Нормативи та стандарти якості компонентів довкілля

Одним з найефективніших засобів охорони довкілля є екологічне нормування. З його допомогою регулюється допустиме навантаження на екосистеми, а також встановлюються межі впливу господарської діяльності на середовище проживання. Система нормативів якості довкілля включає:2.Нормативи екологічної безпеки;3.Гранично допустимі викиди й скиди в довкілля забруднюючих хімічних речовин, які встановлюються для джерел забруднення; 4.Рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів./Основою екологічного нормування є розробка ГД концентрацій, ГДВ і ГДС, крім того, тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) і орієнтовно безпечних рівнів впливу (ОБВ) забруднюючих речовин. Ці нормативи і норми регламентують якість навколишнього середовища, використовуючи на практиці у плануванні раціональне природокористування. Найпоширенішими серед них є ГДК – така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний вплив якої на організм людини, тварини і рослин не викликає відхилень у їх нормальному функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутнього поколінь. Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на 4 класи: 1.Надзвичайнонебезпечні (нікель, ртуть); 2.Високонебезпечні (сірководень); 3.Помірнонебезпечні (сажа); 4.Малонебезпечні (бензин).

Чим більш шкідлива речовина, тим складніше здійснити захист атмосферного повітря і тим нижчий його ГДК. Для кожної речовини встановлюються два нормативи: максимальна разова та середньодобова норма. Крім того, використовуються два типи ГДК: у повітрі робочої зони і населеного пункту. Регламентування викидів забруднюючих речовин у довкілля виконується шляхом встановлення ГДВ даних речовин в атмосферу – це маса викидів шкідливих речовин за одиницю часу від одного або сукупності джерел забруднення атмосфери населеного пункту з урахуванням перспективи розвитку промислових підприємств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері, що створює приземну концентрацію, яка не перевищує їх ГДК для населення, рослиного та тваринного світу. Аналогічно здійснюється нормування скидів забруднюючих речовин у водне середовище – шляхом встановлення ГДС – маси речовини у стічних водах, максимально допустимої для відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. В багатьох країнах регламентується шумове забруднення, електромагнітні поля, вібрація.

115. Принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону. Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення.

Таке порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках:а) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це виражається в надмірній концентрації виробництва. Протягом багатьох років у практиці територіального планування виходили з того, що собівартість виробництва продукції знижується при збільшенні концентрації виробництва. При цьому не лише ігнорувались обмежені відновлювальні властивості природно-ресурсного потенціалу регіону; часто-густо споживання окремих видів ресурсів виробництвом перевищувало їх наявність. Так виникли регіони гостроекологічної кризи в Україні - в Донбасі, Придніпров’ї , а в Росії – на Уралі , в Поволжі й Кузбасі тощо. Особливо багато еколого-економічних проблем спричинила концентрація виробництва у великих містах. Через надмірну концентрацію промисловості впровадження природоохоронних заходів перетворюється у велику проблему; б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці природно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України – Криму, Карпатах, де найоптимальніше використання рекреаційних ресурсів сприяло б формуванню рекреаційного комплексу і виробництва, яке його обслуговувало б. Проте розвиток галузей важкої промисловості та інших екологічно небезпечних галузей призвів тут до погіршення якості повітря, питної води і навіть деяких мінеральних джерел.

Екологічні проблеми АЕС.

Приблизно 1/4 усіх країн світу має на своїй території атомні реактори. Всього їх у світі експлуатується близько 400, до того ж приблизно в 10 країнах зосереджено 90% загальної їх потужності. Після катастрофи на ЧАЕС у ставленні до ядерної енергетики сталися значні зміни. Проблеми атомної енергетики обумовлені насамперед надійністю роботи енергоблоку. Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства – промисловості, медицині, сільському господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті. Нині близько 48% всієї електроенергії було вироблено в Україні на атомних станціях. Не можна не брати до уваги забруднення біосфери малими дозами радіації. Щодоби з реактора просочуються канцерогенні та мутагенні матеріали. Вони підвищують фоновий рівень радіації, вплив її здійснюється постійно, збільшуючи ризик появи ракових і генети­чних захворювань. Атомна енергетика та виробництво ядерної зброї - два основ­ні джерела радіаційного забруднення. Вони ведуть до утворення сотень радіоактивних елементів, що починають забруднювати харчові ланцюги. Радіоактивний матеріал потрапляє до рік, озер, океанів, де його поглинають риби, підвищуючи його концентрацію у своїх тілах в тисячу разів. Забруднена вода і ґрунт усмоктується рослинами, концентруючи в них токсичні речовини. Це, своєю чергою, призводить до забруднення молока і м'яса, оскільки забрудненою травою живиться худоба. Важливою проблемою атомної енергетики є поховання радіо­активних відходів. Кожний реактор виробляє тисячі тонн таких відходів, деякі з них лишаються небезпечними впродовж 500 тис. років. Кожна АЕС рано чи пізно сама перетворюється на радіоактивні відходи: вік її експлуатації - 20 – 30 років, бо вона стає надто радіоактивною для того, щоб продовжувати її експлуатацію або ремонтувати. Після цього її необхідно демонтувати і складові заховати, або ж поховати весь комплекс під тоннами землі та бе­тону, перетворивши на радіоактивний мавзолей на сотні тисяч ро­ків, який до того ж вимагає постійного контролю. Через існування великої кількості штучних і природних джерел іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна ситуація, яка обумовлює необхідність створення системи заходів радіаційного захисту населення та навколишнього природного середовища.

122. Екологічні проблеми водного господарства. Україна - один з регіонів, не забезпечених за існуючих антропогенних навантажень у достатній кількості прісною водою. У більшості регіонів України приток перевищує місцевий стік. Виняток складає Крим, де природного зовнішнього притоку нема, а також Львівська і Закарпатська області, де приток менший ніж місцевий стік.Вода - один із найважливіших факторів, що визначає розміщення продуктивних сил, а дуже часто і засіб виробництва. Головними джерелами задоволення потреб людства у прісній воді є річкові води. Зростання водоспоживання при незмінних ресурсах річкового стоку створює реальну загрозу виникнення дефіциту прісної води. Деякі спеціалісти вважають, що через кілька десятиліть вода буде не дешевшим товаром, ніж нафта. Використання води для господарських цілей - одна з ланок круговороту води в природі. Але антропогенна ланка круговороту відрізняється від природної тим, що в процесі випаровування частина використаної людиною води повертається в атмосферу опрісненою. Друга частина скидається в річки та водойми у вигляді стічних вод, забруднених відходами виробництва. Основний вплив водокористування на водні ресурси зумовлюється безповоротним водозабором і скидом забруднюючих речовин у водні об’єкти. Джерелами забруднення визнаються об’єкти, з яких здійснюється скид або інше надходження у водні об’єкти шкідливих речовин, що погіршують якість поверхневих вод, обмежують їх використання, а також негативно впливають на стан дна та берегових водних об’єктів. На території України практично всі водойми піддаються антропогенному впливу. Якість води в більшості із них не відповідає нормативним вимогам. Суттєвим чинником забруднення водних об'єктів залишаються підприємства вугільної, паливної галузей промисловості, електроенергетики, кольорової металургії , чорної металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування та житлово-комунального господарства. Довготерміновими цілями політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів та екосистем є зменшення антропогенного навантаження на водні об’єкти; досягнення екологічно безпечного використання водних об’єктів і водних ресурсів для задоволення господарських потреб суспільства; забезпечення екологічно стійкого функціонування водного об’єкта як елементу природного середовища із збереженням властивості водних екосистем відновлювати якість води; створення ефективної структури управління і механізмів економічного регулювання охорони та відтворення водних ресурсів.

123. Екологічні проблеми хімічної промисловості. Хімічна промисловість, що є джерелом істотного забруднення довкілля, поступається лише перед енергети­кою, металургійним комплексом і автомобільним транспортом. Номенклатура продукції, що її випускає хімічна промисловість розвинених країн, є вельми різноманітною. Хімічна промисловість належить до галузей, які споживають ве­лику кількість сировини, води та енергії. Вона вирізняється склад­ними багатостадійними процесами. Під час виробництва утворюєть­ся велика кількість побічної продукції, яка поки що не завжди може бути використана як вторинні ресурси, а накопичується у вигляді відходів. У багатьох випадках відходи вимагають повного знищення через їхню надмірну токсичність.В основній хімічній промисловості найбільшу кількість твер­дих відходів дають виробництва мінеральних добрив і сірчаної ки­слоти. У виробництві мінеральних добрив головним є переробка фосфоритів та апатитів. У процесі їх збагачення утворюється ве­лика кількість твердих відходів - нефелінових «хвостів» і пилу. Понад 90 % видобутку калійних солей також використовується як мінеральні добрива, а під час їх переробки та збагачення щорічно утворюються мільйони тонн твердих галітових відходів і сотні тисяч тонн глинисто-сольових шлаків. Тверді відходи сірчаної кислоти із сірчаного колчедану - піритні недогарки, пил і шлаки щорічно скла­дуються сотнями тисяч тонн.У виробництві органічних продуктів і виробів на їх основі най­більшою кількістю відходів відзначаються нафтопереробка, нафто­хімія та хімія органічного синтезу, виробництво гумових виробів, пластмас та інших полімерних матеріалів. Одним із найпоширеніших відходів є кислі гудрони - смолоподібні в'яжучі речовини, що міс­тять сірчану кислоту, воду та органічні сполуки.Практично кожне підприємство хімічної промисловості є серйозним забруднювачем довкілля. Так, нафтопереробний завод розсіює викиди основних забруднень - вуглеводів у радіусі до 25 км. Завод штучного волокна викидає в атмосферу тисячі тонн метилен­хлориду та ацетону на рік.Всі хімічні виробництва належать до водомістких. Їх функціону­вання супроводжується утворенням великої кількості стічних вод із високим вмістом хлорорганічних сполук, кислот і лужних речовин, вуглеводневих сполук. Скидання їх безпосередньо у водойми та мі­ську каналізацію нині заборонено. Тому на території кожного хіміч­ного підприємства чи поблизу нього утворюються великі шлаконакопичувачі, ставки-відстійники.Основним напрямом боротьби з забрудненням довкілля в хімічній промисловості є удо­сконалення існуючих і розроблення нових технологічних процесів.

124. Екологічні проблеми гідромеліорації сільського господарства.Меліорація - це система заходів, пов'язаних із корінним поліпшенням властивостей ґрунтів і спрямованих на підвищення їхньої родючості. Існує понад 30 видів меліорації. Найпоширенішим серед них є гідромеліорація - зрошення та осушення. У зрошенні земель найбільшу роль відіграє штучне зволоження ґрунтів із водного джерела з метою забезпечення рослин вологою. Під час осушення земель надлишок вологи відводить­ся за межі шару, де розміщуються корені рослин, і в такий спосіб створюються сприятливі умови для їх росту. Необхідність меліорації земель визначається кліматичними умовами території. Тривале зрошення спричинює низку екологічних проблем. Головна з них - це вторинне засолення ґрунтів, що виникає за надмірного зрошення і високого рівня ґрунтових вод. Під засолення потрапила майже половина зрошуваних земель світу. Із зрошенням пов'язана також проблема раціонального використання води.Осушення за принциповою основою протилежне зрошенню. Його проводять на перезволожених землях, лісах, болотах з метою включення нових територій у сільськогосподарське виробництво. В Україні осушення проводяться в областях Полісся. Але болота - це важливі екосистеми, які є джерелом ягід, лікарських рослин, медо­носів грибів тощо. У зв’язку з проведенням осушувальних меліорацій земель в Україні виникли небезпечні екологічні зміни водного балансу території та порушення режиму підземних вод, небажані зміни в гідроекологічному режимі з частими катастрофічними повенями, посилилися процеси деградації ґрунтів і зменшення продуктивності сільськогосподарських угідь.

Уздовж меліоративних систем знижується рівень ґрунтових вод. Зони впливу меліоративних систем не стабілізуються в часі, а постійно збільшуються, перекриваючи одна одну. Зниження ґрунтових вод призвело до збільшення кількості посушливих днів, зменшення вологості повітря, а це, своєю чергою, обумовило зменшення продуктивної вологи і зниження урожайності.Тому вчені ставлять питання про повернення ґрунтів, де погіршилась якість, у попередній болотний режим і радять використати досвід інших країн, зокрема Нідерландів, де осушення боліт визнано неефективним і багато з них повертаються в попереднє становище. У ряді країн осушення боліт як цінних екосистем заборонено законодавством.