Теоретичні засади інтелектуальної власності в інтернет
До ключових проблем правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з використанням мережі Інтернет, можна віднести такі три основних:
· проблему юрисдикції відносин у мережі Інтернет;
· проблему відповідальності інформаційних провайдерів (посередників);
· проблему розробки і реалізації ініціатив у сфері саморегуляції відносин у мережі Інтернет.
Вони є тими критеріями, що визначають стан рішення будь-якої проблеми в сфері правового регулювання інформаційного простору та сервісів мережі Інтернет.
Невипадково, по суті, в першій міжнародній угоді, присвяченій регулюванню відносин у мережі Інтернет — у Конвенції про кіберзлочинність (Convention on Cybercrime) (Була підписана 23 листопада 2001 року в Будапешті більшістю країн-членів Ради Європи а також США і Японією), визначенню юрисдикції присвячена окрема стаття, а термін «провайдер» зустрічається в тексті Convention on Cybercrime скрізь.
Як виглядають інформаційні суспільні відносини, що виникають при використанні Інтернету? Спрощено ланцюжок інформаційних суспільних відносин у термінах можна представити в такий спосіб: користувач (споживач) - інформаційний ресурс - власник (власник ресурсу). (Власник інформаційних ресурсів, інформаційних систем, технологій і засобів їхнього забезпечення — суб'єкт, який у повному обсязі реалізує повноваження володіння, користування, розпорядження зазначеними об'єктами. Користувач (споживач) інформації — суб'єкт, що звертається до інформаційної чи системи посереднику за одержанням необхідної йому інформації і користується нею (за визначеннями з чинного російського законодавства). При цьому в цій суспільно-правовій ситуації кожний з елементів знаходиться в сфері юрисдикції визначеної країни світу. Розуміючи, що для кожного елемента ланцюжка відносин існує свій власний правовий режим, маємо в загальному випадку три варіанти правового регулювання: регулювання відносин за законодавством країни проживання користувача, країни місцезнаходження ресурсу і за законодавством країни власника.
Насправді ж приведена схема дуже умовна і не враховує той факт, що ланцюжок інформаційних суспільних відносин, що вибудовується в процесі використання Мережі, має не три, а мінімум п’ять елементів, у число яких входять особи, що роблять послуги по доступу, розміщенню і поширенню інформації в мережі Інтернет, — так звані інформаційні провайдери (посередники).
Розглянута багатомірність інформаційних суспільних відносин цілком закономірно являє собою джерело зростаючого клубка суспільно-правових протиріч. Регулювати ці протиріччя і конфлікти в зв’язку з експлуатацією мережі користувачами, власниками і власниками серверів хостингу з різних країн світу намагаються вже зараз.
Основними джерелами права, що регулює суспільні відносини, є міжнародні договори, національне законодавство, судова практика і звичаї, що формуються в процесі реалізації тих чи інших суспільних відносин.
Дії інформаційних провайдерів з надання послуг мають наступні властивості. Провайдер не ініціює інформаційні відносини, не вибирає зміст переданої інформації і її одержувача, не впливає на зміст інформації і зберігає таку тільки в межах часу, обумовленого технічними стандартами і протоколами для передачі інформації.
Відповідальність провайдерів базується на тому, що вони мають організаційно-технічну можливість у будь-який момент часу впливати на інформаційні суспільні відносини своїх користувачів. Форма впливу може бути досить різноманітною: від блокування інформаційного обміну до інформування третіх осіб про зміст переданої інформації.
Основні підходи до визначення підстав відповідальності провайдера:
· провайдер несе відповідальність за всі дії користувачів, поза залежністю від наявності в нього, як у суб'єкта права, знання про дії, які вчиняються;
· провайдер не несе відповідальності за дії користувачів у тому випадку, якщо виконує визначені умови, зв'язані з характером надання послуг і взаємодією із суб'єктами інформаційного обміну й особами, чиї права порушуються діями користувачів;
· провайдер не відповідає за дії користувачів.
Законодавства різних країн пропонують рішення проблеми відповідальності по різному. Якщо, наприклад, у Китаї і країнах Близького Сходу прийнятий перший підхід, у США - третій (у переважній більшості випадків провайдери мають імунітет), то в Європі дотримуються другого підходу: детальне рішення проблеми відповідальності прописано в європейській Директиві про електронну комерцію. Директива встановлює, що провайдер не несе відповідальності за передану інформацію у випадку, якщо він не ініціює її передачу, не вибирає одержувача інформації і не впливає на цілісність переданої інформації.
При цьому допускається тимчасове збереження переданої інформації для здійснення необхідних технічних дій по її передачі. Також деталізуються умови кешування і затверджується, зокрема, що провайдер не несе відповідальності за дії користувачів при наданні послуг хостинга, якщо він не був обізнаний про їх протизаконну діяльність і після одержання інформації припинив розміщення чи доступ до інформації користувачів.
Можна стверджувати, що проблема відповідальності провайдерів — це актуальне питання державної політики по використанню мережі Інтернет. У залежності від того, як буде визначена і регламентована роль провайдерів в інформаційних суспільних відносинах у мережі Інтернет, можливі різні шляхи розвитку мережі Інтернет.
Інформаційний провайдер не має нести відповідальності за незаконні дії осіб, що використовують його послуги, у випадку відсутності інформації про зазначені дії чи відсутності можливості вчасно і вірогідно виявити і/чи кваліфікувати зазначені дії. Інформаційний провайдер не повинний також нести відповідальності за дії особи, що використовує його послуги і порушила звичаї ділового обороту в сфері використання мережі Інтернет, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Однак інформаційний провайдер має нести відповідальність за модифікацію і затримку передачі інформації, якщо інше не передбачено законом чи договором, а також за неповне чи недостовірне ознайомлення користувачів мережі Інтернет про умови використанні й істотні особливості функціонування його інформаційних ресурсів.
Остання ключова проблема регулювання мережі Інтернет відноситься до розробки і реалізації ініціатив у сфері саморегуляції. Потрібно підкреслити, що в зв’язку з об’єктивною складністю відносин, пов’язаних з використанням інформаційних технологій, а також у зв’язку з інерцією державного регулювання, у ряді випадків із задачею захисту інтересів суб’єктів інформаційних відносин у мережі Інтернет найкраще справляються саме за допомогою ініціатив у сфері саморегулювання.