Способи фінансування дефіциту державного бюджету

Бюджетний дефіцит може бути профінансований трьома способами: 1) за рахунок емісії грошей; 2 ) за рахунок позики у населення своєї країни (внутрішній борг); 3) за рахунок позики у інших країн або міжнародних фінансових організацій (зовнішній борг). Перший із зазначених способів називається емісійним, або грошовим, способом, другий і третій - борговими способами фінансування дефіциту державного бюджету.

1. Емісійний спосіб фінансування дефіциту державного бюджету. Він полягає в тому, що центральний банк збільшує грошову масу, тобто випускає в обіг додаткові гроші, за допомогою яких уряд покриває перевищення своїх витрат над доходами.
Цей спосіб має ряд переваг:
> по-перше, зростання грошової маси є чинником збільшення сукупного попиту і, отже, обсягу виробництва. Збільшення пропозиції грошей обумовлює на грошовому ринку зниження ставки відсотка (здешевлення ціни кредиту), що стимулює інвестиції і забезпечує зростання сукупних витрат і сукупного випуску;
> по-друге, дану міру можна здійснити швидко. Зростання грошової маси відбувається, коли ЦБ купує державні цінні папери і, оплачуючи продавцям (домогосподарствам і фірмам) вартість цих цінних паперів, випускає в обіг додаткові гроші. Таку покупку він може зробити в будь-який момент і в будь-якому необхідному обсязі.
Головний недолік емісійного способу фінансування дефіциту державного бюджету полягає в тому, що в довгостроковій перспективі збільшення грошової маси веде до інфляції, тобто це інфляційний спосіб фінансування.
2. Фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішнього боргу. Цей спосіб полягає в тому, що держава випускає цінні папери (державні облігації та казначейські векселі), продає їх населенню (домогосподарствам і фірмам) і отримані кошти використовує для фінансування перевищення державних витрат над доходами.
Переваги даного способу полягають у наступному:
> по-перше, він не веде до інфляції, оскільки грошова маса не змінюється, тому в короткостроковому періоді цей спосіб є неінфляційним;
> по-друге, це досить оперативний спосіб, оскільки випуск і розміщення (продаж) державних цінних паперів можна забезпечити швидко. Населення в розвинених країнах з задоволенням купує державні цінні папери, так як вони є високоліквідними (їх легко і швидко можна продати - це «майже гроші»), високо надійні (гарантовані державою, яка користується довірою) і досить дохідні (по них виплачується відсоток).

Недоліки фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок внутрішнього боргу такі:
1) по боргах треба платити. Очевидно, що населення не буде купувати державні облігації, якщо вони не будуть приносити доходу, тобто якщо по них не буде виплачуватися відсоток. Виплата відсотків по державних облігаціях називається обслуговуванням державного боргу. Чим більше державний борг (тобто чим більше випущено державних облігацій), тим більші суми повинні йти на обслуговування боргу. А виплата відсотків по державних облігаціях є частиною видатків державного бюджету, і чим вони більші, тим більше дефіцит бюджету. Виходить порочне коло: держава випускає облігації для фінансування дефіциту державного бюджету, виплата відсотків по яких провокує ще більший дефіцит.
Більше того, два американських економіста Томас Сарджент (лауреат Нобелівської премії) та Нейл Уоллес довели, що боргове фінансування дефіциту державного бюджету в довгостроковому періоді може призвести до ще більш високої інфляції, ніж емісійне. Ця ідея отримала в економічній літературі назву «теореми Сарджента - Уоллеса».
Справа в тому, що держава, фінансуючи дефіцит бюджету за рахунок внутрішньої позики (випуску державних облігацій), як правило, будує фінансову піраміду, тобто розплачується з минулими боргами позикою в сьогоденні, який потрібно повертатиме в майбутньому, причому повернення боргу включає як саму суму боргу, так і відсотки по ньому. Держава таким чином рефінансує борг. Якщо держава буде використовувати тільки цей метод фінансування дефіциту державного бюджету, то може настати момент в майбутньому, коли дефіцит буде настільки великий (тобто буде випущено таку кількість державних облігацій та витрати з обслуговування державного боргу будуть настільки значні), що його фінансування борговими способом буде неможливо і доведеться використовувати емісійне фінансування. Однак при цьому величина емісії буде набагато більше, ніж якщо проводити її в розумних розмірах (невеликими порціями) щороку. Це може привести до сплеску інфляції в майбутньому.
Сарджент і Уоллес довели, таким чином, що боргове фінансування дефіциту державного бюджету є неінфляційним тільки в короткостроковому періоді, а в довгостроковому періоді вона може зумовити досить високу інфляцію. Парадоксально, але, щоб уникнути високої інфляції, розумніше не відмовлятися від емісійного способу фінансування, а використовувати його в поєднанні з борговою;
2) проявляється ефект витіснення приватних інвестицій. Економічний зміст даного ефекту полягає в тому, що збільшення кількості державних облігацій на ринку цінних паперів призводить до того, що частина заощаджень домогосподарств витрачається на купівлю державних цінних паперів (що забезпечує фінансування дефіциту державного бюджету, т. е. йде на невиробничі цілі), а не на купівлю цінних паперів приватних фірм (що забезпечує розширення виробництва та економічне зростання). Це скорочує фінансові ресурси приватних фірм і, отже, інвестиції. У результаті обсяг виробництва падає.
Економічний механізм ефекту витіснення наступний: збільшення кількості державних облігацій веде до зростання пропозиції облігацій на ринку цінних паперів. Зростання пропозиції облігацій призводить до зниження їх ринкової ціни, а ціна облігації знаходиться в зворотній залежності від ставки відсотка, отже, ставка відсотка зростає. Зростання ставки відсотка обумовлює скорочення приватних інвестицій і скорочення обсягу випуску.
3. Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою зовнішнього боргу. У цьому випадку дефіцит бюджету фінансується за рахунок позик у інших країн або міжнародних фінансових організацій (Міжнародного валютного фонду - МВФ, Світового банку, Лондонського і Паризького клубів та ін.) Інакше кажучи, це теж вид боргового фінансування, але за рахунок зовнішнього запозичення. До достоїнств подібного методу відносяться, по-перше, можливість отримання великих сум, а по-друге, його неінфляційний характер.
Недоліки фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою зовнішнього боргу полягають в наступному:
1) необхідно повертати борг і обслуговувати його (виплачувати як саму суму боргу, так і відсотки по нього);
2) неможливо «побудувати» фінансову піраміду для виплати зовнішнього боргу;
3) необхідно відволікати кошти з економіки країни для виплати зовнішнього боргу та його обслуговування, що веде до скорочення внутрішнього обсягу виробництва і спаду в економіці;
4) при дефіциті платіжного балансу можливе виснаження золотовалютних резервів країни.
Таким чином, всі три способи фінансування дефіциту державного бюджету мають і свої переваги, і свої недоліки. Фінансування дефіциту державного бюджету за допомогою внутрішнього або зовнішнього запозичення веде до утворення державного боргу.

31 Класифікація фінансування бюджету

1. Класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету. 2. Фінансування бюджету класифікується за: 1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань); 2) типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету). Коментар: Згідно п. 51 ч. 1 ст. 2 БК України, фінансування бюджету - це надходження та витрати бюджету, пов'язані із зміною обсягу боргу, обсягів депозитів і цінних паперів, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), зміна залишків бюджетних коштів, які використовуються для покриття дефіциту бюджету або визначення профіциту бюджету. Класифікацію фінансування бюджету слід розуміти як єдине систематизоване згрупування фінансування бюджету відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів. Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, а також напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу також належать до складу фінансування бюджету. Дефіцит бюджету, згідно з п. 21 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу, - це перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету). Бюджетний кодекс передбачає право затверджувати бюджет дефіциту як на державному, так і на місцевому рівнях (із деякими особливостями, визначеними у ст. 72 Бюджетного кодексу). Профіцит бюджету, згідно з п. 44 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, - це перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між поверненням кредитів до бюджету та наданням кредитів з бюджету). Бюджет з профіцитом затверджується у чітко передбачених випадках з метою резервування певної частини коштів, що не скеровується на фінансування видатків бюджету, з метою їх скерування на: - погашення боргу; - забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів; - придбання цінних паперів. Щодо боргу див. коментар до статті 12 Бюджетного кодексу України. Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими двома ознаками: 1) фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань; 2) фінансування за типом боргового зобов'язання - за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту. Класифікації фінансування бюджету присвячений розділ III Бюджетної класифікації.