Кредит як форма руху позичкового капіталу. Банки та їх функції

Для того, щоб позичковий капітал забезпечив своєму власникові привласнення відсотка, він повинен бути приведеним до руху. Цей рух позичковий капітал здійснює у формі кредиту.

Кредит – категорія історична. Виникнувши у період розпаду первісного ладу, кредит у своєму розвитку пройшов декілька послідовних етапів, кожен з яких характеризувався як радикальним перетворенням по ступеню його розповсюдження та функціям, які виконував, так і безпосередніми учасниками. Найбільш високого рівня він одержав при капіталізмі. Сучасна ринкова економіка неможлива без розвинутої системи кредитних відносин.

Місце та роль кредиту в економічній системі суспільства визначається перш за все функціями, що він виконує:

1. Перерозподільна функція. В умовах ринкової економіки ринок позичкових капіталів виступає у якості своєрідного насосу, що відкачує тимчасово вільні фінансові ресурси з одних сфер господарювання і спрямовує їх у інші, що забезпечують, зокрема, більш високий прибуток.

2. Кредит сприяє економії витрат обігу шляхом розвитку безготівкових розрахунків через банки, прискорення обігу грошей та заміни частини готівкового обігу кредитними знаряддями обігу. При колосальних масштабах позичкових операцій останні набули характеру загального еквіваленту договірних зобов’язань. Економія грошей за допомогою кредиту забезпечує розширення виробництва та збільшення маси прибутку.

3. Прискорення концентрації та централізації капіталу. Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільного розвитку економіки та пріоритетною метою будь якого суб’єкту господарювання. Реальну допомогу в вирішенні цієї задачі надають запозичені кошти, що дозволяють суттєво розширити масштаби виробництва і таким чином забезпечити додаткову масу прибутку. Він виявився одним з чинників перетворення підприємств у акціонерні товариства.

Класифікацію кредиту традиційно прийнято здійснювати за декількома базовими ознаками, до важливіших з яких відносять категорії кредитора та позичальника, а також форму, у якій надається конкретна позика. Виходячи з цього, можна виділити наступні самостійні форми кредиту, кожна з яких у свою чергу розпадається на декілька різновидів по більш деталізованим класифікаційним параметрам.

Комерційний кредит – кредит, що надається товаровиробниками один одному при продажу товарів у вигляді відстрочки сплати грошей за продані товари. Це одна з перших форм кредитних відносин в економіці, що призвела до вексельного обігу та посприяла розвитку безготівкового грошового обігу. Знаряддям цього кредиту служать комерційні векселі (прості та перевідні).

Банківський кредит – це кредит, що надається банками, спеціалізованими кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам у вигляді грошових позик. Це основний вид кредиту у сучасних умовах. Банківський кредит долає вузькі кордони комерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямом та сумами кредитних угод.

Споживчий кредит– це надання відстрочки сплати за товари особам, що придбали ці товари для споживання. Продаж у розстрочку з наданням споживчого кредиту практикується частіше за все у відношенні так званих товарів тривалого користування (меблі, автомобілі, квартири та ін.) Велике зростання споживчого кредиту пояснюється тим, що він вигідний як виробникам та продавцям (прискорюється процес реалізації, збільшується попит), так і населенню (з’являється можливість придбання коштовних товарів, які іншим шляхом купити неможливо з-за обмеженості доходів).

Державний кредит.Основна ознака цієї форми кредиту – неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів. Держава може виступати у ролі кредитора, позичальника та гаранта. Основною формою кредитних відносин при державному кредиті є такі відносини, при яких держава виступає позичальником коштів, розміщуючи позики через банки. Тому державний кредит переплітається з банківським. Причина зростання державного кредиту – дефіцит бюджету.

Іпотечний кредит – це кредит, що надається банками під заставу нерухомості (землі, будинків тощо).

Міжнародний кредит – рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів. У якості кредиторів та позичальників виступають банки, підприємства, держави, міжнародні та регіональні установи.

Мобілізацію всіх грошових засобів та їх перетворення у позичковий капітал забезпечує банківська система.

Банки (від італ. banco – лавка) – це особливий вид підприємств, що здійснюють рух позичкових капіталів, їх мобілізацію і розподіл. Сукупність банків створює банківську систему. До неї входять різні види банків. За формою власності банки розрізняють як державні, приватні, акціонерні. За характером діяльності банки підрозділяються на емісійні, комерційні, іпотечні, спеціальні кредитні інститути, що включають інвестиційні банки, спеціалізовані банківські установи, спеціалізовані небанківські установи.

Сучасна банківська система має дворівневу побудову. Її основу складають комерційні банки, а поверховий рівень – центральний банк. В Україні дворівнева банківська система почала формуватися на початку 90-х років. До цього в країні функціонувала невелика група великих державних спеціалізованих банків. Реформування централізовано-планової економіки вимагало розкриття можливостей вільного підприємництва у кредитній сфері, зміни ролі та функцій держави в цій області. Зараз в Україні функціонує біля 200 комерційних банків.

Особливу роль у банківський системі будь якої країни займає центральний банк. В Україні центральним банком є Національний банк України, на який покладені наступні функції:

- кредитно-грошове регулювання. Центральний банк є єдиним емісійним центром готівкових грошей. Управляючи пропозицією грошей в національній економіці, центральний банк має змогу впливати на ступень ділової активності підприємств, зайнятість та інфляцію;

- контроль за діяльністю комерційних кредитних установ;

- кредитно-розрахункове обслуговування уряду;

- формування та збереження офіційних золотовалютних резервів країни.

Центральний банк країни іноді називають ”банком банків”, тому що він є “кредитором” останньої інстанції, тобто до нього комерційні банки звертаються за допомогою у тому випадку, коли вичерпані усі інші засоби мобілізації кредитних ресурсів. З підприємствами та фірмами центральний банк в операції не вступає.

Комерційні банки складають основу кредитної системи країни та концентрують основну частину її ресурсів. Комерційні банки являють собою банки, що здійснюють кредитування промислових, торговельних та ін. підприємств, головним чином за рахунок тих грошових засобів, які вони одержують у вигляді вкладів.

Інвестиційні банки займаються фінансуванням та довгостроковим кредитуванням різних галузей господарства. На відміну від комерційних банків мобілізують основну частину своїх ресурсів шляхом випуску власних акцій і облігацій.

Операції банків можна підрозділити на дві великі групи: кредитні і комісійні. У свою чергу кредитні операції банків включають пасивні і активні операції.

Пасивними називаються операції, за допомогою яких банки мобілізують тимчасово вільні кошти утворюють свої ресурси. До банківських ресурсів (пасивів) відносяться власні капітали банків і вклади, або депозити.

Активними операціями вважаються операції, за допомогою яких банки розміщують сконцентрований грошовий капітал. До них відносять: облік векселів, надання позики під вексель або за відсотки, під товарні та фондові операції.

Комісійні операції банків відрізняються від кредитних тим, що при їх здійсненні банки не надають своїм клієнтам позик, а виконують їх платіжні та інші доручення, одержуючи за це комісію, тобто винагороду за посередництво. До комісійних операцій відносять перевідні, акредитивні, інкасові, довірчі, торгівельно-комісійні.

В умовах переходу до ринкової економіки в Україні з’являються нові операції банків. До них можна віднести:

- управління портфелем інвестицій фірми;

- лізинг;

- факторинг;

- консалтінг .

Банки здійснюють свої операції заради одержання прибутку. Засоби створення банківського прибутку та його структура: різниця між відсотками, які банки беруть з позичальників, та відсотками, які вони сплачують вкладникам; прибуток на власний капітал (відсотки і дивіденди); прибуток від інвестицій, що здійснені за рахунок чужих коштів; прибуток від біржових операцій (різність курсів цінних паперів); комісійні винагороди.

Різниця між валовим прибутком банку та витратами на ведення банківської справи є чистий прибуток банку, а його відношення до власного капіталу банку, виражене у відсотках, є норма банківського прибутку:

Норма банківського прибутку тяжіє до середньої норми прибутку, що зумовлюється міжгалузевою конкуренцією.

Перед банкіром стоять дві цілі, що суперечать одна одній. Перша ціль – прибуток. Тому банки надають кредити і роблять своїм клієнтам інші послуги. З іншого боку, банк повинен прагнути безпеки. Для банків безпека забезпечується ліквідністю, зокрема, такими ліквідними активами, як готівка і надлишкові резерви.

Таким чином, з вищевикладеного можна зробити висновок, що кредитні відносини і банки, що забезпечують ці відносини, є невід’ємними елементами ринкової економіки.