Поняття імітаційного моделювання, його значення та способи застосування в ризикології

Багатоваріантність проектних розрахунків базується на широкому використанні модельного підходу і засобів обчислювальної техніки. При цьому на кожній фазі проектного циклу можуть застосовуватися свої математичні методи і моделі.

В ході розробки проекту потрібно аналізувати різноманітні залежності, для чого будуються відповідні рівняння. Всі ці залежності моделюються в часі і відображаються в результативному показнику якості функціонуючої системи.

Моделювання проекту являється найважливішим інструментом як проектного аналізу, так і управління проектом. Найбільш загальними ознаками всіх моделей, що застосовуються в ході інвестиційного проектування є:

комплексність;

наявність великої кількості змінних параметрів;

значний об’єм і ступінь невизначеності вихідної інформації;

можливість недостовірності вихідних даних;

велика тривалість проекту і пов’язаного з ним періоду моделювання;

можливість істотних змін загальноекономічних факторів за період моделювання.

Моделі, що володіють перерахованими якостями, реалізовані на комп’ютерах, називаються імітаційними. Метод імітаційного моделювання визначається як експериментальний метод дослідження реальної системи за її імітаційною моделлю, котрий поєднує особливості експериментального підходу і специфічні умови використання обчислювальної техніки.

Імітаційні моделі слугують важливим інструментом вирішення проблеми багатоваріантності. Практична реалізація імітаційного моделювання найчастіше базується на використання методу Монте-Карло.

Імітаційною моделлю реальної системи називається сукупність:

рівнянь функціонування;

показників якості функціонування системи;

детермінованих складових вхідних параметрів;

функцій розподілу ймовірностей випадкових величин чи характеристик випадкових функцій, що входять до рівняння функціонування системи.

Процес імітації складається з серії численних експериментів з використанням моделі при заданих значеннях детермінованих складових вхідних змінних і випадкових реалізаціях випадкових величин чи функцій, що входять до складу моделі. Результатом проведення розрахунків являються емпіричні розподіли вхідних змінних і показників якості функціонування системи.

В процесі імітаційного моделювання дослідник має справу з чотирма основними елементами:

реальна система;

логіко-математична модель об’єкта, що моделюється;

імітаційна (машинна) модель;

ПК, на якому здійснюється імітація – направлений обчислювальний експеримент.

Особливістю імітаційного моделювання являється те, що імітаційна модель дозволяє відтворювати модельовані об’єкти зі збереженням їх логічної структури та зі збереженням поведінкових властивостей (послідовності подій в часі), тобто динаміки взаємодії.

При імітаційному моделюванні структура модельованої системи адекватно відображається в моделі, а процеси її функціонування імітуються на побудованій моделі. Тому побудова імітаційної моделі полягає в описі структури і процесів функціонування модельованого об’єкта чи системи. В описі імітаційної моделі виділяють дві складові:

статичний опис системи, котрий за своєю суттю являється описом її структури;

динамічний опис системи чи опис динаміки взаємодії її елементів.

Ключовим елементом в імітаційному моделюванні являється виділення і опис станів системи. Система характеризується набором змінних станів, кожна комбінація яких описує конкретний стан. Шляхом зміни значень цих змінних можна імітувати перехід системи з одного стану в інший. Таким чином, імітаційне моделювання –це представлення динамічної поведінки системи посередництвом руху її від одного стану до іншого у відповідності з добре визначеними операційними правилами.

Імітаційне моделювання традиційно знаходить застосування в економічних дослідженнях: моделюванні виробничих систем і логістичних процесів, маркетингу, моделюванні бізнес-процесів; в соціально-економічних дослідженнях; моделюванні економічних реформ, регіональних процесів, соціології та політології; моделюванні транспортних, інформаційних і телекомунікаційних систем; глобальному моделюванні світових процесів.

Метод імітаційного моделювання дозволяє вирішувати завдання виняткової складності, забезпечує імітацію будь-яких складних і різноманітних процесів з великою кількістю елементів. Тому імітаційне моделювання ефективно використовується в завданнях дослідження систем зі складною структурою з метою вирішення конкретних проблем.

Імітаційна модель містить елементи неперервної і дискретної дії, тому застосовується для дослідження динамічних систем, коли потребується аналіз вузьких місць, дослідження динаміки функціонування, коли бажано спостерігати на імітаційній моделі хід процесу на протязі певного часу.

Імітаційне моделювання – ефективний апарат дослідження стохастичних систем, коли досліджувана система може піддаватися впливу багато чисельних випадкових факторів складної природи. Наявна можливість проводити дослідження в умовах невизначеності, при неповних і неточних ‑­даних. Саме ця особливість імітаційного моделювання робить його ефективним для застосуванні при вимірюванні і оцінці ризиків у ризикології.

Імітаційне моделювання являється найбільш цінною, системо утворюючою ланкою в системах підтримки прийняття рішень, так як дозволяє досліджувати велику кількість альтернатив (варіантів вирішення), програвати різноманітні сценарії за будь-яких вхідних даних. Головна перевага імітаційного моделювання полягає в тому, що дослідник для перевірки нових стратегій і прийняття рішень, при вивченні можливих ситуацій, завжди може отримати відповідь на запитання: «Що буде, якщо…?» Імітаційна модель дозволяє прогнозувати, коли мова йде про проектовану систему чи досліджувані процеси розвитку (тобто в тих випадках, коли реальної системи не існує).

Задача

Операційна діяльність підприємства характеризується наступними даними: чистий доход (виручка) від реалізації продукції за звітний та попередній періоди склали відповідно – 2212,1 та 1071,8 тис. грн.; сукупні витрати склали відповідно 2134,1 та 1034,9 тис. грн.

Виходячи з цих даних необхідно визначити рівень операційного ризику підприємства (визначити коефіцієнт безпеки по чистому доходу).

Рішення:

Вихідні дані

Показник

Попередній рік

Звітний рік

Приріст, %

Чистий доход

1071,8

2212,1

106,4

Сукупні витрати

1034,9

2134,1

106,2

Розрахунок показників

Операційний прибуток

36,9

111,4

Постійні витрати в періоді

88,5

-

Змінні витрати в періоді

946,4

2045,6

116,0

Ефект операційного важеля

1,02

-

Сила впливу операційного важеля

3,4

-58,8

Критичний чистий дохід від реалізації

737,5

1264,3

71,4

Запас фінансової міцності

334,3

947,8

183,5

Індекс безпеки по доходу

0,3

0,43

43,3

Операційний прибуток підприємства розраховуємо за формулою:

ПРо=ЧД-СВ

ЧД – чистий доход від реалізації;

СВ – сукупні витрати.

Суму постійних витрат в періоді розраховуємо за наступною формулою:

Впост=СВ1-СВ1-СВ2ЧД1-ЧД2×ЧД1

СВ1, СВ2 – максимальне та мінімальне значення сукупних витрат;

ЧД1, ЧД2 – максимальне та мінімальне значення чистого доходу.

‑­

Змінні витрати в періоді визначаються як різниця між сукупними витратами та постійними витратами в періоді.

Ефект операційного важеля визначаємо за формулою:

ЕОВ=∆ПРо%∆ЧД %

�� ПРо – приріст операційного прибутку;

�� ЧД – приріст чистого доходу.

Значення сили впливу операційного важеля розрахуємо за формулою:

СВОВ=1+ВпостПРо

Сума критичного чистого доходу від реалізації (точки беззбитковості) визначається за формулою:

ЧДк=Впост1-ВзмЧД

Запас фінансової міцності підприємства обчислюється так:

ЧДб=ЧДф-ЧДк

Коефіцієнт безпеки по чистому доходу визначаємо за формулою:

Кч.д.=ЧДф-ЧДкЧДф

ЧДф – фактична сума чистого доходу підприємства;

ЧДк – критична сума чистого доходу (точка беззбитковості).

Як видно з розрахунків, сила впливу операційного важеля знизилася на 58,8 %. Ризик підприємства доволі високий, хоча і відбулося зростання коефіцієнта безпеки підприємства по чистому доходу на 43,3 %.

ВИСНОВОК

В умовах ринкової економіки ризик є ключовим елементом підприємництва. В умовах політичної й економічної нестабільності міра ризику значно зростає. У сучасних умовах розвитку економіки України проблема посилення ризиків дуже актуальна, що підтверджується даними про зростання збитковості підприємств промисловості.

В сучасній економічній літературі спостерігається неоднозначність у трактуванні рис, властивостей і елементів ризику, у розумінні його змісту, співвідношення об’єктивних і суб’єктивних сторін, а, відтак, немає і єдиного визначення науки – ризикологія. Розмаїтість думок про сутність ризику пояснюється, зокрема, багатоаспектністю цього явища, практично повним його ігноруванням в існуючому господарському законодавстві, недостатнім використанням у реальній економічній практиці й управлінській діяльності.

Більшість провідних економістів все ж схиляється до думки, що ризикологія – наука, що вивчає основні закономірності, принципи та інструментарій виявлення, врахування, оцінювання і управління ризиком.

Сучасна українська ризикологія перебуває на стадії становлення. Ще недостатньо розроблені теоретичні положення і методи оцінки економічного ризику в різних виробничих ситуаціях і видах діяльності, відсутні детальні рекомендації про шляхи і способи зменшення та попередження ризику, одностайність у тлумаченні сутності ризику.

На сьогоднішній день об’єктивною необхідністю є подальша розбудова теорії економічного ризику (ризикології) як у методологічному, концептуальному аспектах, так і стосовно інструментарію теоретичних досліджень, процедур практичного управління на всіх рівнях ієрархії підприємства.