Інституціоналізм та його головні напрямки

На межі ХIХ–ХХ ст. у США виникла нова течія економічної думки - інституціоналізм. Він був реакцією вчених-економістів США на панування монополій у ринковій економіці з їх необмеженим свавіллям. Ця течія стала альтернативою неокласичному напряму економічної теорії і певною критикою марксистської політичної економії. Характерною рисою інституціоналізму стала спільна методологія, в якій поєднані найкращі досягнення попередніх шкіл економічної теорії, і перш за все засновані на математичному апараті маржинальні принципи економічного аналізу неокласиків та методологічний інструментарій історичної школи Німеччини.

В рамках інституціоналізму були засновані соціально-психологічний (Т. Веблен), соціально-правовий (Дж. Коммонс), кон'юнктурно-статистичний (В.Мітчелл) напрями.

Започаткував інституціоналізм американський теоретик Торстейн Веблен (1857–1929), який став засновником не тільки інституціоналізму взагалі, а і його соціально-психологічного напряму. У своїх працях «Теорія бездіяльного класу» (1899), «Теорія підприємництва» (1904), «Інстинкт майстерності та стан промислової техніки» (1914), «Інженери та система цін» (1921), «Власність відсутнього» (1923) та ін. він довів неспроможність економічного лібералізму при пануванні монополій та обґрунтував необхідність «соціального контролю» господарської діяльності. Веблен використав новий методологічний прийом – технологічний детермінізм, передбачив «панування технократії» у майбутньому. На відміну від багатьох економістів, що протиставляли два провідних класи суспільства – найманих робітників і капіталістів, Веблен протиставляв «технократів» «бізнесменам»: перші виконують корисні виробничі функції, тоді як другі зайняті фінансовою діяльністю і не виконують корисної роботи, а тому утворюють «бездіяльний клас». На думку Веблена, господарське життя треба підкорити особливій «раді техніків», тоді виробництво, звільнене від «бездіяльного бізнесу» буде здійснюватися , для задоволення потреб усього суспільства. Подальший розвиток ринкової економіки довів, що здебільшого прогнози Веблена були вірними – особливо стосовно обмеження влади монополістичного «бізнесу».

Рушійними силами розвитку виробництва і суспільства Веблен вважав такі «інституції» як батьківські почуття, «інстинкт майстерності», задоволення від виконаної роботи, потяг до праці та знань, які передаються сім'єю з покоління в покоління. Перетворення у суспільстві, на думку Веблена, мали йти еволюційним шляхом, як і перетворення у природі («соціальний дарвінізм»). Крім того, він вбачав взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх суспільних відносин, у тому числі економічних і соціально-психологічних. Багато хто з ідеологів того часу сприймав Веблена за напрям його думок «американським Марксом», але це не відповідало дійсності, оскільки він виступав проти класової боротьби та «диктатури пролетаріату» і був прихильником повільної еволюції суспільства на ґрунті ринкових реформ в економіці.

Соціально-правову течію інституціоналізму заснував Джон Роджерс Коммонс(1862–1945). У своїх основних працях – «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка» (1934) та ін. – він досліджував такі «колективні інституції», як сім'я, профспілки, торгові об'єднання, виробничі корпорації, держава, правові відносини тощо. На відміну від Веблена, який аналізував психологічні і біологічні фактори, Коммонс віддав перевагу аналізу юридично-правових інститутів. Коммонс поєднав «юридичну концепцію» в економіці з теорією граничної корисності австралійської школи. С точки зору Коммонса, держава, як основна інституція, повинна розв'язувати суперечки, що виникають у ринковому суспільстві, законодавчими, юридичними засобами. Основними при цьому є угоди між підприємцями і працівниками, до яких згодом мають приєднатися інші – сім'ї, корпорації, профспілки (тред-юніони), спілки підприємців і сама держава з її юридичними інститутами. Таким чином, вважав Коммонс, можливо реформувати економіку та суспільство за допомогою юридичних норм.

Як і Т. Веблен, Дж. Коммонс приділяє увагу перш за все сфері обігу, а не виробництва, особливо операціям із цінними паперами, які називав «невідчутними формами власності», водночас розглядаючи речову (засоби виробництва та товари) та неречову (борги та позика) форми власності. Інституціоналізм Дж. Коммонса менш критичний ніж інституціоналізм Т. Веблена. Марксистській теорії класової боротьби Коммонс протиставляв положення про проведення державою реформ у галузі законодавства та створенні уряду, в якому представлені лідери різноманітних «колективних інститутів». На його думку, необхідно було створити уряд, який був би підконтрольний суспільній думці і здійснював демонополізацію економіки.

Згодом, вже у 30-ті роки, в період так званого «нового курсу» президента США Ф. Рузвельта, юридичні (правові) аспекти «колективних дій» Дж. Коммонса та антимонопольні реформаторські ідеї Т. Веблена знайшли реальне практичне застосування.

Веслі Клер Мітчелл (1874–1948), учень та послідовник Т. Веблена, став засновником емпіричного, або кон'юнктурно-статистичного інституціоналізму. Свої економічні погляди він виклав у творах «Історія зелених білетів» (1903), «Лекції про типи економічної теорії» (1935), «Вимірювання економічних циклів» (1946) та інших. Внесок В. Мітчелла в інституціональну теорію полягає у з'ясуванні впливу на економічні фактори (кредит, фінанси) по-перше, неекономічних чинників – психології, поведінки тощо засобами встановлення закономірностей у кон'юнктурних коливаннях цих показників на ґрунті застосування статистичних даних по фактичному матеріалу в математичній обробці; по-друге – у спробі обґрунтування концепції безкризового економічного циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.

Особливу відомість В. Мітчелл отримав, заснувавши та очоливши Національне бюро економічних досліджень США (з 1920 по 1945 р.), робота якого була орієнтована тільки на збирання і класифікацію статистичних даних про економічні процеси без аналізу економічної ситуації і розробки практичних рекомендацій, зокрема щодо запобігання економічного спаду. Мітчелл з однодумцями, широко застосовуючи математичні методи, аналізували циклічність ринкової економіки та розробили «модель нециклічного (безкризового) розвитку» шляхом побудови «динамічних рядів кон'юнктури», які намагалися застосувати для передбачення «економічної погоди».

Глибокий економічний спад 1929–1933 р.р. спростував некваліфікований прогноз «гарвардського барометра», що віщував саме на цей період «економічне процвітання» та показав недосконалість методологічної бази досліджень тих років, але переконливо продемонстрував вірність головного постулату інституціоналізму 20–30-х рр. про необхідність соціального контролю над економікою. Після «Великої депресії» 30-х років В. Мітчелл став одним з теоретиків «регульованої ринкової економіки», пропонуючи послабити економічну циклічність методами грошово-кредитного регулювання і регулювання державних витрат. Таким чином, інституціоналізм є одним з теоретичних попередників виниклої у 30-ті роки кейнсіанської та неоліберальної концепції державного регулювання економіки.

Цитати та документи

М. І. Туган-Барановський [9]

Товариства підприємців з 'явились як природно слідство взаємної боротьби капіталістів. Шляхом цих товариств капіталізм намагається ввести організацію в суспільне виробництво, але засобом капіталістичним –- не в інтересах суспільства, а в інтересах, капіталістів. Картель, який виникає на грунті боротьби проти зниження цін на продукти, – завжди намагається обмежити виробництво таким чином, щоб воно давало найбільший дохід на укладений капітал.

Т. Веблен [3]

Финансовые слои имеют известную заинтересованность в приспособ-лении финансовых институтов... Отсюда более или менее последовательное стремление праздного класса направлять развитие институтов по тому пу-ти. которьш быі отвечал должным целям, формирующим экономическую жизнь праздного класса.

Жизнь человека в обществе точно так же. как жизнь других видов, –зто борьба за существование, а, следовательно – это процесе отбораи и при-способления. Эволющя общественного устройства явилась проиессом есте-ственного отбора социальнфых институтов.

Классовая борьба в условиях капшпализма идет не между капитали-стами и пролетариями, а между бизнесменами и инженерами. Денежний образ мышления обьединяет банкиров, брокеров. юристов и менеджеров, отстаивающих центральный принцип делового предпрпятия, принцип частного присвоєння.

В. Mітчелл [8]

Хозяйственная деятельность находится под влиянием бесчисленных изменений как в сфере природы, политики и науки, так и в сфере самого народного хозяйства. Лишь немногие из этих изменений происходят в одно и тоже время, в одной и той жхе форме и в одних и тех же масштабах во всех странах. Отсюда нетрудно понять, почему экономические циклы различных стран во многих отношениях отличаются друг от друга.'

Явление, которое представляется нам сначала следствием, затем превращается в причину... В действительности каждый фактор данной комбинации явлений в каждый данный момент находится под влиянием других факторов и сам впияет на них... Почти каждое следствие, с которым мы имеем дело, окажется результатом соединенного действия многих причин и. 6 свою очередь одной из причин многочисленных следствий.

К. Менrep [1]

Ценность это суждение, которое хозяйствующие люди имеют о значении находящихся в их распоряжении благ для поддержания их жизни и их благосостояния, и поэтому вне их сознания не существует. Ценность субъективна не только по своему существу, но и по своей мере.

А. Маршалл [7]

Политическая экономия, или экономическая наука (Economics), занимается исследованием нормальной жизнедеятельности человеческого общества; она изучает ту сферу индивидуальных и общественных действий, которая теснейшим образом связана с созданием материальных основ благосостояния.

Трудно согласиться с тем, что стоимость вещи зависит просто от количества затраченного на ее изготовление труда. Всякая попытка отстаивать указанную посылку, по необходимости молча подразумевая, что оказываемые капиталом услуги являются здоровым благом, предоставляемым без всяких жертв, и поэтому не нуждающимися в вознаграждении в качестве стимула для дальнейшего его функционирования; это именно тот вывод, который названная посылка стремится доказать.

Д. Б. Кларк [5]

Жизнь Робинзона была введена в экономическое исследование вовсе не потому, что она важна сама по себе, а потому, что при/типы, управляющие хозяйством изолированного индивидуума, продолжают руководить и экономикой современного государства.

Если я нахожусь у вас на службе, уволите ли вы меня? Быть может нет, до тех пор, пока продукт, который мой труд прибавляет к другим доходам предприятия, равен моей заработной плате.

Питання для самоконтролю

1. Які основні причини економічного піднесення провідних країн світу наприкінці XIX–початку ХХ ст.?

2. Хто став безпосередніми попередниками маржиналізму?

3. Чому К. Менгер, Л. Вальрас та В. Джевонс вважаються фунда-торами маржиналізму?

4. Яка економічна теорія стала «візитною карткою» австрійської економічної школи?

5. У чому специфіка соціального напряму в політичній економії?

6. У чому відмінності між соціально-психологічним, соціально-правовим У чому сутність «Закону Парето»?

7. Які основні положення теорії загальної економічної рівноваги Л. Вальраса?

8. Розвиток емпіричним інституціоналізмом?

9. яких економічних теорій дав змогу А. Маршаллу стати одним із засновників неокласичної економічної теорії?

План семінарського заняття

1. Друга науково-технічна революція та її вплив на економіку провідних країн світу.

2. Характерні риси та особливості господарського розвитку провідних країн світу.

3. Методологічні основи маржиналізму і його основні школи.

4. Ранній інституціоналізм та його основні напрямки.

Теми повідомлень

1. Економічне піднесення США та Німеччини.

2. Основні фактори промислового відставання Англії та Франції.

3. Австрійська школа маржиналізму та її особливості.

4. Соціальний напрямок політичної економії як передумова по-яви інституціоналізму.

5. Інституціоналізм та його головні напрямки.

6. «Лозаннська школа» Л. Вальраса.

7. А. Маршалл – фундатор «кембриджської школи» маржиналізму.

Тести