Законодавства про працю та про охорону 5 страница

Нині, на нашу думку, ще не має підстав вважати, що норми про розгляд індивідуальних і колективних трудових спорів об'єдну­ються в єдиний самостійний правовий інститут "процесуальне трудове право".

Не важко помітити, що правові інститути не завжди збігають­ся з видами трудових відносин, які становлять предмет трудово­го права і викладені у відповідному розділі підручника. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що окремі правові інститути здійснюють правову регламентацію кількох видів трудових від­носин. Так, у рамках правового інституту трудового договору здійснюється правове регулювання відносин професійної орієн-

81

тації та професійного добору кадрів, яке проводиться роботодав­цем, укладання, зміни і припинення трудового договору, відсто­ронення працівника від роботи. Водночас деякі відносини пере­бувають під впливом не одного, а декількох правових інститутів.

Наведена структура трудового права викладена з урахуванням нового законодавства і тенденцій розвитку сучасного трудового права. Система трудового права не є застиглим конгломератом правових норм, вона — динамічна, розвивається під впливом но­вих економічних і соціальних відносин і зазнає змін. Переваж­на більшість дослідників поділяють думку про те, що система права має об'єктивний характер, у зв'язку з чим її розвиток зу­мовлює відповідну трансформацію системи законодавства, що створюється законодавцем (Теория государства и права: Учеб­ник / Под ред. В.К. Бабаева. — М,: Юристъ, 1999. — С. 406). Трансформація системи трудового права під впливом процесів інтеграції, диференціації, поширення сфери правового регулюван­ня тягне за собою зміни системи трудового законодавства.

Система трудового законодавства, на відміну від системи тру­дового права, що містить правові норми, становить собою сукуп­ність нормативно-правових актів про працю. Система трудово­го права співвідноситься із системою трудового законодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудово­го права вийшла за рамки структури, відображеної в КЗпП. Це, звичайно, не дивно, адже КЗпП було прийнято майже ЗО років тому. Зміни, що вносилися до нього, не вплинули на структуру основного трудового закону, яка залишилася "старомодною", мов сукня, що вийшла з моди. Значною мірою нові умови праці ре­гламентуються більш сучасними законами та підзаконними нор­мативно-правовими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у КЗпП. Проте не було і немає чистого збігу між системою права і системою законодавства у традицій­ному його розумінні, якщо навіть відкинути усі нові тенденції. Так, у системі трудового права є інститут "Охорона праці", а в КЗпП йому відповідають три глави — "Охорона праці" (глава XI), "Праця жінок" (глава XII) і "Праця молоді" (глава XIII). Не є самостійним інститутом глава VII "Оплата праці". Правовому ін­ституту "Матеріальна відповідальність сторін трудового догово­ру" не відповідає глава КЗпП. До глави IX входять норми про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну

82

підприємству, установі, організації, тоді як норми про матеріаль­ну відповідальність власника або уповноваженого ним органу за шкоду, заподіяну працівникові, містяться у різних главах КЗпІІ (глава VII "Оплата праці", глава XI "Охорона праці", глава XV "Індивідуальні трудові спори"). Слід також врахувати, що відпо­відальність роботодавця за шкоду, заподіяну працівникові каліц­твом або іншим ушкодженням здоров'я нині регулюється спеці­альним актом — Законом України "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування у зв'язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням" від 23 вересня 1999 р. (Офіційний вісник України. — 1999. — № 42. — С. 2080).

Підбиваючи підсумки, слід визнати, що прийняття нового Тру­дового кодексу — нагальна потреба нинішнього стану суспіль­них відносин у сфері застосування праці, і в його структурі має знайти відображення структура сучасного трудового права, яка відповідає принципам демократичного суспільства і соціальної ринкової економіки.

Наука трудового права вивчає трудове право шляхом ком­плексної розробки ефективності правових норм, відповідності правових моделей реальним суспільним відносинам. Великий внесок у становлення та розвиток науки трудового права зроби­ли відомі російські вчені В,М. Догадов, Ф.М. Левіант, М.О. Алек­сандров, А.А. Абрамова, B.C. Андреев, Б.К. Бегічев, Л.Я. Гінцбург, К.П. Горшенін, В.В. Глазирін, К.Н. Гусов, CO. Іванов, СС. Нарин­ський, І.Я. Кисельов, Р.З. Лівшиць, СП. Маврін, М.В. Молодцов, B.I. Шкітінський, Ю.П. Орловський, А.Є. Пашерстник, О.С. Паш­ков, А.В. П'ятаков, В.М. Скобєлкин, О.В. Смирнов, B.I. Смоляр-чук, І.О. Снігірьова, ОЛ. Ставцева, Л.А. Сироватська, В.М. Тол­кунова, К.П. Уржинський, А.А. Фатуєв, О.С. Хохрякова, О.І. Цепін, українські вчені — М.Й. Бару, О.Т. Барабаш, ЯЛ. Безугла, B.C. Ве­недиктов, Г.С. Гончарова, О. Єрьоменко, П.І. Жигалкін, В.В. Жер-наков, І.В. Зуб, Д.О. Карпенко, РЛ. Кондратьев, ЛЛ. Лазор, А.Р. Мацюк, ОЛ. Процевський, В.І. Прокопенко, СМ. Прилипко, П.Д. Пилипенко, В.Г. Ротань, З.К. Симорот, П.Р. Стависький, Б.С Стичинський, Н.М. Хуторян, ГЛ. Чанишева, О. Ярошенко таін.

Система науки ширша за систему трудового права, оскільки вона вивчає трудове право як галузь права не тільки "зсереди­ни", а й "зовні", тобто досліджує найближчі суспільні зв'язки, які

83

забезпечують функціонування чинної правової моделі. Зокрема, це стосується проблем забезпечення зайнятості та працевлаш­тування, що здійснюється органами державної служби зайнятості, а також посередницькими фірмами недержавної форми влас­ності; відносин щодо державного нагляду за додержанням тру­дового законодавства; розгляду трудових спорів поза рамками підприємств, тобто у судовому порядку. Актуальним є встанов­лення зв'язків з правом соціального забезпечення та в цілому визначення місця трудового права у соціальному праві. Надзви­чайно важливою проблемою науки сучасного трудового права є встановлення рівня відповідності трудових прав, закріплених законодавством України, міжнародним стандартам прав люди­ни в галузі праці та вироблення на цій основі рекомендацій щодо нормотворчості й правозастосування. Об'єктами дослідження є предмет, метод, джерела трудового права, історія його розвитку, порівняльний аналіз із законодавством зарубіжних країн, пер­спективи розвитку тощо. Система науки трудового права в ос­новному відповідає системі трудового права, однак вона ширша за системи галузі трудового права за своїм предметом та змістом. Система навчального курсу "Трудове право України" ширша за систему трудового права. Вона включає розділи про предмет, метод, принципи трудового права, його систему, проблеми фор­мування індивідуального і колективного трудового права. Крім того, в навчальному курсі вивчаються правові питання забезпе­чення зайнятості й працевлаштування, а також нагляду і кон­тролю за додержанням трудового законодавства. Під час розгляду конкретних правових інститутів проводиться порівняльно-пра­вовий аналіз національного законодавства про працю із законо­давством зарубіжних країн.

2.4. Відмежування трудового права від суміжних галузей права

Трудове право слід відмежовувати від суміжних галузей пра­ва (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом.

До сфери дії цивільного права рівною мірою належать як май­нові, так і немайнові відносини незалежно від зв'язку останніх

84

відносин з майновими (див. Цивільне право. — 4.1. — К., Х997. — С 8—9). Предмет трудового права становлять індиві­дуальні й колективні трудові відносини. Праця як об'єкт тру­дових правовідносин виступає у вигляді трудової функції і є ви­дом або родом суспільно корисної діяльності індивіда. Отже, предметом трудового права є відносини, які складаються у про­цесі праці. Натомість цивільно-правові договори про працю аб­страгуються від процесу праці та включають як об'єкт резуль­тат або продукт праці (Маврин СП. Рынок труда и трудовое пра­во: проблемы юридической терминологии // Правоведение. — 2000. — №3.— С. 42). За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду (за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується інди­відуально-конкретне завдання. У трудових відносинах праців­ник включається до складу трудового колективу підприємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконува­ти певну міру праці, підлягати правилам внутрішнього трудово­го розпорядку. У цивільно-правових відносинах усі ці моменти відсутні, громадянин виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів трудового права — робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінар­ної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання що­річної відпустки, виплати допомоги у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, пе­редбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцеві при виконанні тру­дових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивіль­но-правових відносинах — на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність).

Трудове право відрізняється від цивільного також і за мето­дом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшлося. Характерними рисами методу цивільного права є такі: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; мож­ливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, зако-

нодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. — X.: ТОВ "Одісей", 1998. — С. 6).

Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулюван­ня. Але саме за предметом і методом вони відрізняються. До предмета трудового права належать індивідуальні та колективні трудові відносини, яким рівною мірою притаманний організацій­но-управлінський елемент, трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) по­в'язані договірними відносинами. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рам­ки організацій, але суттєвою відмінністю у такому разі є відсут­ність владного припису, який видається органами виконавчої вла­ди або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання. До предмета адміністративного права входять відно­сини у сфері державного управління, які характеризуються вла­дою і підпорядкуванням.

Спільність трудового й аграрного права виявляється в тому, що вони регулюють відносини у сфері колективного процесу пра­ці. Водночас трудове право регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а аграрне право — трудові від­носини власників засобів виробництва: членів колективних сіль­ськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечен­ня у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких осо­ба втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реа­лізації права на працю. Трудове право має справу з громадяна­ми, що працюють, а право соціального забезпечення спрямоване на регулювання відносин щодо надання матеріального забезпе­чення особам, які з об'єктивних причин не здатні здійснювати працю (непрацездатні особи). За трудовим правом виплачуєть­ся заробітна плата працівникові за виконану ним роботу з фон-

86

ду оплати праці підприємства (установи, організації), а правом соціального забезпечення передбачається виплата пенсій і допо­мог зі спеціальних централізованих соціальних фондів (Пенсій­ного фонду, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та ін.)- Крім того, є відмінності й у методі правового регулювання.

Є зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним правом. Трудові спори розглядаються судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому буде створено спеціа­лізовані трудові суди, як у країнах з розвинутою ринковою еко­номікою (СІЛА, Франція, ФРН та ін.), то доцільно буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права.

2.5. Функції трудового права

Нині в загальній теорії права немає єдності поглядів щодо питання про функції права. Численні позиції зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права» або напрями правового впливу на суспільні відносини, або те й інше разом (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. — М.: Юристъ, 1999. — С. 252). Функції тру­дового права — це основні напрями впливу його норм на пове­дінку (свідомість, волю) людей в процесі праці для досягнення цілей і завдань трудового законодавства.

У літературі серед функцій трудового права виділяють вироб­ничу і захисну (Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Со­ветское трудового право: вопросы теории. — М.: Наука, 1978. — С. 27), економічну, соціальну, політичну, ідеологічну (виховну) (Советское трудовое право / Под ред. Пашкова А.С, Смирно­ва О.В. — М.:Юрид. лит., 1988. — С. 50—56). На думку П.Д. Пи-липенка, трудове право виконує соціальну функцію, а також спе­ціально-юридичні функції, до яких автор відносить захисну, ви­робничу і виховну (Трудове право України: Курс лекцій для студентів / За ред. П.Д. Пилипенка. — Л.: Вид-во Львівського нац. ун-ту імені Івана Франка, 2002. — С. 18—21).

У доповіді В. Єгорова, головного спеціаліста Департаменту Міжнародного бюро праці (МБП), "Реформа трудового законодав­ства: порівняльні аспекти", зробленій у квітні 2002 р. в Міністер-

87

стві праці та соціальної політики України, а також у розробле­ному спеціалістами МОП Керівництві з розробки трудового за­конодавства (Міжнародне бюро праці, Женева, 2002) було наго­лошено, що засобами трудового права має бути забезпечений баланс між соціальним захистом та економічною ефективністю. Таким чином, фактично визнається існування двох напрямків (функцій) впливу трудового права на розвиток суспільних відно­син — економічного і соціального захисту.

Останніми роками багато уваги приділяється розвиткові соці­альної функції трудового права. Вчені наголошують на тому, що соціальна функція вже не може обмежуватися лише охороною праці, як би широко це поняття не трактувалося, а зазнає роз­ширення шляхом включення до сфери трудового права найбільш повного закріплення і послідовного розвитку прав людини у сфері праці. Трудове право має виконувати місію гаранта здійснення широкого комплексу соціально-економічних прав і свобод лю­дини у сфері праці. Окрім того, як вказує І.Я. Кисельов, важли­вою функцією трудового права є визначення і фіксація рухли­вого балансу між економічною ефективністю виробництва і соці­альною захищеністю працівників, рівнем умов їх праці (Кисе­лев И.Я. Цит. соч. — С. 31—33).

Соціальна функція трудового права, на нашу думку, реалізуєть­ся за трьома напрямами: соціальний захист працівника; соціаль­ний захист роботодавця; забезпечення соціального партнерства між найманими працівниками і роботодавцями.

Трудове право виникло як право захисту найманого праців­ника. Визнання державами соціально-економічних прав нарівні з особистими і політичними правами справило позитивний вплив передусім на трудове право і наповнило його новим змістом. Встановлення на законодавчому рівні певних обмежень щодо тривалості робочого часу, віку прийняття на роботу, застосуван­ня праці підлітків і жінок на небезпечних та шкідливих робо­тах, встановлення мінімальної заробітної плати, і зрештою про­голошення права людини на працю і його державних гарантій заклало основу для такого правового явища, як соціальна стан­дартизація. Соціальні стандарти як мінімальні загальнообо­в'язкові норми "проникли" у всі правові інститути трудового пра­ва. Сьогодні звичним стало розуміння необхідності приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних за-

88

гальновизнаних соціальних стандартів, у тому числі й у сфері праці. Метою соціальних стандартів є забезпечення умов праці, гідних людини. Соціальна функція вийшла за межі охорони праці, вона дедалі більше розширює свій зміст за рахунок ви­знання державою цілого комплексу трудових прав працівників і встановлення їх гарантій.

Актуальною для трудового права України є адаптація націо­нального трудового законодавства до міжнародно-правових стан­дартів. Слід визнати, що чинне трудове законодавство у багатьох випадках ще не приведено у відповідність до ратифікованих за радянських часів конвенцій МОП, Міжнародних пактів про еко­номічні, соціальні та культурні права; про громадянські і полі­тичні права (ООН, 1966 р.). У зв'язку з прийняттям України в члени Ради Європи необхідною є підготовка до ратифікації Євро­пейської соціальної хартії, підписаної від імені України.

Соціальна функція також виявляється у тому, що засобами трудового права має забезпечуватися захист прав роботодавців у сфері соціально-трудових відносин. Ця справа нова для тру­дового права України. Фактично вона розпочалася з ухвалення спеціального Закону України "Про організації роботодавців" (24 травня 2002 р.). У Законі встановлено, що роботодавці мають право на свободу об'єднання в організації роботодавців для здій­снення і захисту своїх прав та задоволення соціальних, економіч­них та інших законних інтересів (ст. 2 Закону). Якщо органі­зації роботодавців отримали свій правовий статус, хоча й можна назвати декілька зауважень щодо цього, то правовий статус окре­мого роботодавця в трудовому праві поки що не визначено. За­лишається сподіватися, що в новому Трудовому кодексі Украї­ни цей недолік буде усунуто.

Соціальна функція трудового права виявляється й у регламен­тації відносин між найманими працівниками та їх представни­ками і роботодавцями та їх представниками (організаціями та об'єднаннями роботодавців) і державою у сфері соціального парт­нерства. Йдеться про організаційно-правові форми співпраці — консультації, переговори, укладання колективних договорів та колективних угод на виробничому, регіональному, галузевому та національному рівнях, а також про вирішення колективних тру­дових спорів із застосуванням примирно-третейської процедури. В Україні 1993 р. утворено спеціальний консультативний

89

орган — Національну раду соціального партнерства з тристо­роннім представництвом, започатковано практику укладання ко­лективних угод, у тому числі й на національному рівні. У 1998 р. прийнято Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)''.

Правове регулювання соціального партнерства в Україні ще не завершено, очікується прийняття Закону "Про соціальне парт­нерство", а також передбачається введення в новому Трудовому кодексі спеціальної Книги сьомої "Соціальне партнерство", де буде встановлено комплекс норм щодо соціально-партнерських процедур, форм роботи, органів.

Контрольні запитання і завдання

1. Які суспільні відносини виступають предметом трудо­
вого права?

2. Дайте характеристику індивідуальних трудових відно­
син. Між ким вони виникають? Який їхній зміст?

3. Хто такі "наймані працівники", працівники, "подібні до
найманих", "працюючі власники"?

4. Яка сфера дії трудового права? Праця яких суб'єктів ре­
гулюється трудовим правом?

5. Які суспільні відносини вважаються колективними тру­
довими відносинами? Який їхній зміст? Суб'єкти?

6. Спробуйте сформулювати поняття трудового права як
галузі права.

7. Проаналізуйте суспільні відносини, що виникають у сфері
зайнятості. Яким законодавством вони регулюються?

8. Що таке метод галузі права?

9. У чому виявляються особливості методу трудового пра­
ва в умовах формування соціальної ринкової економіки?

10. Окресліть систему трудового права, її структурні части­
ни, дайте їх коротку характеристику.

11. Які правові норми становлять загальну частину трудо­
вого права?

12. Які правові інститути входять до складу індивідуаль­
ного трудового права?

90

13. Які правові інститути утворюють колективне трудове
право?

14. Наведіть інші думки науковців щодо предмета, методу
та системи трудового права.

Теми рефератів

1. Предмет трудового права України.

2. Метод трудового права України в умовах формування рин­
кових відносин.

3. Система трудового права України.

4. Конституційні засади права людини на працю в Україні.

10. Процевсъкии О. Новий зміст права на працю — основа
реформування трудового законодавства України // Право Украї­
ни. — 1999. — № 6. — С. 101—106.

11. Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку/
Відп. ред. Н.М. Хуторян. — К.: 1н Юре, 1999.

12. Чанишева Г., Болотіна Н. Окремі теоретичні проблеми
сучасного трудового права (до постановки питання) // Право
України. — 1999. — № 9. — С 13—19.

13. Чанишева Г.І. Колективні відносини у сфері праці: тео-
ретико-правовий аспект: Монографія. — О.: Юряд. літ., 2001. —
328 с.

14. Ярошенко О. Правове регулювання праці іноземців в Украї­
ні // Право України. — 1998. — № 11. — С 103—105.

Література

1. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. — М., 1948.

2. Воловик В. Про галузеву належність правовідносин, пов'я­
заних з застосуванням праці мілітаризованих державних служ­
бовців // Право України. — 1999. — № 2. — С. 96.

3. Воловик В. Про трудоправовий статус державних служ­
бовців /У Право України. — 1997. — № 1. — С. 63.

4. Жернаков В. Свобода праці як принцип сучасного трудо­
вого права // Право України. — 1999. — № 3. — С. 34.

5. Зуб И.В. Трудовое право России и Украины: общие про­
блемы; общие решения (сравнительное исследование) // Госу­
дарство и право. — 1997. — № 10. — С. 33—38.

6. Иванов СА., Ливщиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское тру­
довое право. Вопросы теории. — М.: Наука, 1978. — 368 с.

7. Коментар до статей 1, 2 КЗпП України // Стычинский B.C.,
Зуб И.В., Ротань В.Г. Научно-практический комментарий к за­
конодательству Украины о труде. — К.; Севастополь: Ин-т юрид.
исследований, 2001.

8. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социа­
листического общества. — К.: Наук, думка, 1984. — 280 с.

9. Пилипенко ПД. Проблеми теорії трудового права Украї­
ни.—Л., 1999.

Глава 3

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТРУДОВОГО ПРАВА

УКРАЇНИ

3.1. Поняття і значення основних принципів трудового права

Принципи права — керівні засади, ідеї, які зумовлені об'єктив­ними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст та спрямованість правового регулювання. Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано, відображають найсуттєвіші риси ком­плексу правових норм у конкретній сфері суспільних відносин.

Сучасний розвиток наукових досліджень проблеми принципів права свідчить про визнання існування принципів права як пев­них соціальних цінностей ще до того, як вони втілюються в юридичні норми. Зокрема, виділяють загальнолюдські принци­пи права і принципи права юридичного. На думку A.M. Коло-дія, що дослідив проблему принципів права, в абсолютній біль­шості випадків кожний принцип права спочатку існує як загаль-носоціальний, а потім, за використання його юридичною прак­тикою й осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідо­мості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права (Колодій A.M. Принципи права України. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 23).

Загальносоціальне право розуміється як право, яке формуєть­ся усіма соціальними інститутами громадянського суспільства,

93

воно виникає стихійно і створюється безпосередньо людьми. Це право зумовлено природною свідомістю людей та їхніми життєви­ми потребами. Норми загальносоціального права виступають основою, керівними ідеями для юридичного права, що створюєть­ся державою в особі її державних органів. Отже, принципи за­гальносоціального права виступають первинною категорією, а принципи юридичного права — вторинною, похідною. При цьо­му система чинних юридичних норм має відповідати принципам загальносоціального права, інакше ці норми втрачають свою регулятивну здатність. Норми залишаються, але не застосовують­ся й утворюють так зване мертве право.

Принципи права юридичного відображені в нормативно-пра­вових актах у вигляді окремих положень — норм-принципів, норм-декларацій, норм-концепцій, або існують у прихованому вигляді в інших юридичних нормах, у їх сукупності, й станов­лять собою керівні ідеї, положення, на яких базується юридичне право.

За допомогою юридичних принципів виявляються закономір­ності та властивості права як самостійного соціального явища, удосконалюються система, структура права і правове регулюван­ня. Правові принципи важливі для нормотворчої і правозасто-совчої діяльності. Вони слугують тим правовим орієнтиром, ви­ходячи з якого законодавець формулює галузеві норми, вносить зміни і доповнення до чинних, нормативних актів. Правові прин­ципи допомагають глибше зрозуміти значення конкретних норм і визначають тенденції розвитку законодавства.

Заслуговує на увагу тісний зв'язок принципів права з права­ми людини. Європейська соціальна хартія (переглянута) об'єднує разом права та принципи, щодо яких держави мають взяти зобо­в'язання для їх здійснення. Права та принципи поставлено на один щабель щодо їх суспільного та державного значення. У но­вому Трудовому кодексі Російської Федерації стаття 2 "Основні принципи правового регулювання трудових і безпосередньо по­в'язаних з ними відносин" до числа принципів віднесено основні трудові права людини — свободу праці, право на працю, на за­хист від безробіття, рівність прав і можливостей працівників тощо.

За сферою дії принципи права класифікують на такі: загально-правові, притаманні усім галузям права; міжгалузеві, що відоб-

94

ражають загальні риси кількох галузей права; галузеві, які ха­рактеризують специфіку конкретної галузі; внутрішньогалузеві, які стосуються окремих інститутів.

До загальноправових юридичних принципів, спільних для усіх галузей права, належать: закон системно-структурної організації права; відповідності об'єктивного і суб'єктивного права; внутріш­ньої несуперечності правової системи; верховенства права, вер­ховенства закону стосовно нормативно-правових актів іншого порядку тощо (Колодій A.M. Принципи права України. — С. 45).

Міжгалузеві принципи характерні для кількох галузей пра­ва, які можуть утворювати певну правову спільність. Зокрема, серед вчених європейських країн досить поширеною є думка про те, що трудове право входить до такої правової спільності, як соціальне право. Європейське соціальне право розглядається науковцями як системна правова структура, до складу якої вхо­дять трудове право, право соціального забезпечення та інші нор­ми, що регулюють захист соціальних прав людини. Визнання соціального права як такого вважається французькою доктри­ною соціального права, спрямовуються зусилля на вироблення єдиної соціальної політики ЄС (Право Европейского Союза: пра­вовое регулирование торгового оборота: Учеб. пособие / Под ред. проф. В.В. Безбаха, доц. А.Я. Капустина, проф. В.К. Пучинско-го. — М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. — С. 74—79; Топорнин Б.Н. Евро­пейское право: Учебник. — М.: Юристъ. — С. 225; Junker A. Arbeits-und Sozialrecht in der Europalschen Union // Juristen Zeitung. — 1994. — № 6 (18 Merz). — P. 277). Ця ідея знаходить підтримку і серед правознавців Російської Федерації, наприклад, Є.І. Доморацька під соціальним законодавством розуміє су­купність норм, які регулюють суспільні відносини в галузі праці, соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я та у сфері соці­ального обслуговування населення (Доморацкая Э.И. Социаль­ное законодательство Франции. — М.: Наука, 1975. — С. 9). Соці­альному праву в цілому притаманні такі принципи, як соціаль­на справедливість, соціальна солідарність, соціальна стандарти­зація (встановлення на рівні закону мінімальних нормативів за­безпечення), державне гарантування забезпечення соціальних прав і державних соціальних стандартів, соціальне партнерство та деякі інші. Частина цих принципів властива й трудовому праву як галузі соціального права.