Тема 1. міжнародні інвестиції
Економічна сутність інвестицій. Валові та чисті інвестиції. Ефект мультиплікатора. Внутрішні, іноземні та зарубіжні інвестиції. Міжнародні інвестиції. Прямі та портфельні інвестиції. Систематизація міжнародних інвестицій.
Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки, воно інтегрує інтереси і ресурси громадян, фірм та держави щодо ефективного соціально-економічного розвитку.
У найбільш широкому значенні інвестиції — це укладення капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу задля наступного його збільшення або збереження.
Термінологічний апарат інвестування не є жорстко стандартизованим. Залежно від рівня аналізу, національної традиції або авторської своєрідності тощо терміни можуть по-різному визначатися*.
За визначенням, яке сформульоване в українському законодавстві і в достатній мірі характеризує сутність інвестицій, до них відносять усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнаннями, а також інші майнові права; інші цінності.
На мікрорівні інвестиція це, насамперед, будь-який економічний інструмент, в котрий можна вкладати кошти для отримання прибутку (доходу).
Два ключові фактори визначають загальну сутність інвестування: час і ризик.
В часовому плані отримання прибутку (доходу) може бути послідовним, паралельним чи інтервальним (рис. 1-1).
Рис. 1-1. Фактор часу в інвестуванні
В плані ризику характерним є те, що кошти вкладаються в певній кількості, а величина майбутнього прибутку (доходу), досить часто, не відома. Крім того, винагороди може не бути взагалі, а в ряді випадків можуть бути втрачені частина або всі інвестовані кошти. Як правило, вирізняють інвестиції з низьким ризиком (безпечні для збереження вкладеного капіталу і отримання доходу та інвестиції з високим ризиком* (з відносною невизначеністю термінів і розмірів отримання доходу).
На макрорівні інвестиції забезпечують фінансування механізму росту і розвитку економіки країни. У цілому для стабільного економічного зростання інвестиції повинні бути на рівні 15—30% від валового національного продукту (ВНП), що забезпечується відповідними рівнями заощаджень (таблиця 1.1).
Таблиця 1.1
Заощадження у найбільш розвинутих країнах, % до ВНП
| Країни | 1967—1973 рр. | 1974—1979 рр. | 1980—1990 рр. |
| Японія | 36,9 | 32,7 | 29,9 |
| Італія | 25,6 | 25,8 | 22,6 |
| Канада | 23,0 | 24,6 | 21,3 |
| Франція | 26,8 | 24,7 | 20,8 |
| Німеччина | 25,5 | 21,5 | 20,6 |
| Велика Британія | 19,9 | 20,0 | 17,5 |
| США | 15,9 | 16,6 | 15,5 |
Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валова інвестиція — це загальний обсяг засобів, що інвестуються у певному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних запасів. Чиста інвестиція— це різниця валових інвестицій та амортизаційних відрахувань у певному періоді.
Динаміка показників чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає від’ємну величину, це означає зниження виробничого потенціалу і як наслідок — зменшення обсягу продукції, що випускається. Коли сума чистих інвестицій рівна нулю, це означає, що відсутнє економічне зростання, але виробничий потенціал країни залишається незмінним. Коли ж сума чистих інвестицій складає позитивну величину, це свідчить про те, що економіка країни знаходиться на стадії розвитку, забезпечує розширене відтворення її виробничого потенціалу.
Рівень чистих інвестицій визначається такими основними чинниками:
· Розподілом прибутку, що отримується, на споживання та заощадження. В умовах низьких середньодушових прибутків основна їх частина витрачається на споживання. Зростання прибутку призводить до підвищення тієї їх частки, що направляється на заощадження, які служать джерелом інвестиційних видатків. Тому, зростання питомої ваги заощаджень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій та навпаки.
· Очікуваною нормою чистого прибутку. Прибуток, який підприємці розраховують одержувати від видатків на інвестиції, є основним мотивом інвестування. Тому, чим вища очікувана норма чистого прибутку, тим, відповідно, вищим буде і обсяг інвестицій та навпаки.
· Ставкою позикового процента. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позикового процента, та за інших рівних умов iнвестування визнається вигідним. Тому зростання ставки проценту викликає зниження обсягу інвестицій та навпаки.
· Темпом очікуваної інфляції. Чим вищий цей показник, тим більшою мірою буде зменшуватися майбутній прибуток від інвестицій та відповідно менше стимулів буде до нарощування обсягів інвестицій.
Зростання обсягів чистих інвестицій викликає збільшення прибутку. При цьому темпи зростання суми аграрного прибутку значно перевищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії таке явище називається «ефектом мультиплікатора». Мультиплікатор — це числове значення коефіцієнта, що характеризує відношення зростання прибутку щодо зростання обсягу чистих інвестицій.
Інвестиції можна класифікувати за різними критеріями (рис. 1-2).
Рис. 1-2 Функціонально-елементний склад інвестицій
Найбільш істотні відмінності одних інвестицій від інших полягають у наступному.
Реальні інвестиції — вкладення капіталу (коштів) у реальні активи сфер і галузей народного господарства з метою оновлення існуючих і створення нових матеріальних благ*.
В економічний літературі зустрічаються різні визначення «реальних інвестицій»: «вкладення засобів в реальні активи — як матеріальні, так і нематеріальні»; «вкладення в виробничі фонди (основні і оборотні). Переважно це вкладення в матеріальні активи …, а також нематеріальні активи…»; «вкладення капіталу (грошей) в різні сфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ…»; «витрати, що створюють новий основний капітал; тим самим здійснюється накопичення реального капіталу».
Вкладення капіталу, пов’язані з науково-технологічним прогресом, іноді називають інноваційними інвестиціями. У їх складі виділяють інтелектуальні інвестиції — вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського, винахідницього і патентного права, права на промислові зразки і моделі. Роль таких інвестицій в сучасній економіці значно підвищилась, і для ефективного розвитку необхідними стають випереджуючі темпи зростання відповідних витрат.
Фінансові інвестиції визначаються як вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи). Аналогічно вони трактуються і в українському законодавстві, а саме як господарські операції, які передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Серед фінансових інвестицій найбільш значну частку займають вкладення в цінні папери.
· короткострокові інвестиції — це вкладення капіталу на період до року, а довгострокові інвестиції розраховані на термін більше року або взагалі не обмежені якимось терміном;
Приватні інвестиції здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, а державні інвестиції — центральними та місцевими органами.
· внутрішні інвестиції — вкладення коштів в об’єкти iнвестування, розміщення у територіальних межах даної країни. Національні (місцеві) інвестиції здійснюються суб’єктами даної країни на її території. Іноземні інвестиції здійснюються іноземними громадянами, іноземними юридичними особами та державами. Зарубіжні інвестиції— вкладення в об'єкти інвестування, розміщені за територіальними межами даної країни.
Далі розглядатимуться міжнародні інвестиції, що можуть бути представлені інвестиціями за рубіж та іноземними (рис. 1-3)
Рис. 1-3. Міжнародна інвестиція
Із країни базування здійснюється експорт капіталу, вона є місцем переважного перебування інвестиційного суб’єкта (для фізичної особи — це країна громадянства, для юридичної — країна реєстрації). Інвестування капіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні. Країни базування іноді називають країнами-донорами, а приймаючі країни — країнами-реципієнтами інвестицій.
Кожна країна (національна економіка) володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються із її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватись як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування.
З напрямком руху інвестиційних ресурсів пов’язані поняття «втеча капіталу» та «чистий приплив капіталу». Втеча капіталу — це переведення значних розмірів капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.). Головною метою втечі капіталу є вигідна гарантованість його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу — це різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формі позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.
У широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції, реалізація котрих передбачає взаємодію учасників, які належать різним державам (резидентів та нерезидентів по відношенню до конкретної країни).
Мотивацію і форми міжнародних інвестицій можна представити за допомогою схеми міжнародного руху капіталу (рис. 1-4).
Рис. 1-4. Види, форми і мотивація руху капіталу
На рівні окремих країн розрізняють експорт (імпорт) державного (урядового) і приватного капіталу. Останній превалює в сучасній структурі міжнародних інвестиційних потоків, що, зокрема, характеризує рис. 1-5.
Рис. 1-5. Потоки капіталу в економіку 29 країн, що розвиваються
у 1992—1998 рр., млрд. дол. США
Державний капітал (всі види коштів із державного бюджету, що переміщаються за кордон або приймаються із-за кордону за рішенням урядів) і капітал, котрим розпоряджуються міждержавні міжурядові організації, є офіційним капіталом. У системі міжнародного руху капіталу у різних формах (кредити, інвестиції, допомога) функціонує також змішаний капітал (приватний, державний, міжнародних організацій).
Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять прямі та портфельні іноземні (чи за рубіж) інвестиції.
Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою сприяння отриманню підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об’єктом інвестування.
Зазначимо, що прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу об’єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій відносять усі івнутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями*.
Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.
Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці є частка у 10% об’єкта інвестування. Однак, прямою може вважатися й інвестиція з меншою часткою участі, але яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішень об’єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить більше 10%, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. Відповідно до міжнародної статистики, інвестору більшості випадків достатньо володіти 10—25% акцій зарубіжної компанії, щоб вкладення були зареєстровані як пряма інвестиція.
Дещо інші підходи характерні для трактування прямих і портфельних інвестицій в українській спеціальній економічній літературі, коли, наприклад, перші пов’язуються з реалізацією реальних інвестицій (з безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладення засобів) та непрямі інвестиції (інвестування через посередників). Звуженими, на наш погляд, є відповідні тлумачення у чинному українському законодавстві, коли на прямі і портфельні поділяються лише фінансові інвестиції. Пряма інвестиція визначається як господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Під портфельною інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами, у обсягах, що перевищують 50% загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій). Таким чином фіксується якісна і кількісна межа поділу, однак, як було сказано, лише стосовно фінансових інвестицій. Якщо виходити із світогосподарських критеріїв, то прямою за умов контролю над об’єктом інвестування може бути і реальна інвестиція, що реалізується без використання механізму цінних паперів.
Прямі та портфельні інвестиції домінують у структурі міжнародного руху капіталу. І якщо протягом останніх десятиліть переважали прямі інвестиції, то у 1990-і роки спостерігається різке зростання обсягів портфельних інвестицій. (рис. 1-6).
Рис. 1-6. Структура міжнародного руху капіталу
Поряд з прямими і портфельними інвестиціями важливою складовою міжнародної інвестиційної взаємодії є державна іноземна допомога. Іноземна допомога, за визначенням, не має комерційного характеру і надається на пільгових умовах. Структурно її формують гранти, займи і технічна допомога, що мають як двох-, так і багатосторонню основу.
У країн-донорів (як правило, промислово розвинених)* превалюють політичні і стратегічні пріоритети при наданні допомоги тій чи іншій країні. Однак, як показує практика, майже у всіх випадках має місце економічне обгрунтування грантів, позик, технічної допомоги. Типовим прикладом, зокрема, є «прив’язка» іноземної допомоги до експорту країни-донора. Очевидною також є тенденція подорожчання іноземної допомоги, превалювання займів над грантами тощо.
Мотивація країн-реципієнтів (майже виключно країни, що розвиваються та країни з перехідними економіками)* витікає із необхідності залучення ними додаткових ресурсів для власного економічного розвитку за умов недостатності внутрішніх накопичень для валюти та інвестування.
Масштаби іноземної допомоги у 1990-і роки щорічно оцінюються більш у 30—40 млрд дол. США, у 1960-і роки вони були на рівні 5 млрд дол.США, хоча питома вага іноземної допомоги у ВВП країн донорів постійно знижується (з приблизно 0,5% у 1960-і роки до 0,1 у 1990-і).
Кількісно міжнародні інвестиції щорічно оцінюються майже у 900 млрд дол. США. Переважно вони акумулюються і реалізуються у розвинутих країнах.
У цілому міжнародні інвестиції як об’єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною природою (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі і портфельні); певними видами (іноземна валюта, національна валюта, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги) і формами (100% інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), джерелами (первинні і реінвестиції), величиною і термінами інвестування (рис. 1-7).
Рис. 1-7. Систематизація міжнародних інвестицій
Ключові терміни і поняття
| Інвестиції — Investment Валові - Total Чисті - Net Реальні - Real Фінансові - Financial Інноваційні - Innovative Короткострокові - Short-term Довгострокові - Long-term Приватні - Private Державні - State Внутрішні - Domestic Іноземні - Foreign Національні (місцеві) - National (local) Зарубіжні - foreign | Міжнародні інвестиції — International investment Країна базування — Parent country Приймаюча країна — Host country Втеча капіталу — Outflow of capital Чистий прилив капіталу — Net inflow of capital Приватний капітал — Private (privately—owned) capital Державний капітал — State capital Офіційний капітал — Official capital Змішаний капітал — Mixed capital Підприємницький капітал — Enterprise (Entrepreneur's) capital Прямі інвестиції — Direct investment Портфельні інвестиції — Portfolio investment Реінвестиції — Reinvestment |
* Фахівець має бути готовим до деяких розбіжностей в означеннях, аж до існуючих «колізій права». Він повинен мати навички самостійного, на основі знань про цілісну систему інвестування, використання термінологічного апарату.
* Для означення високоризикових інвестицій іноді використовується термін «спекуляція»
* У вітчизняній практиці господарювання такі інвестиції називають виробничими або капітальними вкладеннями.
* У світогосподарській практиці філією вважається підприємство, що повністю належить прямому інвестору. В дочірній компанії прямий інвестор-нерезидент володіє більш як 50% капіталу, а в асоційованій — менш як 50%.
* Основними країнами-донорами іноземної допомоги є США, Франція, Німеччина, Японія, Канада, Велика Британія, Італія та ін.
* Найкрупнішими країнами-реципієнтами іноземної допомоги є Єгипет, Бангладеш, Китай, Індонезія, Індія, Філіппіни, Туреччина, Танзанія, Пакистан та ін.