Економічне піднесення у ФРН, економічна програма Л. Ерхарда, його господарські реформи
З Другої світової війни, як і з Першої, Німеччина вийщла переможеною. Її втрати у цій війні значно перевищують втрати у попередній. Економіка знаходиться в жахливому стані. Зруйновані міста та села, залізничні та автошляхи, порти. Надзвичайно велику роль відігравав «чорний ринок». Масове безробіття, знецінення грошей, нестача продовольства, високий рівень спекуляцій.
Оздоровлення економіки Німеччини вимагало рішучих заходів. Активні пошуки концепції економічного відродження привели до формування та впровадження ідеї соціального ринкового господарства, автором якої був міністр економіки Баварії професор Людвіг Ерхард.
Відповідно до розробленої ним програми вирішальна роль відводилася ринку — регулятору всієї економіки, здатному забезпечити найнижчі ціни при максимальній господарській продуктивності, що в свою чергу повинно було надати можливість провадити ефективну соціальну політику.
Першим кроком у реалізації програми була грошова реформа, передбачала створення твердої валюти. 28 липня 1948 р. окупаційна адміністрація видала декрет, за яким старі рейхсмарки вважались недійсними і вводились нові дойчмарки. Кожний громадянин отримав по 40 дойчмарок (пізніше ще по 20 дойчмарок). Пенсії, заробітна плата і кватрпла-та виплачувались у співвідношенні 1:1. Готівкові і безготівкові гроші обмінювались в пропорції одна дойчмарка дорівнювала десяти рейхсмаркам. Був створений банк німецьких земель.
Через 3 дні після грошової реформи була проведена реформа цін, які були відпущені на свободу. Розрегулювання цін та заробітної плати відбувалося поступово, але швидкими темпами. Успіх реформи був очевидним: зникає «чорний ринок», магазини наповнилися товарами, зростання цін призупинилося приблизно через півроку. До початку 1950 р. було перевершено довоєнний рівень виробництва.
Успіх економічної реформи багато в чому був обумовлений поєднанням сприятливих факторів, з яких найважливішими були наявність матеріальної бази, що збереглася від попереднього періоду; порівняно дешева робоча сила; тривало відкладений та незадоволений попит населення, який активно впливає на виробництво. Стабілізація фінансової та грошово-кредитної системи стали необхідною передумовою успіху.
Істотну роль в успіху перетворень та виходу з кризи відіграла зовнішня підтримка (економічна допомога за планом Маршала,). У німецьку економіку передавалися американський транспорт та інша власність американської армії. З коштів Фонду європейської програми відбудови надавалися на пільгових умовах кредити. Досить важливим фактором було й те, що держава різко обмежила видатки на оборону та підтримку безпеки.
Надзвичайно важливим було й те, що уряд міцно тримав у руках важелі управління, своєчасно корегуючи економічний курс. Держава підтримувала галузі, особливо вугільну промисловість, металургію, електроенергетику; інвесторам та підприємцям надавалися податкові пільги. Але основою «добробуту для всіх» став дрібний та середній бізнес.
Реформа, проведена урядом Ерхарда, створила передумови для економічного відродження Німеччини. Вже до початку 60-х років вона повернулася в десятку найбільш економічно розвинутих держав світу. Зростання продуктивності праці та заробітної плати супроводжувалося не зростанням, а стабілізацією роздрібних цін. В 1954 р. вдвічі було перевищено рівень виробництва 1936 р. ФРН стає провідною країною Західної Європи, випереджаючи в своєму розвитку своїх колишніх переможців.
48. Криза кріпосної системи господарства та відміна кріпацтва в Україні (18- сер. 19 ст.)
Перша, половина XIX ст, характеризується подальшим розкладом феодально-кріпосницького ладу і розвитком капіталістичних відносин. Розширення внутрішнього і зовнішнього ринків дедалі більше втягує поміщиків у товарно-грошові відносини, що примушує їх збільшувати товарне виробництво сільськогосподарської продукції. Поміщики починають застосовувати власний, досконаліший сільськогосподарський реманент, намагаються раціоналізовувати своє господарство, знайомляться із досягненнями агрономії та агротехніки, переходять до багатопілля, розширюють посіви технічних культур, дедалі частіше застосовують найману робочу силу.
З 30-х років XIX ст. кріпосне сільське господарство опинилося в кризовому стані, про що свідчить зниження його натурального характеру. Господарство все більше підпорядковується ринковим вимогам. Поміщики не лише примушували селян відпрацьовувати панщину, але й платити чинш, і тим самим виганяли їх на ринок.
Про кризу свідчило й обезземелення селян. Якщо у другій половині ХVІІІ ст. селяни Лівобережної України користувалися майже 75 % усієї землі, то напередодні реформи 1861 р. — тільки 41,5 %.
Рівень агрокультури був дуже низьким, низькою була продуктивність сільськогосподарського виробництва. Урожайність була удвічі менше, ніж в Англії.
Поміщики у своїх господарствах почали застосовувати машини: косарки, молотарки, віялки тощо. Намагалися вони й упроваджувати передові методи землеробства та раціоналізації сільського господарства. Проте більшість спроб закінчувалася невдачею, тому що поміщики не мали досвіду господарювання по-капіталістичному. Частина поміщиків розуміла, що вихід із цього становища був тільки у скасуванні кріпацтва.
Скасування кріпацтва
19 лютого 1861 р. цар Олександр II підписав маніфест про селянську реформу. Одночасно з маніфестом було затверджено низку положень і додаткових правил.
Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права «вільних сільських обивателів, як особисті, так і майнові». Селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщиків. Вони могли вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприємства, торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати і збувати рухоме й нерухоме майно… Селяни залишалися тимчасово зобов'язаними на невизначений час. Тільки з 1 січня 1883 р. вони в обов'язковому порядку мали викуповувати польові наділи.
Поміщикам надавали широкі можливості зменшувати площі селянських земель, виділяти неповні душові наділи. Поміщики залишили собі найкращі землі, а селянам виділили найгірші, позбавили їх випасів, водопоїв, лук, лісів та інших угідь.
Інтересам поміщиків відповідала також викупна операція, яку проводив царський уряд. Загалом селяни мали внести викупних платежів приблизно в чотири рази більше від тогочасної ринкової вартості землі. В Україні за дореформеними цінами земля, яку отримали поміщицькі селяни, коштувала набагато менше ніж за неї заплатили селяни.
Для державних селян, які становили половину всього селянства України умови реформи були сприятливіші. Вони отримали земельні наділи майже вдвічі більші, ніж поміщицькі селяни, а викупні платежі вносили менші.