Суспільне виробництво – основа економічної системи, його структура

Принципи та закони.

Предмет економічної теорії – це наука, яка вивчає проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну. Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв’язки та взаємозалежності (описує їх). Вона досліджує фактичний стан економіки, відповідає на запитання: “що є “. Нормативна економічна теорія визначає, які конкретно умови або аспекти економіки є бажані або небажані. Вона відповідає на запитання: “як повинно бути?”.

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції:

Пізнавальна функція. Реалізується через дослідження економічних процесів і явищ, дає змогу розширювати наші знання в сфері складних економічних процесів в світі, що постійно змінюється.

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання. Між економічною теорією і практикою існує тісний взаємозв’язок. Будь-яка теорія без зворотнього зв’язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та виносить остаточну оцінку життєвості будь-якої теорії.

Прогностична функція, виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, що слугують теоретичною базою досліджень для прикладних економічних наук.

Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмету, які складають її метод. Слово “метод” (від грецького methodos – “шлях до якої-небудь цілі”) означає способи пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи і суспільного життя. Кожна наука має свій метод, особливості якого нерозривно зв’язані з її предметом. Метод економічної теорії – це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються економічні явища і процеси.

Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів:

Діалектика– це загальний для всіх наук метод пізнання. Він базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні явищ і процесів у їхньому зв’язку та взаємозалежності, у стані безперервного розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.

Наукова абстракціяяк метод полягає в поглибленому пізнанні економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших ознак певного явища, очищення від випадкового, неістотного.

Історичний і логічний методи. Історичний метод вивчає економічні процеси в тій історичній послідовності, в якій вони виникли, розвивалися і змінювалися. Логічний метод досліджує ці ж процеси в їх логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей і подробиць, не властивих цьому процесові.

Економічне моделювання – це формалізований опис економічних процесів і явищ (за допомогою математики, графіків тощо), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економічна модель дає можливість наочно і глибше дослідити основні риси і закономірності розвитку реального об’єкта пізнання.

Економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та можливості подальшого практичного впровадження. Він дає змогу на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій.

Економічні категорії, закони, теорії – кінцевий результат економічного пізнання – вносять порядок і смисл в набір фактів, зв’язують їх в одне ціле, встановлюють наявні між ними взаємозв’язки, виводячи з них певні узагальнення.

Економічні категорії – це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, прибуток , ринок, попит та ін.

Економічні закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, такі що постійно повторюються, причинно-наслідкові зв’язки та взаємозалежності економічних явищ і процесів.

Економічні принципи – теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Як і економічні закони, вони також віддзеркалюють взаємозв’язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов’язковий характер, нерідко постають у формі ймовірності.

Суспільне виробництво – основа економічної системи, його структура

І чинники.

Суспільне виробництво є основою будь-якої економічної системи, так як остання формується на його основі і спрямована на його розвиток та якісне удосконалення. Воно є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людей. Це основа життя і джерело поступального розвитку всієї людської цивілізації.

Виробництво – це насамперед свідома, цілеспрямована взаємодія людини з природою або праця, в ході якої люди беруть від природи речовину, відозмінюють її і пристосовують для задоволення своїх потреб. В той же час люди беруть участь у виробництві не поодинці, а колективно, спільно, у зв’язку з чим виробництво завжди виступає як суспільне виробництво.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовини і сил природи з метою створення життєвих благ, необхіднихдля задоволення потреб людей, їх існування та розвитку.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяється на дві

великі сфери: матеріальне виробництво і нематеріальне виробництво (рис. 6 ).

Між сферами матеріального і нематеріального виробництва існує тісний взаємозв’язок і взаємодія.