити і розвиватися, змушені адаптуватися до цих змін.

Класичні підходи інноваційного менеджменту визначають першим етапом функціональної послідовності інноваційного процесу фундаментальні дослідження, що генерують нові наукові знання. Визнаючи справедливість цього твердження, слід зазна­чити, що з погляду конкретного підприємства-інноватора воно є досить абстрактним. Ринок диктує свої умови, і інновації можуть з'явитися тільки там і тоді, де для цього є об'єктивні умови.

Першоюз таких умов є наявність підкріпленого купівельною спроможністю попиту, фактичного чи потенційного, або ж мож­ливості формування попиту.

Другоюумовою є можливість втілення досягнень науки і тех­ніки в конкретні товари, здатні задовольнити запити спожива­чів - інноваційний потенціал розроблювача інновацій.

Третьою - економічна можливість і доцільність для підприємства-інноватора розробити виготовити і просу­вати інновації на ринку - виробничо-збутовий потенціал. Тут йдеться не просто про виробництво і збут (який є однією з фун­кцій маркетингу), а розглядається виробництво плюс маркетинг, тобто враховуються запити споживачів (включаючи створення і стимулювання попиту).

Таким чином, інноваційна діяльність має шанси на успіх за наявності, як мінімум, трьох зазначених умов,оскільки відсутність хоча б однієї з них унеможливлює розвиток господарю­ючого суб'єкта інноваційним шляхом.

Життєвий цикл інновації, як і будь-якого товару, починаєть­ся з часу її виведення на ринок і закінчується виходом з ринку, тобто інноваційний цикл і життєвий цикл частково перетина­ються. Інноваційний і життєвий цикли продуктової інновації, а також їх етапи показані на Рис. 2.1

Рис. 2.1 Інноваційний і життєвий цикл продуктової інновації

Генерація ідей.Генерації ідей інновацій (як найбільш зага­льних уявлень про інновацію) повинен передувати аналіз на­прямків, а в їх рамках - варіантів інноваційного розвитку існу­ючих ринкових можливостей , у результаті якого виявля­ють перспективні для конкретного суб'єкта господарської діяльності в конкретних умовах види діяльності.

Приклад.Сучасний рівень розвитку науки і техніки дозволяє ство­рити освітлювальні прилади в кілька разів більш економічні, ніж існуючі, з тією ж освітлювальною здатністю. Оскільки електроенер­гія досить дорога, то існує реальна потреба в таких виробах.

Вибір ідей.На даному етапі з усієї множини згенерованих ідей відбирають прийнятні для конкретного суб'єкта господа­рювання.