Назвати форми статистичного спостереження

Основні форми статистичного спостереження – звітність і перепис.

Звітність – це така форма спостереження, при якій статистичні органи у певні строки одержують від відповідних підприємств, організацій і установ необхідні матеріали у вигляді визначених законом документів.

Форми звітності і строки її подання установлює Держкомстат. Підприємства мають суворо визначений перелік звітів, що складаються за затвердженими нормами. Звіти, не передбачені переліком, розглядаються як підзаконні. Залежно від важливості й необхідності одержання даних встановлюються різні строки звітності: місячна, квартальна, піврічна і річна. У системі земельного кадастру найбільше поширення одержала річна звітність. Власники землі та землекористувачі щорічно не пізніше 15 січня подають звіти про зміни, що відбулися у складі земель за станом на 1 січня виконкомам відповідних сільських, селищних рад. Державні землевпорядні органи щорічно складають звіти про наявність земель, включаючи зрошувані й осушувані, та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями й видами економічної діяльності і один раз у 5-7 років – про якісний стан та оцінку земель. Вони містять дані не тільки про використання земель, але й про стан меліоративної мережі. Державні інспектори контролюють використання земель і складають звіти. Складаючи річні звіти, заповнюють спеціальну таблицю, в якій наводять дані про загальну площу землеволодіння, склад основних сільськогосподарських та інших земельних угідь і меліоративних земель. Ці дані також є результатом статистичного обстеження за земельним кадастром.

Однак ця форма звітності не дає матеріалів з цілої низки питань. Деякі показники взагалі не підлягають звітності. Тому необхідно провести спеціальні статистичні спостереження, до яких належить перепис.

Перепис – це така форма спостереження, при якій статистичні органи збирають матеріали за допомогою спеціально організованих на визначену дату спостережень.

У нашій країні періодично проводиться перепис плодово-ягідних насаджень, меліоративних споруд, зрошуваних і осушених земель у вигляді їх інвентаризації тощо. Перепис дає додаткові відомості, яких нема у звітності, розширює дані звітності, а також перевіряє їх достовірність.

За часом проведення статистичні спостереження поділяються на безперервні (поточні) і переривчасті.

При поточному спостереженні зміни стану об'єкта дослідження реєструються систематично, залежно від того, коли вони відбуваються. Тому поточні спостереження звичайно називають безперервними. До поточних спостережень у земельному кадастрі належить державна реєстрація земельних ділянок з відображенням змін правового стану земель у текстових і планово-картографічних документах. Сюди ж можна віднести спостереження за земельними ділянками громадян.

Переривчасті спостереження поділяються на періодичні й одночасні.

Періодичне спостереження проводиться через певні суворо встановлені строки. Як правило, воно підсумовує поточний облік і дає матеріал для звітності. Періодичним спостереженням у земельному кадастрі можна вважати коректування картографічного матеріалу, яке проводиться щорічно перед складанням земельного звіту, проведенням чергового бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель, перед складанням звіту про якісний стан і оцінку земель один раз у 5-7 років.

Одночасним називають таке спостереження, яке проводиться для визначення явища на визначений момент часу або за спеціальним завданням. Ці спостереження здійснюються нерегулярно, за необхідністю. До них відносять, наприклад, переписи багаторічних насаджень, інвентаризації зрошуваних і осушених земель, ґрунтові, меліоративні і геоботанічні обстеження, нові зйомки земельних ділянок, які роблять, коли наявний плановий матеріал застарів настільки, що коректування недоцільне.

За ступенем повноти охоплення одиниць, що входять в об'єкт дослідження, статистичні спостереження поділяються на суцільні і несуцільні. Суцільним називають таке спостереження, при якому реєструються усі без винятку одиниці об’єкта дослідження. Прикладом суцільного спостереження можна вважати зйомки земельних ділянок для обліку за складом угідь і їх підвидами, суцільне обстеження земель для обліку їх якісного стану тощо. Несуцільне спостереження охоплює частину одиниць сукупності, яка вивчається. Воно ведеться різними методами: метод основного масиву, вибірковий, анкетний і монографічний.

Метод основного масиву полягає в тому, що проводиться спостереження не всіх одиниць об'єкта дослідження, а тільки основних, які мають велику питому вагу в об'єкті, що вивчається, а друга частина, більша за кількістю одиниць, але з незначною питомою вагою, залишається поза спостереженням.

При вибірковому спостереженні обстеженню підлягає тільки деяка частина одиниць досліджуваної сукупності, а результати обстежень цієї частини поширюються на всю сукупність шляхом прямого переліку або за допомогою коефіцієнтів.

Прикладом вибіркового спостереження може бути вибір типових господарств для визначення показників при складанні шкал бонітування ґрунтів та економічної оцінки земель, коли дані про природні властивості ґрунтів і економічні умови деякої частини господарств використовуються для поширення їх на всі господарства оцінюваного району. Вибіркове обстеження застосовують, якщо суцільне обстеження недоцільне, а вибіркові дані характеризують досліджуваний об'єкт з певним ступенем наближення.

Уся сукупність, на якій проводиться відбір одиниць спостереження, називається генеральною, а сукупність одиниць, відібраних для вибіркового спостереження – вибірковою. Чим більша вибіркова сукупність, тим точніші результати дослідження. Для одержання результатів із заданою точністю обсяг вибіркової сукупності визначають за формулою:

Для одержання окремих статистичних даних використовують анкетні спостереження, які проводяться за спеціально розробленими і розісланим певній групі осіб і установ анкетами.

За допомогою монографічного спостереження поглиблено вивчають окремі типові об'єкти і питання, які важко з'ясувати при масовому спостереженні. За цим методом переважно обстежують кращі, передові сільськогосподарські підприємства для всебічного вивчення й поширення їхнього досвіду.

Основні способи статистичного спостереження – це безпосереднє спостереження, документальний спосіб та опитування.

При безпосередньому спостереженні одержання необхідної інформації, заповнення земельно-кадастрових документів проводять працівники земельно-кадастрових служб на основі особистого огляду, виконання геодезичних вимірів при зйомці і коректуванні планово-картографічного матеріалу, обміру посівних площ, присадибних ділянок тощо. Цей спосіб спостереження – найбільш досконалий і достовірний.

Документальний спосіб спостереження як джерело необхідних відомостей передбачає різноманітні звіти про стан землеволодіння і землекористування, зрошуваних і осушених земель, затрати праці та засоби виробництва, урожайність сільськогосподарських культур, погосподарські книги сільських рад, у яких містяться дані про присадибні ділянки громадян, картографічні матеріали.

Опитування означає реєстрацію фактів, що ґрунтуються на свідченнях опитуваних. Цим способом обмежуються при визначенні врожайності сільськогосподарських культур на малопоширених ґрунтах, а також при складанні схем попередників сільськогосподарських культур, якщо відсутні книги історії полів сівозмін.

21. Назвати види статистичного спостереження. Статистичні спостереження – основна ланка досліджень. Вони дають вихідні матеріали для аналізу того чи іншого явища. Необхідою умовою статистичного спостереження – точність і сувора достовірність зібраних відомостей.

Звітність – це така форма спостереження, при якій статистичні органи у певні строки одержують від відповідних підприємств, організацій і установ необхідні матеріали у вигляді визначених законом документів.

Перепис – це така форма спостереження, при якій статистичні органи збирають матеріали за допомогою спеціально організованих на визначену дату спостережень.

За часом проведення статистичні спостереження поділяються на безперервні (поточні) і переривчасті.

При поточному спостереженні зміни стану об'єкта дослідження реєструються систематично, залежно від того, коли вони відбуваються. До поточних спостережень у земельному кадастрі належить державна реєстрація земельних . Переривчасті спостереження поділяються на періодичні й одночасні.

Одночасним називають таке спостереження, яке проводиться для визначення явища на визначений момент часу або за спеціальним завданням.

Суцільним називають таке спостереження, при якому реєструються усі без винятку одиниці об’єкта дослідження. Прикладом суцільного спостереження можна вважати зйомки земельних ділянок для обліку за складом .

Несуцільне спостереження охоплює частину одиниць сукупності, яка вивчається.

23. Назвати основні картографічні матеріали. Картографічні матеріали–це матеріали, які у певному масштабі відтворюють на папері просторове розміщення, стан і використання земель. Просторове розміщення земель характеризується конфігурацією, співвідношенням сторін, окресленням меж земельних ділянок, розташованих суміжно. Ці матеріали забезпечують наочність земельно-кадастрових відомостей, попереджують можливість пропусків або дублювання площ, сприяють безперервному та об'єктивному одержанню необхідної інформації. Джерелом одержання картографічних матеріалів є роботи з аерофотозйомок або наземних теодолітної і мензульної зйомок місцевості.

25) Назвати основні текстові земельно-кадастрові документи. Ведення державного земельного кадастру супроводжується належним чином оформленими земельно-кадастровими документами і матеріалами. Текстові документи і матеріали містять словесну інформацію про об'єкт і суб'єкт земельного кадастру. Вони ведуться у вигляді рішень, розпоряджень державних органів з питань регулювання правового режиму земель про передачу земель у власність, надання у користування та договорів земельно-правових угод (купівля, продаж, оренда, застава, обмін земель). Ці документи і матеріали стосуються правової сторони земельного кадастру і переважно займають невелику питому вагу у земельно-кадастровій справі.

До текстових матеріалів належать пояснювальні записки, акти обстежень земель, висновки, протоколи погодження меж земельних ділянок, даних обліку і оцінки земель тощо.

26.З прийняттям Земельного кодексу України однією із скла­дових частин державного земельного кадастру є кадастрове зонування. Кадастрове зонування включає встановлення:

1 · місця розташування обмежень щодо використання земель;

2 · меж кадастрових зон та кварталів;

3 · меж оціночних районів та зон;

4 · кадастрових номерів.

27. Кадастровий план обмежень і обтяжень складається з метою одержання достовірної графічної і аналітичної інформації про наявність, склад, місце розташування об'єктів з особливим режимом використання і меж зон в яких обмежуються ті або інші види господарської діяльності з метою гарантування прав власників землі, захисту населення від шкідливих впливів при господарській діяльності, роботи об'єктів, що мають спеціальний режим виробничої діяльності.

Обмеження - це перелік дій (право третіх осіб), що обмежують права власника або користувача щодо розпорядження або користування земельною ділянкою.

Обтяження на використання землі - це право на земельну ділянку включаючи право на заставу, оренду, сервітути, обмеження, обов'язки по договору, рішення суду про передачу прав і інші встановленні законодавством права відносно землі.

28)Охоронні зони створюються:

- навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

- вздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Право на земельну ділянку може бути обмежено законом або договором шляхом встановлення:

а) заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку;

б) заборони на передачу в оренду (суборенду);

в) права на переважну купівлю у разі її продажу;

г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;

ґ) умови розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків;

д) заборони на провадження окремих видів діяльності;

е) заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду нерухомого майна;

є) умови здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги;

ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку;

и) інших зобов’язань, обмежень або умов.

2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.

29)Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водопроводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

30) Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищеного рівня шуму, вібрації, ультразвукових та електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

31. Навколо яких об'єктів створюються зони особливого режиму використання земель?

Відповідно до статті 162,163,164 «Земельного кодексу України» де визначаються норми охорони земель:

1)охоронні зони встановлюються:

- навколо особливо цінних природних об`єктів , об`єктів культурної спадщини, гідро-метерологічних станцій з метою охорони і захисту від антропогенних впливів;

- навколо ліній електропередач, зв`язку , земель транспорту;

- навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов у їх експлуатації, запобіганню ушкоджень, а також зменшення їх негативного впливу на довкілля.

2) зона санітарної охорони створюються навколо об`єктів де є підземні відкриті джерела водопостачання, водозбірні та водоочисні споруди, водопроводи, об`єкти оздоровчого призначення, для їх санітарно-епідемілогічної захищеності.

3)санітарно-захисна зона створюється навколо об`єктів які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, під вищого рівня шуму, електромагнітних хвиль з метою відокремлення таких об`єктів від території житлової забудови.

4)зони особливого режиму створюються навколо об`єктів збройних сил України та інших військових формувань.

32. Що таке кадастрова зона і кадастровий квартал?

Кадастрова зона – це сукупність земельних ділянок які розташовані за межами населених пунктів та територій сільської та селищної ради.

Кадастровий квартал – компактне об`єднання земельних ділянок у населеному пункті , яке обмежене інженерними спорудами або природними межами.

33. Принципи побудови коду одиниці адміністративно-територіального устрою України.

Код об'єктів адміністративно-територіального устрою України (областей, адміністративних районів, міст обласного підпорядкування, сільських (селищних) рад, міст районного підпорядкування, сільських населених пунктів) є першою частиною кадастрового номера земельної ділянки і складається з десяти цифр. Він включає:

- двозначний код областей;

- тризначний код адміністративних районів і міст обласного підпорядкування ;

- тризначний код сільської ради, міст районного підпорядкування або підпорядкованих міськраді;

- двозначний код сільських населених пунктів.

34. Розкрити структуру кадастрового номера земельної ділянки. На яких картографічних матеріалах відображаються кадастрові номери земельних ділянок?

Кадастровий номер земельної ділянки складається з чотирьох частин і має вигляд:

/КОАТУУ/ : /НКЗ/ : /НКК/ : /НЗД/,

де /КОАТУУ/ – код одиниці адміністративно-територіального устрою України; /НКЗ/ – номер кадастрової зони; /НКК/ – номер кадастрового кварталу в межах кадастрової зони: /НЗД/ – номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу; /:/ – роздільник між складовими кадастрового номера.

Кадастровий номер земельної ділянки – це унікальний, який не повторюється на всій території України, номер. Він присвоюється при формуванні земельної ділянки і зберігається за нею на весь час її існування.

Кадастрові номери земельним ділянкам присвоюються місцевими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів і відображаються на спеціальних індексних кадастрових картах (ІКК) або планах (ІКП), які складаються для всіх районів адміністративно-територіальних утворень.
35. Який комплекс робіт передбачають кадастрові зйомки?

Роботи з кадастрових зйомок проводяться у два етапи: перший – підготовчий; другий – виробничий.

Підготовчий етап полягає у:

- розробці технічного завдання на виконання робіт;

- підготовці робочого кадастрового плану (схеми) виконання робіт;

- збиранні, вивченні забезпечення правовими земельно-кадастровими та планово-картографічними матеріалами.

Виробничий етап виконується підрядчиками і передбачає:
- складання списку власників земельних ділянок та землекористувачів;
- польове обстеження земельних ділянок з уточненням їх меж;
- геодезичне встановлення (відновлення) меж земельних ділянок;
- погодження меле земельних ділянок із суміжними власниками та землекористувачами;
- встановлення меж зон обмежень і обтяжень щодо використання земельних ділянок

36. Кадастрові зйомки – це складова частина державного земельного кадастру. Вони є комплексом робіт, який виконують для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрові зйомки виконуються особами, які мають ліцензію на проведення робіт з кадастрових зйомок, видану органом Держкомзему у встановленому законодавством порядку. Порядок проведення кадастрової зйомки, склад і форми документів, які подаються за результатами її виконання, вимоги до точності робіт визначаються нормативними актами Держкомзему України та головного управління по геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України.

Роботи з кадастрових зйомок проводяться у два етапи: перший – підготовчий; другий – виробничий.

37. Підготовчий етап полягає у:

- розробці технічного завдання на виконання робіт;

- підготовці робочого кадастрового плану (схеми) виконання робіт;

- збиранні, вивченні забезпечення правовими земельно-кадастровими та планово-картографічними матеріалами.

На основі зібраних і проаналізованих матеріалів складається технічне завдання на виконання робіт, в якому вказують:

• черговість виконання обстежень та кадастрових зйомок земельних ділянок;

• способи виконання зйомок;

• вимоги до оформлення документації.

На основі наявних планово-картографічних матеріалів створюється робочі кадастрові плани (схеми) та готується договір на проведення робіт.

За наявності необхідних матеріалів роботи проводяться в такому порядку:

- на планово-картографічний матеріал наносяться межі земельних ділянок і кадастрових зон та їх номери (у населених пунктах);

- наносяться межі кварталів та їх номери;

38. Виробничий етап виконується підрядчиками і передбачає:

- складання списку власників земельних ділянок та землекористувачів;

- польове обстеження земельних ділянок з уточненням їх меж;

- геодезичне встановлення (відновлення) меж земельних ділянок;

- погодження меле земельних ділянок із суміжними власниками та землекористувачами;

- встановлення меж зон обмежень і обтяжень щодо використання земельних ділянок.

Виробничий етап починається зі складання списків всіх власників землі та землекористувачів. Від кожного власника (землекористувача) отримуються копії правовстановлювальних документів (держактів або рішень органів державної влади про надання, передачу земельних ділянок у власність). Відомості про власників землі і землекористувачів групуються в переліки, окремо щодо юридичних і окремо щодо фізичних осіб.

39. Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Вона встановлює відносну придатність ґрунтів за основними чинниками природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, виділяючи агровиробничі групи ґрунтів, будується за об'єктивними ознаками і властивостями, які мають вирішальне значення у розвитку та рості сільськогосподарських культур. Бонітування ґрунтів є логічним продовженням комплексних обстежень земель і передує їх економічній оцінці. Основна мета бонітування полягає у визначенні відносної якості ґрунтів за їх родючістю, тобто встановленні, у скільки разів один ґрунт кращий або гірший від іншого за своїми природними і стійко набутими властивостями.

40. Об'єкт бонітування грунту – виражений суворо визначеними таксономічними одиницями, встановленими за матеріалами детального ґрунтового обстеження. У зв'язку з цим бонітування ґрунтів проводять за ґрунтовими різновидностями або групами ґрунтів, рівноцінних за господарською цінністю, які залягають на одних і тих же елементах рельєфу подібних за умовами зволоження і, внаслідок цього, близьких за агрофізичними, агрохімічними й іншими природними властивостями, які впливають на урожайність сільськогосподарських культур.

Критеріями бонітування ґрунтів є їх природні діагностичні ознаки й ознаки, набуті в процесі тривалого окультурювання, які корелюють з урожайністю основних зернових, технічних та інших культур, а при бонітуванні кормових угідь – з продуктивністю сінокосів і пасовищ. Це означає, що критеріями бонітування ґрунтів можуть бути тільки ті природні діагностичні ознаки, які найбільше впливають на урожайність сільськогосподарських культур.

41. Що покладено в основу розробки шкал бонітування ґрунтів?

Однакові групи ґрунтів при бонітуванні повинні одержати однакові показники бонітету. Щоб визначити ці показники, складається шкала бонітування ґрунтів, яка являє собою систему Цифрових даних, що відповідають певним значенням природних показників на різних групах ґрунтів. При бонітуванні ґрунтів потрібно складати дві оціночні шкали: першу, основну – за властивостями ґрунтів і другу – за урожайністю сільськогосподарських культур або продуктивністюкормовихугідь.Показники бонітування ґрунтів відображають порівняльну оцінку їх якості, яка визначається за об'єктивними ознаками і властивостями, що корелюють з урожайністю сільськогосподарських культур.Для розробки шкал загального бонітування ріллі можуть використовуватися дані про запаси гумусу в метровому шарі, максимально можливі запаси продуктивної вологи, вміст рухомих форм фосфору і обмінного калію.

42. Види економічної оцінки земель

Залежно від мети і завдань розрізняють загальну і часткову економічну оцінку землі.

43. Поняття загальної економічної оцінки земель.

Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на загальну і часткову. Загальна оцінка земель передбачає визначення об'єктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при досягнутому рівні інтенсивності землеробства

44. Поняття часткової економічної оцінки земель

Залежно від цілей і завдань економічну оцінку земель поділяють на загальну і часткову. Часткова економічна оцінка земель передбачає визначення ступеня ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних ґрунтах. Основними показниками часткової оцінки землі за ефективністю вирощування окремих сільськогосподарських культур е урожайність відповідних культур, окупність витрат на їх вирощування та диференціальний дохід.

45. Показники, за якими проводиться економічна оцінка земель. В яких одиницях визначаються показники економічної оцінки земель?

Показники: вартість валової продукції, окупність затрат, диференціальний дохід, урожайність. .Одним із узагальнюючих показників оцінки земель є диференціальний дохід (рентний дохід) – додаткова частина чистого доходу, що створюється продуктивнішою працею на землях кращої якості щодо гірших умов виробництва. Економічна оцінка земель визначається в умовних кадастрових гектарах або у грошовому виразі

46. Дати характеристику показників економічної оцінки земель.

Для одержання зазначених економічних показників використовують два основних – урожайність сільськогосподарських культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники с похідними від них.

При збиранні та обробці вихідних даних застосовується суцільний або вибірковий метод визначення показників на оцінюваних групах грунтів.

Суть суцільного методу полягає в тому, що в основу побудови шкали оцінки землі кладеться інформація про всі сільськогосподарські підприємства земельно-оціночного району.

Вибірковий метод полягає у відборі господарств, типових за спеціалізацією і порівнянних між собою за рівнем ведення господарства. Як основні критерії відбору і порівнянності господарств можна прийняти такі середні показники у межах земельно-оціночного району: структура основних сільськогосподарських угідь; структура посівних площ; щільність поголів'я худоби на 100 га основних сільськогосподарських угідь; розмір основних засобів виробництва й енергетичних ресурсів на 100 га угідь; кількість добрив, що вносяться на гектар ріллі; площа основних сільськогосподарських угідь, у тому числі ріллі, на одного працездатного робітника.

47. Етапи підготовчих робіт при економічній оцінці земель.

Для одержання даних на території земельно-оціночного району проводять підготовчі роботи, які полягають у підготовці картографічного матеріалу з даними великомасштабних ґрунтових обстежень про характер ґрунтового покриву. Визначають:

- номенклатурний список агровиробничих груп ґрунтів;

- картограми груп ґрунтів;

- аналізують інформацію про властивості ґрунтових відмінностей, що увійшли до складу груп ґрунтів.

На базі виготовленої планово-картографічної основи складають експлікації агровиробничих груп ґрунтів з прив'язкою до сільськогосподарських угідь. Статистичні дані про економіку кожного господарства, яке входить у земельно-оціночний район, зосереджуються у таблицях формулярів вихідних даних .

Тут зазначаються показники урожайності сільськогосподарських культур, витрат на їх виробництво та даних про структуру ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь. Структура ґрунтового покриву розраховується через коефіцієнти питомої ваги площ відповідних груп ґрунтів у складі конкретної ділянки сільськогосподарських угідь.

48. Порядок складання шкал економічної оцінки земель.

Шкали економічної оцінки землі можуть бути замкненими або розімкненими. Якщо за еталон (100) приймають найпоширеніший в земельно-оціночному районі грунт, то одержують розімкнену шкалу: для замкненої шкали еталоном виступають грунти з найвищими показниками. На практиці більшого використання набули замкнені шкали.

Шкала оцінки являє собою таблицю, в якій в абсолютних (крб./ га) і відносних (балах) одиницях відображається рівень родючості, продуктивності та дохідності земель. Шкала будується за різними показниками, які характеризують якість земель. Рівень виробництва визначається розмірами валового продукту та урожайності, ефективність виробництва – окупністю затрат, дохідність – розмірами диференціального доходу.

У шкалі, крім оцінних показників, наводяться ціна бала і розміри рівня інтенсивності виробництва, необхідні для порівняння оцінних показників на території зони, економічного району, країни. Шкали часткової оцінки земель за ефективністю вирощування сільськогосподарських культур розробляють стосовно складу оцінюваних груп грунтів, які використовуються для посіву цих культур. Для порівняння показників склад оцінюваних груп грунтів при частковій оцінці земель приймався єдиним для області, регіону, країни.

В Україні економічну оцінку земель було проведено у 1988 році на площі майже 40 мільйонів гектарів. Виконано загальну економічну оцінку ріллі, багаторічних насаджень, пасовищ, сіножатей. Часткову – за ефективністю вирощування зернових та зернобобових культур, кукурудзи на зерно, цукрових буряків соняшнику, льону, картоплі і кормових культур.
82. Завдання, призначення та порядок ведення лісового, водного кадастрів та кадастру надр.

Державний лісовий кадастр — це система відомостей про правовий ре­жим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ве­дення лісового господарства та оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді.

Державний,лісовий кадастр ведеться для ефективної організації охоро­ни Й захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відновлен­ня лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпечення суб'єктів управління, органів місцевого самоврядування, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.

Інформація державного лісового кадастру формується на основі дані: державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастр: встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин (надро­вий) — це система відомостей про кожне родовище, включене до Держав­ного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості і якості запасів корисних копалин та наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідро­геологічних та інших умов розробки родовища і його геолого-економічної оцінки, а також відомостей про кожний прояв корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин ведеться для систематизації даних про кількість, якість запасів родовищ і прояви корис­них копалин, у тому числі техногенних, визначення їх промислової цін­ності, забезпечення інформаційної бази для розробки програм розвитку мінерально-сировинної бази України і здійснення ефективної екологічної політики в галузі охорони та використання надр.

Згідно із законом України "Про державну геологічну службу України" на державну геологічну службу покладається завдання створення єдиної інформаційної системи користування надрами. Складовою частиною такої інформаційної системи, крім державного кадастру родовищ і проявів корис­них копалин, є державний баланс запасів корисних копалин. Цей баланс містить відомості про кількість, якість та ступінь вивчення запасів корисних копалин щодо родовищ, які мають промислове значення, їх розміщення, рівень промислового освоєння, а також відомості про видобуток, втрати і забезпеченість суспільного виробництва розвіданими запасами корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин та Державний баланс запасів корисних копалин ведуться Міністерством екології та при­родних ресурсів України.

Ведення Державного водного кадастру (ДВК) — це систематичне збирання, поповнення, аналіз, узагальнення інформації про водні ресурси, їхній стан, динаміку водних об'єктів, виявлення закономірностей зміни кількісних і якісних показників поверхневих та підземних вод у часі з урахуванням змінних водогосподарських умов і всієї різноманітності впливу людської діяльності. Кінцевим результатом при цьому служать дані щодо стану водних ресурсів, запасів і рівнів забруднення поверхневих і підземних вод.

Реалізація програми державного обліку вод і ведення державного водного кадастру сприяє подальшому розвитку робіт у галузі вивчення, раціонального використання та охорони ресурсів гідросфери.
Однією з важливих умов розвитку ДВК є зіставлення накопичених у ньому відомостей як у територіальному аспекті, так і в часовому.

83.Загальні передумови створення кадастру природних ресурсів.

Кадастри природних ресурсів — система екологічних кадастрів, метою якої є збір на систематичній основі кількісної та якісної інформації про станприродних ресурсів та їх еволюцію.

Метою ведення державних кадастрів природних ресурсів є: облік кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання. Такі обліки необхідні насамперед для забезпечення раціонального природокористування та охорони довкілля, прийняття еколого-управлінських рішень та визначення їх ефективності, забезпечення необхідною інформацією органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, інших зацікавлених суб'єктів. Дані, що містяться в кадастровій документації, використовуються також для визначення меж та грошової оцінки природних ресурсів, заходів щодо їх відновлення, відшкодування завданої екологічними правопорушеннями шкоди.

законодавством передбачається ведення таких видів кадастрів:

- державний земельний кадастр (гл. 34 ЗК України);

- державний водний кадастр (ст. 28 ВК України);

- державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин (ст. 43 КУпН);

- державний лісовий кадастр (гл. 9 ЛК України);

-державний кадастр тваринного світу (ст. 56 Закону України "Про тваринний світ");

-державний кадастр рослинного світу (ст. 38 Закону України "Про рослинний світ");

- державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду (розд. VIH Закону України "Про природно-заповідний фонд");

-державний кадастр природних територій курортів України (ст. 36 Закону України "Про курорти");

- містобудівний кадастр населених пунктів (Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Суть водного кадастру.

Раціональне використання водних ресурсів неможливе без систематизованих гідрологічних даних. Єдина державна система обліку вод і їхнього використання забезпечує систематичні спостереження за режимом водних об'єктів та облік усіх вод єдиного державного фонду, обґрунтовує напрями їхнього раціонального використання.

Ведення Державного водного кадастру (ДВК) — це систематичне збирання, поповнення, аналіз, узагальнення інформації про водні ресурси, їхній стан, динаміку водних об'єктів, виявлення закономірностей зміни кількісних і якісних показників поверхневих та підземних вод у часі з урахуванням змінних водогосподарських умов і всієї різноманітності впливу людської діяльності. Кінцевим результатом при цьому служать дані щодо стану водних ресурсів, запасів і рівнів забруднення поверхневих і підземних вод.

Реалізація програми державного обліку вод і ведення державного водного кадастру сприяє подальшому розвитку робіт у галузі вивчення, раціонального використання та охорони ресурсів гідросфери.
Однією з важливих умов розвитку ДВК є зіставлення накопичених у ньому відомостей як у територіальному аспекті, так і в часовому.

85. Суть лісового кадастру.

Державний лісовий кадастр — це система відомостей про правовий ре­жим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення їх до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ве­дення лісового господарства та оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді.

Державний,лісовий кадастр ведеться для ефективної організації охоро­ни Й захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відновлен­ня лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпечення суб'єктів управління, органів місцевого самоврядування, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд.

Інформація державного лісового кадастру формується на основі дані: державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастр: встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суть кадастру надр.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин (надро­вий) — це система відомостей про кожне родовище, включене до Держав­ного фонду родовищ корисних копалин, щодо кількості і якості запасів корисних копалин та наявних у них компонентів, гірничо-технічних, гідро­геологічних та інших умов розробки родовища і його геолого-економічної оцінки, а також відомостей про кожний прояв корисних копалин.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин ведеться для систематизації даних про кількість, якість запасів родовищ і прояви корис­них копалин, у тому числі техногенних, визначення їх промислової цін­ності, забезпечення інформаційної бази для розробки програм розвитку мінерально-сировинної бази України і здійснення ефективної екологічної політики в галузі охорони та використання надр.

Згідно із законом України "Про державну геологічну службу України" на державну геологічну службу покладається завдання створення єдиної інформаційної системи користування надрами. Складовою частиною такої інформаційної системи, крім державного кадастру родовищ і проявів корис­них копалин, є державний баланс запасів корисних копалин. Цей баланс містить відомості про кількість, якість та ступінь вивчення запасів корисних копалин щодо родовищ, які мають промислове значення, їх розміщення, рівень промислового освоєння, а також відомості про видобуток, втрати і забезпеченість суспільного виробництва розвіданими запасами корисних копалин.

87. Значення і завдання Державного земельного кадастру в районі, області і державі.
Державний земельний кадастр є найважливішим інструментом державного управління земельним фондом. Він забезпечує прийняття науково-обґрунтованих рішень у галузі організації раціонального використання та охорони земель. Роль земельного кадастру як інструмента державного управління особливо зросла в умовах проведення земельної реформи, запровадження плати за землю, включення земельних ресурсів до системи ринкових відносин.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачам.

Відповідно до ст. 195 ЗК основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Він ведеться Держкомземом, Державним комітетом по земельних ресурсах і земельній реформі АРК, управліннями земельних ресурсів, обласних, Київської і Севастопольської міських адміністрацій, районних державних адміністрацій й відділами земельних ресурсів сільських, селищних, міських рад.\

88. Структура і перелік земель – кадастрової документації регіонального і національного рівня.

Документація державного земельного кадастру поділяється на

основну і допоміжну.

До основної документації належать:

картографічні документи (кадастрові карти і плани, чергові

кадастрові плани, індексні кадастрові карти і плани); кадастрові

справи; книги записів (реєстрації) державних актів на право

власності, користування землею і договорів оренди землі,

Поземельна книга, державна земельно-кадастрова книга, реєстр

обмежень щодо використання земель і земельних сервітутів,

державний земельно-кадастровий баланс (ф. 6-зем, 2-зем), грошова

оцінка земель та інших документів, передбачених законодавством.

До допоміжної документації належать книги обліку документів і

книги обліку виданих відомостей, а також каталоги координат, які

використовуються відповідно до вимог Закону України "Про державну

таємницю" ( 3855-12 ), облікові форми державного реєстру земель

сіл, селищ, міст районного значення та районів в містах обласного

значення.

Документація державного земельного кадастру ведеться згідно з

інструкцією та вказівок, затверджених Державним комітетом України

по земельних ресурсах.\

СТРУКТУРА І ПЕРЕЛІК земельно-кадастрової документації Національний Регіональний рівень рівень (Україна в (Автономна цілому) Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) 1. Державний 1. Державний земельно- земельно-кадаст- кадастровий ровий баланс баланс земельних земельних ресу- ресурсів регіону рсів України 2. Індексний 2. Індексний планплан (карта) (карта) регіонуадміністративно -територіальних одиниць 3. Реєстр 3. Реєстр земельних земельних ділянок|книга ділянок державної державної власності, що власності, що перебувають в перебувають в управлінні Ради управлінні міністрів Кабінету Автономної Міністрів, АН Республіки Крим, України, ААН обласних України та державних інших адміністрація, аналогічних міст Києва та самоврядних Севастополя організація 4. Зведений 4. Реєстр реєстр державних даних грошової обмежень на оцінки земель використання регіонів земель 5. Зведений 5. Зведений реєстр земель- реєстр них ділянок земельних ділянок

89. Застосування даних земельного кадастру в області і державі.

90. Ведення земельного кадастру у зарубіжних країнах.

Досвід європейських країн у веденні реєстраційних та кадастрових систем нараховує близько двох сторіч. У кожній країні є свої особливості даних систем.

Для Франції, країни з наполеонівською адміністративною системою, характерним є розділення та тісна взаємодія земельного кадастру і реєстру нерухомості. Кадастр і реєстр є підзвітними Міністерству національної економіки та фінансів. У земельному кадастрі зібрана лише необхідна для цілей обкладення податками інформація, згрупована за земельними ділянками. Нотаріальна база нерухомості Франції включає усі типи нерухомості (квартири, будинки, паркова, землі, комерційні приміщення та промислові будівлі). Параметри до цієї бази вносяться поступово. Туди занесені усі параметри, що стосуються місця розташування, технічних характеристик та цін компонентів власності.

У Данії характерним є тяжіння до створення єдиного, побудованого на основі точних, крупно масштабних топографічних карт, багатоцільового кадастру з централізованим реєстром власності. Створено, переважно, за німецьким зразком реєстраційної системи. З вересня 2009 року система реєстрації нерухомого майна (Цифровий реєстр земель) була повністю переведена у цифровий формат. Реєстр є підзвітним судовій адміністрації.

У Латвії в Державному кадастрі нерухомого майна, знаходяться відомості про розташування власності, витяги з земельного кадастру, район будівель і споруд, реальну вартість майна, сервітути та обмеження, також дані про законного власника або користувача. Даний кадастр підпорядковується Державній земельній службі.

Естонія. Земельна книга країни містить кадастрову інформацію, інформацію про відносини власності, обтяження, обмеження, права користування, іпотеку та інше. Земельний реєстр Чехії містить кадастрові карти, дані про земельні ділянки, будівлі, квартири та нежитлові приміщення, власників та інших бенефіціарів, правові відносини та інші відносини, передбачені законом. Підпорядковується реєстр чеському Управлінню з геодезії, картографії та кадастру