Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Тема: Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства.

ПЛАН

1. Поняття, сутність та класифікація інвестицій.

2. Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування виробничих інвестицій.

3. Інвестиційні проекти: фази та етапи обґрунтування.

4. Методичні основи визначення економічної ефективності виробничих інвестицій (капіталовкладень).

5. Сутність, значення та класифікація інновацій.

6. Науково-технічний прогрес, його форми і напрями прояву.

7. Оцінка економічної ефективності інновацій.

Нормативно-правова база:

1. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV, р. 3.

2. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.

3. Закону України «Про інноваційну діяльність»,

Основна література:

1. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – 2001. с.144-154;

2. Семенов Г.А. Організація і планування на підприємстві: Навчальний посібник. – 2006. с.486-494;

3. Княжеченко В.В. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник. – 2007. с.127-139;

4. Манів З.О. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – 2006. с.187-234, 236-262;

5. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Навчальний посібник. -2001. с.157-240.

Додаткова література:

6. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навчальний посібник. -2000. с.227-234.

Ключові терміни і поняття:

Інвестиції, інновації, інвестор, капітальні вкладення, техніко-технологічна база, інвестиційні проекти, прибутковість, капітальні витрати, строк окупності, технічні новини, нововведення, економічний ефект, науково-технічний прогрес.

1. Поняття, сутність та класифікація інвестицій. (самостійне опрацювання)

Наприкінці 80-х років XX ст. почалося ринкове реформування економік країн Центральної та Східної Європи. Для цих перетворень стали потрібні значні довгострокові вкладення капіталу. В економічній літературі і практиці поширилося поняття "інвестиції".

Термін "інвестиція" походить від латинського слова invest, що означає "вкладати". Інвестиції — це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні його ідентифікують з терміном "капітальні вкладення", тобто вкладення у відтворення основних фондів (споруд, оснащення, транспортних засобів).

Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції (одноразові капітальні витрати).

Приклад 1. Інвестиції та проекти очистки вод (Дунай, Дніпро, Озера)

Приклад 2. Інвестиції в ремонт та оновлення складних систем (стартові комплекси, літаки, об'єкти атомної промисловості.)

Приклад 3. Інвестиції в будівництво споруд гідроелектростанції наприклад в Турції, Сирії, Іраку. Можливі конфлікти та міжнародні проблеми по регулюванню загальних ресурсів.

Приклад 4. Інвестування в випуск нової техніки (випуск літаків).

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи ту комерційну справу, називається інвестором, й сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто як підприємства, так і окремі власники капіталу.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. зі змінами і доповненнями визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інші види діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект.

Відповідно до цього Закону до майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, належать:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування) та інші матеріальні цінності;

• майнові права, що випливають з авторського права, уміння та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації та виробничого уміння, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

• права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, оснащенням, а також інші майнові права і цінності.

Ці цінності і майнові права становлять об'єкти інвестиційної діяльності. Для сутнісної характеристики інвестицій важливе теоретичне і практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх функціонально-елементний склад (рис. 2). За формами власності інвестиції поділяють на такі:

• державні — фінансуються з державного бюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;

• приватні — кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;

• іноземні — запозичені і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних установ, закордонних корпорацій і фірм, спільних підприємств.

Залежно від термінів освоєння інвестиції можуть бути довго-, середньо- і короткостроковими. Відповідно до методології Національного банку України короткостроковими вважаються інвестиції до одного року, середньостроковими — до трьох років, довгостроковими — понад три роки.

За характером участі в інвестуванні вирізняють інвестиції прямі і портфельні. Прямі інвестиції здійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування і вкладають в них кошти (майно, активи) з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор — інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування і управління інвестиціями, то певна їхня частина купує цінні папери, що випускаються інвестиційними і фінансовими посередниками. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, управляють ними, а потім розподіляють отриманий прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

За об'єктами вкладання коштів (майна) вирізняють інвестиції фінансові і реальні.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різні фінансові інструменти, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів (майна) у реальні активи — матеріальні і нематеріальні.

Інвестиції в нематеріальні активи поділяють на інноваційні та інтелектуальні.

Інноваційні інвестиції — це вкладення в нововведення. За стабільної економіки всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За кризових умов можливі інвестиції на підтримку діючих, але технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються двома основними формами:

а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції та інших прав (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; придбання "ноу-хау"; придбання ліцензій і т. ін.);

б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як на підприємстві, так і за його замовленням у відповідних інжинірингових фірмах).

Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім функціонально-елементним складом.

Рис.1 Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), виокремлюють внутрішні (вітчизняні) й зовнішні (іноземні) інвестиції. У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, а зовнішні — на прямі й портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має реальної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва).

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва — капітальні вкладення.

Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб'єктів господарювання.

Рис.2 Функціонально-елементний склад інвестицій підприємства

Різновиди і структура капітальних вкладень. За загальновживаним визначенням капітальні вкладення — це періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

З огляду на функціональну цілеспрямованість розрізняють валові й чисті капітальні вкладення. Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті — витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень…”

Інвестиції відіграють велику роль у розвитку й ефективному функціонуванні економіки. Для того, щоб визначити цю роль, розглянемо — валові і чисті інвестиції.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг інвестованих коштів у певному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому або іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій є негативною величиною (тобто якщо обсяг валових інвестицій менший за суму амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зменшення обсягу випущеної продукції (така ситуація характеризує державу, яка “проїдає” свій капітал). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного зростання, тому що виробничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує державу, що “тупцює на місці”). І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є величиною позитивною (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що економіка перебуває в стадії розвитку, тому що забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу (така ситуація характеризує державу “з економікою, що розвивається”).

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення прибутків. При цьому темпи зростання суми прибутків значно перевищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій. Пояснимо це на такому прикладі.

Приклад:

При впровадженні нової технології на придбання сучасних видів устаткування було витрачено 100 тис. грн., що дало змогу одержати відповідний прибуток працівникам машинобудування і будівельникам. Якщо вони половину цього прибутку витратять на споживання, то виробники споживчих товарів одержать ще 50 тис. грн. прибутку. Якщо ж і вони половину свого прибутку витратять на споживання, то інші виробники споживчих товарів одержать прибуток у сумі 25 тис. грн. Цей процес продовжуватиметься і далі. Отже, кожна гривня інвестицій забезпечить 2 – 3 грн. прибутку.

В економічній теорії цей процес зростання прибутку в більшому обсязі, ніж інвестиції в економіку, називається “ефект мультиплікатора”. Сам термін “мультиплікатор” характеризує чисельне значення коефіцієнта зростання прибутку від зростання обсягу чистих інвестицій (наприклад, якщо при зростанні інвестицій на 100 тис. грн. сума отриманого прибутку становитиме 150 тис. грн., то мультиплікатор дорівнюватиме 1,5).

За чинними на підприємствах системами планування та обліку до складу капітальних вкладень включають:

· вартість будівельно-монтажних робіт;

· вартість усіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;

· інші капітальні роботи й витрати.

До останніх належать: вартість земельних ділянок; роботи із глибокого розвідувального буріння на нафту, газ і термальну воду; проектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються, вартість тимчасових споруд, необхідних за будівництва виробничих об'єктів тощо.

Співвідношення між переліченими видами капітальних витрат характеризує елементно-технологічну структуру капітальних вкладень. Позитивною тенденцією в динаміці цієї структури капітальних вкладень є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструмент та інвентар за відносного зменшення питомої ваги вартості будівельно-монтажних робіт.

В інвестиційній політиці підприємств та їхніх добровільних об'єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень, котра відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове будівництво) відтворення основних фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств у більшості галузей виробничої сфери.

За результатами спеціальних досліджень та оцінкою фахівців, оптимальним (або близьким до нього) можна вважати співвідношення витрат на просте й розширене відтворення основних фондів, яке дорівнює відповідно 35 і 65% від загального обсягу валових капітальних вкладень. Саме в такій пропорції нині змінюється відтворювальна структура валових капітальних вкладень у підприємства різних сфер і галузей економіки України.