Роздержавлення та приватизація власності в україні

У попередньому питанні ми з'ясували, що сучасна перехідна економіка України може ефективно функціонувати лише при наявності в ній різноманітних видів і форм власності. Вони передбачені Законом України "Про власність", прийнятим у 1991р.

Особливістю вітчизняної економіки є те, що вона (про що мова йшла вище) протягом тривалого часу формувалася як державна. Внаслідок цього держава стала монопольним розпорядником 90-100% виробничих фондів, готової продукції. Вона ж централізова­но займалася розподілом робочої сили. За цих умов нові види й форми власності могли виникнути лише в результаті подолання державного монополізму на власність. Найпростішим, на перший погляд, способом здійснити це є проведення широкомасштабного роздержавлення та приватизації власності. Проте при всій простоті й зрозумілості цього заходу практика показала, що не все так просто в реальній дійсності, як на папері. Виявилося, що роздава­ти власність у багатьох відносинах складніше, ніж відбирати. Англія, наприклад, затратила десять років, щоб приватизувати лише десять великих державних підприємств.

Тому необхідно спочатку з'ясувати, який зміст вкладається в поняття "роздержавлення" й "приватизація". Термін "роздержав­лення" на Заході відомий давно, і вживається він однозначно за змістом - як передача власності з державного сектора в приватний.

У нас, враховуючи суцільний (тобто в усіх сферах) монополізм, зумовлений пануванням державної власності, в поняття роздержа влення вкладається дещо інший зміст. А саме: ліквідація монопо­лії держави. Тобто, перетворення її із засобу придушення недер­жавних форм розвитку суспільства в орган, який гарантує:

а)різноманітність форм розвитку економіки, соціально-політичної, духовної та інших сфер; б)передачу власності з державного сектору в приватний (юридичним і фізичним особам). А це означає, що однією з суттєвих сторін роздержавлення є перетворення самої держави.

Тому слід розрізняти роздержавлення й приватизацію. Прива­тизація - це лише етап роздержавлення, який передбачає передан-ня працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх (в т.ч. цілих підприємств) у приватну власність. Роздержавлення ж повинно розв'язувати більш глибокі завдання: подолання соціально-економічної монополії держави; забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального формування економічного регулювання; утворення системи соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

До того ж слід мати на увазі, що роздержавлення повинно пе­редбачити утворення багатоукладної економіки, тобто економіки, в якій співіснують різні форми власності, передбачені Законом "Про власність". А це означає, що воно за своєю суттю передбачає передачу державної власності не лише (і не стільки) громадянам в індивідуальну приватну власність, але й в інші форми володіння. Тому зводити роздержавлення власності до поголовної приватної індивідуалізації (як це практично зараз відбувається в Україні) є, по-перше, звуженням її змісту, а по-друге, - кроком назад, як про це говорилося в попередніх питаннях.

В остаточному підсумку роздержавлення передбачає, що дер­жавна власність повинна перейти до рук окремих юридичних або фізичних осіб, що й складає основний зміст приватизації

Отже, якщо мова йде про роздержавлення власності в широко­му розумінні, то воно скероване на подолання державного моно­полізму в економіці й створення умов для формування багатоукла­дної економіки. У вузькому розумінні - це передача власності від держави в колективний і приватний сектор, тобто, приватизація.

Межі розде­ржавлення

Роздержавлення власності - головна мета еко­номічної політики на сучасному етапі, оскільки:

а)забезпечуе рівність усіх форм власності;

б)створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин;

в)через персоніфікацію власності посилює трудову й підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва.

У той же час повна ліквідація державної власності на засоби виробництва й передання її у приватні руки (індивідуальні, колективні) може породити нові негативні тенденції: неможливість або послаблення державного регулювання економіки й створення приватних монополій тощо.

В яких же умовах роздержавлення ефективне? В економічній літературі, в рекомендаціях деяких урядових і наукових установ можна зустріти конкретну питому вагу (30-50%), яку повинна обіймати державна власність у всій власності країни. До того ж робляться посилання, що так є в розвинутих країнах світу, а отже, повинно бути й у нас. Але в наших умовах, коли проходить не формування державного сектора, як це відбувалося в країнах Заходу, а роздержавлення величезного (в межах країни) організа­ційно-економічного комплексу, встановити - скільки треба роздержавити майна, а скільки залишити в державному секторі - витівка безперспективна й навіть шкідлива. Процес роздержавлен­ня не відбувається одночасно й швидко в усіх галузях економіки. Він проходитиме поетапно, протягом тривалого часу. Тому до нього потрібно підходити, керуючись усією сукупністю інтересів, враховуючи психологію людей, традиції, обіговий досвід, а не лише бажання якнайшвидше створити нови дії реставрації капіталізму.

До того ж зміна форм власності підприємства не скасовує його монополії (якщо воно було монополістом), не забезпечує зростання ефективності, не гарантує того, що воно запрацює на суспільний прогрес. Світовий досвід роздержавлення й приватизації свідчить, по-перше, що невисока ефективність підприємств державного сектора в розвинутих країнах зумовлена недержавною формою власності. Вони можуть бути висококонкурентними, ефективними, якщо функціонують в умовах конкуренції, живуть за законами ринку, а не розраховують на бюджетне фінансування. По-друге, роздержавлення й приватизація в усіх країнах через деякий час замінюються націоналізацією й реприватизацією. Ці процеси проходять циклічно (Англія, Франція, Австрія). По-третє, держав­ний сектор є тією матеріальною основою, яка дає можливість державі здійснювати регулюючий вплив на економіку, послаблю­вати соціальну напругу в суспільстві й забезпечувати доступ населення до суспільних благ. По-четверте, без потужної державної економіки не забезпечити обороноздатність країни. Тому роздер­жавлення й приватизацію необхідно здійснювати, враховуючи як економічні, так і соціальні та політичні наслідки. Держава була й повинна залишатися суб'єктом власності, її не можна виключати з екг "комічного життя. Мова йде про інше. Необхідно подолати монопольне становище держави та її відомств. А це передбачає:

а)приватизацію частини державної власності та введення її в орбіту ринкової економіки; б)переведення частини підприємств залишаються власністю держави, в ринковий режим функціону­вання. Це можливо здійснити шляхом диференціації функцій між власником (державою), менеджером і трудовим колективом.