Тема 8. Фінанси транснаціональних корпорацій

1. ТНК у світовому фінансовому середовищі.

2. Діяльність ТНК у сфері міжнародного інвестування.

3.Особливості фінансування ТНК.

1. Однією із складових міжнародних фінансів є фінанси транснаціональних корпорацій (ТНК).

ТНК – це міжнародні за складом та характером діяльності суб’єкти господарювання, які функціонують на принципах корпоративної власності з акціонерною формою управління та розподілу прибутків у міжнародному масштабі. За міжнародною статистикою до ТНК відносять компанії, які мають власні філії більш ніж у 6 країнах світу.

У сучасних міжнародних економічних відносинах транснаціональні компанії є основним структурним елементом економіки більшості країн. Основні фінансові потоки належать більше 65 тис. транснаціональних компаній, які контролюють понад 850 тис. своїх закордонних філій, в яких працюють близько 70 млн. чоловік. При цьому велика частина фінансових ресурсів зосереджена в промислово розвинених країн, де розміщується понад 80% материнських компаній і близько 33% філій, а в країнах з трансформаційною економікою - 0,5% і відповідно 17%.

Основу світової фінансової системи складають капітал 500 транснаціональних компаній, ринкова капіталізація яких складає більше 500 трлн. доларів, а щорічний чистий прибуток кожної із них приблизно дорівнює бюджету України.

Важливими характеристиками фінансової діяльності ТНК є:

- високий рівень диверсифікації діяльності, більшість ТНК є багатогалузевими компаніями з різноманітною фінансовою діяльністю - кожна з 500 найбільших світових ТНК має в середньому підрозділи в 11 галузях, а могутніші в 30 – 50 галузях. З 100 провідних промислових компаній в кожній країні багатогалузевими у Великобританії є - 96, Італії - 90, Франції - 84, Німеччині – 78.

- різноспрямованість фінансових потоків, які здійснюються в різній валюті з метою здійснення валютної експансії;

- значні валютні резерви ТНК, які перевищують сукупні резерви центральних банків світу у 1,5-2 рази, тому переміщення тільки 1 - 2% валюти, що знаходяться у них, здатне змінити паритет національних валют;

- об'єми міжнародної фінансової діяльності ТНК постійно зростають внаслідок розвитку зарубіжної структури ТНК як сукупності асоційованих, дочірніх компаній, філій; розширення операцій за кордоном; зміни курсу валют і процентних ставок по них;появи нових методів здійснення міжнародних операцій, фінансових інструментів, способів покриття ризиків;

- 30% міжнародної торгівлі складається з внутрішньо фірмових валютних потоків ТНК;

- обсяги зарубіжних інвестицій ТНК перевищують обсяги платежів за торговими операціями і перевищив 3 трлн. доларів.

Конкурентними перевагами ТНК на світовій економічній арені є :

- можливість використання організаційного та економічного ефекту концентрації, масштабності усуспільненого виробництва;

- можливість цілеспрямованого варіювання значними виробничими ресурсами, їх внутрішнього перерозподілу, координації економічної стратегії і тактики підконтрольних господарських підрозділів;

- полегшення технологічного трансферу та можливість реалізації ряду інноваційних проектів, адже концентрація та централізація капіталів, а також управління означає ще й концентрацію технологічного потенціалу і можливість здійснення централізованого підприємницького управління ним;

- трансакційна економія, яка пов’язана з можливістю економії на витратах під час здійснення складної процедури горизонтальних ринкових зв’язків – пошуку партнерів, проведення переговорів тощо;

- кращий доступ до ринків, пов'язаний з можливістю подолання протекціоністських бар’єрів держав, доступом до джерел сировини;

- штучне створення додаткових переваг у конкурентній боротьбі;

- можливість оптимізації ринково – конкурентної стратегії.

2. Формами вивозу капіталу ТНК є прямі і портфельні інвестиції, позики і кредити.

Інвестиційна діяльність ТНК базується на оцінці інвестиційного клімату країни – потенційного об’єкта інвестування, основні складові якого розглядались у темі 6. У сучасній економічні літературі поширене пояснення феномена глобалізації корпорацій, вперше запропоноване Дж. Даннінгом , який вважає, що компанія приймає рішення про іноземне інвестування при наступних умовах:

1) специфічні конкурентні переваги від створення власного виробництва мають переважати витрати на його організацію за кордоном;

2) країна – об’єкт інвестування має приваблювати інвестора своїми перевагами розміщення;

3) самостійна реалізація цих двох переваг має бути для інвестора більш вигідною, ніж їх використання через національні підприємства, тобто має існувати перевага інтернаціоналізації.

Це пояснення стало відомими під назвою OLI. Перша та третя умови пояснюють здійснення ПЗІ специфічними характеристиками та конкурентоспроможністю окремої компанії. Друга умова прив’язує корпоративну глобалізацію до географічного фактора і враховує особливості макроекономічного середовища функціонування компанії.

Слід також визначити умови здатності ТНК виконувати функції прямого зарубіжного інвестора, до яких відносять:

- компанія повинна володіти відносними перевагами, які є результатом доступу до факторів виробництва, інформаційних та фінансових ресурсів, володіння новітніми технологіями у сфері виробництва, організації, збуту, а також мати відомий бренд;

- компанія повинна бути спроможною використовувати переваги розміщення в тій чи іншій країні;

- компанія повинна мати змогу протистояти негативним наслідкам коливань ринкової кон’юнктури, здійснюючи більш швидку структурну перебудову філій у різних країнах;

- ТНК повинна мати можливість використовувати у своїх інтересах національні відмінності в рівні відносних цін факторів виробництва;

- ТНК повинна зберігати монопольне становище світовому ринку;

- ТНК повинна використовувати обмежувальну ділову практику.

Загальними причинами здійснення ПЗІ транснаціональними корпораціями є:

- прагнення до найвигіднішого вкладення капіталу;

- техніко – економічна, частина ПЗІ спрямовується на створення за кордоном власної інфраструктури зовнішньоекономічних зв’язків;

- економічна та політична нестабільність у країні походження компанії, високі податки тощо

Центр ООН з ТНК виділяє 4 типи ситуацій, що спонукають до прямих капіталовкладень:

1. підприємницька діяльність за кордоном обумовлена наявністю певних обмежень щодо організації експортно–імпортної діяльності;

2. торгівля з іншою країною ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів та послуг є набагато вигіднішим способом обслуговування цього іноземного ринку;

3. країна – реципієнт ПЗІ виявляється найдешевшим місцем виробництва товарів та послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи і ринки країни походження ПЗІ;

4. замість нарощування виробництва на батьківщині з метою подальшого експорту виробництво організується за кордоном, так як для деяких видів продукції, особливо технічно складних, важливим є після продажне обслуговування, консультаційні послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку. У цьому випадку мати власне виробництво за кордоном виявляється вигідніше, ніж організовувати там окрему збутову чи консультаційну фірму.

Основним методом оцінки ефективності інвестицій як у вітчизняний проект теорії і практиці, так і зарубіжний є величина чистої приведеної вартості (NРV), для розрахунку якої грошові потоки доходів і інвестиційних витрат перераховуються до рівня певного моменту часу, з урахуванням тимчасової вартість грошей у відсотках, що називається дисконтуванням або приведенням.

Міжнародні інвестиційні проекти з позитивною величиною NРV, приймаються корпорацією для подальшого аналізу, а проекти з негативною NРV - відхиляються. За наявності двох або декількох проектів, які є взаємовиключними, корпорація вибирає за інших рівних умов той, який має велику NРV.

Найважливішою частиною аналізу інвестиційного проекту є розрахунок грошових потоків, які пов'язані з проектом, зокрема:

- величини коштів, що вкладаються в інвестиційний проект;

- грошових доходів і витрат в процесі реалізації і функціонування проекту;

- кінцевої чистої приведеної вартості проекту.

Реалізація транснаціональною корпорацією міжнародного інвестиційного проекту, і продаж виготовленої на його основі продукції на міжнародних ринках можуть зменшити експорт аналогічної продукції самої корпорації, такий результат називають ефектом каннібалізації. Для визначення сукупного грошового потоку корпорації збитки з експортного продажу в цьому випадку повинні відніматися з чистого грошового потоку зарубіжного проекту.

При реалізації інвестиційного проекту дочірньої фірми виникає попит на поставки додаткової продукції, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, устаткування і іншого з боку батьківської компанії і інших підрозділів корпорації для підтримки проекту і забезпечення нового виробництва. Цей ефект називають ефектом додаткових продажів. Сукупний грошовий потік цьому випадку збільшує величину чистого грошового потоку на об'єм потоків, що збільшуються, одержаних за рахунок ефекту додаткових продажів від зарубіжного інвестиційного проекту міжнародної корпорації.

Інвестиційний проект, що підсилює взаємообмін продукцією і ресурсами між новим підрозділом, який створюється в результаті його реалізації і різними підрозділами фірми, дає можливість використовувати трансфертні ціни і іншу техніку внутрішньофірмового трансферу коштів для фінансових потоків, що в свою чергу породжує необхідність внесення коректив у визначення сукупної величини грошових потоків, що генеруються проектом. Відповідно загальні грошові потоки підлягатимуть корекції з урахуванням ефекту трансферних цін або ефекту міжнародної фінансової системи фірми.

При передачі при реалізації інвестиційного проекту дочірньої компанії патентів, ліцензій, ноу-хау величина грошових потоків уточнюються з урахуванням ефекту комісійних і роялті, виплата яких за проектом дочірній фірми батьківської корпорації є витратами (грошовими відтоками) для першої і надходженнями (грошовими притоками) для другої.

Транснаціональна корпорація при здійсненні міжнародних інвестиційних проектів, окрім розглянутих чинників, пов'язаних з ухваленням рішення про реальне інвестування при розрахунку його вартості враховує ефекти альтернативної вартості грошей, які могли бути одержані при вкладенні коштів в інші проекти або інструменти фондового, депозитного або кредитного ринків і деякі інші чинники.

3. Міжнародні корпорації з метою збільшення обсягів продаж продукції на міжнародних ринках надають кредитивітчизняним і іноземним покупцям, враховуючи наступні умови: сума кредиту, величина процентних ставок і курс валюти, в якій здійснюються продажі в кредит, ризики неплатежу, висока альтернативна вартість неодержаних процентних доходів по інвестиціях в рахунки до отримання і зменшення їх вартості через девальвацію іноземної валюти.

Залежно від величини прибутку, одержаного від збільшення обсягів кредитування і витрат по його обслуговуванню, ТНК розробляє і реалізує агресивну, помірну або консервативну кредитну політику продажів на міжнародних ринках.

Міжнародні корпорації, що мають мережу зарубіжних підрозділів, переміщають кошти і прибуток між різними своїми підрозділами, утворюючи міжнародну фінансову систему корпорації.

Механізм руху короткострокових активів між підрозділами, філіалами, дочірніми фірмами міжнародних корпорацій робить внутрішньокорпоративні фінансові операції привабливішими, ніж зовнішні. До внутршньокорпоративних фінансових операцій відносять :

- трансферне ціноутворення;

- комісійні і роялті;

- маніпулювання термінами розрахунків (leads and legs);

- внутрішньофірмові короткострокових позики;

- дивіденди;

- інвестування в облігації або акції зарубіжного підрозділу.

Трансферні ціни – це механізм , що дає змогу зменшити податки, зменшити тарифи, уникнути валютного контролю, збільшити питому вагу ТНК у прибутках спільного підприємства, приховати справжню прибутковість філії, перерозподілити фонди. Трансферне ціноутворення припускає встановлення цін внутрішньофірмової передачі на напівфабрикати, товари, послуги між центрами відповідальності корпорації, відмінних від ринкових.

З метою уникнення обмежень з боку іноземної держави на експорт продукції ТКН використовують комісійні і роялті як канал по переказу коштів

Прискорення або затримування платежів за внутрішньокорпораційгими розрахунками є ще одним з механізмів пересування ліквідності серед філій. Прискорювати означає платити раніше, тобто філія, активи якої знаходяться у “м’якій” (нестабільній) валюті, а борги – твердій валюті, сплачує свої борги якомога раніше до моменту зниження курсу національної валюти. Затримувати означає платити пізніше. Фірма, активи якої знаходяться у твердій валюті, а борги деноміновані у “м’якій”, гальмуватиме ці виплати, сподіваючись, що курс “м’якої” валюти знизиться.

Перекази дивідендів є одним з важливіших каналів руху коштів між головною компанією та її філіями, впливають на величину прибутку корпорації, податків, потреб у фінансуванні, валютних ризиків, вартості капіталу і ін.

Надання коштів підрозділам у формі довгострокової облігаційної позики замість залучення акціонерного капіталу також при певних обставинах використовується як трансфер.

Якщо доходи компанії перевищують витрати, то приймається управлінське рішення про внутрішньо корпоративні трансфери.

Внутрішньокорпоративне кредитування - це наданням валютних кредитів:

- головною корпорацією своїм дочірнім компаніям, філіалам, підрозділам; і навпаки;

- дочірніми компаніями, філіалами, підрозділами головної компанії;

- між дочірніми компаніями, філіалами, підрозділами транснаціональної корпорації.

Основними формами внутрішньо корпоративного кредиту є :

- компенсаційний кредит;

- прямий кредит;

- паралельний кредит;

- торговий кредит.

Прямі кредити є найпростішою формою міжнародного внутрішньокорпоративного кредитування, оформляються простим векселем із ставкою відсотка, близької до ринкової або нижче ринкової. Проте таке кредитування часто невигідне для корпорацій через валютні і процентні ризики, особливості оподаткування, ризики блокування валютних коштів за кордоном.

Компенсаційний (фасадний) кредит надається шляхом розміщення головною компанією коштів на терміновий депозит в банку своєї країни, який використовує свій зарубіжний філіал або банк-кореспондент для кредитування дочірньої компанії, що дає можливість знизити ступінь валютного ризику; кредитування підрозділів ТНК, які розташовані в країнах з високою обліковою ставкою; повернення блокованих коштів; обходу валютних обмежень.

Паралельний внутрішньо корпоративний кредит, при якому компанії в різних країнах кредитують одна одну на рівну суму і процентні ставки, схожий на валютні свопи. Такий кредит оформляється двома окремими кредитними угодами. Кожна корпорація в одній країні є кредитором, в іншій країні — позичальником. Паралельне кредитування може здійснюватися таким чином:

- головна корпорація кредитує іншу головну корпорацію, обидва знаходяться в одній країні, тоді як їх дочірні компанії в одній і тій же зарубіжній країні здійснюють зворотне кредитування;

- головна корпорація кредитує дочірню компанію іноземної головної корпорації в тій же країні, а головна іноземна корпорація кредитують дочірню фірму першої ТНК в іншій країні.

Така форма кредитування створює умови для репатріації валютних коштів, для обходу обмежень по валютному контролю, для зниження валютних ризиків при зарубіжному інвестуванні, при фінансуванні іноземних дочірніх компаній, філіалів, підрозділів ТНК по вигідній ставці.

Закордонні структурні підрозділи ТНК намагаються забезпечити свої потреби у обіговому капіталі на місцевому кредитно – фінансовому ринку. Короткострокове фінансування філії в місцевій валюті може здійснюватись як полінії банківських позик, так і позик небанківських установ. До основних форм короткострокового банківського кредитування слід віднести:

- торговий кредит;

- банківські строкові позики;

- кредитні лінії;

- револьверні кредитні угоди;

- банківські овердрафти;

Строкові позики є традиційною формою короткострокового фінансування, це прямі незабезпечені кредити на період до 90 днів, які призначені для фінансування тимчасових потреб і повертаються банку однією сумою разом з відсотками. Тому їх частот називають “самоліквідовуваними”.

Кредитна угода оформлюється у вигляді простого векселя, який підписується позичальником з вказівкою умов кредиту, характерний для розвинених країн, для інших використовується кредитна угода. Використовуються такі кредити при виникненні незапланованих потреб в грошових ресурсах.

Кредитні лінії - це зобов'язання банку надати клієнту суму коштів в межах певного ліміту і терміну, яку він може одержати без юридичного оформлення зобов'язань банку і корпорації.

Юридично формалізовані кредитні лінії, що періодично поновлюються протягом відносно тривалих періодів називають револьверними кредитами. Револьверний кредит передбачає два основних види платежу:

1. процентну ставку за використану частину кредитної лінії;

2. обов’язкову комісію (0,125-0,5% на рік) за невикористану частину ліміту кредитування.

Овердрафт – це кредитна лінія, за якою клієнт може виписати чеки до певної максимальної суми. Овердрафти надаються з року в рік, перетворюючись на форму середньострокового кредитування. При цьому позичальник платить відсоток лише на дебетовий залишок.

До ціноутворюючих чинників, що визначають вартість кредиту відноситься: ризик кредитоспроможності позичальника; його відносини з банком; терміновість позики; стан ринку і інше. Процес формування вартості кредиту і прибутковості за цінними паперами (термін, обсяг фінансування, ризик) аналогічні. Процентні ставки за кредитами розраховуються як фіксовані, тобто постійні на певний період часу і плаваючі, тобто змінні відповідно із зміною ринкових процентних ставок - простий або складний (нарощений) відсоток; проста або складна облікова (дисконтна) ставка.

Відсотки можуть використовуватися як фіксовані, так і плаваючі. Плаваюча процентна ставка складається з двох частин: базової і маржі (спреда).

Одним із способів короткострокового небанківського фінансування ТНК є розміщення ними на міжнародних фінансових ринках своїх комерційних паперів - короткострокових векселів - незабезпечених зобов'язань, що обертаються, з великими номіналами. Терміни погашення подібних зобов'язань коливаються в різних країнах від 14 до 270 днів (частіше від 30 до 90 днів). Комерційні папери з терміном погашення понад 270 дні звичайно в більшості країн офіційно реєструються, що здорожує і подовжує термін емісії, роблячи доступними для ТНК з високим кредитним рейтингом. Отримання кредитного рейтингу ТНК здійснюється рейтинговими агентствами, послуги у вигляді комісійних яких коштують від 5000 до 20000 дол. США на рік.

Комерційні папери придбавають в основному крупні інституційні інвестори: банки, страхові компанії, пенсійні фонди, взаємні фонди, і різні компанії.

Процентна ставка по них наближена до процентної ставки по депозитних сертифікатах і ставках за першокласними кредитами, що робить їх емісію вигіднішим, ніж банківське кредитування.

Комерційні папери випускаються на відновлюваній основі в рамках середньострокових програм. Емітент укладає угоду з групою банків, які гарантують розміщення певної частини емісії цінних паперів за певною ціною, відкриваючи для цього підтримуючі кредитні лінії типу стенд-бай. Процентні ставки по таких емісіях використовуються плаваючі, маржа (або спред), відображає кредитний ризик проекту і ринкові умови. Розміщення комерційних паперів супроводжується отриманням кредитного рейтингу в одному із загальновизнаних рейтингових агентств.

Витратами по комерційних паперах ТНК є:

- процентні ставки;

- витрати по підтримуючих лініях кредиту;

- комісійні комерційним банкам, що беруть участь в емісії;

- комісійні за рейтингові послуги.

Ці непроцентні витрати збільшують вартість фінансування ТНК за допомогою комерційних паперів, наближаючи її до вартості банківського кредиту.

Окрім банківських кредитів і позик на основі комерційних паперів ТНК привертають кошти у вигляді євровалютних (офшорних) позик від євробанків і короткострокових цінних паперів на єврофінансових ринках. Єврокомерційні папери - це євроноти, що не мають банківської підтримуючої кредитної лінії і гарантованого розміщення за певною ціною.

Таким чином, при виборі способу фінансування діяльності ТНК та її структурних підрозділів визначають вартість кожного варіанту по ефективній (дійсній) процентній ставці, а не номінальній, її коригують залежно від вибору простого або складного відсотка (дисконту), фіксованого або плаваючого, компенсаційних вимог, комісійних і інших непрямих витрат позичальника.