Калькулювання і його роль в управлінні витратами

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті — це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

1. Сировина і матеріали.

2. Паливо і енергія на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4. Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

5. Загальновиробничі витрати.

6. Адміністративні витрати.

7. Підготовка і освоєння виробництва.

8. Інші виробничі витрати.

9. Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому — всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

Додатковий матеріал

Різноманітність підприємств, яка обумовлюється наявністю різних форм власності, а також потреба керівників в прийнятті управлінських рішень щодо зниження витрат та підвищення прибутку визначає такі методи управління витратами (рис. 1.2):

Рис. 1.2 Методи управління витратами на підприємствах

Одним із найбільш поширених методів калькулювання та управління витратами, який використовується на вітчизняних підприємствах, є метод повних витрат, який передбачає включення всіх витрат, незалежно від їх поділу на прямі та непрямі, змінні та постійні, до собівартості продукції.

Виникнення методу калькуляції неповних витрат пов’язують з ім’ям відомого американського економіста Джонатана Гарріса, який у 1936 році виклав її основні положення у бюлетені Національної асоціації. Спочатку цей метод не отримав визнання та широкого використання, але на сьогоднішній день він використовується на підприємствах різних країн світу.

Суть методу калькуляції неповних витрат полягає в тому, що змінні витрати (а вони переважно прямі) відносяться на продукцію, а постійні вважаються витратами періоду. Відбувається включення прямих витрат у собівартість готової продукції та фіксація непрямих витрат на окремих рахунках. При цьому, непрямі витрати відносяться на фінансові результати того періоду, у якому вони виникли.

Система “стандарт-кост” передбачає розробку норм, стандартів, складання стандартної калькуляції й облік фактичних витрат з виділенням відхилень від цих стандартів. Як зазначає Л. Голубовський, „стандарт-кост - це система оперативного керування ходом процесу виробництва та рівнем виробничих витрат, заснована на постійному контролі значень відхилень фактичних показників від нормативних, аналізі причин виникнення цих відхилень і тенденцій їхньої зміни в часі, використання управлінських впливів для мінімізації відхилень або здійсненні коректування норм” [15, с.188]. Калькуляція, розрахована за допомогою стандартних норм, є основою оперативного управління виробництвом і витратами.

В Україні переважно за­стосовується нормативний метод як наступ­ник системи “standard costing”, оскільки бухгалтерами СРСР було вирішено, що застосування стандарт-косту за умов централізованої економіки було неможливим. При використанні нормативного методу, фактична собівартість розраховується шляхом додавання до нормативної собівартості всіх змін та відхилень від норм, які переглядаються та коригуються.

Однак традиційні системи калькулювання виробничих витрат, створені кілька десятиліть тому, у даний час не мо­жуть цілком забезпечити керівництво підприємств точною та адекватною інформацією про собівартість продукції для ухвалення рішення про доцільність випуску того чи іншого продукту. Цю проблему вирішив метод калькуляції витрат за видами діяльності (Асtivity Based Costing, АВС), розро­блений наприкінці 80-х років американськими вченими Р. Купером і Р. Капланом як операційно орієнтована аль­тернатива традиційним методам калькуляції витрат.

Система управління витратами, заснована на використанні АВС-методу, передбачає „можливість оцінки доцільності їх здійснення з погляду корисності виконання пов’язаних з цими витратами операцій технологічного процесу. Наявність такої оцінки дозволяє оптимізувати обсяг витрат за рахунок виключення тих з них, які прямо не пов’язані з процесом виробництва продукції або не забезпечують належного рівня віддачі у вигляді отриманих фінансових результатів (прибутку, доходів від реалізації)”.

Отже, метод калькуляції витрат за видами діяльності - це метод віднесення витрат по функціях, що здійснюються на підприєм­стві, на кінцеву продукцію, При цьому під функцією розуміється визначений процес, який відбувається на підприємстві, як, наприклад: доставка матеріалів зі складу до верстатів чи переналагодження устаткування з ви­пуску одного виду продукції на інший, адміністративна чи марке­тингова робота, пов'язана з обслуговуванням замовників та ін­ше. Такі функції на підприємстві повинні бути точно ідентифіковані і відокремлені з метою точного обліку витрат (матеріалів, пря­мої праці і накладних витрат) на кожну функцію (вид діяльності). Даний метод базується на тому, що для кожного виду діяльності існує свій фактор витрат, змі­ни в показниках якого і впливають на витрати по виду діяльності. АВС-калькулювання є ефективним інструментом удосконалення управлінського обліку та системи витрат на підприємстві, оскільки забезпечує формування точної інформації про собівартість окремих видів продукції та напрямів діяльності .

Проте в Україні АВС-метод недостатньо швидко впроваджується. Однією з основних причин цього є „старі традиції у сфері обліку, від яких не просто відмовитися. Фахівець з управлінського обліку, що застосовує традиційні методи обліку витрат, часто не бачить причин для змін. Вважається, що якщо підприємство приносить дохід, то не потрібно нічого змінювати, не усвідомлюючи, що можна управляти підприємством ефективніше і отримувати більший дохід”.

Таргет-костинг – це метод управління витратами за цільовою собівартістю. На думку японських менеджерів, це означає: ціна - прибуток = собівартість.

Таке рішення дало змогу контролювати та економити витрати ще на стадії проектуван­ня, оскільки “target costing” передбачає роз­рахунок собівартості виробу, виходячи з по­передньо встановленої ціни реалізації. Ця ціна визначається за допомогою маркетин­гових досліджень, тобто фактично є очіку­ваною ринковою ціною продукту або послу­ги.

Система таргет-костингу активно впроваджується в практику компаній США та Європи, а також починає проникати на підприємства Росії та України. Ця система має певні переваги: мене­джери та службовці, намагаючись наблизи­тися до цільової собівартості, часто знахо­дять нові, нестандартні рішення в ситуаціях, що потребують інновацій; необхідність контролю цільової собівартості втримує інженерів від застосування більш дорогих матеріалів, техніки і техноло­гії.

Головними перешкодами впровадження таргет-костингу на вітчизняних підприємствах є необхідність створення досконалої системи управлінського обліку, хороше інформаційне забезпечення для прийняття управлінських рішень.

Метод кайдзен-костинг застосовується для досягнення цільової собівартості, але на відміну від таргет-костингу, полягає в постійному вдосконаленні якості процесів на всьому підприємстві за участі всіх його працівників, що дає можливість зменшити непродуктивні витрати. Перевагою “kaizen costing” є те, що він забезпечує постійне зменшення витрат і утримання їх на заданому рівні, а основним недоліком є необхідність мотивації працівників і корпоративної культури, що підтримує залучення персоналу в діяльність підприємства. Взаємодія методів “target costing” та “kaizen costing” дає змогу ефективно управляти собівартістю.

Метод LСС- аналіз (розрахунок витрат за етапами життєвого циклу продукції) застосовується у стратегічному управлінні та охоплює період у кілька років. Планові витрати визначають за кожною стадією життєвого циклу продукту – розроблення, виведення на ринок, зростання, зрілість і спад. Застосування LCС-аналізу дає змогу на будь-який момент часу визначити величину витрат, понесених на виробництво конкретного виду продукції або здійснення виду діяльності, оцінити конкурентні переваги, спрогнозувати витрати щодо виробництва виробу і співставити їх із отримуваним доходом від моменту виникнення ідеї до масового виробництва. LCC- аналіз слід використовувати підприємствам, які впроваджують інновації, оскільки цей метод дає оцінку витратам у довгостроковому періоді.

Метод бенчмаркінг передбачає порівняння стану управління витратами на підприємстві з підприємствами-лідерами для подальшого прийняття рішень у сфері управління. Як зазначає О.В. Коваленко, „бенчмаркінг надає дуже хорошу, а інколи і нову інформацію щодо сильних сторін та сфер, які потребують вдосконалення і є важливими для процесу підвищення ефективності ” [27, c.141].

Родоначальниками бенчмаркінгу вважають японців, які навчилися ідеально копіювати чужі досягнення. Вони ретельно досліджували європейські й американські товари і послуги, щоб виявити їх сильні і слабкі сторони, а потім випускали щось подібне за більш низькою ціною.

Сам термін бенчмаркінг, який характеризує самостійний вид діяльності, вперше з'явився в 1972 році в Інституті стратегічного планування (Кембридж, США). Упродовж останніх років бенчмаркінг входить до трійки найпоширеніших методів управління виробничо-господарською діяльністю міжнародних корпорацій. „Першопрохідцями бенчмаркінгу були такі компанії як «Fod Motors», «Rank Xserox», в яких власниками бізнесу впроваджувались програми оптимізації затрат, вдосконалення логістики, управління персоналом, глобалізація стратегії розвитку ”. Сьогодні найбільш ефективно його використовують у Японії та США.

В Україні термін «бенчмаркінг» з’явився в кінці ХХ ст. і, на думку О.Я. Ціпан, „ являв собою систематичну діяльність спрямовану на пошук, оцінку і навчання на прикладах підприємств, які досягли успіху ” .

Перевагами методу бенчмаркінг, на нашу думку, є те, що його технології дають змогу підприємству об’єктивно оцінювати результати своєї поточної діяльності, ретельно вивчати досвід конкурентів та партнерів і визначати напрями удосконалення бізнес- процесів, у тому числі пов’язаних із управлінням витратами. Основним недоліком бенчмаркінгу є значні труднощі збору інформації, визначення рівня її вірогідності й практичного застосування, а також те, що бенчмаркінг, як метод, ще відносно молодий і мало фахівців мають досвід його застосування.

Література

1. Гетьман О.О. Економіка підприємства: навчальний посібник / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. – 2-ге вид.. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – 488 с.

2. Горбонос Ф.В.Економіка підприємств: підручник /Ф.В. Горбонос, Г.В Черевко, Н.Ф. Павленчик.– К.: Знання, 2010. - 463с.

3. Захарченко В. І. Економіка підприємства. Теорія: навчальний посібник. / В. І. Захарченко,М. М. Меркулов,О. В. Балахонова– Львів: «Магнолія 2006», 2011. – 324 с.

4. Іванюта П. В. Управління ресурсами і витратами : навч. посібник / П. В. Іванюта, О. П. Лугівська ; за ред. С. М. Іванюти. – 2-ге вид. – К. : Центр учбової л-ри, 2011. – 316 с.

5. Костецька Н. І. Методичні аспекти формування стратегії зниження витрат підприємства / Н. І. Костецька // Економіка: проблеми теорії та практики : зб. наук. пр. В 9 т. Т. ІІ. – Вип. 263. – 2010. – С. 443–450.

6.Економіка підприємства : підручник / за заг. ред. д.е.н.,проф. Л. Г. Мельника. - Суми : Університетська книга, 2012. - 864 с., 2013. — 784 с.

7. Цимбалюк Л. Г. Формування та управління витратами виробництва :

підручник / Л. Г. Цимбалюк, Н. П. Скригун, Л. І. Антошкіна. – 4-е вид., без доп. - Донецьк : Юго – Восток, 2012. – 240 с.

Питання для самоконтролю

1. Особливості класифікації та сутність окремих видів витрат.

2. Фактори, що визначають вибір та застосування окремих методів і систем калькулювання витрат.

3. Сутність та відмінності калькулювання за повними і змінними витратами.

4. Особливості складання кошторису виробництва.

5.Визначення собівартості продукції відповідно до Стандарту бухгалтерського обліку «Витрати».

6. Розрахунок витрат на продукцію за окремими статтями калькуляції.

7. Методика розподілу непрямих витрат при обчисленні повної собівартості виробів.

8. Сучасні моделі управління витратами і сфери їх переважного застосування.

9. Завдання системи управління витратами на підприємстві.

10. Зміст та основні показники аналізу беззбитковості на підприємстві.