Тема 9: Соціально – економічна суть інфляції

План.

1. Причини і суть інфляції.

2. Види інфляції.

3. Наслідки та антиінфляційна політика.

Економічні терміни та категорії: інфляція, повзуча та галопуюча інфляція, гіперінфляція, суперінфляція, інфляція попиту, інфляція витрат, нуліфікація, ревалоризація, девальвація.

—1—

Інфляція – знецінення грошей в результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів та послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу. Інфляція зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти, перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств – монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур. Явище інфляції відоме приблизно з IV – III до нашої ери, тобто з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу порівняно з офіційно встановленою кількістю. Але постійного та загального характеру інфляція набуває на рубежі ХІХ – ХХ ст. разом з невпинним розвитком та поглибленням ринкових відносин в суспільстві. Сучасна інфляція має багатофакторний характер. Основними її причинами є:

1. Диспропорції між основними сферами народного господарства (між попитом і пропозицією , доходами і витратами держави тощо ) і насамперед глибока деформація між групою „А" і групою „Б".

2. Монополістичні тенденції в економіці, які через механізм ціноутворення призводять до необґрунтованого підвищення цін на товари і послуги;

3. Надмірні воєнні витрати;

4. Зростання дефіциту державного бюджету, однією з вагомих причин якою є непропорційний ріст соціальних витрат ( на виплату пенсій , стипендій , допомоги безробітнім тощо) . Разом з надмірним воєнними витратами це призводить до зростання внутрішнього боргу і випуску в обіг зайвої маси грошей ;

5. Необґрунтоване підвищення заробітної плати, при якому темпи зростання перевищують темпи розвитку продуктивності праці ;

6. Крах золотого стандарту, що зумовлює відсутність обміну банкнот на золото;

7. Дотації держави нерентабельним галузям і підприємствам , великий обсяг незавершеного будівництва;

8. Надмірна кредитна емісія;

9. Наявність маси посередників між виробниками і споживачами, кожен з яких підвищує ціни на товари і послуги.

Крім названих внутрішніх причин, існують і зовнішні. До них належать: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валюти; швидкий ріст цін на імпортні товари та послуги; пострадянський синдром. Так, протягом лише 1992 року ціни на нафтопродукти, які закуповує Україна зросли приблизно у 300 разів.

—2—

Методологічним ключем до аналізу видів інфляції є теорія грошей, яка передбачає багатогранність підходу при визначені основних форм інфляції. Залежно від темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію. Повзуча інфляція – така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад 5%) і проявляється у постійному зростанню цін. За повзучоїінфляції безгосподарність та марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни покриваються за рахунок народу. Повзуча інфляція не спричиняє швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово – фінансових та матеріально – речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише в умовах вільного ринку, конкуренції і підтримання рівноваги попиту – пропозиції. Галопуюча інфляція – це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя і викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване (10 – 100%).

Гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів. На перший план діяльності уряду висувається емісійна інфляція, потужність друкарського верстата (50% і більше на місяць). Міжнародний валютний фонд допускає 40% рівень інфляції і 2% рівень дефіциту держбюджету протягом року. В Україні ціни в 1993 році зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчило про супер – гіперінфляцію. Так за 1992 – 1993 р.р. ціни в Україні зросли в 2569 разів. За 1992-1995 р.р. споживчі ціни зросли у 80000 разів, а грошові доходи населення лише у 26,7 тисяч разів. Теорією грошей допускається і більш вузька класифікація факторних форм інфляції. Йдеться про виділення групи інфляційних форм, розвиток яких зумовлений монетарним фактором, та інфляційні форми, що розвиваються під впливом немонетарних чинників. У першому випадку це, як правило, інфляція попиту, а у другому – інфляція витрат.

Інфляція попиту характеризується тим, що суспільство прагне витрачати більше, ніж це дозволяють виробничі потужності економіки. Виробничий сектор не в змозі відповісти на підвищений попит збільшення реального об'єму продукції, що призводить до підвищення цін на товари.

Інфляція також може виникнути в результаті змін витрат. Це інфляція витрат. Її головна причина – це збільшення номінальної заробітної плати та підвищення цін на сировину та енергію.

Інфляція в Україні – результат всієї сукупності складних соціально – економічних процесів, які склалися після розпаду СРСР.

—3—

Розгляд питань соціально – економічних наслідків інфляції є центральним в даній темі і передбачає перш за все, розгляд тих глибоких соціально - економічних наслідків, до яких призводить інфляція, а саме її крайня форма – гіперінфляція. Отже, наслідки впливу гіперінфляції на макроекономічні процеси в цілому є завжди і у всіх аспектах деструктивними. Необхідно звернути увагу на такі соціально – економічні наслідки інфляції:

1. Гіперінфляція призводить до розбалансування економічної рівноваги, порушення структури виробництва, підриває стимули довгострокових інвестицій, стримує процес нагромадження;

2. Відбувається перелив капіталу із сфери виробництва у сферу обігу, де більш швидкими темпами збільшується його кругообіг. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, яки прискорює деструктивні процеси в економіці;

3. Знижуючи реальні доходи широких верств населення інфляція звужує ємність внутрішнього ринку, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, тіньовий бізнес;

4. Гіперінфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів, що розвивається в наслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державної скарбниці та одночасного зростання видаткової частини бюджету;

5. В умовах гіперінфляції відбувається натуралізація обміну. Гроші втрачають здатність виконувати функції міри вартості та засобу накопичення. За цих умов здійснюється стихійний перехід до бартерних операцій;

6. Розвиток гіперінфляції ослаблює зовнішньоекономічні позиції країни, зменшує її конкурентні позиції на світовому ринку, призводить до падіння валютного курсу національних грошей, знецінення їх;

7. В ході посилення інфляційного процесу загострюється дефіцит платіжного балансу, який викликає порушення зовнішньоекономічних пропорцій;

8. Політичні наслідки гіперінфляції, загострення соціальних конфліктів. Гіперінфляція, як правило призводить до урядових криз, згортання демократії, встановлення тоталітарних режимів. У зв'язку з цими процесами зростає значимість активної антиінфляційної політики, яка має займати чільне місце в політиці уряду та центральних банків будь-якої країни.

Ключова роль в процесі боротьби з гіперінфляцією та пошуку ефективних методів стабілізації грошового обігу належить державі, з боку якої можуть застосовуватися слідуючи засоби стабілізації:

1. Загальне підвищення народногосподарської ефективності;

2. Прискорення НТР;

3. Вдосконалення структури відтворення;

4. Розумна інвестиційна політика;

5. Конверсія військового виробництва;

6. Скорочення чисельності управлінського персоналу, вдосконалення його роботи;

7. Раціоналізація зовнішньоторгових та зовнішньоекономічних відносин;

8. Проведення фінансово – кредитної реформи;

9. Суворий контроль за виплатою коштів;

10. Продумана податкова політика;

11. Обмеження масштабів діяльності „тіньової економіки";

12. Створення сприятливого клімату для середнього та малого бізнесу.

Проведення антиінфляційної політики з боку держави передбачає і застосування суто монетарних методів стабілізації грошового обігу. Розрізняють такі три з них:

1) Нуліфікація (лат. Nulificatio – знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується за наявності суперінфляція. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922 – 1924 р.р. в колишньому СРСР коли один новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих, під час проведення грошової реформи 1996 року в незалежній Україні коли обмінний курс складав за 1 гривню – 100000 купонокарбованців.

2) Ревалоризація – це повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується за незначної інфляції.

3) Девальвація – означає зниження обмінного курсу (ціни) валюти порівняно з іноземною. Протягом 1991 – 1994 років радянський карбованець був декілька разів девальвований, внаслідок чого його комерційний курс щодо американського долара на кінець 1991 року становив близько 100 карбованців, а у березні 1995 року – понад 5000 карбованців. В Україні курс купона до долара з жовтня 1992 року по лютий 1995 року знизився з 340 до 150 тисяч карбованців, тобто більше ніж в 440 разів.

Питання для самоконтролю.

1. В чому полягає суть інфляції.

2. Назвіть і поясніть основні види інфляції.

3. Які основні причиниінфляції в Україні.

4. Які види інфляції властиві економіці України.

5. Назвіть монетарні методи стабілізації грошової системи.