Валовий продукт у системі національних рахунків
Центральними показниками СНР є ВВП (валовий внутрішній продукт) і ВНД (валовий національний дохід). Вони відображають результати діяльності в двох сферах народного господарства – матеріальному виробництві товарів і послуг; обидва визначаються як вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за певний період часу (рік, квартал, місяць). Підраховуються ці показники як в поточних (діючих) цінах, так і в постійних (цінах якого-небудь базового року).
Які відмінності існують між ВВП і ВНД?
ВВП підраховується за територіальною ознакою. Це сукупна вартість продукції сфери матеріального виробництва і сфери послуг, незалежно від національної належності підприємств, розташованих на території даної країни. Наприклад, вартість продукції і послуг вироблених всіма підприємствами (національними й іноземними) на території України за певний період часу складає показник ВВП.
ВНД – це сукупна вартість всього обсягу продукції і послуг в обох сферах національної економіки незалежно від місця знаходження національних підприємств (у своїй країні або за кордоном). Таким чином, ВНД відрізняється від ВВП сумою так званих факторних доходів. До факторних доходів відносяться: дохід найманих працівників (зарплата), рентний дохід, позичковий відсоток, прибуток від використання ресурсів даної країни за кордоном (переведення в країну прибутку від вкладеного за кордоном капіталу, наявної там власності, заробітної плати громадян, які працюють за кордоном) за мінусом аналогічних вивезених із країни доходів іноземців. Щоб розрахувати ВНД, до показника ВВП додають різницю між доходами, отриманими підприємствами і фізичними особами даної країни за кордоном, з одного боку, і доходами, отриманими іноземними інвесторами і іноземними працівниками в даній країні, – з іншого. Ця різниця (між ВНД і ВВП) досить невелика – для провідних країн не більше ±1% від ВВП.
На ВНД України в останні роки значно вплинули міграційні процеси. Із лібералізацією зовнішньоекономічних зв'язків і режиму виїзду з нашої країни трудова еміграція набула масових масштабів. Статистика не дає достовірної інформації про еміграцію робочої сили з України. Однак, за експертними оцінками за кордоном працюють від 2 до 7 млн. українців. Включившись за кордоном у процес виробництва, емігранти частку створеної ними вартості переказують на Батьківщину, збільшуючи тим самим її валовий національний дохід. Наприклад, якщо припустити, що за кордоном працює 7 млн. українців і вони у середньому отримують заробітну плату 500 доларів США на місяць, то виходить, що за рік наші співвітчизники заробляють 42 млрд. доларів. Навіть четверта частина цієї суми, яку люди привозять або переказують в Україну, не може суттєво не впливати на показник ВНД.
При підрахунку показників ВВП і ВНД виникає питання, який із цих показників підрахувати легше, зручніше? Відповідь – ВВП. Враховуючи це, а також, що різниця між ВВП і ВНД досить невелика, у системі національних рахунків практично використовується тільки показник ВВП. Це можна побачити із статистичних звітів, які приводяться за результатами економічної діяльності окремих країн світу, в тому числі і вУкраїні.
Як розраховується показник ВВП? Головна вимога при розрахунку цього показника – це те, щоб всі товари і послуги, вироблені за певний період часу, враховувались тільки один раз, тобто, щоб при розрахунку враховувалась тільки кінцева продукція і не враховувались проміжкові продукти, які можуть купуватись і перепродаватись багато раз. Кінцева продукція – це товари і послуги, які купуються споживачами для кінцевого використання, а не для перепродажу. Проміжкова продукція – це товари і послуги, які проходять подальшу переробку або перепродаються декілька разів, перш ніж вони доходять до кінцевого споживача.
Якщо сумувати вироблені в країні товари і послуги у всіх галузях економіки, то неминучий багатократний повторний рахунок, який суттєво перекручує реальний обсяг виробленого валового продукту. Наприклад, зерно, вирощене у сільському господарстві, перш ніж перетворитись в кінцевий продукт – хліб, проходить 4 стадії обробки:
1) збір, обмолот і сортування зерна в сільському господарстві;
2) очистка, сушка і зберігання на елеваторах;
3) розміл зерна на млинах;
4) випічка хліба на хлібозаводах.
Отже, для виключення багатократного повторного рахунку ВВП повинен виступати як вартість кінцевих товарів і послуг, включати в себе тільки вартість створювану (додану) на кожній проміжковій стадії обробки. Додана вартість (ДВ) – це вартість, створена в процесі виробництва на даному підприємстві, яка охоплює реальний вклад підприємства в створення вартості конкретного продукта. Тому вартість споживаних сировини і матеріалів, що купувались у постачальників і в створенні яких підприємство не брало участі, у ДВ виробленого даним підприємством продукта не включається. Інакше кажучи, додана вартість – це валова продукція підприємства (або ринкова ціна випущеної продукції) за мінусом поточних матеріальних витрат.
Підрахунок ВВП за сумою доданих вартостей покажемо на прикладі (табл. 1).
Таблиця 1. Додана вартість при п'ятистадійному виробничому процесі (гіпотетичні дані)
| Стадії виробництва | Продана ціна матеріалів або продукції (грн.) | Додана вартість (грн.) |
| Фірма А, вівчарська ферма | 60 (60-0) | |
| Фірма Б, переробне підприємство | 40 (100-60) | |
| Фірма В, виробник костюмів | 25 (125-100) | |
| Фірма Г, оптовий продавець одягу | 50 (175-125) | |
| Фірма Д, роздрібний продавець одягу | 75 (250-175) | |
| 250 (ВВП) |
Із таблиці 1 видно, що якщо б сумувалася вартість всіх товарів не «очищених» від їх проміжкового продукту, то величина умовного ВВП (710 грн.) була б майже втричі більшою, ніж сума доданої вартості (250 грн.). Методом доданої вартості ми не допустили так званого повторного рахунку при вирахуванні ВВП.
Із допомогою ВВП вимірюється обсяг кінцевого випуску товарів і послуг в економіці за певний період часу. У цей показник не включаються деякі операції й послуги, які важко або неможливо врахувати:
- доходи тіньового бізнесу;
- бартерний обмін;
- робота домогосподарок у домашньому господарстві;
- робота вчених «на себе», не втілена у вигляді готової продукції: книг, приладів, зразків і т.п.;
- оплата у вигляді чайових і т.п.
При інших методах підрахунку ВВП в нього не включаються так звані невиробничі угоди. Невиробничі угоди бувають двох основних типів: 1) чисто фінансові угоди; 2) продаж уживаних товарів. Чисто фінансові угоди, у свою чергу, підрозділяються на три основних види:
1) державні трансфертні платежі (виплати по соціальному страхуванню, допомога з безробіття, стипендії, пенсії, виплати відсотків із державного боргу тощо). Вони являють собою просто перерозподіл створеного ВВП. Отримувачі цих платежів не вносять якогось внеску у створення поточного обсягу виробництва;
2) приватні трансфертні платежі (разові виплати з приватних фондів, стипендії приватних осіб і організацій тощо). Наприклад, сюди можна віднести відомий Фонд Сороса, який надає допомогу у розвитку науки і освіти у багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні;
3) угоди з цінними паперами (акціями, облігаціями). Вони не збільшують поточне виробництво.
Виключення сум уживаних речей із ВВП здійснюється тому, що такі операції або не відображають поточного виробництва, або включають подвійний рахунок. Наприклад, легковий автомобіль випуску 2000 року, проданий у поточному році. Цей продаж не супроводжується збільшенням поточного виробництва. Автомобіль вироблений у поточному році й повторно проданий буде враховувати подвійний рахунок.