Система гарантування вкладів в Україні

Відповідні системи захисту вкладів, запроваджені у більшості зарубіжних країн, відіграють важливу роль у зміцненні довіри населення до банківської системи. На початок 1999 р. банківські депозити підлягали захисту в 68 країнах, 52 з яких увели систему страхування після 1980 р., а 18 систем протягом 1980—1998 рр. зазнали значних змін. Відповідно до Директиви про гарантування депозитів Європейського Союзу від 30 травня 1994 р. асоційованим країнам необхідно включити у своє законодавство положення цієї директиви щодо гарантування депозитів, що має бути орієнтиром і для України. Ця Директива містить чітко визначені положення стосовно мінімального рівня покриття, сумісного страхування вкладників, типів вкладників, обов’язкової участі у програмі гарантування всіх кредитних інститутів тощо. Водночас передбачається самостійність прав країни щодо правового статусу гарантійних систем, можливості виключення з системи страхування окремих депозиторів чи депозитів тощо.

Захист інтересів вкладників є не єдиною причиною, що спонукає впровадження системи страхування депозитів. Ця система створює умови для вирішення кількох завдань:

а)зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності та платоспроможності через масове зняття вкладів;

б)сприяння створенню та мобілізації грошових заощаджень, що має важливе значення для забезпечення інвестицій;

в)захист вкладників (особливо дрібних) від ризиків, які вони не в змозі кваліфіковано оцінити та врахувати у разі розміщення коштів у вклади;

г)підвищення ефективності управління грошово-кредитним сектором економіки завдяки збільшенню обсягу вкладів.

Разом з тим страхування вкладів має і негативний бік. По-перше, у вкладників у разі вибору банку значною мірою зменшуються вагання щодо його фінансової стійкості. По-друге, наявність системи страхування вкладів може призвести до викривлення раціональної ринкової поведінки банку та його менеджменту, не порівнювати ризики своїх операцій. Фактично страхування вкладів може стимулювати більш ризикову банківську діяльність. Зокрема, страхування вкладів зменшує загрозу вилучення вкладів і дає змогу банкам скоротити обсяги резервів і приймати на себе більші ризики, не беручи до уваги можливість втрати коштів, тобто страхування є завуальованою субсидією високоризиковим банкам. В цілому це може негативно вплинути на банківську систему, послабити її фінансову стійкіcть. Однак втрата довіри до банківської системи внаслідок відсутності страхування вкладів справедливо вважається вагомішою за відшкодування втрат. Головне — це знайти оптимальне, зважене рішення. По-третє, відшкодування втрат вкладникам проблемних банків може викликати невдоволення в інших банків і громадян, які прямо чи опосередковано повинні розплачуватися за чужі помилки або ризикові дії.

На теперішній час за страхування вкладів фізичних осіб застосовуються положення Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», якими у практику страхування вкладів фізичних осіб в Україні внесено суттєві зміни.

В умовах сучасної України страхування вкладів фізичних осіб без участі держави проблематично. Тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має статус юридичної особи, створений і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті отримання прибутку.

Слід визначитися й з колом кредитних установ, охоплюваних системою страхування вкладів. В більшості країн страхування вкладів поширюється на депозити в усіх фінансових установах, однак в деяких країнах — лише в банківських установах або навіть в окремих видах банків. На наш погляд, система страхування вкладів має охоплювати всі фінансово-кредитні установи, які мають ліцензію на здійснення операцій із залучення коштів фізичних осіб, оскільки:

1.це випливає зі світового досвіду, зокрема Директиви про гарантування депозитів Європейського Союзу від 30 травня 1994 р.;

2.відбувається зближення за характером діяльності банків та окремих небанківських фінансових установ;

3.створюються загальні умови конкуренції для різних складових фінансової системи, що позитивно впливатиме на ефективність залучення коштів населення різними фінансовими посередниками;

4.системою страхування вкладів охоплюється все ширше коло дрібних вкладників.

Зауважимо, що чинним законодавством України не повністю врегульовано питання функціонування небанківських фінансових установ, що робить практично неможливим поширення вимог системи страхування на такі установи. В Законі України «Про Національний банк України» дається загальне визначення фінансової установи як юридичної особи, яка проводить одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів. У Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. поняття «фінансова установа» визначається як юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. Саму ж фінансову послугу законодавець визначає як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Разом з тим Закон не регулює особливості функціонування видів фінансових установ. Діяльність одних фінансових установ регулюється чинними законодавчими актами, а інших залишається не врегульованою. Тому нагальним є законодавче забезпечення функціонування всіх фінансових установ, зокрема довірчих товариств, ломбардів.

В Україні страхування вкладів є обов’язковим для банків — юридичних осіб, розташованих на її території, які зареєстровані в Державному реєстрі банків і мають ліцензію НБУ на право здійснювати банківську діяльність, за винятком банків, у яких відкликано банківську ліцензію, та Державного ощадного банку України. Невключення Ощадного банку до системи страхування вкладів пояснювалося, зокрема, гарантуванням державою збереження вкладів в його установах, можливостями банку сплачувати внески, а також тим, що в ньому знаходилася значна частка вкладів. Зауважимо, що у 1997 р. в Ощадному банку знаходилося 33,4 % усіх вкладів населення в комерційних банках України, в 1998 р. — 26,3 %, у 1999 р. — 21,8 %, у 2000 р. —19,4 %, у 2001 р. — лише 18,9 %.

Важливим є питання про види вкладів, що підлягають страхуванню, та про рівень страхового відшкодування.

В Україні відшкодовуються вклади, включаючи проценти, у національній та іноземній валюті, які розміщені фізичною особою на її іменних рахунках у банку. При цьому не має значення, чи то є вклад до запитання, чи строковий, залучений шляхом видачі іменного ощадного сертифіката чи відкриття вкладного рахунка з укладенням договору банківського вкладу і видачею вкладного документа. Не підпадають під відшкодування вклади юридичних осіб, анонімні вклади та вклади на пред’явника. Отже, розглядаючи питання про види вкладів, що підлягають страхуванню, слід виходити зі світового досвіду, але враховувати політичні, економічні та соціальні реалії України.

Розвиток економіки України має базуватися на повноцінній стабільній національній валюті, яка сприяла б підвищенню довіри громадян і суб’єктів господарювання до неї як засобу нагромадження. Ресурсний потенціал вітчизняних банків залежить від ступеня довіри населення до банківської системи, чиї грошові кошти, особливо заощадження, є основою інвестицій в економіку. Тому актуальним є питання доцільності страхування вкладів в іноземній валюті. Захист вкладів лише в національній валюті може підвищити їх привабливість для вкладників і таким чином сприятиме витисненню іноземної валюти з грошового обігу. Але якщо головною метою страхування вкладів є підвищення довіри до банківської системи, запобігання банківській паніці та захист дрібних вкладників, то страхування вкладів в іноземній валюті вбачається доцільним. Ураховуючи сучасний стан економіки України, структуру вкладів фізичних осіб за видом валюти , сьогодні в Україні слід вести мову лише про функціонування ефективної системи обов’язкового страхування вкладів фізичних осіб. У подальшому розвиток економіки та банківської системи приведе до перегляду та уточнення видів вкладів, які можуть покриватися страховими відшкодуваннями.

Пріоритетне відшкодування дрібних вкладів населення пояснюється, зокрема, такими причинами:

*страхування вкладів вимагає від банків значних грошових коштів, у ряді випадків і бюджетних коштів, що змушує державу обмежувати граничні розміри відшкодування збитків вкладникам;

*значна питома вага вкладів припадає на дрібних вкладників, тому страхування їх вкладів має велике значення з погляду забезпечення високої норми заощаджень і підтримування соціально-політичної стабільності в країні;

*дрібні вкладники, значна частка яких належить до соціально незахищених верств населення, неспроможні самостійно правильно оцінити стан справ на ринку банківських вкладів і фінансову стійкість банків, а отже, прийняти економічно виважені рішення.

Важливе місце в системах страхування вкладів відведено джерелам формування коштів, необхідних для страхових виплат. Існує два способи формування таких коштів: перший пов’язаний із заздалегідь створюваним страховим фондом, з якого здійснюються платежі за вкладами в разі їх недоступності; другий передбачає, що страховий фонд не створюється, а кошти починають акумулюватися лише за виникнення потреби у страхових відшкодуваннях вкладів. В останньому випадку суттєвим є те, щоб надходження таких коштів було гарантованим і достатнім для покриття зобов’язань банку (чи банків), у якого вклади стали недоступними.

Попереднє створення фонду страхування сприяє підвищенню довіри до системи страхування загалом. Це, зокрема, пояснюється оперативнішим порядком відшкодування системою страхування вкладникам втрат. Більше того, суттєво знижується рівень витрат, пов’язаних з формуванням фонду страхування та питанням банкрутства банків.

Важливим є питання щодо визначення умов, за яких має здійснюватися відшкодування вкладів. Ними можуть бути: визнання вкладів недоступними; оголошення банку банкрутом; відкликання центральним банком ліцензії у разі визнання неспроможності банку виплатити розміщені у ньому вклади.

В Україні система страхування вкладів починає діяти з дня, коли вклади стають недоступними, тобто у разі неможливості одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора банку-учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Однак недоступність вкладів, як правило, виникає задовго до відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом. Тому доцільною вбачається пропозиція законодавчо передбаченого права вимоги вкладниками коштів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відразу після припинення банком виконання своїх зобов’язань. Це сприятиме підвищенню довіри вкладників — фізичних осіб до банківської системи, а також збільшить приплив коштів на банківські рахунки.

Система гарантування вкладів фізичних осіб визначена у Законі України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до цього Закону Фонд гарантування вкладів фі­зичних осіб відшкодовує вклади, розміщені на рахунках, що не використовуються вкладником для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» Національний банк України зобов'язаний протягом двох днів після прийняття рішення про ліквідацію банку повідомити про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У разі оскарження в судовому порядку рішення Національного банку про ліквідацію банку Національний банк України повідомляє про це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до статті 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що виникли у випадках, визначених законодавством про га­рантування вкладів фізичних осіб, задовольняються у першу чер­гу. У другу чергу задовольняються вимоги вкладників — фізичних осіб в частині перевищення суми, передбаченої системою га­рантування вкладів фізичних осіб, вимоги, що виникли із зо­бов'язань банку перед працівниками.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про Національний банк України» (далі Закон) Національний банк України надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною не нижче індексу інфляції терміном на 5 років.

Згідно зі статтею 2 Закону «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» учасниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі — Фонд) є банки — юридичні особи, які зареєст­ровані в Державному реєстрі банків, який ведеться Національним банком України, та мають банківську ліцензію на право здійсню­вати банківську діяльність. Участь у Фонді зазначених банків є обов'язковою.

Учасники Фонду зобов'язані сплачувати збори до Фонду. Учасником Фонду є банк, який виконує встановлені Націона­льним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу і платоспроможності та може виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Банки — учасники Фонду, які не виконують встановлених Національним банком України економічних нормативів щодо достатності капіталу, платоспроможності та/або яким за рішенням Національного банку України зупинено дію банківської ліцензії Національного банку України на здійснення банківської діяльності, переводяться за рішенням адміністративної ради Фонду, прийнятим на підставі інформації Національного банку України, одержаної за результатами моніторингу діяльності банків, до ка­тегорії тимчасових учасників Фонду.

Після переведення до категорії тимчасових учасників Фонду банк, вклади фізичних осіб до якого залучені до дня його переведення до цієї категорії, зобов'язаний сплачувати збори до Фонду до повного виконання зобов'язань перед вкладниками по виплаті їхніх вкладів та нарахованих відсотків.

У разі відкликання банківської ліцензії Національного банку України на здійснення банківської діяльності адміністративна рада Фонду за поданням Національного банку України приймає рішення про виключення цього банку з числа учасників (тимча­сових учасників) Фонду.

Виключення банку з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду не позбавляє вкладників, вклади яких були залучені до дня виключення його з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду, права на відшкодування таких вкладів у разі настання їх недоступності відповідно до Закону.

Згідно зі статтею 3 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку— учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 150000 гривень по вкладах у кожному із таких банків. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ре­сурсів, залучених від вкладників банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

У разі розміщення вкладником в одному банку — учаснику (тимчасовому учаснику) Фонду кількох вкладів Фонд гарантує відшкодування коштів за такими вкладами, включаючи відсотки, у розмірі загальної суми вкладів за станом на день настання не­доступності вкладів, але не більше розміру, встановленого відпо­відно до частини першої статті 3 Закону «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».

Якщо вкладник має вклади у кількох банках — учасниках (тимчасових учасниках) Фонду, які в подальшому реорганізува­лися шляхом їх злиття, приєднання або перетворення в один банк — юридичну особу, Фонд гарантує відшкодування коштів за ци­ми вкладами до закінчення строку дії договорів за цими вкладами на тих самих умовах, що й до реорганізації. Вклади, залучені піс­ля реорганізації банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду, гарантуються Фондом у загальній сумі, але не більше розміру, встановленого відповідно до частини першої статті Закону.

Вклади, розмір яких становить менше 1 гривні, не підлягають відшкодуванню.

Відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів.

Звертаємо увагу, що у статті 4 Закону встановлені обмеження гарантії вкладів. Так, згідно з цією статтею Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміщеними:

1)членами наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, вклади в якому є недоступними;

2)працівниками незалежних аудиторських фірм (аудиторами), які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх трьох років;

3)акціонерами, частка яких перевищує 10 відсотків статутно­го капіталу банку;

4)третіми особами, які діють від імені вкладників, зазначених у пунктах 1, 2, 3 цієї статті;

5)вкладниками, які на індивідуальній основі отримують від банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку;

6)вкладниками, які не ідентифіковані ліквідаційною комісією.

Банки — учасники (тимчасові учасники) Фонду зобов'язані:

а) розміщувати у всіх приміщеннях, до яких мають доступ вкладники, інформацію про систему гарантування вкладів;

б) надавати інформацію про види вкладів, що підлягають га­рантуванню Фондом, обсяги і порядок їх відшкодування.

Банкам — учасникам (тимчасовим учасникам) забороняється використовувати інформацію, що стосується гарантування вкладів, у рекламі з метою сприяння збільшенню загальної суми вкладів. Банк зобов'язаний обмежувати рекламу щодо гарантування вкладів з посиланням на участь у Фонді.

Фонд зобов'язаний двічі на рік за станом на 1 січня та 1 липня публікувати в офіційних засобах масової інформації реєстр бан­ків — учасників (тимчасових учасників) Фонду протягом одного місяця після настання зазначених строків.

Інформація про зміни в реєстрі банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду додатково публікується в офіційних засобах масової інформації протягом 14 календарних днів після внесення змін до реєстру.

Фонд має право одержувати від Національного банку України інформацію, необхідну для виконання ним функцій, передбачених Законом.

Національний банк України зобов'язаний у тижневий строк інформувати Фонд про:

1) надання банку банківської ліцензії на право здійснювати банківську діяльність;

2) застосування до банку заходів впливу;

3) відкликання банківської ліцензії на право здійснювати банківську діяльність.

Банки — учасники (тимчасові учасники) Фонду зобов'язані подавати Фонду балансові звіти, аудиторські висновки, інші визначені Фондом форми звітності, документи та інформацію, що необхідні для виконання Фондом функцій, передбачених Законом.

Ліквідатор банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду зобов'язаний надати Фонду інформацію та передбачені законодавством документи, необхідні для виконання Фондом функцій щодо забезпечення відшкодування коштів вкладникам.

Для виконання власних функцій Фонд визначає обов'язкові форми звітності для банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду.

Посадові особи Фонду зобов'язані додержувати вимог зако­нодавства про збереження банківської таємниці щодо інформації, одержаної відповідно до Закону.

Законом визначено порядок формування коштів Фонду.

Джерелами формування коштів Фонду є:

1) початкові збори з банків — учасників Фонду;

2) регулярні збори з банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду;

3) спеціальні збори з банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду;

4) кошти, внесені Національним банком України в розмірі 20 мільйонів гривень;

5) доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України;

6) кредити, залучені від Кабінету Міністрів України, Національного банку України, банків та іноземних кредиторів;

7) пеня, яку сплачують банки — учасники (тимчасові учасники) Фонду за несвоєчасне або неповне перерахування зборів до Фонду;

8) доходи від депозитів, розміщених Фондом у Національному банку України.

Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності.

Початковий збір до Фонду в розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного капіталу банку перераховується банками-учасниками на рахунок Фонду протягом тридцяти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на здійснення банківсь­кої діяльності.

Банки, створені в результаті реорганізації шляхом їх злиття, приєднання або перетворення (в разі сплати початкового збору до Фонду банками, які реорганізувалися), звільняються від сплати початкового збору та набувають усіх прав і обов'язків реорганізованих банків щодо участі у Фонді.

Нарахування регулярного збору до Фонду здійснюється банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду двічі на рік по 0,25 відсотка загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за станом на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року.

Перерахування нарахованого регулярного збору здійснюється банками— учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду щоквартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Встановлення спеціального збору до Фонду здійснюється, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов'язань щодо обслуговування та погашення за­лучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада за погодженням з Національним банком України.

Внесення спеціального збору банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду проводиться у строки та згідно з умовами, встановленими адміністративною радою.

Загальний розмір спеціальних зборів, сплачених банками — учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду протягом року (в разі вичерпання фінансових можливостей Фонду для виконання покладених на нього завдань), не повинен перевищувати розміру щорічного регулярного збору з банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду.

Необхідно звернути увагу на те, що згідно із Законом Фонд має контрольні функції по відношенню до банків-учасників. Так, передбачено, що Фонд здійснює перевірки розрахунків та контролює повноту і своєчасність перерахування зборів кожним банком — учасником (тимчасовим учасником) Фонду.

За несвоєчасне або неповне перерахування початкового, регу­лярного або спеціального зборів банки-учасники (тимчасові уча­сники) протягом місяця сплачують пеню в розмірі подвійної об­лікової ставки Національного банку України від розміру неперерахованої суми за кожний день прострочення.

Для виконання своїх повноважень відповідно до Закону Фонд здійснює перевірки банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду, в тому числі і шляхом залучення незалежних експертів за рахунок коштів Фонду. Фонд має право брати участь у перевір­ках, які здійснюються Національним банком України, з питань, що належать до компетенції Фонду відповідно до Закону.

Фонд зобов'язаний порушити перед Національним банком України питання про застосування до банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду заходів впливу у разі порушення ним норм Закону.

Національний банк України зобов'язаний розглянути звернення Фонду протягом 10 днів із дня його одержання.

У разі невиконання банком — учасником (тимчасовим учасником) Фонду вимог частини третьої статті 6 Закону керівники банку підлягають адміністративній відповідальності відповідно до закону.

Фонд має право застосовувати до банків — учасників Фонду такі заходи впливу:

1) переводити банки до категорії тимчасових учасників Фонду;

2) виключати банки з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду;

3) в разі виявлення допущених банком порушень норм цього Закону вносити пропозиції про застосування Національним банком України до такого банку заходів впливу.

Переведення банків до категорії тимчасових учасників Фонду здійснюється рішенням адміністративної ради, за поданням виконавчої дирекції Фонду, в разі порушення банками — учасниками Фонду вимог Закону, нормативно-правових актів та стандартів Фонду. Повідомлення про прийняття такого рішення надсилається банку та Національному банку України.

Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами фізичних осіб, які залучаються банком, переведеним до категорії тимчасо­вого учасника Фонду, які залучені ним з дати отримання повідомлення про переведення його до категорії тимчасового учасника Фонду.

Банк, переведений до категорії тимчасового учасника Фонду, зобов'язаний:

а) на другий день після отримання від Фонду повідомлення про переведення його до категорії тимчасового учасника Фонду розмістити у всіх приміщеннях, до яких мають доступ вкладники, інформацію про переведення його до категорії тимчасового учасника Фонду;

б) попереджати у письмовій формі фізичних осіб при укладенні з ними нових угод на залучення вкладів, що Фонд не гарантує від­шкодування за цими вкладами на умовах, визначених Законом.

Банк, переведений до категорії тимчасового учасника Фонду, не сплачує регулярний збір до Фонду по вкладах, які залучені ним з дати отримання повідомлення про переведення його до категорії тимчасового учасника Фонду.

Фонд має право виключити банк з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду в разі відкликання ліцензії Національного банку України на здійснення банківської діяльності або в разі припинення здійснення банком операції щодо залучення вкладів фізичних осіб.

Виключення банку з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду не позбавляє вкладників, вклади яких були залучені до дня отримання банком повідомлення про переведення його до категорії тимчасових учасників, права на відшкодування таких вкладів у разі настання їх недоступності відповідно до Закону.

Вкладники набувають право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступності вкладів.

Під недоступністю вкладів у Законі розуміється неможливість одержання вкладу вкладником відповідно до умов договору, яка настає з дня призначення ліквідатора банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ліквідатор банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду має надати Фонду протягом двадцяти робочих днів з дня настання недоступності вкладів повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, із визначенням їх розрахункової суми, яка підлягає відшкодуванню відповідно до Закону.

На підставі одержаного від ліквідатора банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду переліку вкладників із визначенням розрахункової суми, яка підлягає відшкодуванню за рахунок коштів Фонду, Фонд у місячний строк перевіряє подані розрахунки з урахуванням вимог статті 4 Закону та приймає рішення про відшкодування коштів вкладникам.

Фонд протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб повідомляє вкладників через офіційні засоби масової інформації.

З дня настання недоступності вкладів припиняється нараху­вання відсотків за ними.

Порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб затверджується адміністративною радою Фонду.

Відшкодування за вкладами здійснюється в готівковій або безготівковій формі.

Фонд за запитом ліквідатора банку — учасника (тимчасового учасника) Фонду у письмовому вигляді надає необхідну інфор­мацію про розмір відшкодованих коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Виплата Фондом гарантованої суми відшкодування через ви­значені банки-агенти здійснюється протягом трьох місяців з дня настання недоступності вкладів. У разі ліквідації системоутворюючого банку цей строк може бути продовжено до шести місяців. Відшкодування за вкладами можуть сплачуватися іншим осо­бам згідно з законодавством України (за довіреністю, заповітом тощо). Строк позовної давності по зверненнях вкладників становить три роки.

Фонд набуває право кредитора щодо банку — учасника (тим­часового учасника) Фонду на всю суму, що підлягає відшкоду­ванню, з дня настання недоступності вкладів.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не включається до складу Державного бюджету України, тобто є державним позабюджетним цільовим фондом.

Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні. Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на меті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України. Фонд має печатку із своїм найменуванням, веде облік і звітність відповідно до законодавства.

У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, чинним законодавством та діє на підставі Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, яке затверджується Кабінетом Міністрів України та Національним банком України. Місцезнаходження Фонду - місто Київ.

Фонд видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду. Нормативно-правові акти видаються у формі інструкцій, положень, правил, які затверджуються рішенням адміністративної ради Фонду. Нормативно-правові акти Фонду, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Фонду підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством України.

Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.Адміністративна рада Фонду діє у складі п'яти осіб, які є громадянами України, постійно проживають в Україні, мають вищу фінансово-економічну чи юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше ніж п'ять років. Адміністративна рада формується шляхом делегування до її складу двох представників Кабінету Міністрів України, двох представників Національного банку України, одного представника асоціації банків.Очолює адміністративну раду голова, який щорічно обирається адміністративною радою з числа її членів.Адміністративна рада координує роботу Фонду щодо захисту інтересів вкладників учасників (тимчасових учасників) Фонду, здійснює контроль і нагляд за діяльністю Фонду, приймає рішення в межах своїх повноважень і несе відповідальність за виконання покладених на Фонд завдань і здійснення ним своїх функцій.Питання, що пов'язані з поточною діяльністю Фонду, вирішує виконавча дирекція, кількісний склад якої затверджується адміністративною радою. Виконавчу дирекцію очолює директор-розпорядник Фонду. Директор-розпорядник Фонду та члени виконавчої дирекції призначаються на посади та звільняються з посад адміністративною радою.Директором-розпорядником та членами виконавчої дирекції можуть бути громадяни України, які постійно проживають в Україні, мають вищу фінансово-економічну чи юридичну освіту, стаж роботи за
фахом не менше ніж п'ять років.

На думку фахівців, законодавство України в сфері гарантування вкладів потребує удосконалення. Так, окремі автори вважають, перспективним напрямом удосконалення системи гарантування вкладів поступовий перехід до диференційованих ставок за внесками банків до фонду. Це стимулюватиме банки до під­вищення якості управління ризиками, що в підсумку сприятиме зростанню стійкості та надійності банківської системи загалом. З іншого боку, система диференційованих ставок дасть людям змогу швидко оцінювати ступінь надійності банку, адже все буде гранично прозоро: чим більший внесок банку до фонду, тим ри­зикованіше з ним мати справу. Ще одним важливим кроком на шляху вдосконалення системи гарантування вкладів буде прийняття рішення про участь Ощадбанку у фонді.

Укладач:

доцент кафедри економіко-правових дисциплін,

кандидат юридичних наук, доцент М.А. Пожидаєва