Організаційна структура установи

Існування структури системи військового командування й управління продовжує відрізняти НАТО від інших багатонаціональних військових організацій. Повною мірою функціонуюча в мирні часи командна структура НАТО надає можливість Альянсу виконувати весь спектр військових операцій від дрібних миротворчих до широкомасштабних високої інтенсивності. До діяльності НАТО належить не лише розробка спільних (багатонаціональних) і об'єднаних (загальновійськових) доктрин, процедур і планів проведення операцій, але й ключові елементи, які забезпечують силам країн-членів Альянсу і країн-партнерів можливість діяти спільно в справді інтегрований спосіб. Організація Північноатлантичного договору має таку структуру, яка дозволяє досягнути зазначених цілей НАТО. Ця організація є своєрідним форумом, на якому проводяться спільні консультації з будь-яких проблем та приймаються рішення з політичних і воєнних питань, що стосуються безпеки країн-учасниць.

Держави-члени Організації сприяють військовій і політичній координації через штаб-квартиру НАТО з метою керівництва й управління діяльністю на основі партнерства з іншими державами, включаючи планування, бойову підготовку, навчання та розробку військових доктрин. НАТО проводить консультації з будь-яким активним учасником партнерства, якщо цей партнер уважає, що існує пряма загроза його територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці.

Штаб-квартира НАТО розташовується в Брюсселі, і є політичним штабом НАТО.

Структурна побудова організації включає головні органи та допоміжні комітети. До основних органів відносяться: Північноатлантична рада (NAC), Комітет оборонного планування (DPC), Група ядерного планування (NPG), Генеральний секретар.

Допоміжні комітети та органи включають 35 підрозділів:

1. Військовий комітет (MC). 2. Виконавча робоча група (EWG). 3. Спеціальна група високого рівня з питань контролю над звичайними озброєннями (HLTF).

4. Спільний комітет з проблем розповсюдження зброї масового знищення (JCP).

5. Політично/військовий керівний комітет з Партнерства заради миру (PfP/SC).

6. Комітет протиповітряної оборони НАТО (NADC). 7. Рада НАТО з питань консультацій, командування та управління (СЗ) (NC3B). 8. Рада директорів (NACMO BoD) Організації з управління системою повітряного управління та контролю НАТО (ACCS). 9. Політичний комітет вищого рівня (SPC). 10. Дорадча група з атлантичної політики (APAG). 11. Політичний комітет (PC). 12. Вища політико/військова група з питань розповсюдження зброї масового знищення (SGP). 13. Координаційний комітет з верифікації (VCC). 14. Група координації політики (PCG). 15. Комітет оборонного аналізу (DPC). 16. Нарада національних керівників у галузі озброєнь (CNAD). 17. Комітет НАТО зі стандартизації (NCS). 18. Комітет з питань інфраструктури. 19. Вищий комітет з цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій (SCEPC). 20. Нарада керівників з питань матеріально/технічного забезпечення країн НАТО

(SNLC).

21. Науковий комітет (SCOM). 22. Комітет з проблем сучасного суспільства (CCMS). 23. Цивільний та військовий бюджетні комітети (CBC/MBC). 24. Вища рада з питань ресурсів (SRB). 25. Вища оборонна група з проблем розповсюдження зброї масового знищення (DGP). 26. Група високого рівня (NPG/HLG) 27. Економічний комітет (EC). 28. Комітет громадської дипломатії (CPD).

29. Комітет з оперативної діяльності Ради та навчань (COEC).

30. Комітет HATO з управління повітряним рухом (NATMC).

31. Рада директорів організації з управління центральноєвропейською системою трубопроводів (CEPMO BoD). 32. Комітет НАТО з трубопроводів (NPC). 33. Комітет внутрішньої безпеки НАТО (NSC). 34. Спеціальний комітет. 35. Архівний комітет.

Загальне керівництво НАТО, у тому числі й військовою діяльністю, здійснює цивільний політичний орган - Північноатлантична рада. У діяльності головних органів консультацій та прийняття рішень в НАТО допомагають різні комітети, які забезпечують представництво держав-членів у всіх сферах діяльності НАТО, у яких ця держава бере участь. Деякі з комітетів були створені на початкових етапах існування організації і протягом багатьох років забезпечують процес прийняття рішень.

Інші комітети створені пізніше внаслідок внутрішньої та зовнішньої еволюції Альянсу до умов закінчення холодної війни і змін у кліматі європейської безпеки. Політичні та воєнні рішення в НАТО приймаються на основі консенсусу, після переговорів і консультацій між країнами-членами. НАТО як багатонаціональна міжурядова асоціація вільних і Незалежних Держав не здійснює функцію реалізації наднаціональних повноважень або формування політики незалежно від її членів. Тому рішення НАТО приймаються всіма її країнами-членами.

1. Північноатлантична рада володіє реальною політичною владою та правом прийняття, включає постійних представників країн-членів, які беруть участь у спільних засіданнях не менше одного разу на тиждень. Рада є єдиним органом, повноваження якої визначає Північноатлантичний Союз. Відповідно до них саме Раді доручено сформувати допоміжні органи. Кожен з урядів країн- членів Північноатлантичного Союзу має в Раді постійного представника в ранзі посла. Кожна країна, представлена на засіданнях Ради або в будь-яких з підлеглих комітетів, повністю зберігає незалежність та відповідає за свої рішення.

2. Комітет оборонного планування (КОП) - займається вирішенням більшості воєнних питань і проблем, які стосуються планування колективної оборони. У комітеті представлені всі країни- члени Північноатлантичного Союзу, крім Франції. Основними завданнями комітету є надання вказівок військовому керівництву НАТО, в межах своєї відповідальності, виконання тих ж функцій, у межах тих самих повноважень, що й Рада в питаннях, які входять до його компетенції.

3. Група ядерного планування (ГЯП) є основним форумом для проведення консультацій з усіх питань, що стосуються ролі ядерних сил, здійснення політики НАТО у сфері оборони і безпеки. У роботі групи беруть участь усі країни-члени, крім Франції. Ісландія присутня на засіданнях групи ядерного планування в ролі спостерігача.

4. Генеральний секретар НАТО також виступає як головний представник цієї організації і у відносинах із зовнішнім світом, так і у розвитку зв'язків і налагодженні контактів з урядами країн- членів. На посаду генерального секретаря НАТО країни-члени висувають високопоставлених державних діячів міжнародного масштабу. Одночасно його висувають на посаду голови Північноатлантичної ради, КОП, ГЯП та інших основних комітетів. Генеральний секретар є номінальним головою ряду комітетів, які очолюються або на постійній основі вищими посадовими особами, що відповідають за певні галузі. Головну організаційну підтримку відповідних комітетів надає відділ або Директорат Міжнародного Секретаріату.