Соціокуль­турні, інсти­туційні та інші фа­к­то­ри

Фа­к­то­ри про­по­зиції зу­мо­в­лю­ють фізич­ну здатність еко­номіки до зро­стан­ня. Їх є чо­ти­ри:

1) кількість та якість при­род­них ре­сурсів;

2) кількість та якість тру­до­вих ре­сурсів;

3) об­сяг капіта­лу країни;

Тех­но­логія.

Пе­релічені фа­к­то­ри про­по­зиції, які на­зи­ва­ють ко­ле­са­ми еко­номічно­го зро­стан­ня, ви­зна­ча­ють мож­ли­вості фізич­но­го збільшен­ня об­ся­гу про­дукції. Тільки на­явність більшої кількості або кра­щих за якістю ре­сурсів, ура­хо­ву­ю­чи і тех­но­логічний по­тенціал, дає змо­гу національній еко­номіці ви­роб­ля­ти більший об­сяг про­дукції.

При­родні ре­сур­си – це землі, ко­рисні ко­па­ли­ни, енер­го­носії, водні ре­сур­си, клімат то­що. На пла­неті є ли­ше кілька країн, що во­лодіють та­ки­ми ба­га­ти­ми при­род­ни­ми ре­сур­са­ми, про­даж яких дає їм змо­гу швид­ко про­су­ва­ти­ся шля­хом еко­номічно­го зро­стан­ня, зо­к­ре­ма Са­удівська Аравія, Ку­вейт та деякі інші. Більшість країн світу не­ба­га­та на при­родні ре­сур­си. Про­те навіть ду­же бідні на при­родні ре­сур­си країни – Швей­царія, Японія чи Ізраїль – де­мон­ст­ру­ють ви­сокі тем­пи еко­номічно­го зро­стан­ня і за­без­пе­чу­ють ви­со­кий рівень жит­тя своїх гро­ма­дян. Найціннішим при­род­ним ре­сур­сом Ук­раїни вва­жа­ють орні землі.

На дум­ку ба­гать­ох еко­номістів, тру­дові ре­сур­си – про­по­зиція ро­бо­чої си­ли, її кваліфікація, ди­с­ципліно­ваність, мо­ти­вація до праці – ста­но­в­лять най­важ­ливіший фа­к­тор еко­номічно­го роз­вит­ку. Справді, інші фа­к­то­ри ви­роб­ниц­тва (капітал, си­ро­ви­ну, тех­но­логію) мож­на ку­пи­ти в інших країн. Про­те за­сто­су­ван­ня ви­со­ко­про­дук­тив­ної техніки в місце­вих умо­вах ви­ма­гає кваліфіко­ва­них працівників.

Для збільшен­ня об­ся­гу капіта­лу (ус­тат­ку­ван­ня, ви­роб­ни­чих будівель, доріг) не­обхідне ско­ро­чен­ня по­точ­но­го спо­жи­ван­ня впро­довж де­ся­тиліть. У роз­ви­нутій еко­номіці від 10 до 20% національ­но­го до­хо­ду ви­ко­ри­сто­вується для на­гро­мад­жен­ня капіта­лу, і на­впа­ки, найбідніші країни ча­с­то мо­жуть за­ощад­жу­ва­ти ли­ше 5% національ­но­го до­хо­ду. Крім то­го, знач­на ча­с­ти­на цих не­ве­ли­ких за­ощад­жень спря­мо­вується на за­без­пе­чен­ня зро­ста­ю­чо­го на­се­лен­ня про­сти­ми зна­ряд­дя­ми праці.

Крім тру­до­вих, при­род­них ре­сурсів та капіта­лу, чет­вер­тим життєво важ­ли­вим фа­к­то­ром еко­номічно­го зро­стан­ня є тех­но­логія, яка охо­п­лює також на­у­ко­во-дослідні й про­ект­но-кон­ст­ру­к­торські роз­роб­ки, ме­недж­мент та підприємниц­тво. Однією з клю­чо­вих скла­до­вих цьо­го фа­к­то­ра є ви­хо­ван­ня в індивідів підприємниць­ко­го ду­ху. Країна не мо­же процвіта­ти без влас­ників чи ме­нед­жерів, які ма­ють ба­жан­ня ри­зи­ку­ва­ти, відкри­ва­ти нові підприємства, ос­во­ю­ва­ти нові тех­но­логії, розв’язу­ва­ти тру­дові конфлікти.

Еко­номічне зро­стан­ня за­ле­жить та­кож від фа­к­тора по­пи­ту, тоб­то ма­к­ро­еко­номічне се­ре­до­ви­ще має за­без­пе­чу­ва­ти та­кий рівень су­куп­них ви­датків, за яко­го повністю ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся на­явні ре­сур­си. Нес­при­ят­ли­ве ма­к­ро­се­ре­до­ви­ще (ви­сокі по­дат­кові та про­центні став­ки, низь­кий рівень за­ван­та­жен­ня ви­роб­ни­чих по­туж­но­стей та ін.) сповільнює еко­номічне зро­стан­ня, бо не за­без­пе­чує пов­но­го ви­ко­ри­стан­ня ре­сурсів.

Фа­к­то­ри про­по­зиції й по­пи­ту, які впли­ва­ють на еко­номічне зро­стан­ня, взаємо­пов’язані. На­при­к­лад, не­пов­не ви­ко­ри­стан­ня тру­до­вих ре­сурсів уповільнює тем­пи на­гро­мад­жен­ня капіта­лу. І на­впа­ки, низькі тем­пи впро­вад­жен­ня но­во­вве­день та інве­стицій мо­жуть спри­чи­ня­ти без­робіття.

Стабільне еко­номічне зро­стан­ня пе­ре­дба­чає не ли­ше пов­не ви­ко­ри­стан­ня ре­сурсів, а й до­сяг­нен­ня оп­ти­маль­ної стру­к­ту­ри ви­роб­ниц­тва (фа­к­тор ефе­к­тив­ності). Інши­ми сло­ва­ми, країна має ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ре­сур­си най­е­ко­номніше (ви­роб­ни­ча ефе­к­тивність) і ви­роб­ля­ти з них найцінніші для суспільст­ва то­ва­ри і по­слу­ги (роз­подільна ефе­к­тивність).

Існує низ­ка інших фа­к­торів, які впли­ва­ють на еко­номічне зро­стан­ня, про­те важ­ко підда­ють­ся кількісній оцінці. Це пе­ре­довсім соціокуль­турні та інсти­туційні чин­ни­ки. Зо­к­ре­ма, знач­ний по­зи­тив­ний вплив на еко­номічне зро­стан­ня ба­гать­ох країн спра­в­ляє спри­ят­ли­ва соціаль­на, куль­тур­на і політич­на ат­мо­сфе­ра, що скла­ла­ся в них. У цих країнах суспільна дум­ка роз­гля­дає ма­теріаль­ний успіх як ба­жа­ну соціаль­ну ме­ту. Підприємниц­тво, торгівля, фер­мер­ст­во, ви­нахідниц­тво – це пре­стижні ви­ди діяль­ності, а осо­би, зай­няті ни­ми, ко­ри­сту­ють­ся по­ва­гою. Важ­ли­вим соціокуль­тур­ним чин­ни­ком еко­номічно­го зро­стан­ня є по­зи­тив­не ста­в­лен­ня до праці. У роз­ви­ну­тих країнах її оціню­ють як ве­ли­ке бла­го для лю­ди­ни, а не як ка­ру за гріхи. На­решті, у три­ва­ло­му періоді еко­номічне зро­стан­ня за­ле­жить від політич­ної ор­ганізації суспільст­ва. Країни, політичні си­с­те­ми яких спи­ра­ють­ся на де­мо­кра­тичні прин­ци­пи, ха­ра­к­те­ри­зу­ють­ся впо­ряд­ко­ваністю відно­син влас­ності, про­це­ду­ри ук­ла­дан­ня і ви­ко­нан­ня угод, роз­ви­ва­ють­ся, як пра­ви­ло, знач­но швид­ше, ніж країни з не­де­мо­кра­тич­ни­ми, не­пра­во­ви­ми ре­жи­ма­ми.

Збільшен­ня об­ся­гу національ­но­го ви­роб­ниц­тва мо­же до­ся­га­ти­ся, по-пер­ше, за ра­ху­нок збільшен­ня кількості фа­к­торів та, по-дру­ге, через підви­щен­ня ефе­к­тив­ності їх ви­ко­ри­стан­ня. То­му розрізня­ють два ос­новні ти­пи еко­номічно­го зро­стан­ня – ек­с­тен­сив­ний та інтен­сив­ний.

Ек­стен­сив­ний тип еко­номічно­го зро­стан­ня – це на­ро­щу­ван­ня ви­роб­ниц­тва то­варів і по­слуг на ос­нові збільшен­ня кількості фа­к­торів за по­пе­ред­нь­о­го рівня тех­но­логії. Іна­кше ка­жу­чи, об­сяг про­дукції зро­стає за ра­ху­нок збільшен­ня чи­сель­ності ро­бо­чої си­ли, об­ся­гу інве­стицій, ви­ко­ри­сто­ву­ва­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких угідь та інших ре­сурсів. При цьо­му про­ду­к­тивність праці за­ли­шається незмінною.

Інтен­сив­ний тип еко­номічно­го зро­стан­ня – це збільшен­ня ви­роб­ниц­тва то­варів і по­слуг на ос­нові підви­щен­ня ефе­к­тив­ності ви­ко­ри­стан­ня ре­сурсів – підви­щен­ня кваліфікації працівників, поліпшен­ня ви­ко­ри­стан­ня ре­аль­но­го капіта­лу, за­сто­су­ван­ня прин­ци­по­во но­вих ма­шин і ме­ханізмів, кра­щої ор­ганізації гос­по­дарсь­кої діяль­ності то­що. За цьо­го ти­пу зро­стан­ня про­ду­к­тивність праці підви­щується.

У ре­альній дійсності обид­ва ти­пи еко­номічно­го зро­стан­ня співісну­ють, але здебільшо­го пе­ре­ва­жає один із них. То­му в аналітичній еко­номії го­во­рять про пе­ре­важ­но ек­стен­сив­ний або пе­ре­важ­но інтен­сив­ний тип еко­номічно­го зро­стан­ня. Збільшен­ня зна­чен­ня в національній еко­номіці інтен­сив­но­го ти­пу еко­номічно­го зро­стан­ня на­зи­ва­ють інтен­сифікацією еко­номіки.

У другій по­ло­вині ХХ ст. у роз­ви­ну­тих країнах збільшен­ня за­трат праці за­без­пе­чу­ва­ло при­близ­но тре­ти­ну при­ро­с­ту ре­аль­но­го національ­но­го до­хо­ду, а дві тре­ти­ни при­ро­с­ту при­па­да­ло на підви­щен­ня про­ду­к­тив­ності праці. От­же, нині підви­щен­ня про­ду­к­тив­ності праці є най­важ­ливішим чин­ни­ком зро­стан­ня ре­аль­но­го об­ся­гу ви­роб­ниц­тва й національ­но­го до­хо­ду.