Теоретичні основи економічних криз і циклів
1.Теорія циклів і економічних криз
2.Особливості сучасної економічної кризи в Україні та шляхи виходу з неї
Література6Політекономія К.Т. Кривенко Тема 18,п.2,3
Значні зміни у відтворенні капіталу і в економічних кризах другої половини XX ст. зумовлені рядом чинників. Це чинники як політичного характеру (друга світова війна та її наслідки; виникнення світової системи соціалізму та її вплив на міжнародні економічні відносини; крах колоніальної системи імперіалізму і боротьба за вплив на країни, що розвиваються), так і ті, що зумовлені об'єктивним процесом економічного розвитку (динамічні зміни у розвитку продуктивних сил у зв'язку з науково-технічним прогресом і переходом до нової якості економічного зростання; посилення інтернаціоналізації виробництва та ролі держави в регулюванні ринку, зростання соціальної спрямованості ринкового механізму).
У результаті змінюється класична схема циклу в напрямі: а) скорочення тривалості циклу; б) подолання економікою фази депресії; в) зникнення (іноді) фази піднесення і настання нової кризи після пожвавлення.
Кризи 1974—1975 рр. та 1980—1982 рр. були найважчими за весь період після другої світової війни. Охопивши головні капіталістичні країни, вони характеризувалися потужною хвилею інфляції, переплелися з глибокими структурними кризами (енергетичною, сировинною, валютною).
Кризи 70—80-х років виявили: 1) економічне зростання, яке грунтується на екстенсивному залученні природних ресурсів, вичерпало себе (почався перехід до ресурсозберігаючого типу відтворення); 2) багато традиційних напрямів технічного прогресу зайшли у безвихідь, визначивши тим самим необхідність нового етапу в розвитку науки і техніки (комп'ютери, мікропроцесори тощо); 3) розладналося державно-корпоративне регулювання — антикризові заходи прийшли в суперечність з антиінфляційними (перехід до монетарних засобів регулювання); 4) виникли стагфляційні форми кризи.
Економічна ситуація в розвинених країнах кінця 80-х років характеризувалася циклічним «бумом». Інтенсивного характеру набули структурні зрушення в економіці, що зумовлювалися науково-технічним прогресом, а також інтернаціоналізація виробництва. Визначальною рисою економічного зростання стало одночасне підвищення споживчого та інвестиційного попиту, тобто класичні чинники циклічного піднесення. Відбулося певне поліпшення ситуації на ринку праці. Циклічне піднесення 80-х років стало найтривалішим за всю історію капіталізму. У 1988 р. обсяг ВНП в країнах ОЕСР зріс на 4 відсотки, у країнах Південно-Східної Азії — більше як на 7, в США — приблизно на 4 відсотки. Відносно стабільнішими стали ціни і валютні курси.
Піднесення в розвинених країнах зумовило загальну стабілізацію світового господарства. Циклічний бум 1987—1989 рр. у всіх розвинених країнах відбувся синхронно. Та вже наприкінці 1990 р. і на початку 1991 р. економічне становище почало знову погіршуватися. З'явилися ознаки спаду, хоча цей процес ще не торкнувся повною мірою країн Південно-Східної Азії.
Структурні кризи. Об'єктивність капіталістичного розвитку свідчить, що крім циклічних криз існують структурні, які є, як правило, тривалішими і не вкладаються в рамки одного відтворювального циклу. Об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил відбиваються в необхідності змін у структурі економіки.
Структурні кризи проходять через різноманітні циклічні потрясіння і можуть бути кризами як відносного надвиробництва, так і відносного недовиробництва. Такі кризи охопили кольорову й чорну металургію, які зіткнулися з конкуренцією галузей, що виробляють нові конструкційні матеріали, а також зі зниженням попиту на свою продукцію у результаті переходу до ресурсозберігаючих технологій.
Яскравим прикладом структурних криз є енергетичні та сировинні кризи, які вразили капіталістичний світ у 70-ті роки. Структурні кризи не мають яскраво вираженого циклічного характеру. Вони виявляються в необхідності подолання суперечностей в розвитку нової якості продуктивних сил, у системі капіталістичного поділу праці (сьогодні передусім міжнародного). Проте вони дуже тісно переплітаються і впливають на циклічні коливання, як це було в 1974—1975 рр. і в 1980—1982 рр., що посилило розмах і тривалість кризових потрясінь економіки розвинених країн.
Структурна криза сама по собі породжує процеси, які стримують її подолання. Так, підвищення цін на нафту стимулювало не лише розвиток нафтової промисловості, а й видобуток газу та вугілля, будівництва АЕС та ГЕС. Водночас подорожчання нафти спонукало підприємців впроваджувати нові види палива, розробляти економічніші моделі автомобілів та інших видів транспорту. Подоланню енергетичної та сировинної криз сприяли й циклічні кризи 1974—1975 рр. та 1980—1982 рр., оскільки загальне скорочення виробництва зумовило відповідне падіння попиту на паливо та енергію. Як наслідок, питомі витрати енергії на одиницю ВНП у розвинених країнах почали різко знижуватися.
Структурні кризи пов'язані з глибокою перебудовою ринкової економіки як у галузевому, так і у регіональному аспектах. Вони затяжні й охоплюють період, що дорівнює двом-трьом циклам, вражаючи окремі галузі або галузеві комплекси. Особливістю структурних криз є специфічність впливу на розвиток національних економік.