Функції та методи управління виробництвом в аграрних підприємствах
Процес управління включає до свого складу окремі стадії, функції реалізації рішення, сукупність яких складає, у цілому, цикл управління. При цьому, розрізняються загальні та спеціальні, конкретні функції процесу управління. До переліку загальних, які є характерними для управління будь-яким підприємством, відносять: планування, організацію, регулювання, стимулювання та мотивацію, контроль. Планування полягає у розробці науково обґрунтованих перспектив діяльності, що мають бути узгодженими з усіма ланками виробництва на основі об’єктивної оцінки економічних, технічних та організаційних можливостей підприємства. Окрім цього, функцією планування є довгострокове прогнозування перспектив розвитку підприємства [25, с. 192].
У залежності від масштабу та часу реалізації функцій управління поділяється на стратегічне, тактичне та оперативне. Планування, що виступає центральною стадією управлінського циклу, передбачає розробку цілей і задач управління виробництвом, конкретизує шляхи реалізації планів для досягнення сформульованих цілей [40, с. 323-325].
При цьому, стратегічне планування дозволяє адаптувати систему орієнтирів розвитку підприємства до обставин діяльності з метою створення потенціалу виживання за невизначених перспектив зміни зовнішнього середовища. Управління на основі стратегій передбачає розробку підпорядкованої системи короткострокових цілей, на їх основі – середньострокових, що носять назву тактичних, а також поточних планів виробничої діяльності, що називаються оперативними [46, с. 131].
Система оперативного планування виробництва як сукупність пов’язаних між собою короткотермінових планів та графіків оперативного управління виробничими процесами та поточною діяльністю колективів виконавців з метою досягнення найбільш ефективних результатів, передбачає поєднання стадій та рівнів, а також окремих блоків планування. Організація виконання оперативних планів виробництва розгортається у ході реалізації на підприємстві обраної ним концепції управління запасами [46, с. 133].
Спеціальні функції планування роботи виробничих підрозділів випливають з цілей внутрізаводського планування, що наведено в таблиці 3[16, с.149].
Здійснення спеціальної функції управління “Організація робіт з підготовки початкових даних для розробки і складання системи планів” в цехах основного виробництва передбачає організацію підготовки пропозицій для складання планів не лише у функціональних службах цехів – планово-економічній, технологічній, диспетчерській, але й на дільницях, лініях, в бригадах. Інформація накопичується в планово-економічних бюро цеху.
Особлива увага при цьому звертається на розробку пропозицій по економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у відповідності до цільових комплексних програм, що розробляються на тривалу перспективу.
Реалізація спеціальної функції управління “Участь в розробці і впровадженні техніко-економічних норм і нормативів” пов’язана з організацією у виробничому підрозділі роботи по забезпеченню всіх напрямів діяльності цеху прогресивними техніко-економічними нормативами і нормами. З цією метою цільовими службами, у відповідноcті до напрямів діяльності, здійснюється оцінка якості норм і норматив, міри їх прогресивності і відповідності конкретним умовам виробництва. Цехові служби представляють до планово-економічного відділу номенклатуру норм, що переглядаються, нормативів, по можливості виконують розрахунок нових або обґрунтовують міру перегляду старих норм. Керівництво цехом несе відповідальність за організацію впровадження нових і переглянутих норм і нормативів, дотримання графіків їх освоєння [40, с. 321].
Спеціальна функція “Підготовка пропозицій з удосконалення управління внутрізаводськими підрозділами” полягає у розробці пропозицій, які забезпечують ефективне управління цехом. Пропозиції щодо вдосконалення управління цехом формується таким чином, щоб у них знаходили відображення питання вдосконалення виробничої структури, що формуються під впливом зміни обсягів продукції (робіт) цеху, пропорцій між окремими видами робіт, технології виробництва.
Для забезпечення ефективної виробничоїструктури повинні плануватися заходи щодо поліпшення внутріцехової (дільничної) спеціалізації. Крім того, для органів управління підприємством в цілому готуються пропозиції щодо вдосконалення внутрізаводської кооперації.
Таблиця 3
Склад спеціальних функцій
| Ціль підсистеми | Спеціальна функція, що забезпечує досягнення цілі |
| Забезпечення своєчасної і чіткої діяльності органів управління і функціональних підрозділів підприємства, підготовки вихідних даних, а також зі складання стратегічних та поточних планів | Організація робіт з підготовки початкових даних для розробки і складання системи планів |
| Забезпечення своєчасної і чіткої діяльності органів управління і функціональних підрозділів підприємства зі створення і функціонування єдиної системи науково обґрунтованих техніко-економічних норм і нормативів планування | Участь в розробці і впровадженні техніко- економічних норм і нормативів |
| Забезпечення чіткої і ритмічної роботи органів управління і функціональних підрозділів зі створення і функціонування інформаційної бази планування в розрізі основних техніко-економічних показників діяльності | Підготовка вихідних даних для формування та ведення автоматизованої інформаційної бази даних підприємства |
| Забезпечення постійної відповідності рівня розвитку системи управління рівню і завданням розвитку промислового виробництва, підвищення ефективності і якості діяльності управлінського персоналу | Підготовка пропозицій з удосконалення управління внутрізаводськими підрозділами |
| Забезпечення планомірного проведення робіт із забезпечення належного рівня якості продукції і технологічних процесів виробництва продукції | Планування робіт з внутрівиробничої атестації продукції підрозділів |
| Забезпечення інновацій, підвищення технічного рівня і якості видів продукції, що випускаються | Планування підвищення якості продукції |
| Забезпечення планомірного вдосконалення виробничо-технічної бази виробництва у відповідності до досягнень науки, техніки, технології, організації виробництва, підвищення ефективності виробництва і введення основних виробничих фондів, виробничих потужностей і об'єктів | Формування пропозицій по вдосконаленню виробничо- технічної бази підрозділів, росту їх виробничої потужності і підвищенню економічної ефективності виробництва |
| Планомірне забезпечення вирішення основних соціальних завдань з підвищення добробуту працівників, поліпшення умов їх праці і побуту, охорони здоров'я, підвищення рівня освіти, розвитку активності | Планування соціального розвитку трудових колективів підрозділів |
Розраховано за джерелом [16, с.149-150].
Зміни у виробничій структурі, в організації праці є основою для розробки пропозицій щодо вдосконалення структури управління. Зміни в організації виробництва, в системі планування та обліку є основою не лише для вдосконалення структури апарату управління, але і підвищення кваліфікації його працівників. Спеціальна функція “Проведення робіт з внутрівиробничої атестації продукції підрозділу” реалізується в ході роботи цехових служб, спільно із загальними для підприємства в цілому, що полягає у визначенні основних напрямків підвищення якості продукції цеху, розширення номенклатури продукції і напівфабрикатів, що підлягають атестації на внутрівиробничому рівні [40, с. 322].
Спеціальна функція “Планування підвищення якості продукції” передбачає участь виробничих підрозділів з підготовки заходів щодо зовнішньої атестації готової продукції підприємства, а також з освоєння нових видів продукції. Реалізація даної функції тісно пов’язана з ефективним здійсненням попередньої функції, яка для даної є суттєвою складовою частиною, але здійснюється силами виробничого підрозділу.
Спеціальна функція “Формування пропозицій по вдосконаленню виробничо- технічної бази підрозділів, росту їх виробничої потужності і підвищенню економічної ефективності виробництва” здійснюється з метою організації відповідної роботи у внутрівиробничих підрозділах при формуванні розділів планів технічного розвитку і організація виробництва. Здійснення функції пов’язане з виявленням та підготовкою реалізації окремих напрямів технічного і організаційного вдосконалення цеху. Конкретні заходи з реалізації спеціальної функції повинні враховувати можливості впровадження прогресивної технології, проведення механізації та автоматизації виробничих процесів, скорочення частки ручної праці, удосконалення прийомів організації виробництва та праці, економії сировини, матеріалів, палива, енергії, раціонального використання відходів виробництва. Заходи мають містити планові терміни впровадження, суми економічного ефекту.
Спеціальну функцію “Планування соціального розвитку трудових колективів підрозділів” спрямовано на подальше поліпшення умов праці і побуту працівників виробничого колективу, всебічний розвиток особистості. Розроблені заходи з соціального розвитку колективів виробничих підрозділів складають основу проекту плану соціального розвитку підприємства, що дозволяє підготувати пропозиції також до інших розділів плану [40, с. 323-325].
Важливою складовою управління є пошук найефективніших способів впливу на людей, які б забезпечили досягнення поставлених цілей, виконання планів і рішень, зумовлених загальною чи локальною метою діяльності організації. Це досягається завдяки методам управління, які в теоретичному плані є способами і прийомами впливу керуючої системи на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо). На практиці методи менеджменту виступають сукупністю способів і прийомів, спрямованих на забезпечення високої ефективності діяльності колективу, максимальної мобілізації творчої активності кожного працівника для здійснення місії організації та її цілей [25, с. 165].
Обрання менеджерами методів управління зумовлено змістом і силою вияву мотивів -- спонукальної причини дій і вчинків людей. Саме мотиви визначають засади класифікації методів управління. Методи повинні мати мотиваційну характеристику, яка спрямовує напрям їх дії та дає змогу їх класифікувати. Завдяки методам менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність виробничого процесу в організаціях та органічне поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів. У літературних джерелах пропонується низка класифікацій методів менеджменту. Проте будь-який поділ є досить умовний [28, ст. 30].
Шпанковська Н.Г., та Котенко Н.О. у своїх працях, навели систему методів управління виробництвом, які складають їх групи, об’єднані за наступними запропонованими ознаками:
¾ наука-розробник методу дослідження (виділення цієї ознаки обумовлено місцем менеджменту в системі наук та зв’язками між ними);
¾ часова ознака, яка впливає на складність та оперативність методу;
¾ рівень функціональної ієрархії, який обумовлює збільшення комплексу методів управління від мегарівня до нанорівня відповідно;
¾ стадії відтворення виробництва, кожна з яких має специфіку, що вимагає застосування конкретних методів управління;
¾ змістовний процес управління як сукупність основних або загальних функцій менеджменту (планування, організація, мотивація і контроль) обумовлює відповідну диференціацію методів для виконання кожної з функцій та сполучення конкретних методів із загальними методами менеджменту (економічними, організаційно-розпорядними та соціально-психологічними) [5, с.237].
Таким чином,наявність та спільність визначених ознак у конкретних методів управління з їх різноманіття є основою для побудови класифікації методів управління виробництвом в сучасних умовах.
Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.
Методи управління – це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації) [25, с. 166].
Управління фірмою (підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому, можна сказати , основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі самої виробничої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств [57, с.211].
Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв’язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів [25, с. 166].
Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.
Економічні методи управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації.
Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:
• формування системи оподаткування суб’єктів господарювання;
• визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів підприємства;
• встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій.
Другий аспект економічних методів управління зв’язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.
Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.
Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономір- ностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом чи будь- яким іншим видом діяльності.
Практична реалізація соціально-психологічних методів управ-ління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.
Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру, їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядчі [57, с.212-214].
Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну 7 (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств (організацій). Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми (підприємства, організації).
Професійно вміле застосування економічних, соціально- психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.
Застосувавши, загальнонауковий метод моделювання та модель функціонування об’єкту дослідження за темою управління виробництвом побудували модель процесу управління виробництвом на рисунку 4
Об’єктом дослідження є процес управління виробництвом на підприємстві.
Рис. 4 - Модель процес управління виробництвом аграрних підприємств
Методи управління використовуються не ізольовано, а в поєднанні один з одним. Тому управлінська діяльність проявляється як результуюча різноспрямованих методів і засобів їх реалізації. Разом з тим кожна група методів має свої специфічні особливості, власні форми прояву і межі застосування.
1.3. Методи оцінки економічної ефективності функціонування системи управління виробництвом в аграрних підприємствах
Підприємства здійснюють свою діяльність в умовах жорсткої конкуренції та несприятливої державної політики. Ефективність діяльності підприємств також залежить від основних характеристик соціально-економічного розвитку регіону, в якому підприємство здійснює свою діяльність; ємності регіонального ринку; платоспроможності споживачів тощо [44, с.322].
Однак, ефективність управління не визначається лише факторами зовнішнього середовища підприємства, в першу чергу ефективність залежить від дій персоналу в процесі діяльності організації, в процесі реалізації розроблених планів і програм розвитку підприємства, в процесі досягнення певних цілей. Тобто, ефективність управління залежить від якості цілеполагання, адекватності обраних стратегій цілям підприємства, оптимальності процесів реалізації стратегій, мотивації персоналу на досягнення цілей, кваліфікації персоналу, технології та стилю управління [25, с. 174].
Існує багато підходів до визначення поняття ефективності управління. Узагальнення різних підходів дало можливість наступне: ефективність управління - це результативність функціонування системи і процесу управління як взаємодії керуючої і керованої систем, що забезпечує досягнення цілей підприємства; яка визначається співвідношенням ефекту від реалізації різноманітних інвестицій в систему управління підприємством з розміром витрат, необхідних для їх впровадження.
Ефективність - це оціночний критерій діяльності колективу працівників у будь-якій сфері, включаючи управління. Тому забезпечення високої ефективності управління є складовою частиною загальної проблеми підвищення економічної ефективності виробництва. Визначають її на основі загальних методологічних принципів, прийнятих в економіці.
Управлінська праця відноситься до найбільш складних видів людської діяльності, і її оцінка не завжди може бути проведена прямим шляхом через відсутність формалізованих результатів, кількісної оцінки окремих видів виконуваної роботи. Тому для виміру її ефективності часто застосовуються непрямі методи [32, с. 402].
Критерієм оцінки є ефективність управлінської праці:
, (1.1)
При цьому потрібно пам'ятати, що результат управлінської праці виражається не тільки економічним, але і соціальним ефектом. Що ж стосується витрат, то вони являють собою живу й уречевлену управлінську працю.
На практиці при оцінці ефективності праці широко застосовуване поняття "економічна ефективність" і воно є більш вузьким поняттям, тому що являє собою тільки економію живої й уречевленої праці, яка одержується в сфері управління матеріальним виробництвом за рахунок оптимізації і раціоналізації управлінської діяльності.
Критерієм оцінки ефективності праці є також соціальна ефективність, що через відсутність кількісних вимірників визначається головним чином якісними показниками. Критерій же економічної ефективності управлінської праці дає можливість кількісно вимірити ефективність праці в апараті управління. Тому він знайшов більше практичне застосування.
Для визначення ефективності праці управлінського персоналу необхідно встановити критерії і показники, за якими проводиться оцінка.
Під критеріями розуміють найбільш загальну кількісну характеристику результатів управлінської праці. Для визначення економічної ефективності управлінської праці використовуються різні способи: за показниками підприємства, організації і функціонуванню праці управлінського персоналу, обсягу переданої інформації; за якістю і швидкістю прийнятих рішень; за виконанням функцій управлінських ланок [32, с. 409].
До показників, що характеризують працю в сфері управління, відносяться: зниження трудомісткості обробки управлінської інформації; скорочення управлінського персоналу, термінів обробки інформації; скорочення втрат робочого часу управлінського персоналу за рахунок поліпшення організації праці; механізації й автоматизації трудомістких операцій у сфері управління. Це показники кількісні. Такі показники в сфері управління, як підвищення кваліфікації управлінського персоналу, якості роботи, поліпшення умов праці, обґрунтованість управлінських рішень, культура управління й інші, взагалі не вимірюються чи вимірюються неповно [32, с. 411].
Кількісні показники у сфері впливу управлінської праці на виробництво: приріст прибутку; збільшення обсягів реалізації продукції; зростання продуктивності праці; зниження фондомісткості; збільшення фондовіддачі; прискорення оборотності оборотних коштів; збільшення рентабельності виробництва; зменшення невиробничих витрат; зниження трудомісткості продукції; зменшення обсягів незавершеного виробництва; зниження собівартості продукції; економія заробітної плати; зменшення втрат робочого часу; підвищення культури виробництва; підвищення рівня організаційної роботи; поліпшення умов праці; підвищення якості продукції; підвищення кваліфікації виробничого персоналу; зростання технічного рівня оснащення виробництва.
В результаті вдосконалення системи управління підприємства дістають економічний і соціальний ефект: збільшується обсяг і підвищується виробництво, забезпечується ритмічна робота підприємств, досягається економія живої і уречевленої праці, підвищується якість продукції, полегшується і змінюється характер праці, зростає задоволеність працею, скорочується плинність кадрів. Проте не всі елементи економічного і соціального ефекту мають кількісний вираз. Це ускладнює оцінку ефективності управління. При цьому слід враховувати не тільки кількісні, а й якісні показники [32, с. 413].
Існують різні підходи до визначення ефективності управління.
Розраховують синтетичні показники ефективності управління (коефіцієнт оперативності, надійності тощо).
Фактичні дані порівнюють з нормативними, плановими або з показниками за попередні роки (нормативи чисельності апарату управління, продуктивність, економічність управління тощо).
Застосовують якісну оцінку ефективності за допомогою експертів.
Застосовують емпіричні формули для розрахунку показників, що характеризують ефективність управління.
При визначенні ефективності управління обчислюють абсолютну і порівняну ефективність витрат на управління. Абсолютна ефективність виражається загальною величиною ефекту, одержаного в результаті здійснення заходів удосконалення системи управління виробництвом. Порівняльна ефективність показує, наскільки один варіант ефективніший за інший, проектований або діючий.
Залежно від характеру розроблених заходів об'єктом оцінки ефективності управління можуть бути: управління в цілому (система, організація, методи), його структура, рівень використання управлінської праці, ефективність роботи кожного структурного підрозділу.
Для оцінки ефективності управління використовують трудові, вартісні, інформаційні, технічні (технологічні) показники. Найбільш загальні із них - оперативність роботи апарату управління, надійність і оптимальність систем управління.
Надійність системи управління виявляється у безпосередньому її функціонуванні, яке забезпечує досягнення цілей виробництва. Показники надійності системи такі: безвідмовність (безперервне збереженні працездатності), готовність (ефективне збереження працездатності), відновлюваність (швидке усунення збоїв у роботі і відтворення здатності функціонувати у заданому режимі).
На практиці висока надійність управлінської системи підприємництва (об'єднання) забезпечується при науково обґрунтованій структурі управління та інформаційної системи, раціональній технології процесів управління, правильному підборі і розстановці кадрів, ефективному стилі управління тощо.
Оптимальність системи управління характеризується рівнем застосування сучасних економіко-математичних методів для розробки управлінських рішень, обґрунтованістю співвідношення централізації і децентралізації управління, керованістю підприємства та ін. Керованість підприємства або структурного підрозділу показує рівень забезпечення заданої організаційної стійкості підприємства (цеху, бригади) і своєчасність переведення його з одного кількісного (якісного) стану в іншій, що відповідає поставленій меті.
До показників соціальної ефективності управління належать:
1) стан трудової дисципліни;
2) оперативність і якість виконання рішень;
3) виконання апаратом управління завдань, пов'язаних з підвищенням культури спілкування з працівниками підприємства.
Деякі з цих показників можуть бути розраховані кількісно. Наприклад, стан трудової дисципліни можна визначити коефіцієнтом трудової дисципліни, який розраховують як відношення робочого часу до загального фонду корисного часу [32, с. 412-413].
Для оцінки таких аспектів ефективності управління, як виконання системою соціальних завдань, необхідний комплексний підхід. По-перше, мають враховуватись основні показники виробничо-господарської і фінансової діяльності. По-друге, слід брати до уваги обсяг виробничо-господарської діяльності. По-третє, однією з важливих складових частин соціального аспекту управління є оцінка якості праці, а також діючих комплексних систем управління якістю продукції, праці та послуг. Підвищення ефективності управління забезпечується за рахунок удосконалення систем управління на усіх рівнях.
Напрямками підвищення ефективності управління є наступні:
¾ ефективність застосування на практиці різних методів управлінського
¾ впливу, передусім економічних;
¾ підвищення кваліфікації управлінських кадрів;
¾ широке впровадження наукової організації праці управлінських працівників;
¾ механізація і автоматизація управління праці;
¾ впровадження прогресивної технології управління [47, с. 581].
Серед питань, вирішення яких сьогодні вимагає організація господарської діяльності підприємств в умовах ринку, слід виділити проблему формування і оцінки ефективної системи управління з урахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища.
Необхідно відзначити, що формування системи управління на вітчизняних підприємствах спирається більше на досвід, аналогію, стандартні рішення і інтуїцію, чим на строгу методологію і методику, що базується на наукових методах і принципах менеджменту і маркетингу. Такий підхід приводить до негативних явищ і не обернених процесів, що негативно позначаються на ефективності системи управління підприємством.
Під ефективністю системи управління слід розуміти результат її функціонування, що забезпечує підприємству досягнення поставлених цілей при найменших витратах на управління в умовах конкуренції.
Виходячи з даного визначення, аналіз економічної ефективності припускає обчислення абсолютної і порівняльної ефективності витрат виробництва. Абсолютна ефективність, що розраховується по кожному аналізованому об'єкту, характеризує загальну величину ефекту, який отримується в результаті вдосконалення системи управління виробництвом. А порівняльна ефективність дає можливість визначити переваги одного варіанту порівняно з іншим, а також ступінь наближення вибраного варіанту до оптимального.
У найбільш загальному вигляді ефективністю системи управління є відношення ефекту, отриманого в результаті її вдосконалення, до виробничих витрат [50, с. 281].
Тому головним завданням економічного аналізу на підприємствах є виявлення ефекту, який повинен визначатися, перш за все тим, в якій ступені система управління виробництвом сприяє досягненню головних цілей організації. В зв'язку з цим результати вдосконалення системи управління виробництвом повинні відбиватися в економії всіх видів ресурсів, підвищенні якості продукції, зміні характеру і культури праці. Нажаль, не всім з вищезазначених елементів економічного і соціального ефекту може бути дана натуральна або вартісна оцінка. Тому при визначенні ефективності системи управління підприємствами разом з кількісними показниками необхідно враховувати і ряд якісних.
Для визначення ефективності, необхідно вибрати критерій, відповідно до якого можна судити, ефективна система управління підприємства чи ні, якщо так, то в якій ступені. Для кількісного виразу ефективності критерій повинен бути охарактеризований певним числовим виразом і відповідати оцінюваному явищу, бути універсальним і простим в застосуванні, давати однозначну і повну оцінку.
Так, при оцінці відносної важливості функцій всієї системи управління підприємства, процедура виконується в наступному порядку. Оцінка значущості функцій управління ведеться послідовно по всіх рівнях системи управління підприємством, зверху донизу. Для зовнішніх функцій управління при оцінці їх значущості первинним є розподіл вимог споживачів відносно показників якості, ціни, задоволення потреб, дизайну, тощо. Тобто функції управління, які сприяють задоволенню найбільш важливих вимог, мають відповідно високу значущість.
З урахуванням вказаних вимог, до показників, що характеризують систему управління, можна віднести:
¾ коефіцієнт ритмічності виробництва (К1);
¾ коефіцієнт економічності апарату управління (К2);
¾ коефіцієнт якості виконання управлінських функцій (К3);
¾ коефіцієнт оперативності роботи апарату управління (К4);
¾ коефіцієнт стабільності кадрів (К5) [52, с. 219].
Разом із загальними критеріями ефективності, необхідно виявити також і індивідуальні критерії, які допомагали б на різних стадіях проектування системи управління визначати найбільш ефективні напрями розробки і впровадження заходів щодо її вдосконалення.
До таких показників можна віднести наступні:
¾ коефіцієнт використання робочого часу (К6);
¾ коефіцієнт використання кваліфікації (К7);
¾ коефіцієнт умов праці (К8) [52, с. 221].
При цьому всі вищевикладені показники повинні не виключати, а доповнювати один одного.
Так рівень якості здійснення функцій управління можна визначити таким чином:
gi = (К1+К2+К3+К4+К5+К6+К7+К8): 8 , (1.2)
Відносні витрати на здійснення і-ої функції управління можна
визначити наступним чином:
Zi = (Сі*100): Сзаг , (1.3)
де Сі - витрати на здійснення і-тої функції, грн., Сзаг. - загальна собівартість головної функції, грн.
Так як, у загальному вигляді ефективністю управління є відношення ефекту, отриманого в результаті її вдосконалення, до виробничих витрат, то відносні витрати на здійснення і-ої функції управління зіставляються із відносною значимістю функцій управління, яка визначається групою управлінських працівників за допомогою методів експертних оцінок і визначаються наступним чином:
zi = Zi: Pi , (1.4)
де Zі - відносні витрати на здійснення і-ої функції, виражені в балах, визначаються таким чином; Pi - відносна значимість функцій управління, що виконуються у рамках господарської діяльності. У загальному випадку функції з співвідношенням "витрати - значущість", де zi > 1, можна вважати несприятливими. Таким чином, проаналізувавши всі функції управління і визначивши ті функції по яких zi > 1, можна мінімізувати і усунути усі зайві, функціонально невиправдані витрати.
Заходи щодо удосконалення управління виробництвом дозволяють скоротити апарат управління шляхом поліпшення його організаційної структури, збільшити обсяг виробництва. За цими напрямками варто визначати основні показники економічної ефективності раціоналізації систем управління виробництвом: річний економічний ефект; зростання продуктивності праці; строк окупності додаткових витрат капітальних вкладень [10, с. 103].
При скороченні апарату управління заощаджується фонд зарплати з урахуванням відрахувань на соціальне страхування. А це, у свою, чергу приведе до зниження собівартості продукції:
(1.5)
де Езп - економія заробітної плати;
Чско - число одиниць управлінського апарату, що скорочується;
З - середньорічна зарплата на одного працівника апарату управління;
Пс - відсоток відрахування на соціальне страхування.
Річний економічний ефект розраховується на основі приведених витрат:
(1.6)
де Ен - нормативний економічний ефект (при впровадженні нової техніки 0,15). Зростання продуктивності праці:
(1.7)
де ПП1, ПП2 - продуктивність праці до і після впровадження заходу.
(1.8)
де В1 - обсяг виробництва до впровадження заходу; Ч1 - чисельність працюючих до впровадження заходу; Че - чисельність апарата управління після впровадження заходу (економія). Строк окупності додаткових капітальних вкладень:
(1.9)
де К1, К2 - капітальні витрати до і після впровадження заходів щодо удосконалення управління виробництвом; S1 - собівартість усієї продукції, що випускається, до впровадження заходів, перерахованої на обсяг виробництва після удосконалення управління. Собівартість усієї продукції, що випускається, після впровадження заходу:
(1.10)
При збільшенні обсягу виробництва в умовах впровадження заходів щодо удосконалення управління виробництвом річна економія розраховується за формулою:
, (1.11)
де а1 і а2 - умовно-змінні витрати в собівартості одиниці продукції до і після впровадження заходу;
У - річна сума умовно-постійних витрат у загальній собівартості всієї продукції, що випускається; B1 і В2 - обсяг виробництва до і після впровадження заходів;
Кдкв - додаткові капітальні вкладення для впровадження заходу.
Якщо заходи щодо удосконалення управління одночасно скорочують чисельність і збільшують обсяг виробництва, то сума ефекту по обох напрямках сумується. Показники зростання продуктивності праці і строку окупності визначаються за приведеною вище формулою. Якщо для впровадження заходів щодо раціоналізації управління виробництвом розробляються кілька варіантів, то найбільш раціональний вибирається по мінімуму приведених витрат:
, (1.12)
Удосконалення управління виробництвом дозволяє також підняти якісний рівень прийняття управлінських рішень, підвищити оперативність у вирішенні виробничо-господарських питань, що важко оцінити кількісно. Тому іноді в цих випадках використовуються експертні оцінки.
Систему показників економічної ефективності виробництва можна представити наступним чином:
1) Узагальнюючі показники економічної ефективності виробництва. Одним з найбільш відомих методів оцінки ефективності діяльності підприємства є метод рентабельності. Найбільш поширеними показниками в практиці вітчизняних підприємств є такі як: рентабельність продукції, рентабельність виробу та рентабельність обороту. Крім них підприємство може використовувати і ряд інших показників для виміру прибутковості своїх активів, ресурсів та продукції [1, с. 191].
2) Показники ефективності використання фінансових коштів. Ефективність діяльності підприємства характеризується його фінансовим станом, важливими загальними показниками якого виступають: платоспроможність, ліквідність підприємства, вона характеризується коефіцієнтом загальної ліквідності та коефіцієнтом покриття. Також розраховуються коефіцієнти незалежності та заборгованості [3, с. 92].
3) Показники ефективності використання живої праці.До групи показників ефективності використання живої праці можна віднести наступні:продуктивність праці (виробіток продукції, трудомісткістьпродукції);темп зростання продуктивності праці;частка приросту обсягувиробництваврезультаті зростання продуктивності праці;відносна економія живої праці.
4) Показники якості продукції. Сучасна наукаіпрактикавиробили систему кількісної оцінкивластивостейпродукції, якіідаютьпоказники якості. Групи показників якості властивостей предметів (товарів): показники призначення товару; показникинадійності;технологічності; стандартизації і уніфікації; ергономічні; естетичні; транспортабельності; патентно-правові; екологічні; показники безпеки.
5) Показник ефективності використання матеріальних ресурсів. До цієї групи можна віднести матеріаломісткість продукції, матеріаловіддачу, коефіцієнт використання сировини та матеріалів, витрати палива та енергії на 1 грн. чистої продукції, економію матеріальних витрат. Щодо практичного використання критеріїв економічної ефективності в галузях і господарюючих суб’єктах, можна виділити наступні рекомендації: - орієнтацію підприємства на інтенсивний шлях розвитку і досягнення більш високого рівня ефективності в динаміці; - вивчення резервів подальшого вдосконалення господарської діяльності підприємства на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення технологій та покращення організації виробництва; - створення дієвого механізму підвищення ефективності господарювання.
Забезпечення ефективності управління вимагає концентрації уваги керівників підприємств як на внутрішньому стані справ, так і на змінах, що відбуваються у навколишньому середовищі. Для забезпечення врахування можливостей та погроз підприємства повинні використовувати концепцію стратегічного управління.
Вибір як найкращого варіанту системи управління - це комплексне завдання, вирішити яку можна тільки шляхом глибокого організаційно-технічного і соціально-економічного аналізу виробництва в цілому. Отже, ефективність системи управління підприємством не може бути визначена якимсь одним показником. Необхідно розробити цілу систему показників, оскільки економічна ефективність системи управління виробництвом виявляється, головним чином, в непрямому, а не в прямому ефекті.
Вона позначається в поліпшенні результатів роботи підприємства завдяки раціональнішій організації виробничо-господарської діяльності. Разом з тим, підвищення рівня організації системи управління створює сприятливі умови для підвищення ефективності виробництва в цілому при зниженні питомих витрат на апарат управління.
Застосування математичних методів оптимізації для розробки процедур управління дозволить понизити невизначеність в ухваленні рішень. Проте таке застосування не виключає методів експертної оцінки, хоча і дозволяє звести їх до мінімуму. Крім того, застосування цих методів дозволяє понизити негативний вплив людського чинника в роботі системи управління, що підвищить її стійкість. Одночасно з підвищенням стійкості системи, необхідно зберегти її гнучкість (пристосування до умов зовнішнього середовища, що змінюються), що досягається діленням процедур на операції [56, с. 245].
Отже, необхідно відзначити, що проблема ефективності діяльності підприємства завжди посідала одне з найважливіших місць в питаннях економіки, оскільки важливо не лише створити підприємство, але й змусити його працювати, приносячи кращі результати. Критерієм ефективності виробництва є зростання продуктивності суспільної праці. Кількісне вираження цього критерію можна виразити за допомогою системи показників економічної ефективності виробництва. Використання представленої системи показників економічної ефективності виробництва дозволить узагальнити і більш повно відобразити кінцеві результати використання засобів, предметів праці і робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу.